Очікуване виконання.

Автором цього твору є талановита українська письменниця Леся Українка (справжнє ім’я Лариса Петрівна Косач), назвичайно талановита людина . Вона прожила складне життя, тому що з 9 років до кінця життя була хвора. Незважаючи на хворобу, Леся Українка написала дуже багато творів різних жанрів.

Займенники в тексті дозволяють уникнути повтору одних і тих самих іменників і є засобами зв’язку речень.

У поданому тексті поєднуються розповідь і опис зовнішності живої істоти..

Опис дівчинки: ”вона така гарнесенька: оченята ясні, кучері довгі, сріблясті, сама в білій прозорій шаті, на голівці малесенька золота корона, ще й крильцята має барвисті та хороші, як у метелика, так і міняється різними барвами, немов тая веселка”. Автор до дівчинки ставиться позитивно, про це свідчить те, як він описує лише її гарні риси.

У тексті є такі особові займенники: йому – 3 ос., однина, Д. в.,чоловічий рід;її – 3 ос., однина, З. в., жіночий рід; нього – 3 ос.,однина, Р. в., чоловічий рід; він – 3 ос., однина, Н.в., чоловічий рід; він – 3ос., однина, Н.в., чоловічий рід; вона – 3 ос., однина, Н.в., жіночий рід; вона – 3ос., однина, Н.в., жіночий рід; він – 3 ос., однина, Н.в., чоловічий рід; її – 3 ос., однина, З. в., жіночий рід.

Завдання 3.

Прочитайте виразно вірш. До кого і з чим звертається автор? Знайдіть у ньому особові займенники. Визначте особу, число, відмінок, рід кожного з них. Доберіть заголовок. Які почуття до матері виклав поет у рядки вірша? Якими словами вони передаються? Чи постійно ви виявляєте до своєї мами любов та повагу?

Швидко,швидко ми побачимось,

Рідна матінко моя.

Наговоримось, наплачемось.

Розжену я хмари-тученьки

На пооранім чолі,

Обцілую твої рученьки.

Замету усі доріженьки,

Де ходила ти сумна,

Змию слізьми твої ніженьки.

Розкажу тобі, старенькій,

З чим зустрівся я в житті,

Коли вийшов я малесенький.

Все розтрачено, розгублено,

Бо воно було людьми

Не шановано, не люблено.

І зберіг я тільки, ненечко,

Скарб один, що ти дала,

Золоте, як зірка, серденько.

(Олесь О. Зб. поезій. – К.:Веселка,2002. – С. 67).

Очікувана відповідь.

Вірш є зверненням автора до своєї матері. Поет виклав найщиріші, найніжніші, найкращі почуття до своєї рідної неньки. Ці почуття передаються такими словами та словосполученнями, як рідна матінко, твої рученьки, твої ніженьки, ненечко…………………….

У цьому вірші є такі особові займенники: ми ( 1 особа, множина, Н. в.), я ( 1 особа, однина, Н. в.), ти ( 2 особа, однина, Н. в.), тобі ( 2 особа, однина, Д. в.), воно ( 3 особа, однина, Н. в., середній рід). Заголовком може бути звертання ”Рідна ненько”.

Інформація.

У непрямих відмінках займенників 3-ї особи після прийменника з’являється приставний Н: у нього, до неї, у них.

Завдання 4.

Прочитайте прислів’я та приказки, подавши особові займенники у потрібній формі. Хто є автором прислів’їв та приказок? Як називається література, яку творить народ? Побудуйте зв’язну розповідь про значення прислів’їв і приказок у житті, у спілкування людей. Розкрийте зміст наведених прислів’їв та приказок. Витлумачте значення прислів’їв і приказок. Зверніть увагу, коли в особових займенниках 3-ої особи з’являється приставний Н.

