79. Комплексне управління основним і оборотним капіталом

Відповідь на це питання слід починати зі з'ясування структури капіталу — матеріальної основи підприємницької діяльності.

Джерелами формування капіталу можуть бути:

• власні кошти: статутний фонд, основний капітал;

• запозичені кошти: довгострокові та короткострокові.

Сума коштів, яку необхідно сплатити за використання капіталу, складає ціну капіталу. При цьому слід враховувати структуру капі­талу, його поділ на акціонерний, позичковий та власний. Залежно від наведеної структури капіталу розрізняється і його ціна. Так, най­дешевший із них — це власний капітал. Найдорожчий — позичко­вий, оскільки його ціна не залежить від результатів підприємницької діяльності.

Структура капіталу суттєво впливає на фінансово-господарську діяльність підприємства. Наприклад, співвідношення власних та позичкових коштів є одним із основних показників, що характери­зують ступінь ризику в підприємницькій діяльності.

Тому при ухваленні фінансових рішень підприємець стикається з необхідністю пошуку відповіді на два основних запитання: який існує прийнятий рівень для поточних активів і у цілому, і через особливі рахунки і як мають фінансуватися поточні активи?

За умов визначеності, коли збут, втрати, платіжні періоди тощо безумовно відомі, усі фірми могли б утримувати тільки мінімальні рівні поточних активів. Будь-які більші суми спричинили б не­обхідність зовнішнього створення фондів без відповідного збільшен­ня прибутків, тоді як будь-які менші внески викликали б затримку виплат і робітникам, і постачальникам, втрату ринку збуту через брак оборотного фонду і, в цілому, обмежену кредитну політику.

Однак картина змінюється, коли з'являється невизначеність. Тут фірма потребує певної мінімальної суми готівки й оборотних фондів, що базується на очікуваних платежах, прогнозованому збуті тощо плюс податкові суми або фонди надійності, що дають можливість їх використати у випадку відхилення від передбачуваної вартості. Подіб­ним чином рівні рахункових заборгованостей визначаються через кре­дитні строки. Чим вони жорсткіші, тим нижча дебіторська заборго­ваність для будь-якого даного рівня збуту. З обмеженою інвестиційною політикою поточного активу фірма могла б утримувати мінімально надійні рівні фондів для готівки й оборотних фондів і могла б прово­дити жорстку (ризикову) кредитну політику, незважаючи на те, що це могло б означати зростання ризику обмеження збуту. Обмежена інве­стиційна політика (бідна та середня) поточного активу взагалі забезпе­чує найвищий очікуваний обіг інвестицій, але це зумовлює найбіль­ший ризик. Протилежне спостерігається за умов послабленої політи­ки. Помірна (середня) політика знаходиться між двома крайніми зна­ченнями за строками очікуваного ризику й обігу.

Слід зазначити, що у підприємницькій практиці ідеальним співвідношенням між запозиченими та власними ресурсами вважаєть­ся 1:1, тобто запозичені ресурси мають дорівнювати власним. Збільшення запозичених ресурсів зумовлює зростання ризику при одночасному підвищенні рентабельності власного капіталу. Вико­ристання фінансового лівериджу (залучених ресурсів) зумовлює, та­ким чином, збільшення власних капіталів.

Співвідношення довгострокових та короткострокових запозичень впливає на показники ліквідності. Важливо, що мають переважати довгострокові запозичення, які є більш бажаними для підприємця, оскільки вони знижують ризик його діяльності. І, звичайно, викори­стання прибутку для підвищення величини статутного фонду — ре- інвестування прибутку — обумовлює зростання фінансової стійкості підприємства.

Більшості видів підприємницької діяльності притаманні сезонні, циклічні та інші коливання. Залежно від цих коливань фінансові менеджери розробляють альтернативні підходи фінансування поточ­них активів, здійснюють комплексне управління основним і оборот­ним капіталом.

Поточні активи поділяються на постійні та тимчасові.

Постійні поточні активи — поточні активи, що перебувають у розпорядженні фірми у найнижчій точці її циклу.

