Зміст курсу

Змістовний модуль 1.

Загальнотеоретичні основи господарського права України

Тема №1. Господарські правовідносини та господарське право

Господарське право - це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері управління економікою, виробництвом та реалізацією продукції, виконання робіт і надання послуг з метою отримання прибутків.

Господарське право є комплексною галуззю права, що базується на нормах цивільного права щодо правоздатності фізичних і юридичних осіб, цивільно-правових угод і конкретизує їх, а також містить в собі норми адміністративного, фінансового, трудового права, які регулюють господарську діяльність, господарське право і найближче до нього за змістом цивільне право співвідносяться як загальне та спеціальне.

Господарське право регулює господарські відносини, що виникають в процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Предметом вивчення господарського права є відносини, які виникають в процесі господарської діяльності суб'єктів підприємництва, державних, приватних, кооперативних, громадських організацій та установ, наділених відповідно до законодавчих актів певними повноваженнями, правами і обов'язками та відповідальністю за свої дії.

Методи господарського права являють собою сукупність способів регулюючого впливу норм господарського права на поведінку суб'єктів господарських правовідносин.

Тема №2. Правові засади захисту економічної конкуренції

Функціонування ринкових відносин, в основі яких лежить багатоукладна економіка, передбачає створення рівних можливостей для суб'єктів господарської діяльності, а також їхню конкуренцію, під якою розуміється змагальність суб'єктів господарювання, коли їхні самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, які потребує споживач.

Законодавство про захист економічної конкуренції ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України і складається із Господарського кодексу України, Закону «Про захист економічної конкуренції», законів України «Про Антимонопольний комітет України», «Про захист від недобросовісної конкуренції», інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у Законі «Про захист економічної конкуренції», то застосовуються правила міжнародного договору.

Особливості застосування законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема щодо певних галузей промисловості, можуть бути встановлені виключно шляхом внесення змін до даного Закону.

Мета надання студентам необхідного обсягу теоретичних знань стосовно захисту економічної конкуренції, правового становище Антимонопольного комітету, відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, а також контролю за концентрацією суб'єктів господарювання.

Тема №3. Правові форми участі державного та місцевого самоврядування в регулюванні господарської діяільності

З усіх галузей і сфер, що регулюються адміністративно-правовими нормами, найбільш складними є ті, які належать до економіки. Формування Україною власної економічної політики пов'язується з визначенням головних її напрямів на основі принципів демократії, свободи підприємництва і відкритості для інтеграції у світове економічне співтовариство. Ефективна національна економіка є гарантією незалежності держави. Розвиток законодавства з питань економіки за роки незалежності України пов'язаний зі змінами в правових формах її регулювання, переходом до ринкових механізмів.

Органи державної влади здійснюють заходи щодо поглиблення правової та адміністративної реформ, створення гарантій проведення ринкових перетворень, невідворотності переходу до ринкової економіки.

Стаття 10 ГКУ передбачає основні напрями економічної політики держави. Так основними напрямами економічної політики, що визначаються державою, є: структурно-галузева політика; інвестиційна політика; амортизаційна політика; політика інституційних перетворень; цінова політика; антимонопольно-конкурентна політика; бюджетна політика; податкова політика; грошово-кредитна політика; валютна політика; зовнішньоекономічна політика та ін. (розкрити, навести приклади).

Відповідно до ст.12 ГКУ закріплено засоби державного регулювання господарської діяльності держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є:державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; сертифікація та стандартизація; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій (розкрити, навести приклади).

Управління господарською діяльністю в державному та комунальному секторах економіки, попри їх відмінність, має спільні риси, назвати та розкрити.

Мета надання студентам необхідного обсягу теоретичних знань стосовно захисту економічної конкуренції, правового становища державного і місцевого самоврядування в регулюванні господарської діяльності, відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, а також особливості управління господарською діяльністю у державному та комунальному секторах економіки.

