Крива Філліпса, 1958р. (рис. 5.6) показує взаємозалежність рівня безробіття і інфляції.

Безробіття – це тимчасова незайнятість економічно активного населення.

Повна зайнятість – 100% робочої сили мають роботу.

Рисунок 5.6 Робоча сила – це працездатне населення, тобто населення, мінус діти до 16 років, люди, що знаходяться у в'язниці, психічно хворі, пенсіонери.

В умовах повної зайнятості спостерігається низька продуктивність праці та є нееластичною пропозиція товарів і послуг.

Ефективна зайнятість – це оптимально мінімальна зайнятість, що приносить максимум доходу підприємцю.

Природний рівень безробіття – це рівень, при якому реально вироблений валовий національний продукт дорівнює потенційному. Найбільш повне використання трудових ресурсів (5-6% безробіття) – кількість шукаючих роботу відповідає кількості вільних місць. Циклічне безробіття дорівнює нулю при «природному рівні» безробіття.

Типи безробіття:

1. Фрикційне – зв'язане з добровільною зміною етапів життя, тобто переїзд із міста в місто, пошук і очікування роботи, періоди перенавчання, виховання дітей.

2. Структурне – зв'язане зі зміною технологій.

3. Сезонне – зв'язане з порами року;

4. Циклічне – зв'язане зі спадом ділової активності (із кризою).

Приховане безробіття – характерне для України – підприємства не звільняють працівників, а переводять їх на неповний робочий день чи відпускають у неоплачувану відпустку.

Рівень безробіття = (безробітні/робоча сила)*100%.

Наслідки безробіття:

1. Соціальні втрати – втрата кваліфікації, самоповаги, занепад моралі, злочинність.

2. Недовироблення ВНП.

Закон Артура Оукена

Один відсоток приросту безробіття понад її «природний рівень» веде до 2,5…3 % відставання фактичного ВНП відносно потенційного.

Для боротьби з безробіттям потрібна активна соціальна політика держави.

Прибуток на капітал. Фактори його утворюючі. Економічна роль прибутку.

У західному розумінні існує кілька визначень поняття «прибуток».

У широкому розумінні прибуток – те, що забезпечує відсоток на вкладені гроші.

У вузькому розумінні прибуток – підприємницький дохід, тобто без включення в його склад відсотка.

З XX століття загальновживаним стало вузьке використання терміна «прибуток», витіснивши поняття підприємницького доходу.

Існують такі підходи до трактування економічної природи прибутку:

1.Прибуток як винагорода за вмілу оцінку ризиків і невизначеності (американський економіст Ф. Найт). В основі лежить особливий підприємницький талант, тобто вміння адаптуватися до потреб динамічного розвитку й адекватно відповідати передбаченому й непередбаченому в ризиках. Виділяється особливий соціальний клас - бізнесмени.

2.Прибуток як винагорода за новаторство (американець Й. Шумпетер) - впровадження технічних, комерційних, організаційних і фінансових нововведень. Прибуток – потужна творча сила розвитку ринкової економіки.

3.Прибуток як слідство монопольної влади, що виникає в результаті обмеження конкуренції (американець Ф.Чемберлен, англієць Д.Робінсон). В умовах монополізації існують можливості завищення цін і формування доходу, джерелом якого є реалізована в ціні монопольна влада. Однак і зараз питання про монопольну складову прибутку залишається дискусійним.

Засобами виміру прибутку є:

- маса прибутку – абсолютний обсяг прибутку в грошовому вираженні;

- норма прибутку характеризує ступінь прибутковості капіталу й визначається як процентне відношення маси прибутку до всього авансованого капіталу.

Залежить від швидкості обігу капіталу, маси прибутку, ринкових цін, структури витрат, масштабу виробництва й т.і.

Утворення прибутку.Джерела прибутку:

1. Карл Маркс: це неоплачена праця найманої робочої сили, що привласнюється експлуататорами – власниками засобів виробництва.

2. Теорія факторів виробництва: це доход за участь у виробництві специфічного фактора виробництва – підприємницької здатності. Оплата за ризик, унікальність навичок.

3. Прибуток забезпечується монополією.

Обіг основного капіталу завдяки багаторічному функціонуванню його матеріально-речовинних елементів здійснюється у формі амортизації.

