77. Управління оборотним капіталом підприємства

Матеріальну основу підприємницької діяльності становить ос­новний і оборотний капітал. Формування та використання основно­го капіталу є основним завданням інвестиційного менеджменту, обо­ротного — фінансового менеджменту.

У підприємництві оборотним капіталом вважається перевищен­ня мобільних коштів (поточних активів) над короткостроковими зобов'язаннями (поточними пасивами). Оборотний капітал — це показник ліквідності підприємства.

Чим вищий цей показник, тим більше у підприємства поточних активів. З іншого погляду, наявність на рахунках підприємства гро­шових сум сама по собі не реалізує мету підприємницької діяль­ності — не приносить прибутку. Навпаки, незадіяні фінансові акти­ви зумовлюють зниження дохідності підприємства, послаблюють ефективність його господарської діяльності. Тому потрібна певна збалансованість між поточними активами і поточними пасивами. Збалансованість оборотного капіталу дає змогу своєчасно здійсню­вати розрахунки за матеріали та робочу силу, робити витрати, пов'я­зані з виробничою та збутовою діяльністю, користуватися міцною кредитною репутацією. Найточніше потреба в обігових засобах об­числюється, виходячи з аналізу витрат на 100 грошових одиниць з обороту з урахуванням умов платежу. Кінцевий розрахунок потре­би в оборотних засобах проводиться за формулою

Оборотні _ Щоденний оборот _ Витрати капіталу у розрахунку засоби ЮО ^на Ю0 ³ обороту

За інших умов для визначення мінімальної величини оборотного капіталу використовують касове планування — процес оцінювання усіх джерел надходжень і витрат наявних коштів протягом певного періоду часу. Головним завданням при касовому плануванні є ви­значення мінімального розміру оборотного капіталу, необхідного для перетворення готівки на товарні запаси, потім на дебіторську забор­гованість і, зрештою, знову в готівку.

На рис. 77.1 представлені склад і розміщення оборотних коштів.

Рис. 77.1. Склад і розміщення оборотних коштів

Визначення потреби в оборотних коштах є базою для складання прогнозу надходжень і витрат готівкових засобів шляхом складан­ня касового бюджету. Останній відображає передбачені надходжен­ня готівки та її використання, а також потребу в кредитах або мож­ливе отримання надлишків готівки. Фактичні надходження і пла­тежі відрізняються від передбачених у касовому бюджеті, що може бути викликано зміною умов збуту або виробництва, а також недо­статнім контролем за рухом наявних коштів. Для збереження обо­ротного капіталу можливі такі стабілізуючі заходи:

• скорочення прямих змінних витрат;

• посилення інкасації рахунків дебіторів;

• тимчасова відмова від значних витрат;

• скорочення товарних запасів;

• зміна виробничих та комерційних планів;

• використання можливостей відстрочки погашення кредитів.

Зрозуміло, ситуація не буде загрозливою, якщо на фірмі створено

спеціальний фонд та резерв. У фондах готівкові засоби акумулю­ються, а у резервах (вартісному, резерві від прибутку та резерві зобо­в'язань) складають, як правило, фіксовану суму.

У загальному вигляді цикл обороту грошових коштів має такий вигляд (рис. 77.2).

Рис. 77.2. Оборот грошових коштів

У відповіді слід наголосити, що політика управління оборотним капіталом базується на визначенні фінансово-економічних потреб підприємства. Якщо експлуатаційний цикл — це експлуатація усього капіталу — основного і оборотного, то фінансово-експлуатаційні по­треби складають різницю між коштами, іммобілізованими у запасах сировини, готової продукції, незавершеного виробництва, дебітор­ської та кредиторської заборгованості. Різницю між перераховани­ми поточними активами і поточними пасивами підприємства доводить­ся фінансувати за рахунок власних оборотних коштів або шляхом позичання. При цьому слід враховувати ступінь ліквідності та ри­зику вкладення, класифікація яких представлена на рис. 77.3.

Важливо зазначити, що динаміка фінансово-економічних потреб У цілому повторює динаміку виторгу. Напрямки політики управ­ління оборотним капіталом такі:

Рис. 77.3. Класифікація оборотних коштів за ступенем ліквідності та ризиком вкладення

• відносне скорочення фінансово-експлуатаційних потреб шля­хом прискорення оборотності оборотних коштів: посилення дебітор­ського контролю, використання векселів, факторингу, диверсифікації постачальників товарів і послуг тощо;

• нарощення власних оборотних коштів шляхом довгостроко­вих позик, розподілу частини прибутку на розвиток, випуск додатко­вих акцій тощо.

Складність управління оборотним капіталом полягає у тому, що ці два напрямки управління перебувають під впливом різних чин­ників. Тому, завершуючи відповідь, слід зазначити, що величина і динаміка фінансово-експлуатаційних потреб залежать від динаміки виторгу, а величина і динаміка власних оборотних коштів визнача­ються політикою інвестицій в основні активи та фінансовою страте­гією постійних пасивів підприємства.