4.4. Правила оформлення бібліографії

Бібліографія – це список літератури з певного питання.

Бібліографічний опис – це сукупність бібліографічних відомостей про документ, його складову частину чи групу документів, які наведені за певними правилами, необхідні та достатні, і є результатом аналітико-синтетичної переробки інформації.

Для уніфікації складання бібліографічного опису на міжнародному рівні, забезпечення можливості обміну результатами каталогізації розроблено національний стандарт ДСТУ 7.1:2006 «Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання», який набув чинності 1 липня 2007 року. Він є базовим для системи стандартів, правил, методичних посібників зі складання бібліографічного опису. Дані для складання описів беруться безпосередньо з видання. Опис складається з обов'язкових елементів: основний заголовок, автори, повторність видання, рік видання, обсяг.

Розрізняють бібліографію:

1. реєстраційну – знайомить читача з назвами усіх книг з конкретного питання;

2. рекомендаційну – містить назви книг, які автор радить прочитати;

3. як список використаної літератури – містить перелік книг, на які посилається автор.

Вибір автором певного типу бібліографії залежить від характеру та призначення видання.

Порядок розміщення назв книг у списках літератури може бути алфавітним, хронологічним, тематичним. Всередині тематичних рубрик треба дотримуватися алфавітного або хронологічного принципу розташування назв.

Список літератури може записуватися двома способами:

1) перший рядок назви книги пишеться від лівого поля без абзацу, а другий і наступні рядки – з абзацу, наприклад:

Головащук, С.І. Словник-довідник з правопису та слововживання [Текст] / С.І. Головащук. – К.: Рідна мова, 2000. – 351 с.

2) перший рядок назви книги пишеться з абзацу, а другий і наступні рядки – від лівого поля без абзацу, наприклад:

Словник скорочень в українській мові : понад 21000 скорочень / за ред. Л.С. Паламарчука. – К. : Вища шк., 1988. – 511 с.

Перевага частіше надається другому способу. Список літератури, вміщений у кінці книги, пишеться через два інтервали. Бібліографічне посилання, вміщене в кінці сторінки, оформлюють як виноску.

4.5. Прийоми виділення окремих частин тексту

Для надання логічного або смислового наголосу окремій частині тексту використовуються відповідні прийоми виділення слів. Наприклад: Тарифи – система ставок, яка визначає розміри оплати за послуги (ціна послуг).

Для виділення в тексті окремих слів або частин існує чотири способи:

1. ВЕЛИКИМИ ЛІТЕРАМИ. Цей спосіб слугує для виділення окремих слів.

2. Урозрядку оформлюються окремі слова та короткі фрази. Коли слово пишеться в розрядку, то після кожної букви в слові робиться проміжок в один знак, а між словами, написаними в розрядку, й текстом роблять відступ у 2-3 знаки, щоб слова відділялись. Розділові знаки після слів у розрядку ставляться на відстані одного знака, а наступне слово починається за 2-3 знаки.

3. Підкреслення – найзручніший спосіб виділення окремих слів і фраз. Лінію підкреслення починають під першою, а закінчують під останньою буквою слова, яке виділяють; розділовий знак, що стоїть після слова, не підкреслюють. Проте лапки й дужки підкреслюють. Ціле речення треба підкреслювати суцільною рискою, починаючи від першої букви й закінчуючи останньою буквою речення.

Наприклад: Обов’язковою для вивчення є тема «Джерела походження фразеологізмів».

4. Курсивом виділяються слова, речення, частини тексту. Цим способом переважно користуються, коли текст набирають на комп’ютері.