Тимчасові поточні активи — поточні активи, що коливають­ся разом із сезонними або циклічними змінами у бізнесі фірми.

Є три можливих підходи до фінансування, що відрізняються відносними величинами короткострокового боргового зобов'язання:

• помірний підхід (відповідність строку платежу);

• відносно агресивний підхід;

• консервативний підхід.

Агресивна політика залучення додаткового капіталу вимагає най­більшого використання короткострокового боргового зобов'язання, консервативна — найменшого. Відповідність строків платежів зна­ходиться між ними, що видно з рис. 79.1, 79.2, 79.3.

Хоча використання короткострокового кредиту взагалі ризико­ваніше, ніж використання довгострокового, перший має деякі значні переваги. Зокрема, це можна проілюструвати на показниках швид­кості, гнучкості, вартості та ризику довгострокового боргового зобо­в'язання порівняно з короткостроковим.

Швидкість. Короткострокова позика може бути одержана наба­гато швидше, ніж довгострокова. Кредитори наполягатимуть на ре­тельній фінансовій перевірці перед продовженням довгострокового кредиту, і позичкова угода буде складена з конкретизацією деталей, бо багато чого може трапитись протягом 10—20 років повернення позички. Тому якщо фонди необхідні терміново, фірма має розрахо­вувати на короткострокові кредити.

а *

л =: о

ла в со

Час

Основні засоби

Оборотні засоби

Короткострокова потреба в грошових засобах

Постійна потреба у грошових засобах

Рис. 79.1. Компоненти динамічного ряду активів підприємства

Основні засоби

Короткострокове фінансування

Постійна потреба у грошових засобах

Час

Рис.

79.2. Потреба в засобах — консервативна фінансова політика

Основні засоби

Довгострокове фінансування

Час^>

— агресивна фінансова політика

Оборотні засоби

Рис. 79.3. Потреба в засобах

Короткострокове фінансування

Гнучкість. Фірма, якщо її потреби у збільшенні фондів сезонні або циклічні, не може брати на себе довгострокових боргових зобов'я­зань із трьох причин:

1. Змінні витрати є, в основному, високими, коли зростає довго­строкове боргове зобов'язання, і незначними для короткострокового кредиту.

2. Хоча довгострокове боргове зобов'язання може бути достро­ково сплаченим при забезпеченій позичковій угоді, що включає по­ложення про передоплату, передоплатні штрафи можуть бути істот­ними. Відповідно, якщо фірма вважає, що її потреба у фондах змен­шуватиметься у недалекому майбутньому, вона має вибрати корот­кострокове боргове зобов'язання, оскільки воно забезпечує гнучкість.

3. Угоди довгострокової позички завжди містять положення чи умови, що обмежують майбутні дії фірми. Короткострокові кредитні угоди є взагалі менш обтяжливими у цьому відношенні.

Вартість довгострокового боргового зобов'язання порівняно з короткостроковим. Крива доходності рівномірно зростає, пока­зуючи, що відсоткові ставки взагалі нижчі за короткостроковим бор­говим зобов'язанням, ніж за довгостроковим. Таким чином, за нор­мальних умов відсоткові витрати на момент одержання фондів, бу­дуть нижчими, якщо фірма позичає на короткостроковій основі, а не на довгостроковій.

Ризик довгострокового зобов'язання порівняно з коротко­строковим. За певних умов короткострокове боргове зобов'язання піддає фірму більшому ризику, ніж довгострокове фінансування. Це відбувається з двох причин:

1. Якщо фірма позичає на довгостроковій основі, її відсоткові витрати набудуть із часом відносної стабільності. Але якщо вона використовує короткостроковий кредит, її відсоткові витрати будуть широко коливатись, часом сягаючи дуже високих значень;

2. Якщо фірма заборгує дуже велику суму на короткостроковій основі, вона може сама знайти можливість сплатити це боргове зобо­в'язання, а може перебувати і у такому слабкому фінансовому ста­новищі, що кредитор не продовжить позику; це також є однією із причин банкрутства фірми.

Отже, управління основним і оборотним капіталами має полі- варіантний характер.