Тема №4. Господарське законодавство

Норми господарського права як загальні правила поведінки суб'єктів господарських відносин функціонують завдяки своїй нормативній формі — формі нормативних актів. Саме у формі нормативних актів норми господарського права приймаються, вивчаються і застосовуються, тобто функціонують як загальні обов'язкові правила господарювання. Відповідно господарське законодавство загалом можна визначити як систему нормативних актів, які згідно із законом є інституційними джерелами господарського права. Основними джерелами господарського права є саме закони та інші нормативні акти. Такі форми права, як звичай, судовий прецедент, у цій сфері застосовуються рідко.

Система господарського законодавства загалом обумовлена предметом регулювання. Офіційно межі цього предмета сьогодні визначені у кодифікованому нормативному акті - Господарському кодексі України.

Згідно з ст. 1 ГК цей Кодекс визначає основні засади гос­подарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарю­вання.

Так, мета студента розкрити погляди на предмет господарського законодавства в декількох розуміннях, аспектах (широкому та вузькому).

Норма господарського права - це елемент системи комплекс­ної галузі господарського права. Нормативний акт діє як елемент зовнішньої форми господарського права, елемент комплексної галузі господарського законодавства.

Згідно з юридичною силою господарське законодавство функціонує як вертикальна ієрархічна система нормативних актів. Структура цієї системи обумовлена структурою органів законодавчої і державної виконавчої влади, які мають законодавчі і нормотворчі повноваження щодо регулювання господарської діяльності. В ній можна виділити декілька блоків, головним з яких є господарське законодавство, що ґрунтується на статтях і нормах Конституції України про власність, про підприємництво, про компетенцію вищих органів державної влади (Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів) у нормативному регулю­ванні господарської діяльності.

Крім вертикальної (згідно з юридичною силою актів) системи, господарське законодавство має так звану горизонтальну систему. Вона визначається предметом регулювання у широкому розумінні, тобто видами господарської (продукція, роботи, послуги) і функціональної (управління, фінансування, ціноутворення, стандартизація) діяльності, галузями народного господар­ства, видами господарських відносин. Отже, основою системи господарського законодавства у такому розумінні є матеріаль­ний критерій, зміст предмета регулювання.

Мета лекції (навчальна): надання студентам необхідного обсягу теоретичних знань стосовно понять, ознак та особливостей господарського законодавства, а також системи господарського законодавства

Змістовний модуль 2.

Суб'єкти та об'єкти господарського права України

Тема №5. Суб'єкти господарського права. Суб'єкти господарювання

Суб'єкти господарювання — відокремлені підрозділи (структур­ні одиниці) господарських організацій — можуть діяти лише на основі права оперативно-господарського використання майна без статусу юридичної особи. Зазначені умови регламентуються ст. 55 ГКУ.

Згідно з ст. 2 ГК учасниками відносин у сфері господарювання є: а) суб'єкти господарювання, б) споживачі, в) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, г) громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. Таким чином, усіх вищезазначених суб'єктів можна розглядати як суб'єктів господарського права.

Суб'єктами господарювання згідно з ч. 2 ст. 55 ГК є:

1. господарські організації; 2)громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці (розкрити правовий статус та особливості).

Термін «утворення» — це правове поняття господарського права. Це поняття включає врегульовані нормами господарсько­го права умови фактичного виникнення та легітимації суб'єкта господарювання, суб'єкта права.

Виходячи з того, що в економіці України створюються і функціонують суб'єкти господарювання різних організаційно-правових форм, господарське законодавство визначає загальний і спеціальний порядок їх створення. Яким чином згідно ч. 1 ст. 56 ГК може бути утворений суб'єкт господарювання (зазначити).

Державна реєстрація суб'єктів господарювання проводить­ся державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи - підприємця.

Свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи — під­приємця повинно бути оформлено державним реєстратором і ви­дано (надіслано рекомендованим листом) заявнику не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації фізичної особи — підприємця.

Мета лекції (навчальна): надання студентам необхідного обсягу теоретичних знань стосовно поняття та видів суб'єктів господарського права, утворення суб'єктів господарювання, їх державної реєстрація, а також припинення суб'єкта господарювання.

Тема №6. Правове становище підприємств

Підприємства в Україні здійснюють свою діяльність відповідно до вимог ст. 62-71 Господарського Кодексу України.

