2. Активна і пасивна лексика. Словники, їх види.

Основний словниковий фонд, зберігаючись, удосконалюється і відіграє важливу роль у розвитку лексики, бо служить джерелом поповнення її від слів, що входять до ядра лексики, утворюються нові слова, які поповнюють словникове багатство мови.

Розвиток і вдосконалення словника включає два протилежні процеси: поповнення його новими словами й усунення з мови зайвих, не потрібних для спілкування слів. У мові постійно з’являються нові і з неї випадають застарілі слова. Оскільки поповнення лексичного запасу переважає над відмиранням слів, словниковий склад мови з часом збагачується, зростає.

Поява нових та випадання старих слів – поступовий і досить тривалий процес, що має місце на всіх етапах розвитку мови. Слова, які приходять у мову, спочатку перебувають на території лексичної системи: використовуються рідко, лише окремими мовцями. І тільки з часом вони поширюються, узвичаюються і посідають відповідне місце у складній лексичній системі. Слава ж, що старіють, навпаки, починають використовуватися дедалі рідше, поступово відсуваються від ядра словникового складу і виходять з ужитку. Таким чином, на кожному етапі розвитку мови в її словниковому складі можна виділити два шари – активну і пасивну лексику.

До активної лексики належать слова, що повсякденно використовуються всіма або частиною мовців у тій чи іншій сфері суспільного життя. Активна лексика охоплює передусім загальновживані слова, які використовуються в усіх різновидах усного і писемного мовлення: земляк, життя, тихий. До активної лексики входять також слова, обмежені в своєму вжитку певною сферою спілкування.

Слова, що входять до активного словника, різні за походженням і стилістичним використанням. Серед них є корінні українські і запозичені слова.

Другий шар – пасивна лексика – набагато менший. Його складають слова, що не є обов’язковими, необхідними для повсякденного спілкування у будь-якій сфері. Наприклад: єпископ, граф.

Чіткої межі між активною і пасивною лексикою немає. Обидва шари перебувають у постійній взаємодії: з активного запасу слова, старіючи, переходять у пасивний, а з пасивного нові слова в активний. Бувають випадки, коли слова виходять з активного словника, а згодом повертаються до нього знову. Так сталося, наприклад, з іменами генерал, полковник, офіцер, міністерство, які наповнені новим змістом, повернулися у нашу мову.

Таким чином, у лексиці української мови з погляду її розвитку можна виділити три шари: 1) сучасну лексику, тобто активний словник; 2) застарілу; 3) нову лексику.

Відмирання слів – досить складний і тривалий процес. Слово архаїзується поступово. Виявившись зайвим, воно починає дедалі рідше використовуватись мовцями, переходить у пасивний словник, після чого нерідко осідає на дні віків, залишивши дані про себе у писемних пам’ятках та історичних словниках.

Залежно від того, що спричинилося на архаїзації слів, серед застарілої лексики виділяють архаїзми і історизми.

Архаїзми – слова, що вийшли з активного вжитку внаслідок зміни їх іншими, рівнозначними словами. Наприклад: соча (битва), бранець (полонений). Характерною особливістю є те, що предмети і явища, які ними позначаються існують і в сучасній дійсності, проте називаються іншими словами, до яких архаїзми є застарілими синонімами: поет – піїт, студент – спудей. Архаїзм використовується переважно у художньому і публіцистичному стилях, де виконують різні стилістичні функції: служать засобом створення колориту минулих віків, тону урочистості.

Другу групу застарілих слів складають історизми, або хронізми, – слова, що вийшли з активної лексики у зв’язку із зникненням понять, предметів, явищ, які вони позначали. Це слова, які не обслуговують сучасні сфери життя, а тісно пов’язані з історією народу, відбивають його суспільне життя.

Історизми використовуються переважно у науковому, художньому і публіцистичному стилях. Особливо часто вдаються до них автори наукових праць, присвячених дослідженню, історії, культури, літератури минулих епох.

Неологізми – це нові слова, що з’являються в мові з її розвитком і ще не входять до активної лексики. Так, зовсім недавно неологізмами були слова космонавт, атомохід. Неологізмом слово вважається до того часу, поки воно не стало звичним, не увійшло до активної лексики. Так, у свій час лексичні запаси української мови поповнились словами ударник, міськрада та ін. З часом ці слова увійшли до активної лексики і давно не вважаються неологізмами.