Амортизація (амортизатіо – погашення, аморт - безсмертя) – термін, що використовується у двох значеннях:

- процес поступового перенесення вартості основного капіталу на знов вироблену продукцію в міру його зношування;

- процес відновлення вартості основного капіталу за рахунок цільового нагромадження коштів.

Розрізняють фізичне й моральне зношування основного капіталу.

Фізичне зношування основного капіталу здійснюється в процесі виробничого споживання його елементів. Розмір фізичного зношування залежить від тривалості й інтенсивності використання основного капіталу. Втрати від фізичного зношування можуть бути скорочені за рахунок поточних і капітального ремонтів.

Моральне зношування основного капіталу – техніко-економічне старіння його елементів, що проявляється у втраті доцільності їхнього подальшого використання через появу дешевих або досконалих засобів праці. Розрізняють моральне зношування першого й другого видів.

Перший вид – обумовлено здешевленням елементів основного капіталу через підвищення продуктивності праці в областях, які виробляють машини й обладнання подібні тим, що використовуються на діючих підприємствах. Цей вид не вимагає миттєвої зміни обладнання, але вимагає максимально активного використання його.

Другий вид – обумовлено появою нових, більш ефективних чим існуючі засоби праці, застосування яких поліпшує якісні характеристики й робить продукцію, що випускається, більш дешевою. Ця форма підриває конкурентоспроможність підприємства й вимагає заміни діючого застарілого обладнання до кінця строку його фізичного зношування.

Амортизаційні відрахування – це щорічне списання частини вартості основного капіталу. Амортизаційні відрахування є частиною валових витрат. Одночасно вони виступають джерелом відшкодування зношування основного капіталу, створюючи фінансові передумови для інвестування. Саме тому система амортизаційних відрахувань є важливим фактором підвищення ефективності суспільного виробництва.

Річна амортизація основного капіталу дорівнює:

,

де K - вартість основного капіталу;

t - термін (кількість років) служби основного капіталу.

Амортизаційний фонд – це грошовий фонд, призначений для відшкодування вартості спожитих елементів основного капіталу, які вибувають із виробничого процесу в міру свого фізичного й морального зношування.

Норма амортизації:

,

де А - сума амортизаційних відрахувань за рік;

К - вартість авансованого основного капіталу.

З урахуванням витрат на ремонт обладнання й ліквідаційної вартості основного капіталу ця формула має вигляд:

,

де К - початкова вартість основного капіталу;

Р - витрати на ремонт обладнання;

Л - ліквідаційна вартість основного капіталу;

– нормативний термін служби основного капіталу.

У країнах з розвинутою економікою інтенсифікація виробництва призводить до втрати амортизаційним фондом функції фінансування відновлення основного капіталу в межах простого відновлення (ремонту). У сучасних умовах амортизаційні відрахування перетворюються на одне з найважливіших джерел накоплення капіталу, використовуючи при цьому функції, аналогічні тим, які властиві капіталізованій частини прибутку.

До основних методів амортизації відносять:

1.Метод прискореної амортизації – це система її підрахунку, коли протягом перших років або всього амортизаційного періоду забезпечується випереджальний ріст накопиченої суми амортизаційних відрахувань у порівнянні з реальними темпами втрати споживчих властивостей і вартості засобів праці.

Прискорена амортизація активізує виведення з експлуатації фізично зношеного й морально застарілого обладнання й дає можливість динамічно підходити до відтворенню основних коштів з урахуванням фактору часу й тенденцій розвитку науково-технічного прогресу.

2. Метод пропорційної нормальної амортизації – така система її підрахунку, коли протягом економічно раціонального терміну служби засобів праці забезпечується рівність накопиченої суми амортизаційних відрахувань і реальних темпів втрати споживчих властивостей і вартості цих коштів праці. Цей метод прийнято вважати прямолінійним методом, відповідно до якого амортизація нараховується пропорційно календарному часу використання засобів праці.

Державна амортизаційна політика - важливий фактор активізації інвестиційної діяльності підприємства в умовах ринкової економіки. Практика свідчить, що уряди розвинених країн активно використовують прискорену амортизацію й амортизаційні пільги з метою регулювання швидкості обігу основного капіталу, інтенсифікації процесу його відтворення, впровадження НТР, стимулювання нововведень і зростання конкурентоспроможності національних підприємств. В Японії терміни FAX скорочено з 10 до 5 років; в перший рік роботи обладнання А дорівнює 25%.