5. Методи нормування трудових процесів.

У практиці нормування праці користуються такими методами нормування: аналітичний, сумарний досвідно-статистичний, мікроелементний, укрупнений тощо.

Сутність аналітичного методу полягає в сукупності та послідовності наступних дій: по-перше, розкладання виробничого процесу на складові частини; по-друге, дослідженні факторів, що впливають на тривалість кожного з елементів операції. Останнє, проектування нового, ефективного складу, послідовності й тривалості операції з урахуванням сучасних досягнень у підвищенні продуктивності праці. Аналітичний метод має два різновиди: перший, технічний розрахунок за нормативами складових елементів норми часу залежно від режимів роботи устаткування, організації обслуговування та виробничих можливостей робочого місця, застосування найкращих, найефективніших методів організації та способів праці. У відповідності до ступеня диференціації розрахунки можуть бути за: мікроелементними нормативами; диференційованими нормативами; укрупненими нормативами; другий різновид являє собою технічний розрахунок норми на основі досліджень витрат робочого часу та режимів роботи устаткування у реальних витратах робочого часу та режимів роботи устаткування, на засадах чого проектуються раціональні трудовий і виробничий процеси; отримані норми порівнюються з нормативними матеріалами.

Сутність сумарного досвідно-статистичного методу полягає у визначенні норми на основі приватного досвіду особи, що встановлює норму, з урахуванням даних оперативного й статистичного обліку витрат робочого часу або даних про виконання норм виробітку на аналогічні роботи в минулому чи шляхом порівняння складності виконання операції та загального обсягу нормованої праці з аналогічними, раніше виконуваними роботами. Застосування перших двох методів дозволяє створювати технічно обґрунтовані норми праці. Сумарний досвідно-статистичний метод має кілька різновидів встановлення норми: на основі порівняння складності та обсягу даної роботи з такими, що виконувались раніше; на основі даних оперативного й статистичного обліку про витрату часу на аналогічні роботи; за досвідом особи у встановленні норм праці.

Велике значення має мікроелементний метод нормування пра­ці (для нормування ручних і деяких машинно-ручних процесів). За допомогою цього методу виділяють і вивчають найпростіші елементи, так звані мікроелементи, з яких складаються складні і різноманітні за своїм характером трудові операції. Ці мікроелеме­нти визначають норми затрат часу залежно від найважливіших чинників, які впливають на їх структуру. Переваги цього методу полягають у тому, що ще до початку трудового процесу можна конструювати ручні прийоми окремих трудових процесів на основі створення системи мікроелементів, які вирізняються характером і методом виконання роботи, схе­мою організації робочого місця і трудовими навичками робітни­ка. За допомогою цієї системи можна встановити раціональність затрат часу на виконання окремих елементів операції. Затрати часу на окремі найпростіші елементи визначають за так званими мікроелементними нормативами. Ці нормативи є очікувани­ми величинами часу, знайденими в результаті статистичної обробки. Аналітичним та укрупненим методами і методом мікроелементного нормування визначаються технічно обґрунтовані норми.

Сутність укрупненого методу полягає у визначенні норми на основі попередньо розроблених укрупнених розрахункових величин – витрат робочого часу на типові операції, деталі чи види робіт з типовими умовами їх виконання; конкретні витрати часу отримують з таблиць, графіків, номограм або розраховують за допомогою емпіричних формул. Укрупнений метод має два різновиди: перший, норми встановлюються за типовими нормами-еталонами, що розраховані на типові умови техніки, технології, організації виробництва і праці та зведені у таблиці, графіки, номограми. Другий, норми встановлюються на окремі операції, деталі та види робіт на основі вивчених залежностей, відображених у низці емпіричних формул.

