Пояснення до теми

Збудники ентеровірусних інфекцій

Входять до родини Picornaviridae

Загальна характеристика представників родини Picornaviridae

Це РНК-геномні, мілкі, найбільше просто організовані віруси, що уражують людину та тварин

Антигенна будова ентеровірусів

Антигенність ентеровірусів пов’язана з білками капсиду і, перш за все, с білками VP1.Віруси містять комплементзв’язуючий (групоспецифічний) антиген, загальний для роду і типоспецифічний (індивідуальні) для кожного серотипу (серовара) антигени.

Резистентність ентеровірусів

Ентеровіруси мають значну стійкість до багатьох факторів зовнішнього середовища. Вони виживають при рН в межах 2,5-11,0. Стійкі у кислому середовищі. Тривалий час зберігаються у воді, грунті, випорожненнях. Вони резистентні до дії багатьох дез.засобів, жировозчинників, поверхнево-активних речовин. Декілька років зберігаються у замороженому стані.

В той же час, ентеровіруси інактивуються УФВ, при нагріванні до 50 С гинуть через 50 хвилин, а при кип’ятінні маже миттєво.

Поліомієліт

Гостре інфекційне захворювання, що спричиняється поліовірусами та характеризується ураженням сірої речовини спинного мозку та стовбура головного мозку, в результаті чого розвиваються в‘ялі паралічі і парези м‘язів ніг, тулуба, рук.

Таксономія збудника поліомієліту

Родина Picornaviridae

Рід Enterovirus

Вид Poliovirus

Основні структурні компоненти віруса поліомієліта

1. Однониткова РНК

2. Капсид

Антигенні варіанти віруса поліомієліта

1. Серотипи І, ІІ, ІІІ

2. Не викликають перехресного імунітету

Джерело зараження поліомієлітом

1. Хвора людина

2. Вірусоносій

Механізми передачі поліомієліта

1. Аліментарний

2. Рідше – крапельний

Шляхи передачі поліомієліту

1. Харчовий

2. Контактно-побутовий

3. Водиний

4. Повітряно-крапельний

Які 8онкого8ація8но 8онкого8ація до вірусу

Найбільш сприйнятливі діти у віці від 3 місяців до 5 років.

Основні етапи патогенезу поліомієліту

1. Лімфатичні вузли глоточного кільця або тонкої кишки

2. Вірусемія

3. Ураження епітеліальних клітин та 8онкого8ація8 дихальних шляхів

4. Реплікація вірусу в клітинах тонкого кишечника

5. Ураження судин і периваскулярних просторів, що супроводжується висипом

6. Ураження поперекового відділу спинного мозку з наступною атопією сфінктера сечового міхура

7. Ураження дихальних м‘язів, 8онкого8ація8ної системи

8. Ураження рухомих клітин і центрів, атрофія м‘язів (парези, паралічі)

9. Масова загибель мотонейронов, атрофія м‘язів

10. Набряк, тонкого8ація оболонок мозку

Локалізація персистенції віруса поліомієліта

Епітелій тонкого кишечника

Вірусоносіїв

Імунітет після перенесеного поліомієліту

Перенесене захворювання залишає стійкий, довічний типоспецифічний постінфекційний імунітет гуморального характеру. Захисну дію мають типоспецифічні вірус нейтралізуючі сироваткові антитіла і, особливо, секреторні IgA, що знаходяться в області вхідних воріт

Принципи лабораторної діагностики поліомієліту

1. Виявлення збудника

2. Виявлення специфічних антитіл в крові

Методи лабораторної діагностики поліомієліту

1. Вірусологічний

2. Серологічний

Матеріал для вірусологічного дослідження поліомієліту

Випорожнення, слиз носоглотки, мозкова тканина трупа

Вірусологічний метод діагностики поліомієліту

Полягає у виділенні та ідентифікації вірусу. З цією метою дослідним матеріалом, після обробки антибіотиками і центрифугування, інфікують первинні культури клітин з нирок мавп або нирок ембріона людини та перещеплю вальну клітинну культуру амніона людини. Наявність вірусу (індикацію) встановлюють за вираженою ЦПД, методу бляшок або кольоровій пробі. Ідентифікацію (типування) вірусу проводять в реакції нейтралізації з культуральною рідиною та діагностичними типоспецифічними сироватками 1,2 та 3 типів на культурі клітин

