2. Об’єкт та предмет макроекономіки
Макроекономіка – економічна наука, що досліджує сутність, результати та наслідки спільної економічної діяльності всіх учасників народного господарства.
Макроекономіка походить від грецького слова “макро”, що означає “великий”. Об’єктом макроекономіки є національна економіка. Національна економіка в широкому розумінні – це сукупність домашніх господарств, підприємств (бізнес-фірм), відповідних державних інституцій і установ, інфраструктури та різних активів у межах певного природного середовища й державної території. У вузькому розумінні під національною економікою розуміють ділові підприємства та об’єкти інфраструктури.
Предметом макроекономіки є ефективність функціонування механізмів економічної системи. Економічна система – упорядкована система зв’язків між виробниками і споживачами матеріальних і нематеріальних благ та послуг.
Основними елементами економічної системи є:
– соціально-економічні відносини (відносини власності), які базуються на відповідних формах власності на економічні ресурси та результатах господарської діяльності. Саме вони визначають тип економічної системи;
– організаційні форми господарської діяльності: поділ праці, спеціалізація та кооперація виробництва;
– господарський механізм, тобто спосіб регулювання економічної діяльності на макрорівні;
– конкретні економічні зв’язки між господарськими суб’єктами.
Сучасні дослідники виділяють такі системи: доіндустріальне, індустріальне, постіндустріальне, неоіндустріальне (інформаційне) суспільства.
Найбільшого поширення в світовій економічній літературі набула класифікація економічних систем за двома ознаками:
1) форма власності на засоби виробництва;
2) спосіб координації (регулювання) економічної діяльності.
На підставі цих ознак виділяють такі економічні системи:
традиційна економічна система;
адміністративно-командна економіка;
ринкова економіка вільної конкуренції;
регульована ринкова (змішана) економіка,
керована державою економіка.
Традиційна економічна система властива слаборозвинутим країнам. Вона характеризується багатоукладністю економіки, збереженням натурально-общинних форм господарювання, відсталою технікою, широким застосуванням ручної праці, нерозвиненою інфраструктурою, найпростішими формами організації праці і виробництва, бідністю населення. На соціально-економічні процеси значний вплив справляють освячені століттями традиції та звичаї, релігійні та культові цінності, кастовий і соціальний поділ населення. У сучасних умовах країни з традиційною економікою потерпають від засилля іноземного капіталу і надмірно активного перерозподілу національного доходу державою. Економіка країн Гаїті,Судан, Ефіопія.
В умовах централізованої (планової, адміністративно-командної) економічної системи товари та послуги, що виробляються в країні, їх кількість і ціни планують уряд країни та її планові установи.
Така економічна система була характерною для країн з комуністичною політичною системою: колишнього СРСР, країн Центральної та Східної Європи (Польща, Румунія, Болгарія, Угорщина, Чехословаччина), інших країн колишнього соціалістичного блоку.
Усі підприємства в такій економіці є власністю держави. Уряд, доводячи до підприємств обов'язкові плани, командує такими підприємствами: наказує, що, як і за якою ціною випускати, які інвестиції і куди здійснювати, яку заробітну плату платити, кому поставляти готову продукцію, за якою ціною і скільки.
На рівні держави у такій економіці плануються практично всі пропорції виробництва, споживання й розподілу благ та ресурсів — матеріальних, трудових, грошових. Планування є директивним, тобто обов'язковим для виконання. «План — це закон», так вважалося в часи Радянського Союзу. За невиконання плану карали, за його перевиконання нагороджували, але останнє не могло перекрити всі недоліки системи.
Завдання. Поміркуйте, у чому полягають основні недоліки планування економічних процесів.
Головна роль у командно-адміністративній економіці відводилася державі, урядові, економічні структури діяли за вказівкою тільки комуністичної партії.
Після краху комуністичних режимів у Європі наприкінці 80-х років та розпаду СРСР на початку 90-х командна економіка була визнана неспроможною в історичному змаганні з ринковою економікою.
Ринкова економічна система
Полярно протилежна командній економічній системі система вільного ринку — ринкова економіка. Вона базується на теорії необмеженої економічної конкуренції при обмеженому втручанні держави в економіку. Хоча у сучасній змішаній та керованій економіці, які теж належать до ринкових, такий вплив має дедалі більше значення. Загалом ринкова економіка базується на вільній конкуренції, свободі, приватній власності та стабільності.
Конкуренція і власність
Центральним механізмом ринкової системи є конкуренція — суперництво за краще рішення. Подібні рішення пропонуються на ринку, де кожний пропонує свою продукцію або послуги. За це він хоче отримати прибуток, заробити гроші і здобути додаткову власність або ж її примножити.
Завданням держави в умовах ринкової економіки є сприяння розвитку конкуренції між приватними виробниками.
Свобода і стабільність
Конкуренція товарів, послуг, підприємницьких заходів тісяо пов'язана зі свободою. У світі, побудованому на засадах свободи, кожний сам відповідає за свої дії. Свобода гарантує можливість заробляти гроші і збільшувати свою власність.
