Тезаурус

Робота над термінами та поняттями

Базисна характеристика мовленнєвого розвитку та спілкування — це якісні ново­утворення психічного розвитку особистості та відповідні знання, мовленнєві вміння і мовленнєві навички, необхідні для різних видів діяльності та спілкування у певний віковий період.

Підготовчий період (за Г.Л. Розенгарт-Пупко) — перший період розвитку мовлення дітей від 1 місця до 1,5—2 років, який складається із трьох етапів: емоційного спілку­вання дитини з дорослим (від 1 до 5—6 місяців); розуміння мовлення дорослих (від 6 до 11—12 місяців); розвиток самостійного мовлення (10—12 місяців — другий рік життя).

Період оформлення самостійного мовлення (за Г.Л. Розенгарт-Пупко) — другий пе­ріод становлення і розвитку мовлення дітей від 1,5—2 років до 3 років, який прохо­дить два етапи: перший — від 1 року 5—6 місців, другий — від 1 року 5—6 місців до З років.

Зорове і слухове зосередження виникає на другому місяці життя, коли дитина почи­нає фіксувати зорові і слухові подразники, довго посміхається, коли з нею розмовляє дорослий, стежить поглядом за іграшками.

Голосові реакції — це гукання, гудіння, белькотання дитини першого року життя. На четвертому місяці життя дитини появляється велика кількість звуків, вигуків «агу», «гу-гу» (гукання), «є», «і» та звук «р», у другій половині розвивається гуління, спочат­ку вимова складних комплексів «тіль», «фрр...», а надалі співуче гуління, «трелі» (І.Кононова): «а-е-е», «о-о-о-е», «а-а-а». На п'ятому—сьомому місяці здійснюється перехід від гуління до белькотання. На основі голосових реакцій, мовних звуків вини­кає спілкування між дитиною і дорослим.

Белькотання (за В.Бельтюковим) — це природжений автономний процес, вивив певної програми, що передається дитині у спадок, яка генетично закладена внаслідок історичних накопичень мовленнєво-рухових реакцій.

Перші усвідомлені слова — це слова, які з'являються наприкінці першого року жит­тя дитини. У словнику однорічної дитини — в середньому 10—15 слів.

Емоційне спілкування дитини з дорослим — перший етап підготовчого періоду станов­лення і розвитку мовлення дітей від одного до п'яти—шести місяців.

Спілкування дорослого з дитиною на основі розуміння мовлення дорослого — це новий тип спілкування, який виникає на другому етапі підготовчого періоду станов­лення і розвитку мовлення дітей від шести до одинадцяти—дванадцяти місяців.

«Мале мовлення» — (О.Йєсперсен, «мале мовлення» — С.Рубінштейн, «автономне мовлення» — Л.Виготський) — автори співвідносять його появу з розумінням мов­лення дорослих і розглядають це явище як «своєрідний перехідний етап». У «малому мовленні» слова ще не виконують означальної функції у певному розумінні цього слова. «Мале мовлення» засвідчує несформованість предметної свідомості дитини 2-го року життя.

Флективність мовлення — це засвоєння дитиною граматичної системи рідної мо­ви, правильне вживання відмінкових форм. Перші вияви флективності можна поміти­ти на початку 2-го року життя.

Предикативність мовлення — це синтаксична категорія, що формує речення. Ос­новою речення (Д.Ніколенко) є предикативність, що передається словом та інтонаці­єю. Основною ознакою предикативності у мовленні дітей є віднесення змісту вислов­люваного до дійсності. В однослівних реченнях дітей першого року життя предикатив­ність є першою стадією у становленні граматичної будови мови.

Сенситивний період мовлення — таким вчені визначають молодший дошкільний вік, який вважається найбільш сприятливим щодо мовленнєвого розвитку.

Словотворення (К.Чуковський) — властиве дітям п'яти років як активне суфіксаль­не словотворення, що відбувається в ігровій формі. Діти 5 років — «великі розумові трудівники», це період вершини словотворення.

«Чомучки» — так традиційно називають вік дітей від трьох до п'яти. Дітям цього віку властива надмірна допитливість та інтерес до процесу формулювання запитань як вияву власної мовленнєвої активності.

Зв'язність мовлення (СЛ.Рубінштейн) — це адекватність мовленнєвого оформлен­ня думки мовця з погляду її зрозумілості слухачам.

Зв'язне мовлення — це смислове розгорнуте висловлювання, що забезпечує спілку­вання і взаєморозуміння людей.

Діалогічне мовлення — це бесіда, розмова між двома співрозмовниками, яка скла­дається із запитань, відповідей, штампів, окремих реплік, супроводжується мімікою, жестами, діями, емоційністю у процесі безпосереднього сприймання висловлювань.

Монологічне мовлення — це форма зв'язного мовлення однієї особи, повідомлення про певні факти дійсності, що перебувають у різних причинових та часових зв'язках.

Ситуативне мовлення (С.Рубінштейн, Г.Леушина) — це мовлення, яке пов'язане із конкретною ситуацією, але не відтворює у словесних формах зв'язного смислового цілого. Домінантна форма мовлення дітей 3 року життя у наочній ситуації.

Контекстове мовлення (3.Істоміна, Г.Леушина) — це мовлення, зміст якого зрозу­мілий із самого контексту висловлювання. Це форма мовлення, яка проявлється за від­сутності наочної ситуації у другій половині 3-го року життя дитини.

Розповідання — самостійний зв'язний смисловий розгорнутий виклад певного змі­сту про події, предмети, об'єкти, явища навколишньої дійсності.

Переказування — свідоме відтворення дитиною літературного тексту в усному мов­ленні.