Компоненти кольорової проби для виділення віруса поліомієліта

Дослідний матерал + культура клітин в середовищі 199

Компонети кольорової проби для ідентифікації віруса поліомієліта

Виділений вірус + специфічна сироватка + культура клітин в середовищі 199

Результат кольорової проби при виділенні віруса поліомієліту

ЦПД, колір середовища змінюється

Результат позитивної кольорової проби при ідентифікації вірусу поліомієліту

Затримка цитопатичної дії, колір середовища змінюється

Серологічний метод діагностики поліомієліту

Досліджують парні сироватки, які беруть на початку захворювання і з інтервалом в 3-4 тижні, в РЗК, ІФА або ставлять РН на культурі клітин з поліомієліт ними діагностикумами 1,2 та 3 типів. Про наявність захворювання свідчить 4-кратне та більше збільшення титру антитіл в парній сироватці у порівнянні з першою

Полімеразна ланцюгова реакція у діагностиці поліомієліта

Це експрес-метод дозволяє ідентифікувати вірус (виявляючи специфічну РНК) та ідентифікувати дикі, патогенні штами вірусу від вакцинних штамів

Засіб створення активного імунітета при поліомієліті

Жива вакцина

Вбита вакцина

ВООЗ надає перевагу живій поліомієлітній вацині, бо вона створює внаслідок вакцинальних штамів (І – ІІІ типів) у кишечнику не тільки гуморальний, але й місцевий імунітет (sIgA)

Переваги живої поліомієлітної вакцини

1.Ефективна.

2.Створює довічний імунітет.

3.Індукує утворення секреторних IgA (подібно природній інфекції).

Вакцинний вірус, циркулює серед населення, посилює клективний імунітет.

4.Зручна для використання, вводиться per os.

5.Не потребує частої ревакцинації

Недоліки живої поліомієлітної вакцини

1.Можливий ризик вакцино асоційованої інфекції у щеплених та оточуючих людей.

2.Небезпечна для введення людям з імунодефіцитом.

Інактивована поліомієліт на вакцина

Переваги:

1.Ефективна.

2.Безпечна для пацієнтів з імунодефіцитами.

3.Не викликає вакциноасоційованої інфекції.

Недоліки:

1.Не індукує утворення секреторних IgA.

2.Для створення довічного імунітету необхідне багаторазова ревакцинація.

3.Не створює колективний імунітет

Засіб створення пасивного імунітета при поліомієліті

За допомогою людського гамма-глобуліна (донорського)

Ускладнення, що формуються після перенесеного поліомієліту

Стійкі в‘ялі паралічі, у вагітних – мимовільні аборти, мертвонародженість плода

Ентеровірусна (Коксакі та ЕСНО) інфекція

Група захворювань, що викликаєтьсявірусами роду ентеровірусів та характеризується синдромом інтоксикації і поліморфізомом клінічних проявів.

До якої родини відносяться віруси Коксакі та ЕСНО

Picornaviridae

Особливості антигенної бідови вірусів Коксакі

1. Розрізняють дві ізольовані по антигенам групи А та В

2. Група А включає 23 серотипи

3. Група В включає 6 серотипів

Тропизм до тканин вірусів Коксакі та ЕСНО

1. Нейротропність

2. Ураження м’язевої тканини

3. Ураження тканин верхніх дихальних шляхів та ін.

Джерело інфекції при ентеровірусній (Коксакі та ЕСНО) інфекції

1. Хвора людина

2. Вірусоносії

Механізми ентеровірусної (Коксакі та ЕСНО) інфекції

1. Крапельний

2. Фекально-оральний

Шляхи передачі при ентеровірусній (Коксакі та ЕСНО) інфекції

1. Повітряно-крапельний

2. Харчовий

3. Контактно-побутовий

4. Трансплацентарний (рідко)

Особливості патогенезу ентеровірусної (Коксакі та ЕСНО) інфекції

Вхідні ворота інфекції: слизові оболонки носу, глотки, тонкої кишки. Після проникнення в організм відбувається його розмноження у лімфоїдній тканинині, епітеліальних клітинах, регіонарних лімфатичних вузлах. Потім вірус потрапляє у кров і викликає первинну вірусемію . Найбільший тропізм ентеровірусів відмічається до ЦНС та м‘язевої тканини. Але можуть уражуватися і інші органи: серце, печінка, підшлункова залоза, легені, нирки, кишечник.

Для ентеровірусів характерна персистенція вірусу в організмі з тривалим зберіганням в кишечнику, м‘язах, паренхіматозних органах, шкірі, ЦНС, що зумовлює хронічний перебіг деяких форм.