Упевненість громадянина чи фірми у тому, що здобуту на ринку власність можна зберегти, забезпечує держава. Держава гарантує й дотримання належного правопорядку в економічній сфері, піклується про стабільність грошей.
Змішана економіка
Поряд з командно-адміністративною та суто ринковою існують варіанти змішаної економіки: у деяких секторах домінує приватна власність і діють механізми вільного ринку, в інших — значна частка власності належить державі та діє система державного поточного планування.
Системи змішаної економіки досить поширені у Західній Європі. До таких належить, наприклад, економіка Франції, Італії та Швеції. Тут уряд втручається у ті сектори економіки, де він вважає, що приватна власність не сприяє задоволенню інтересів суспільства.
Наприклад, у Великій Британії та Швеції запроваджені в основному державні системи охорони здоров'я, що забезпечують безплатну й однакову медичну допомогу всім громадянам, а приватні — обкладаються досить високими податками.
В умовах змішаної економіки уряди мають право переводити у державну власність неблагополучні фірми, діяльність яких вважається життєво необхідною для національних інтересів.
Завдання. Поясніть, чому в сучасному світі в розвинених країнах Європи переважає змішана економіка.
Також можна виділити ще такий тип економічної системи, як
Керована державою економіка
Такою називається економіка, у якій держава відіграє важливу роль у спрямуванні інвестиційної діяльності приватних підприємств за допомогою так званої індустріальної політики, у регулюванні бізнесу відповідно до національних інтересів.
Як приклад найчастіше наводять економіку Японії та Республіки Кореї. В умовах керованої державою економіки, на відміну від змішаної, держава зазвичай не трансформує приватні підприємства у державні. Вона підтримує приватні підприємства і водночас стимулює спрямування інвестицій приватних фірм залежно від мети індустріальної політики.
Наприклад, на початку 70-х років Японія визначила напівпровідникову галузь як таку, де присутність японських фірм найефективніша.
Так ця країна підтримала науково-дослідні й дослідно-конструкторські розробки своїх компаній у сфері напівпровідників і досягла значних успіхів.
Часто для того, аби змусити компанії розпочати діяльність у певній галузі, застосовується прямий адміністративний тиск (наприклад, скасування державних закупівель у певної фірми). Для підтримки розвитку деяких галузей застосовується також методи захисту від іноземної конкуренції: встановлюються бар'єри для імпорту.
Особливу роль сьогодні відіграє перехідна економіка, тобто економіка, котра перебуває в стані докорінних змін, переходу від одного стану до іншого як у межах одного типу господарства, так і від одного до іншого типу господарства; інакше кажучи – від однієї до іншої економічної системи. Перехідну економіку слід відрізняти від перехідного періоду в розвитку суспільства; під час перехідного періоду змінюються суспільні відносини, в тому числі й економічні, одного типу на інший.
Завдання. Які країни з перехідною економікою Ви знаєте?
Вивчаючи ефективність функціонування економічної системи, макроекономіка особливу увагу приділяє поведінці основних макроекономічних суб’єктів – домашніх господарств, фірм та держави в цілому. Слід зазначити, що макроекономіка розглядає поведінку не конкретних господарських одиниць, а їх сукупності, що досягається через агрегування.
Агрегування – це поєднання окремих одиниць або даних у одну одиницю. Наприклад, усі індивідуальні ціни товарів і послуг об’єднують у загальний рівень цін, або всі одиниці продукції об’єднують у валовий внутрішній продукт. Усю сукупність домашніх господарств чи фірм можна аналізувати як одну одиницю.
Макроекономіка – розділ економічної науки, в якому розглядаються закономірності взаємодії сукупних величин: ВВП, загальний рівень цін і безробіття, інфляція, загальне споживання та інвестиції, сукупний попит та сукупна пропозиція, їх вплив на обсяги ВВП, тобто на стан національної економіки.
Завдання макроекономіки включає пізнання, аналіз, систематизацію, узагальнення процесів і явищ, які відбуваються в народному господарстві в цілому, та визначення основних економічних заходів його розвитку.
З головного завдання макроекономіки випливає також її предмет.
Завдання: Згадаємо, що є предметом макроекономіки.
Щоб уміти впливати на економіку для підвищення її ефективності, потрібно знати механізм її функціонування. Тому предметом макроекономіки є механізм функціонування економіки. З метою його вивчення макроекономіка виконує дві функції: позитивну і нормативну.
Позитивна спрямована на обґрунтування висновків, які пояснюють сучасний стан економічного розвитку країни; Нормативна — на обґрунтування рекомендацій щодо подальшого розвитку національної економіки.
Щоб макроекономіка могла виконувати свої функції, вона має спиратися на певні методи, які надають їй можливість узагальнювати факти та відображати певні закономірності у функціонуванні економіки. Головним методом такого узагальнення та відображення є моделювання макроекономічних процесів.
Модель — це спрощена картина реальності, абстрактне узагальнення фактичної поведінки досліджуваних явищ. Застосовуються різні типи моделей: графічні, табличні, схематичні, математичні. В моделях використовуються два типи змінних: ендогенні та екзогенні.
Ендогенні змінні — це внутрішні чинники моделі, які визначаються в процесі її побудови.