1.Про (він) вже сови гудуть. 2.Ти (він) борони від собак, а він (ти) покаже кулак. 3. Говорити до (він) – як горохом об стіну. 4.Сердиться, ніби (він) пес ковбасу з’їв. 5. Риба ще в річці, а він до (вона) петрушку кришить. 6. Ти (він) “стрижене”, а він (ти) “голене”.7. Син мій, а розум в (він) свій.

( Українські народні приказки та прислів’я. – К.: Веселка, 2003)

Очікуване виконання.

Прислів’я − коротке народне висловлювання повчального змісту. Приказка − поширений у мові влучний, часто римований вислів, близький до прислів’я, але без властивого прислів’ю повчального змісту.

1.Про нього вже й сови гудуть. Значення цієї приказии: про нього вже всі знають, навіть сови. 2.Ти його борони від собак, а він тобі покаже кулак. У прислів’ї йдеться про невдячну людину. 3. Говорити до нього – як горохом у стінку У прислів’ї йдеться про людину, яка не вміє чути і зрозуміти іншого. 4. Сердиться, ніби його пес ковбасу з’їв. Про люину, яка невідомо чого сердиться. 5. Риба ще в річці, а він для неї петрушку кришить. Про людину, яка робить передчасні, іноді непотрібні дії.. 6. Ти йому “стрижене”, а він тобі “голене”. Про діалог, у якому мовці не розуміють один одного. 7. Син мій, а розум в нього свій. У кожної людини свій розум.

( Українські народні приказки та прислів’я. – К.: Веселка, 2003)

У першому прислів’ї займенник він вжито у Зн.. в..(у нього), у другому – займенник він вжито у Зн. в.(його), а займенник ти у Д. в. (тобі), у третьому – займенник він вжито у Р. в.( нього), у четвертому – займенник він вжито у Р. в.(його), у п’ятому – займенник вона вжито у Р.. в.( неї), у шостому – займенник він вжито у Д. в.(йому), а займенник ти у Д. в. (тобі), у сьомому – займенник він вжито у Р. в.(в нього). Автором прислів’їв і приказок є народ, а література, яку творить народ, називається фольклором.

Інформація.

Займенник ВИ вживається не лише у формі множини − цей займенник прийнято вживати при ввічливому звертанні до однієї особи.

Завдання 5.

Прочитайте текст. З якого він твору? Що ви знаєте про його автора? Виділіть у тексті займенники. До якого розряду вони належать? Визначте їх число і відмінок. Де займенник ви вжито у множині, а де у ввічливому звертанні до однієї особи.? Як ви вважаєте, чи потрібно вживати ви при звертанні до однієї особи? Якщо так ,то до кого потрібно говорити ви?

Політавши довкола села, Васько Утюженко побачив зграю диких качок, що збиралися у далеку путь. Він приземлився і підійшов до птахів.

– Пробачте, – звернувся до них котик, – а ви, бува, не на Південь мандруєте?

Качки оторопіли й одсахнулися, лише одна сизо-зелена качка прискіпливо оглянула Василька й відповіла:

– Так, ми на Південь. Але чому ви запитуєте про це, шановний молодий коте?

– Ми з другом хочемо мандрувати, – зніяковіло кошеня, – й ось хотіли б полетіти в теплі краї з якоюсь зграєю.

Качки щільно оточили кошеня, здивовано крякаючи й викручуючи дзьобами.

– А на чому ж ви полетите? – поцікавилась серйозна сизо-зелена качка.

– Ні на чому. Самі полетимо, – відповів Василько.

– Ви хочете сказати, що ви – літаючий кіт?

– Саме так, – відповів котик. – І мій друг песик теж!

– Чудова компанія! – усміхнулася серйозна качка. – Я не заперечую! Лише летітимете позаду зграї, а якщо замучитеся – ми вас не чекатимемо!

– Гаразд! – зрадів котик. – А коли ви вилітаєте?

– Коли жабки прокумкають полудень.

( Курков А. Велика повітроплавна подорож. – К.:Генеза, 2007. – С. 13)