Клінічні прояви інфекції Коксакі

Поліморфізм клінічної картини:

а) гострі респіраторні захворювання;

б) поліомієлітоподібні захворювання;

в) кишкові інфекції та ін.

Клінічні прояви інфекції ЕСНО

Поліморфізм клінічної картини:

а) серозний менінгіт;

б) поліомієлітоподібні захворювання;

в) гострі респіраторні захворювання;

г) кишкові інфекції та ін.

Принципи лабораторної діагностики ентеровірусних інфекцій

1. Виявлення збудника

2.Визначення специфічних змін в організмі

Методи лабораторної діагностики ентеровірусних інфекцій

1. Вірусологічний

2. Серологічний

3. Біопроба (Коксакі)

Матерал для виявлення ентеровірусів

1. Випорожнення

2. Змиви з носоглотки та мазки з зіву

3. Кров

4. Спинно-мозкова рідина

Імунітет при інфекції Коксакі та ЕСНО

1. Напружений

2. Довічний

3. Типоспецифічний

Ротавірусні інфекції

Гострі інфекційні захворювання, що характеризують ураженням шлунково-кишкового тракту за типом гастроентериту.

Таксономія збудника ротавірусних інфекцій

Родина Reoviridae

Рід Rotavirus

Морфологія ротавірусів

1. Сферична форма

2. Наявність одного або двох капсидів

3. Двониткова ДНК

4. Розміри 65 – 75 нм

Антигени ротавірусів

Розрізняють групові, під групові та типові антигени. За груповим антигеном (білок VP-6) рота віруси поділяються на серогрупи (A, B, C, D, E, F {G}). Типоспецифічними антигенами є глікопротеїни зовнішнього капсиду VP-7 (G-тип) та VP-4 (Р-тип). Ротавіруси мають антигенну мінливість

Джерела та шляхи розповсюдження ротавірусів

1. Хвора людина та вірусоносій

2. Механізм передачі: фекально-оральний.

3. Шляхи передачі: харчовий (молоко, молочні продукти), водний, контактно-побутовий.

Патогенез 11ота вірусної інфекції

1. Вхідні ворота: шкт

2. Інфікування епітелію тонкої кишки

3. ЦПД на епітеліоцити

4. Порушення функції розщеплення дисахаридів

5. Порушення осматичного тиску в товстому кишечнику, діарея

Лабораторна діагностика рота вірусної інфекції

В лабораторній діагностиці рота вірусного гастроентерита є два підходи:

1.Виявлення віруса, його антигенів або нуклеїнової кислоти у випорожненнях хворого на першому тижні захворювання.

* У випорожненнях виявляють вірус в перші 2-3 доби захворювання, для цього готують суспензію випорожнень у розчині Хенкса та вивчають в електронній мікроскопії або проводять імуноелектронну мікроскопію.

* Антигени рота вірусів у фекаліях виявляють за допомогою таких серологічних реакцій, як ІФА, РІФ, коаглютинації тощо.

* Геном рота вірусів можна виявити за допомогою РНК-зондів та ПЛР

Серологічний метод – виявлення специфічних антитіл та наростання титру антитіл в сироватках хворих та реконвалісцентів за допомогою ІФА, РНГА, РЗК, РН, РІФ. Для вивчення парних сироваток першу беруть у хворого на 3-4-й день захворювання, другу – згодом на 12-14 добу, 4-кратне збільшення титру антитіл і більше вказує на рота вірусну інфекцію

Специфічна профілактика ротавірусної інфекції

В стадії розробки

Етіологія риновірусних інфекцій

РНК-вмісні віруси родини Picornaviridae рід Rhinovirus

Шляхи передачі риновірусної інфекції

Контактно-побутовий

Аерозольний

Методи мікробіологічної діагностики риновірусної інфекції

1. Ескпрес: РІФ

2. Вірусологічний: віруси виділяють в культурі клітин

3. Серологічний: виявлення наростання титру антитіл в РН

Етіологія ящура (афтовірусної інфекції)

РНК-вмісні віруси родини Picornaviridae рід Aphtovirus

Ящур

Зоонозна інфекція, передається від тварин, особливо від великої рогатої худоби. Людина інфікується при догляді за тваринами, а також при вживання сирого молока та молочних продуктів.

Методи мікробіологічної діагностики ящура

1. Вірусологічний: на культурі клітині, мишатах-сисунах

2. Серологічний: РЗК, РН, РПГА, ІФА