Неологізми найчастіше є творами, які виникають на базі словотворчих засобів української мови за зразком існуючих у ній слів: місяцехід (складання основ слів місяць і ходити, як пішохід). Творяться неологізми всіма можливими в українській мові способами. Нові слова з’являються і внаслідок запозичень з інших мов (хобі).

Серед неологізмів виділяють лексичні і семантичні. Нові за змістом і звуковим оформленням слова називаються лексичними неологізмами. У свій час лексичними неологізмами були такі слова: обком, радгосп, телевізор.

Відомі слова, що набувають нового значення називаються семантичними неологізмами. Семантичними неологізмами в свій час були слова: рада, династія, вузол, морж. Кожне нове слово виконує певну функцію – номінативну або художньо-зображальну.

Неологізми використовуються в усіх стилях мовлення: науковому, публіцистичному, художньому. Вони збагачують різні шари лексики. Лексикографія - (від грецьких слів лексикос - той, що відноситься до слова і графо – пишу) – це розділ мовознавства, який займається теорією і практикою укладання словників. Від інших книг словник відрізняється специфічною будовою.

Залежно від змісту матеріалу і способу його опрацювання розрізняють два типи словників: енциклопедичні і філологічні.

Енциклопедичні словники пояснюють не реєстрові слова, а позначувані ними відомості з різних сфер життя, науки, виробництва, мистецтва та характеризують відомих осіб, визначні історичні постаті. В енциклопедичному словнику, дивлячись слово Київ, можна знайти всі відомості про столицю України. Є загальні енциклопедичні словники, в яких подаються відомості з різних галузей науки, техніки, культури тощо, і спеціальні, присвячені певній галузі науки: економіці, математиці, медицині тощо.

У філологічних (лінгвістичних) словниках предметом пояснення є слово. Залежно від того, з якої точки зору воно розглядається, лінгвістичні словники бувають різних типів.

1. Тлумачні словники, в яких дається пояснення значень слів з точки зору їх вживання в сучасній мові.

2. Перекладні словники, в яких подається переклад слів з однієї мови на іншу. Бувають двомовними, чотиримовними та ін.

3. Термінологічні, в яких пояснюються терміни з тієї чи іншої галузі науки. Вони бувають одно- і двомовні, перекладні.

4. Етимологічні словники, в яких пояснюється походження, розвиток і первинне значення слова.

5. Орфографічний словник подає правильний правопис, правильний наголос і правильні граматичні форми вміщених у ньому слів.

6. Орфоепічні словники дають одночасно і властиву слову правильну вимову, і наголос.

7. Словники іншомовних слів, які пояснюють слова і терміни, засвоєні з інших мов.

8. Історичні словники, в яких подаються і пояснюються слова, що вживалися раніше.

9. Діалектологічні словники, в яких дається лексика, вживана в певній місцевості, на певній території.

10. Фразеологічні словники, в яких дається пояснення значень фразеологічних зворотів або подається їх переклад з однієї мови на іншу.

11. Синонімічні словники, в яких подаються синонімічні ряди, або гнізда, повнозначних слів даної мови

12. Частотні словники, в яких фіксується частота вживання слів і словоформ на підставі обстеження текстів або записаних уривків усного мовлення.

13. Словники власних імен, в яких фіксуються вживані в даній мові власні імена

14. Обернені або зворотні словники, в яких слова розміщуються за алфавітом у зворотному порядку літер: не з початку слова, а з кінця.

15. Топонімічні словники, в яких описуються назви географічних об’єктів

16. Словники мови окремих письменників, в яких подаються й пояснюються всі вживані в творах того чи іншого письменника слова.

Є загальні енциклопедичні словники, в яких подаються відомості з різних галузей науки, техніки, культури, і спеціальні енциклопедичні, присвячені певній галузі науки: економіці, математиці, медицині тощо

Крім енциклопедичних словників є енциклопедичні та інші довідники, бібліографічні покажчики, які допомагають орієнтуватися в інформації з різних галузей знань, в соціально-культурних питаннях. Такі словники відіграють надзвичайно велику роль у навчанні, оскільки дають можливість при необхідності швидко знайти матеріал з певного предмета, який подається в такій літературі чітко і лаконічно. Це, в свою чергу, дає можливість швидко і якісно зорієнтуватися і організуватися для написання більш масштабної роботи – курсової, реферата тощо. Щодо професійної діяльності, то інформація, отримана з даної літератури, може реально допомогти систематизувати знання з певного предмета, можливо, навіть дізнатись щось нове, сучасніше.