Практичний вимір на педагогічну практику
1. Розробіть програму спостережень за розвитком мовлення дошкільника певної вікової групи (на вибір) під час одного із режимних процесів у дошкільному навчальному закладі. Запишіть мовлення однієї дитини.
2. Запишіть мовлення вихователя під час проведення одного із режимних процесів у дошкільному навчальному закладі. Визначте відповідність мовлення вихователя загально-педагогічним вимогам.
3. Проведіть мікродослідження на запропоновану тему у базовому дошкільному навчальному закладі.
4. Підготуйте в батьківський куточок (закріпленої вікової групи) інформаційну папку-пересувку «Посідаємо рядком — поговоримо ладком».
5. Розробіть прес-реліз з висловлюваннями письменників, видатних діячів про українську мову «Рідна мова солов'їна».
6. Заведіть скарбничку дитячих висловлювань «Мова наших дітей», «Сміх з дитячих уст».
7. Проведіть анкетування батьків щодо використання форм роботи з рідної мови з дитиною в родині.
8. Проаналізуйте наявні методики для обстеження рівня розвитку мовлення дітей у методичному кабінеті та кабінеті практичного психолога дошкільного навчального закладу.
9. Презентуйте самостійно виготовлений навчально-наочний ігровий посібник (у батьківський куточок вікової групи, для волонтерської роботи тощо).
10. Організуйте для дітей старшої групи тематичну виставку «В.Сухомлинський — дітям». Поповніть куточок книги визначеної групи творами В.Сухомлинського для дітей.
11 Розучіть напам'ять з дитиною однієї з вікових груп українське прислів'я, загадку, швидкомовку, чистомовку, закличку, потішку (на вибір).
Тезаріус
Робота над термінами та поняттями
Мова — сукупність довільно відтворюваних загальноприйнятих у межах певного суспільства звукових знаків, а також загальноприйнятих правил їх комбінування у процесі вираження думок.
Мовлення — це процес використання конкретної мови конкретною людиною за характерними для даної мови законами, правилами.
Мовний знак — це елемент дійсності, який опосередковує теоретичну діяльність і має суспільно-соціальну природу. Матеріальна сторона мовних знаків — це кількість звуків у слові, їх характеристика, порядок у слові.
Лінгвістика — наука про мову, її суспільні функції, загальні особливості, конкретні прояви її структури.
Психолінгвістика — наука про взаємозв'язок мови з психологічною діяльністю людини.
Лінгводидактика (за Гончаренко С. У.) — загальна теорія навчання мові.
Дошкільна лінгводидактика (методика навчання мови) (за Богуш А.М.) — педагогічна галузь науки, що вивчає закономірності розвитку мовлення дітей на різних вікових етапах; специфіку педагогічної діяльності, спрямованої на формування мовленнєвих навичок у дітей; засоби, форми, методи і прийоми навчання дітей мови, що відображає і лінгвістичні, і педагогічні аспекти сучасного стану науки.
Культура мовлення (за Богуш А.М.) — це вміння правильно говорити (й писати), добирати мовно-виражальні засоби відповідно до мети та ситуації спілкування, це система вимог стосовно вживання мови в мовленнєвій діяльності.
Культура мови — це унормованість мови: орфоепічні, лексичні, словотворчі, правописні та стилістичні норми.
Нормативність мовлення — дотримання правил усного й писемного мовлення: лексичних (значення слів, семантичні відтінки слів, сполучуваність), граматичних (рід, число, відмінок), орфоепічних (правильна вимова).
Правильність мовлення — відповідність усталеним у літературній мові законам, правилам та нормам.
Адекватність мовлення — це точність вираження думок, почуттів, ясність, зрозумілість мовлення, точне мовлення — якщо вжиті слова відповідають їх усталеним мовним значенням.
Логічність мовлення — це поєднання мислення, мови і мовлення, це ступінь поєднання слів у реченні за законами мислительної діяльності.
Різноманітність (багатство) мовлення — це вираження однієї і тієї самої думки, одного й того самого граматичного значення різними способами і засобами.
Естетичність мовлення — це естетична привабливість мовлення, вдале використання естетичних потенцій мови (тон, тембр, звучність), наявність образних висловів, приказок, доречних фразеологічних зворотів, цитат; поєднання вербальних та невербальних (жести, міміка, рухи, поза) засобів спілкування.
Чистота мовлення — це відсутність у ньому не літературних елементів: в орфоепії — правильна літературно-нормативна вимова, відсутність інтерферентних явищ (акценту, змішувань); у словнику — відсутність діалектизмів, слів-паразитів тощо; в інтонації — відсутність брутальних, лайливих, лицемірних ноток, відповідність інтонації змістові та експресії висловлювання.
Доречність мовлення — поєднує в собі точність, логічність, виразність, чистоту, відповідає ситуації спілкування, організовує мовлення відповідно до мети висловлювання.
Функції мови і мовлення — сфера використання, коло діяльності. Мовленнєва функція (за Марковою А.К.) — це вид мовленнєвої діяльності з різними завданнями і цілями, що витікають з більш широких сфер спілкування.