Особливістю дослідно-статистичних норм є використання звітно-статистичних відомостей про фактичні витрати часу на дану чи подібну роботу або обсяг виробленої продукції за звітний період. Їх широко застосовують в одиничному та малосерійному виробництві, де відсутні детальні розробки технологічного процесу, а тому встановлення технічно обґрунтованих норм потребує значних витрат праці нормувальників. Головною вадою цих норм є те, що вони не фіксують наявні недоліки в організації праці, не відображають наукові досягнення і не орієнтують на передовий досвід, бо узагальнюють лише звітно-статистичні відомості. Як правило, рівень досвідно-статистичних норм знижений, тому їх легко перевиконують. Це відбувається тому, що цим типом норм не враховуються повною мірою організаційні й технічні умови виробництва. Вони не є прогресивними, тобто не враховують зростання технічної озброєності, впровадження нової техніки, поліпшення його організації виробництва та вдосконалення праці.

Дослідно-статистичні (або сумарні) методи передбачають встановлення норм в цілому на всю роботу без поелементного аналізу операцій і проектування раціональної організації праці. При досвідному методі норми визначаються на основі особистого досвіду нормувальника, а при статистичному – на основі статистичних даних про фактичні затрати часу на виконання аналогічної роботи в минулому. Дослідно-статистичні методи не можна вважати науковими, оскільки норми розробляються без необхідного аналізу фактичних умов праці. Такі норми не забезпечують ефективне використання виробничих ресурсів і повинні замінятися нормами, встановленими аналітичними методами.

За допомогою аналітичних методів проводиться наукове обґрунтування норм праці на підставі аналізу конкретного трудового процесу. Для цього операція, яка нормується, розділяється на складові елементи; потім визначаються технічні, організаційні, економічні та інші фактори, що впливають на тривалість виконання кожного елементу; далі проектується раціональний склад операції і послідовність виконання її елементів із врахуванням оптимального поєднання факторів, що впливають на їхню тривалість. Після цього розраховуються затрати часу на кожен елемент, і їх сума, що визначає норму часу на операцію в цілому. Одночасно повинні розроблятися організаційно-технічні заходи, що забезпечують впровадження запроектованого трудового процесу і встановленої норми.

За методикою одержання вихідних даних аналітичні методи поділяються на аналітично-розрахункові і аналітично-дослідні. Якщо затрати часу на кожен елемент операції і на операцію в цілому визначаються на основі нормативних матеріалів (науково-обґрунтованих міжгалузевих, галузевих чи місцевих нормативів), такий метод називається аналітично-розрахунковим. Якщо затрати часу на кожен елемент операції і на операцію в цілому встановлюються на основі безпосередніх вимірювань цих затрат на досліджуваних робочих місцях шляхом проведення фотографії робочого часу або хронометражу, такий метод називається аналітично-дослідним. Нерідко зустрічаються випадки одночасного використання обох різновидів аналітичного методу, коли одні елементи норми часу встановлюються за нормативами, а інші – на основі конкретних вимірювань.

На практиці найпоширеніший аналітично-розрахунковий метод, оскільки його застосування менш трудомістке, дає можливість розрахувати норми ще до початку трудового процесу і сприяє рівнонапруженості норм. Досягнення рівнонапруженості норм – важлива і складна проблема. Для її вирішення необхідно забезпечити високу якість і єдність нормативних матеріалів, методів і методик нормування праці; достатню кваліфікацію технологів і спеціалістів з нормування праці; матеріальну і моральну зацікавленість працівників у високій якості норм праці.

Усі методи дослідження затрат робочого часу складаються з таких основних етапів:

• підготовка до спостереження;

• проведення спостереження;

• оброблення даних;

• аналіз результатів і підготовка пропозицій щодо удоскона­лення організації праці.

Найпоширенішими методами дослідження трудових процесів є: хронометраж, фотографія робочого часу, фотохронометраж (фактичні затрати часу вимірюють­ся за допомогою секундомірів, хронометрів, годинників, хроно­графів).

За допомогою хронометражу визначається тривалість елеме­нтів операцій, що повторюються. Виділяють три способи проведення хронометражу: безперерв­ний (за поточним часом), відбірковий і цикловий. За безперервно­го способу всі елементи певної операції досліджуються відповід­но до послідовності їх виконання. Відбірковий спосіб хрономет­ражу застосовується для вивчення окремих елементів операції незалежно від послідовності їх виконання, цикловий спосіб – для дослідження тих елементів операції, що мають незначну трива­лість (3–5 секунд).