Екзогенні змінні — це зовнішні для моделі чинники, які визначаються до початку її побудови.
Модель показує, як екзогенні змінні впливають на ендогенні.
Розгляньмо, наприклад, як будується графічна модель ринку хліба. Крива попиту показує співвідношення між двома ендогенними змінними: попитом на хліб і його ціною, а крива пропозиції — між пропозицією хліба і його ціною. Точка перетину цих кривих засвідчує рівновагу між попитом та пропозицією і показує ту ціну, яка забезпечує рівновагу. Відносно такої моделі дохід домогосподарств є екзогенною змінною. Його збільшення впливає на ендогенні змінні: попит на хліб зростає, а його крива зміщується вгору вздовж нерухомої кривої пропозиції, що врівноважує ринок на умовах більш високої ціни.
P- ціна
Q- попит
D – крива попиту
S – крива пропозиції
E – ціна рівноваги.
Найпростіша залежність обсягу попиту від ціни задається рівнянням прямої лінії: Qd(P)=a+bp, a- зміна попиту, p- зміна обсягу попиту.
За умовою, коли обсяг попиту D відповідає пропозиції S на ринку встановлюється ціна рівноваги або ціна ринкового клірингу Pс.
При побудові моделі використовується метод припущення. Так, у нашому прикладі ми припускаємо, що інші змінні, наприклад ціна борошна, є стабільною. Це спрощує аналіз і дає можливість зосередити увагу лише на досліджуваній залежності.
Багато економічних змінних характеризують певні явища кількісно. Слід розрізняти два типи кількісних змінних: запас і потік.
Запас — це кількість будь-чого в даний момент часу. Потік — це кількісна визначеність зміни будь-чого. Так, наявний в економіці капітал — це запас, а інвестиції — це потік, який впливає на величину запасу капіталу.
Іноді макроекономіку називають теоретичною основою економічної політики держави. Таке визначення обумовлене тим, що її висновками керуються ті, хто формує і здійснює економічну політику.
Центральною проблемою макроекономіки є проблема динамічної рівноваги, взаємодії різних її елементів. З огляду на це економіку можна уявити як систему взаємозв’язків. Тому той, хто хоче керувати всією системою, повинен розуміти сутність її головних внутрішніх зв’язків.
Економічна політика – це сукупність макроекономічних цілей та засобів їх досягнення; цілеспрямована система заходів держави у сфері суспільного виробництва, розподілу, обміну і споживання життєвих благ. Вона покликана відображати економічні інтереси суспільства, усіх соціальних груп і спрямована на зміцнення національної економіки.
Економічна політика передбачає варіанти вирішення економічних проблем і приводить у дію їхні механізми.
Економічна політика існує у таких проявах: фіскальна (бюджетно-податкова), монетарна (грошово-кредитна), соціальна (політика доходів) та зовнішньоекономічна політика.
Фіскальна політика – це сукупність заходів держави у сфері оподаткування та державних закупівель з метою цілеспрямованого впливу на соціально-економічний розвиток країни.
Монетарна політика – це розробка та здійснення системи заходів, з допомогою яких держава здійснює грошову пропозицію та регулювання грошової маси для стабілізації економіки. Монетарну політику проводить центральний банк країни (у нашій державі – Національний банк України, який застосовує такі методи: операції на відкритому ринку, зміна рівня мінімальної резервної норми та зміна облікової ставки).
Соціальна політика – політика, спрямована на боротьбу з інфляцією через обмеження зростання заробітної плати й цін. Цю політику інакше називають контролем за цінами й заробітною платою.
Зовнішньоекономічна політика – заходи уряду, які впливають на обсяги зовнішньої торгівлі. Розрізняють два основних види зовнішньоекономічної політики – протекціонізм (політика захисту національних виробників від іноземних товарів) та фритредерство (торгівля з незначними тарифними і нетарифними бар’єрами або взагалі без них).
Макроекономіка використовує такі діалектико-матеріалістичні методи: метод наукової абстракції, метод аналізу та синтезу, метод індукції та дедукції. Основним методом макроекономічного дослідження є економіко-математичне моделювання.
Макроекономіка виконує важливі функції: теоретико-пізнавальну, практичну, прогностичну, виховну і методологічну.
Теоретико-пізнавальна функція макроекономіки полягає в дослідженні економічних процесів на макрорівні та побудові моделей цих процесів. Практична функція макроекономіки – розробка практичних рекомендацій на підставі економічного аналізу (теоретична основа економічної політики). Прогностична функція полягає у прогнозуванні шляхів і напрямів доцільної економічної діяльності. Виховна функція макроекономіки – це виховання раціонального економічного мислення, визначення правил ринкової економічної поведінки, формування сучасного світогляду людини. Методологічна функція полягає у створенні теоретичної основи для системи конкретних економічних наук.
Нормативна функція макроекономіки — спрямованість макроекономіки на обґрунтування рекомендацій щодо подальшого розвитку національної економіки.
Позитивна функція макроекономіки — спрямованість макроекономіки на обґрунтування висновків, які пояснюють сучасний стан національної економіки.