Якщо чинним міжнародним договором України, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України, встановлено правила інші, ніж ті, які передбачені законодавством про підприємства, то застосовуються правила міжнародного договору.

Підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому Господарським Кодексом України та іншими законами.

Підприємство — це статутний суб'єкт господарювання. Статут підприємства як локальний акт господарського законодав­ства нормативно визначає цілі і предмет діяльності окремого під­приємства, відхилятися від яких без зміни статуту підприємству заборонено. Статут також визначає межі спеціальної правоздатності підприємства як юридичної особи. Це один з найважливі­ших правових актів підприємства.

Законодавство України про підприємства оперує такими поняттями, як види, організаційні форми і категорії підприємств. Кожне з них вживається для класифікації підприємств за певними ознаками.

Вид передбачає класифікацію підприємств залежно від форм власності, визначених Конституцією України та Господарським кодексом, і від способів розмежування в підприємствах окремих форм власності і управління майном. Юридичне значення цієї класифікації полягає в урахуванні в законодавстві (в першу чер­гу, в ГК і в спеціальних законах) особливостей правового стано­вища підприємств окремих видів.

Мета лекції (навчальна): надання студентам необхідного обсягу теоретичних знань стосовно поняття підприємства як організаційної форми господарювання, видів та організаційно-правових форм підприємств, організаційної структури та управління підприємством, а також правового становища державних підприємств, комунального унітарного підприємства, підприємств колективної власності, приватних та інших підприємств

Тема №7. Правовий статус господарських товариств

У ст. 79 ГКУ наводиться таке визначення: господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти госпо­дарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяль­ності товариства з метою одержання прибутку.

Провести аналіз визначень поняття «господарського товариства» ( ч. 1 ст. 113 ЦК, ст. 84 Ц та ч. 1 ст. 79 ГК), (вузьке, широке та повне визначення поняття)

Засновниками і учасниками товариства можуть бути суб'єкти господарювання, інші учасники господарських відносин, спожи­вачі, наділені господарською компетенцією органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а також громадяни, гро­мадські та інші організації, які є засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності, а також громадяни, які не є суб'єктами господарювання. Обмеження щодо заснування та участі в господарських товариствах суб'єктів господарю­вання або інших осіб встановлюються ГКУ та відповідними за­конами України.

До господарських товариств належать: акціонерні; з обмеженою відповідальністю; з додатковою відповідальністю; повні; командитні (розкрити сутність, призначення, назвати особливості діяльності, діють на підставі Статуту чи ін. Договору (документа)).

Установчі документи господарського товариства відповідно до ст. 4 Закону «Про господарські товариства» повинні місти­ти відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків та збитків, склад і компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, з яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства.

Мета лекції (навчальна): надання студентам необхідного обсягу теоретичних знань стосовно поняття господарського товариства, видів господарських товариств, майнових прав у господарському товаристві, прав і обов'язків учасників господарського товариства, а також управління господарським товариством.

Тема №8. Правове становище об'єднань підприємств

Мета - надання студентам необхідного обсягу теоретичних знань стосовно поняття господарського об'єднання, видів господарських об'єднаннь, майнових прав у г господарських об'єднаннь, прав і обов'язків учасників господарських об'єднаннь, а також управління господарським об'єднанням.

Господарське об'єднання - об'єднання підприємств, утворене за ініціативою підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об'єднали свою господарську діяльність. Ці об'єднання діють на основі установчого договору або статуту, який затверджується їх засновниками.

В українській економіці державне (комунальне) господарське об'єднання - об'єднання підприємств, утворене державними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України або, у визначених законом випадках, рішенням міністерств та органів місцевого самоврядування, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об'єднання. Це об'єднання діє на основі рішення про його утворення та статуту, який затверджується органом, що прийняв рішення про утворення об'єднання.

Характерні ознаки ОСГ. Нормативно-правове регулювання: загальне - ГК (статті 118-127); спеціальне - закони: "Про холдингові компанії в Україні", "Про промислово-фінансові групи в Україні", "Про банки та банківську діяльність" (статті 9-13), "Про кооперацію" (статті 30-33), "Про сільськогосподарську кооперацію" (ст. 26) та ін.

