3. Особливості лексичних засобів ділового мовлення

Ділове мовлення в цілому орієнтується на нейтральну загальновживану лексику української мови. Вихід за межі загальнолітературного слововжитку дозволяється лише у випадках звертання до специфічної ділової лексики.

Емоційна лексика для ділових текстів загалом не властива, лише в окремих видах документації, де поєднується ділова інформація з елементами публіцистики, припустиме вживання слів і словосполучень, що виражають не лише назви явищ об'єктивного світу, а й наше ставлення до них /порівняйте: разом – воєдино, керівник – глава, події – звершення /.Така лексика може вживатися в деяких проектах резолюцій, звітах, протоколах та ін.

Певна міра експресії може бути виявлена й у службовому листі. Тут слова якісної оцінки використовуються для досягнення більшої переконливості. Якісні прикметники у вищому й найвищому ступенях порівняння саме й створюють враження емоційності тексту.

Проте і в межах нейтральної загальновживаної лексики не все може бути схвалене.

Насамперед це стосується так званих універсальних слів, тобто слів з невизначеним, розмитим, затертим значенням. Вони вживаються в різних стилях української мови як стандартні замінники слів з більш точним, більш конкретним змістом.

У цій ролі часто виступають слова питання: факт, момент, захід, масштаб, зміцнити, підвищити тощо.

Універсальні слова з'являються в текстах ділових паперів як результат приблизності уявлення про предмет думки, а також через невміння знайти точний відповідник серед наявних у мові слів:

Зайві слова в документах значно поширеніші, ніж можна було б сподіватися, враховуючи структуру ділових паперів.

До питання про проект..., зауваження до питань проекту... Питання регламентації... - часто повторюване у заголовках не завжди пояснюється необхідністю, набагато частіше – звичкою.

Зайві слова можуть міститися й у кінці службового листа. Це досить незграбні формули ввічливості на зразок: У проханні моєму прошу не відмовити; Прошу не затримувати довго Вашої відповіді на мого листа та ін.

Одним з проявів багатослів'я є повторення. Тавтологія ( гр. tavto - "те саме", logos – "слово") – повторення того самого змісту іншими словами: вільна вакансія, пам'ятний сувенір, глухий тупик, захисний імунітет, головний лейтмотив. Прикметники у цих словосполученнях зайві, бо позначають ознаки, наявні в характеризованих ними іменниках.

1. Загальновживана лексика у професійному мовленні

Лексика / сукупність слів/ сучасної української літературної мови з погляду стилістичної диферен­ціації поділяється на дві великі групи. Стилістично нейтральна /міжстильова/ лексика вживається в усіх стилях мови, стилістично забарвлена співвідноситься в одним чи з кількома /але не з усіма/ функціональними стилями. Слова, що вживаються в писемному мовленні, часто звуться книжними, ті, що вживаються в усному мовленні – розмовними.

При виборі між книжними і розмовними словами перевага надається книжним словам, бо вони, як правило, однозначні й не висловлюють небажаним чином емоції того, хто укладає документ. До того ж, книжні слова, як правило, однозначні, а розмовні – багатозначні, що також може зашкодити текстові документа.

Серед "книжних" слів особливої уваги потребують так звані урочисті слова, тобто слова високі, небуденні. Неправильне, невмотивоване вживання "високих" слів у ділових паперах поширюється під впливом газетної мови: тут відбувається некритичне перенесення слів з однієї сфери спілкування в іншу.

У високому урочистому мовленні вживаються слова: труд, трудитися, трудящий, у звичайному документі повинно вживатися: праця, працювати, працівник. Можна споруджувати палаци, зводити мости, але типові будинки слід будувати; лише у довідці /і то не завжди/ пишуть проживає, звичайно ж людина мешкає, живе, прописана та ін.