Залежно від об’єкта спостереження розрізняють такі фотографії: фотографія використання часу працівників (індивідуальна, групова, самофотографія); фотографія часу роботи устаткування; фотографія виробничого процесу.

Під час індивідуальної фотографії спостерігач визначає вико­ристання часу одним працівником протягом робочої зміни або іншого періоду.

У тих випадках, коли робота виконується кількома робітника­ми, зокрема за бригадної організації праці, здійснюється групова фотографія робочого часу.

Самофотографію здійснює сам працівник, який фіксує ве­личину втрат робочого часу, а також причини їх виникнення Це сприяє залученню всіх працівників до активної участі у вияв­ленні й усуненні втрат робочого часу.

Фотографія часу використання устаткування – це спосте­реження за його роботою і перервами в ній з метою одержання даних для обґрунтування затрат часу на обслуговування (одним робітником або кількома).

Фотографія виробничого процесу – це одночасне вивчення за­трат робочого часу виконавців, часу використання устаткування і режимів його роботи. Спостереження може виконуватися двома спостерігачами: один спостерігає за робітниками, другий – за уста­ткуванням, тобто двостороннє спостереження. Залежно від способу проведення й оброблення спостережень розрізняють два методи проведення фотографії робочого часу: метод безпосередніх замірів і метод моментних спостережень. Метод безпосередніх замірів полягає в безпосередній реєстра­ції тривалості затрат часу за елементами операції, що спостеріга­ється. За допомогою методу моментних спостережень фіксується стан робочих місць, що спостерігаються. При цьому структура затрат часу установлюється залежно від кількості моментів, коли спостерігалися відповідні стани.

Таким чином, особливістю технічно обґрунтованих норм є застосування розрахункових методів, які дозволяють широко використовувати досягнення науки і техніки, досвід найкращих робітників в удосконаленні праці та виробництва. Ці норми являють собою встановлений для певних організаційно-технічних умов час на виконання роботи, виходячи з повного використання виробничих можливостей устаткування і робочого місця з урахуванням передового виробничого досвіду.

Отже, наукове обґрунтування норми повинно випливати із забезпечення таких головних умов:

• наявність раціонального технологічного процесу та ефективної організації виробництва і праці;

• безумовне виконання роботи виконавцями відповідної кваліфікації, тобто кваліфікація робітників-виконавців має відповідати ступеню складності, кваліфікації роботи, а рівень продуктивності їхньої праці дещо перевищував би середню продуктивність праці робітників, зайнятих на аналогічних роботах, та відповідав би стійким, але не рекордним показникам їхньої роботи.

Отже, сукупність заходів та розрахунків, за допомогою яких відбувається процес встановлення норм, становить конкретні методи нормування, а технічно-обґрунтована норма передбачає:

• відповідної кваліфікації робітника-виконавця, продуктивність праці якого має перевищувати середню продуктивність праці робітників, зайнятих на аналогічних операціях, і відповідати сталим досягненням передовиків виробництва, а не їхнім окремим рекордним досягненням;

• поділ технологічного процесу на окремі операції і послідовність їх виконання з урахуванням можливостей устаткування, яке використовується, масштабу виробництва і технічних вимог, що ставляться до якості виробів;

• застосування найдосконалішого для певних виробничо-технічних умов технологічного і транспортного оснащення, найвигідніших режимів роботи устаткування;

• найраціональнішу в певних виробничих умовах організацію робочого місця (своєчасне забезпечення робочого місця всім потрібним. Окрім того, застосування найраціональніших способів виконання трудових прийомів і дій робітника);

• найповніше і найдоцільніше суміщення в часі праці окремих робітників за групової і бригадної форм організації праці та наявність нормальних санітарно-гігієнічних умов на робочому місці.

18