Промислово-фінансова група (ПФГ) - це таке господарське об'єднання, яке створюється Урядом України на визначений строк з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки для забезпечення виробництва кінцевої продукції.

Правове становище ПФГ визначається ГК України (ст. 125); Законом України від 21.11.1995 р. "Про промислово-фінансові групи в Україні" (далі - Закон); Положенням про створення (реєстрацію), реорганізацію та ліквідацію промислово-фінансових груп (затв. постановою КМУ від 20.07.1996 р. № 781).

Поняття холдингової групи як своєрідного виду об'єднання господарських організацій використовується в Законі "Про банки та банківську діяльність" (статті 1 1-12). Банківська холдингова група визначається як банківське об'єднання, до складу якого входять виключно банки (ст. М), а фінансова холдингова група - об'єднання переважно фінансових установ за участі щонайменше одного банку (ст. 12). Центром таких груп є материнська компанія (або материнський банк), якій/якому належить щонайменше 50% акціонерного (пайового капіталу) або голосів кожного з інших учасників групи, які у випадку банківської холдингової групи іменуються дочірніми підприємствами материнського банку. Дочірні підприємства банківської холдингової компанії не можуть володіти акціями холдингової компанії.

Тема №9. Господарські зобов'язання

Мета лекції (навчальна): надання студентам необхідного обсягу теоретичних знань стосовно поняття, видів, та підстав виникнення господарських зобов'язань, виконання господарських зобов'язань, забезпечення виконання господарських зобов'язань, припинення господарських зобов'язань, а також розірвання господарських зобов'язань

Категорія господарського зобов'язання своєму виникненню зобов'язана науці господарського права, яка розглядає господарські зобов'язання як одну з фундаментальних господарсько-правових категорій, що відображає зміст особливої правової форми господарських відносин. Сформульоване спочатку доктринально в юридичній літературі, а тепер закріплене (з деякими модифікаціями, викликаними змінами в економічній системі) в ст. 173 ГК, визначення поняття господарського зобов'язання дозволяє з'ясувати його основні ознаки, за якими воно відрізняється від зобов'язання цивільно-правового.

Господарські зобов'язання поділяються на два види: - майново-господарські зобов'язання; - організаційно-господарські зобов'язання.

Однією з особливостей господарських зобов'язань є підстави їх виникнення, примірний перелік яких встановлено в ст. 174 ГК.

Основним принципом виконання господарського зобов'язан­ня є принцип належного виконання. Він закріплений у ч. 1 ст. 193 ГК, згідно з якою суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичай­но ставляться.

За загальним правилом (ч. 1 ст. 198 ГК) платежі за грошо­вими зобов'язаннями, що виникають у господарських відно­синах, здійснюються у безготівковій формі або готівкою через установи банків (інше може бути встановлено законом).

Загальні умови припинення господарських зобов'язань встановлені ч. 1,2 ст. 202 ГК, згідно з якою, господарське зобов'язання припиняється: - виконанням, проведеним належним чином; - зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; - у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; - за згодою сторін; - через неможливість виконання; - в інших випадках, передбачених ГК або іншими законами.

Найпоширенішою підставою припинення господарського зобов'язання є його виконання, проведене належним чином (здійснене належним суб'єктом, належному суб'єкту, належним способом, в належному місці, належним предметом і в належний строк).

Тема №10. Основні засади господарсько-правової відповідальності

Мета лекції (навчальна): надання студентам необхідного обсягу теоретичних знань стосовно поняття, ознак та принципів господарсько-правової відповідальності, підстав та межі господарсько-правової відповідальності, досудового порядку реалізації господарсько-правової відповідальності, відшкодування збитків у сфері господарювання, а також штрафних, оперативно-господарських та адміністративно-господарських санкцій.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, у тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забез­печувати правопорядок у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 216 ГКУ господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими:- потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; - передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; - сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; - у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.

Господарські правопорушення можна класифікувати за ви­дами і систематизувати в окремі групи за певними критеріями. Так, залежно від юридичної підстави (тобто які юридичні норми порушені) розрізняються договірні та позадоговірні правопорушення.