Мовленнєва дія — процес, що обслуговує мовленнєву діяльність, є безпосереднім її чинником, містить мету, підпорядковану меті мовленнєвої діяльності.
Мовленнєва операція — це спосіб виконання мовленнєвої дії, який залежить від досягнення конкретної мети. Мовленнєва операція порівнюється з умовами, в яких проходить мовленнєва діяльність.
Мовленнєва ситуація — реальна життєва ситуація безпосереднього мовленнєвого акту спілкування, що обмежена прагматичними координатами: «я — ти — ми — тут — зараз». Це безпосереднє здійснення спілкування, комунікації до відповідних умов (урок, заняття, зустріч друзів тощо).
Мовленнєвий акт — цілеспрямована мовленнєва дія, що здійснюється відповідно до принципи? і правил мовленнєвої поведінки, прийнятих у певному суспільстві.
Комунікативна функція — це функція спілкування, яка здійснює інформаційний зв'язок між членами суспільства, задовольняє потребу однієї людини в іншій, забезпечує нерозривну єдність людини і мови.
Форми мовлення (за Марковою А.К.) — це система суспільно-вироблених засобів задля здійснення мовленнєвої діяльності.
Мовленнєва функція (за Марковою А.К.) — це види мовленнєвої діяльності з різними завданнями, цілями, що випливають із ширших сфер спілкування. Методологічні засади методики — це теорія пізнання, гносеологія. Лінгвістичні засади методики — це вчення лінгвістів про мову — мовознавство. Лінгвістика розглядає мову як знакову систему, яка кодує навколишню дійсність.
Природничі засади методики — це вчення фізіологів про умовно-рефлекторний характер засвоєння мови.
Фізіологічними засадами лінгводидактики є спадкові анатомо-фізіологічні передумови будови мовних центрів та мовних органів.
Психологічні засади методики — вчення психологів та психо-лінгвістів про розвиток мовленнєвих функцій, усвідомлення мовлення дітьми, про мовну діяльність. Предметом психологічного дослідження є мовлення, мовленнєва діяльність, спілкування.
Між предметні зв'язки (за Федоровою В.) — це відображення в змісті навчальних дисциплін тих діалектичних взаємозв'язки?, які об'єктивно діють у природі й використовуються у сучасних науках. Реалізація між предметних зв'язки? є дидактичною умовою активізації навчального процесу, систематизації знань, інтеграції науки і практики.
Закономірність засвоєння рідної мови (за Федоренко Л.П.) — це об'єктивно існуюча залежність результату засвоєння мови від розвивального потенціалу мовленнєвого середовища.
Принципи навчання рідної мови (за Богуш А.М.) — це вихідні теоретичні положення (правила, вимоги), керуючись якими вихователь добирає засоби, методи й прийоми навчання, передбачає його ефективність.
Комунікативна спрямованість навчання дітей рідної мови означає оволодіння дітьми рідною мовою як засобом комунікації, спілкування.
Мовленнєве середовище (за Крутій К.Л.) — стрижневою ідеєю механізму побудови освітнього мовленнєвого середовища є трансформація дитиною цінностей світу, мовленнєвої культури, соціуму в особистісний внутрішній світ цінностей.
Стиль мовлення — це сукупність мовних засобів, що свідомо використовуються мовцем за певних умов спілкування.
Професійно-мовленнєва діяльність вихователя дошкільного закладу — це професійне спілкування з колегами та дітьми під час навчання їх мови з використанням засобів українського розмовного і літературного мовлення у поєднанні з екстралінгвістичними засобами (мімікою, жестами, рухами, діями).
Професійно-мовленнєва готовність до навчання дітей рідної мови — це система сформованих професійно-мовленнєвих знань, умінь і навичок та комплекс особливих індивідуально-психологічних властивостей особистості.
Методи наукового дослідження (за Гончаренко СУ.) — прийоми, процедури та операції емпіричного і теоретичного пізнання й вивчення явищ педагогічної дійсності. У залежності від аспекту розгляду М.н.д. поділяються на загальнонаукові; власне педагогічні й методи наук.
Педагогічне спостереження — найбільш безпосередній спосіб одержання дослідних даних, який полягає в систематичному і цілеспрямованому сприйнятті досліджуваного об'єкта з метою збору інформації. Фіксації дій і проявів поведінки об'єкта.
Педагогічний експеримент — дослідницький метод комплексного характеру, суть якого полягає в тому, що досліджуване явище ставиться у певні умови, спеціально організовані ситуації.
Метод запитань — ґрунтується на цілеспрямованому отриманні інформації шляхом усного або письмового опитування і реалізується у формах бесіди, інтерв'ю та анкетування.
Тестування — метод діагностики, який використовує стандартизовані запитання і завдання, що мають визначену шкалу значень.
Метод моделювання — імітування реально існуючої педагогічної системи шляхом створення спеціальних моделей, схем, знакових або реальних аналогів, у яких відтворено принципи організації і роботи цієї системи.
Математичні методи — застосовуються у педагогічному дослідженні для кількісного аналізу одержаного матеріалу та обробки даних експерименту.