Практичний вимір на педагогічну практику

1. Проаналізуйте планування роботи з розвитку зв'язного мовлення в одній із ві­кових груп дошкільного навчального закладу.

2. Ознайомтеся у методичному кабінеті із педагогічним досвідом вихователів до­шкільних навчальних закладів щодо роботи із розвитку зв'язного мовлення дітей до­шкільного віку.

3. Проведіть спостереження за мовленнєво-творчою діяльністю дітей певної віко­вої групи (на вибір) та здійсніть запис словесної творчості дітей.

4. Проаналізуйте каталог у методичному кабінеті дошкільного навчального закла­ду демонстраційних картин та ілюстрацій для розповідання (вікова група на вибір).

5. Проведіть мікродослідження на базі педагогічної практики (Методи діагности­ки і розвитку комунікативних вмінь і навичок // Практична психологія та соціальна робота. - 2001. - № 9. - С 9-12.

6. Зробіть порівняльний аналіз наочно-методичних посібників з розділу програми «Мовленнєве спілкування».

7. Здійсніть порівняльний аналіз відповідності зв'язного мовлення дитини дошкіль­ного віку базисній характеристиці її мовленнєвого розвитку (вік дитини на вибір).

8. Проведіть презентацію самостійно виготовленого навчально-методичного посіб­ника (альбом розповідей, папка-пересувка «Вчимо дітей переказу», мовленнєві логічні задачі, мовленнєві ситуації, дидактичні ігри та вправи тощо для розвитку зв'язного мовлення).

9. Підготуйте конспект та навчально-методичне забезпечення до узагальнювальної бесіди на тему відповідно до перспективного плану роботи старшої групи базового дошкільного навчального закладу.

10. Здійсніть захист педагогічного проекту на визначену чи самостійно обрану тему.

Тезаурус Робота над термінами та поняттями

Діамонологічна компетенція — розуміння зв'язного тексту, вміння відповідати на запитання, підтримувати та розпочинати розмову, вести діалог, складати різні види розповідей та переказувати.

Комунікативна компетенція — комплексне застосування мовних і немовних засо­бів з метою комунікації, спілкування в конкретних соціально-побутових ситуаціях, уміння орієнтуватися в ситуації спілкування, ініціативність спілкування.

Особистісний компонент зв'язного мовлення характеризується тим, що в мовленні особа виявляє свою індивідуальність — характер, темперамент, рівень загальної куль­тури.

Діяльніший компонент зв'язного мовлення зумовлюється процесами утворення й сприймання повідомлень, регуляції та контролю власної мовленнєвої діяльності.

Текст — словесно виражений продукт мовленнєво-розумової діяльності людини, якому властива завершеність, структурна цілісність, цілеспрямованість та граматична настанова.

Дискурс (О.Мельничук) — продукт усного мовлення, зв'язний текст, узятий у про­цесуальному контексті.

Спілкування (або комунікація) — це контакт між людьми, що забезпечує соціальну перцепцію, інтерактивний, інформаційний, афективно-оцінний обмін, який може від­буватися на вербальному та невербальному рівнях.

Діалог — це форма мовної комунікації, учасники якої обмінюються репліками-ви-словлюваннями та чергуванням слухання й промовляння невеликих, непрвних речень простої будови, якими обмінюються співрозмовники.

Монолог — мовлення однієї людини, орієнтоване на сприймання іншими людьми, яке не передбачає миттєвого, безпосереднього відгуку слухачів.

Розповідання — самостійний зв'язний смисловий розгорнутий виклад певного зміс­ту про події, предмети, об'єкти, явища навколишньої дійсності.

Переказування — свідоме відтворення дитиною літературного тексту в усному мов­ленні.

Опис — тип мовлення, за допомогою якого створюється цілісне уявлення про оз­наки, якості, властивості, дії предмета.

Описування — вид зв'язного висловлювання дитини з цілісним уявленням про ознаки, якості, властивості, дії предметів або явищ навколишньої дійсності.

Повідомлення — функціональний тип мовлення, що характеризується послідовним викладом подій з погляду оповідача про подію та час її здійснення.

Міркування — це найскладшший тип зв'язного монологічного мовлення, який ха­рактеризується встановленням причинно-наслідкових, логічних зв'язків між суджен­нями, що входять до його складу і утворюють умовивід з відповідним мовним оформ­ленням.

Теза — думка або твердження, істинність яких треба довести.

Аргумент — це думка, істинність якої вже встановлено.

Висновок вживається для підтвердження істинності висловленої тези.

Мовленнєві навички міркування (за Н.Харченко) — це мовленнєві операції, що здій­снюються несвідомо, з повним автоматизмом відповідно до мовної норми й викорис­товуються для самостійного вираження суджень.

Мовленнєві уміння міркування (за Н.Харченко) — це мовленнєві дії довільного ви­бору та поєднання мовленнєвих операцій (навичок) у процесі комунікації.

Пояснення — тип зв'язного мовлення дитини, що характеризується з'ясуванням, розкриттям причини якоїсь події чи явища.

Планування — нова функція мовлення, яка полягає у послідовному, логічно побу­дованому та словесно оформленому плані дій певного виду діяльності. Є якісним но­воутворенням у дітей старшого дошкільного віку.

Етюд — вид зв'язного розповідання дитини у вигляді невеликого за обсягом без­сюжетного твору настроєвого характеру.

Контамінація (змішані тексти) — це такий вид текстів, в яких наявні елементи усіх типів висловлювань із переважанням одного з них.

Зразок-дублер — методичний прийом навчання дітей розповіді, який використову­ється у середньому дошкільному віці та полягає у повторенні зразка від іншої особи.

Розповідь з власного досвіду — самостійна розповідь дитини про події, учасником або свідком яких вона була.

Творча розповідь — самостійна розповідь дитини з елементами домислу та фантазії.

Мовленнєвотворча діяльність (за Н.Гавриш) — це діяльність, в якій через самостій­не мовлення (у різних зв'язних висловлюваннях) відображаються почуття, уявлення, враження, навіяні художніми творами та сприйманням довкілля.

Словесна дитяча творчість — це форма літературної творчості, яка полягає у скла­данні дитиною твору в будь-якій формі висловлювання відповідно до літературних норм.