В свою чергу, договірні правопорушення поділяються на: правопорушення на стадії виникнення зобов'язан; порушення строків виконання договірних та інших господарських зобов'язань щодо поставки продукції та товарів; порушення господарських зобов'язань щодо якості поставленої продукції (товарів); порушення державної дисципліни цін; порушення у сфері кредитних та розрахункових відносин; порушення господарських зобов'язань щодо перевезень вантажів та ін. (розкрити).

Так, предметом господарсько-правової відповідальності є також позадоговірні правопорушення: порушення законодавства про захист економічної конкуренції; порушення прав власника як поєднаних, так і не поєднаних з позбавленням прав володіння тощо.

Як і будь-яка інша юридична відповідальність, господар­сько-правова відповідальність ґрунтується на певних правових підставах. Це, по-перше, нормативні підстави, тобто сукупність норм права про відповідальність учасників господарських відносин.

Другою правовою підставою є господарська правосуб'єктність правопорушника (боржника) і потерпілого (кредитора). Сторонами правовідносин щодо застосування відповідальності цього виду можуть бути суб'єкти господарювання, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також інші учасники господарських відносин (ч. 1 ст. 2; ч. 1 ст. 216 ГК). Третя підстава нази­вається юридико-фактичною. Вона встановлена ч. 1 ст. 218 ГК, згідно з якою підставою господарсько-правової відповідальнос­ті учасника господарських відносин є вчинене ним правопору­шення у сфері господарювання. Це можуть бути протиправні дії або бездіяльність особи-господарського правопорушника, що по­рушують права і законні інтереси потерпілої особи (кредитора) чи заважають їх реалізації.

Тема№11 Правове регулювання банкрутства

Порядок і умови визнання суб'єктів підприємництва банк­рутами з метою задоволення претензій кредиторів врегульова­ні положеннями Глави 23 ГК «Визнання суб'єкта підприємниц­тва банкрутом», а також Законом України від 14 травня 1992 р. (в редакції Закону від 30 червня 1999 р.) «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Суб'єктом банкрутства (далі — банкрутом) може бути лише суб'єкт підприємницької діяльності. Не можуть бути визнані банк­рутом казенні підприємства, а також відокремлені структурні підрозділи господарської організації.

Щодо банкрутства державних комерційних підприємств законом передбачаються додаткові вимоги та гарантії права власності українського народу (ст. 209 ГКУ).

Закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі — Закон) розуміє під неплатоспроможністю неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заро­бітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності. З наведеного визначення випливає, що банкрутство має економічний і правовий характер.

Матеріальні відносини складаються, як правило, при здійс­ненні заходів щодо запобігання банкрутству боржника (надання фінансової допомоги, досудова санація). Окремі матеріальні відносини виникають і функціонують також при застосуванні судових процедур (розпорядження майном боржника, вжиття заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, передбачених планом санації тощо).

На відміну від попередньої редакції Закону «Про банкрутство», положення якого регулювали головним чином процедуру визнання боржника банкрутом, чинний з 1 січня 2000 року Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» містить значну кількість норм, спрямованих на запобігання банкрутству, що свідчить про зміну орієнтирів держави стосовно такого важливого ринкового інструменту, яким є банкрутство.

Відповідно до ч. 1 ст. 214 ГК та п. 1 ст. 2 Закону державну політику щодо запобігання банкрутству, забезпечення умов реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом щодо державних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує двадцять п'ять відсотків, а також суб'єктів підпри­ємницької діяльності інших форм власності у випадках, передбачених Законом, здійснює державний орган з питань банкрутства, який діє на підставі положення, затвердженого у встановленому порядку.

Мета лекції (навчальна): надання студентам необхідного обсягу теоретичних знань стосовно поняття банкрутства, суб'єктів у відносинах банкрутства, організаційно-правових питань запобігання банкрутству, підстави для застосування банкрутства, провадження у справах про банкрутство, а також ліквідаційної процедури та мирової угоди

Тема №12. Правовий режим майна в господарському обігу

Тема№13