4.2 Правові засади організації перевезень вантажів

Для організації доставки вантажів необхідно заключити договір перевезень. Загальні положення про договір вміщуються в національних основах цивільного законодавства різних країн. Так, в Україні договір перевезення регламентується Цивільним кодексом. Умови перевезень вантажів та відповідальність конкретизуються законами, статутами (кодексами) залізничного, внутрішнього водного, автомобільного транспорту, Кодексом торгівельного мореплавання, Повітряним кодексом, а також правилами, які видані Міністерством транспорту.

По суті, договір - угода двох або декількох юридичних осіб (підприємств, організацій, громадян), що встановлює та регулює їх взаємні права та обов'язки. В договірних правовідносинах розрізняють: суб'єкт, предмет та зміст договору.

Суб'єктами договору є сторони, що його укладають. Таким чином, в транспортних відносинах одним із суб'єктів договору є транспортні підприємства, а другим-юридична особа, що користується послугами транспорту.

Предмет договору - майно, послуги або інша діяльність, з приводу якої укладається договір.

Зміст договору складає сукупність його умов, тобто формулюються права та обов'язки які сторони покладають на себе.

Призначення договору-регулювання відносин сторін при виконанні перевезень. Умови, що встановлені транспортним законодавством не можуть змінюватись або відмінятись, вони діють незалежно від угоди сторін, ними необхідно керуватися. Тому умови, встановлені транспортним законодавством, не є предметом угоди сторін і в договір не включаються.

З метою забезпечення стабільності договірних відносин законодавство встановлює, що жодна із сторін не може одноосібно змінити умови договору або відмовитись від його виконання, за виключенням випадків, що передбачені законом.

Значення договору-на його основі організується та виконується транспортний процес.

Форма договору. Діюче законодавство встановлює письмову та усну форми договорів. Для окремих категорій договорів закон встановлює обов'язкову письмову форму.

За договором перевезень вантажу транспортна організація зобов'язується доставити довірений їй відправником вантаж в пункт призначення та видати його особі, уповноваженій на отримання вантажу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену платню. Предметом договору є транспортні послуги.

Транспортне законодавство в основному побудоване на принципі "вини", тобто перевізник з самого початку визнається винним у порушені і на нього покладається доведення відсутності своєї вини.

Транспортним законодавством встановлені терміни доставки вантажів. Перевізник звільняється від відповідальності за порушення терміну доставки вантажу, якщо воно виникало не з його вини. За втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезень вантажу перевізник несе майнову відповідальність, якщо не доведе, що вони відбулись не з його вини. У транспортних статутах (кодексах) передбачені випадки, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі та пошкодженні вантажу покладається на вантажовідправника або одержувача вантажу.

Вимоги клієнта до перевізника оформлюються у вигляді претензії, а якщо вона не задоволена у встановлений законом термін, то вимоги подаються до суду або арбітражу в вигляді позову.

Діяльність, пов'язана з використанням засобів техніки, які можуть вийти з під контролю та заподіяти шкоду довкіллю, є джерелом підвищеної небезпеки. Ті особи, яким належать транспортні засоби або вони тимчасово користуються ними (договір оренди, довіреності, тощо), називаються власниками джерел підвищеної небезпеки. Шкода, спричинена джерелом підвищеної небезпеки, повинна бути відшкодована власником як за відсутності його вини, або його працівника так і в разі випадкового спричинення.

Організації та громадяни можуть бути звільнені від майнової відповідальності, якщо доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили (удар блискавки, землетрус тощо) або наміру потерпілого (стрибнув на ходу з транспортного засобу тощо). Перевізник відшкодовує збитки і тоді, коли вони настали у випадку непереборної сили, якщо не доведе, що поряд з дією непереборної сили настанню та збільшенню шкоди сприяла груба необережність самого потерпілого. За наявності вини робітника організація може пред'явити до нього регресійний позов про сплату коштів, відшкодованих потерпілому.

До міжнародних перевезень відносять перевезення, що здійснюються територією двох і більше країн. Розрізняють звичайні, прикордонні, транзитні міжнародні перевезення і перевезення в треті країни.

Міжнародні перевезення підлягають особливому правовому регулюванню. Джерелами правового регулювання міжнародних перевезень є: двосторонні міжурядові угоди; багатосторонні конвенції і угоди, розроблені в рамках ООН; норми внутрішнього законодавства.

Співвідношення між нормативними актами національного і міжнародного законодавства визначається ст. 42 Закону України "Про транспорт", в якій зазначено, що, якщо міжнародним договором, укладеним Україною, встановлені інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві України про транспорт, то застосовують правила відповідного міжнародного договору. Таким чином, національне законодавство застосовується до міжнародних перевезень, якщо не суперечить міжнародним угодам. Необхідно мати на увазі, що міжнародні угоди передбачають лише найбільш загальні умови перевезень. Тому виникає необхідність для регулювання конкретних умов міжнародних перевезень застосовувати норми національного законодавства. Причому, в першу чергу застосовуються нормативні акти національного законодавства, спеціально прийняті для регулювання міжнародних перевезень, а з питань, що не врегульовані цими спеціальними актами, застосовується загальне транспортне законодавство.

За своїм призначенням та основними правовими ознаками договір міжнародних перевезень однотипний з договором перевезень внутрішнього сполучення. Така подібність обумовлена єдністю предмету обох договорів та широким використанням при укладанні угод про міжнародні сполучення норм національного права. В той же час є ряд відмінностей: договір міжнародних перевезень регламентується передусім міждержавними угодами, а в разі їх відсутності - правилами національного законодавства; однією із сторін є іноземна фізична або юридична особа; є відмінності у порядку оформлення (використання міжнародного транспортного документу), в його умовах (термін доставки, перевізні збори, відповідальність перевізника), а також у порядку вирішення можливих спорів (особливі строки для подачі претензій та позовів, спеціальна юрисдикція).

4.3 Методичні основи проектування систем якості на транспортних підприємствах.

Як показує зарубіжний досвід, для транспортних підприємств стандартом є ISO 9002 «Система якості – модель при забезпеченні якості при виробництві, монтажу та обслуговуванні».

П роектування системи якості починається з розробки керівництвом транспортних підприємств основопологаючої документації, котра є «оболонкою» всієї системи. До даної документації відноситься керівництво з якості, програма якості, методики та протоколи якості (рис. 4)

Рисунок 4 – Система якості фірми.

Керівництво з якості являє собою документ, в якому повністю описується система якості транспортних послуг. Керівництво з якості містить:

• політику і цілі транспортних підприємств в області якості;

• структуру підприємства, включаючи розподіл обов’язків та відповідальності по кожному конкретному співробітнику;

• описання практичних заходів підприємства, які спрямовані на забезпечення якості надаваних послуг;

• структуру та розподіл документації по системі якості.

Програма якості описує конкретні дії підприємства, які спрямовані на забезпечення максимального рівня якості надаваних послуг.

Методики є невід’ємною частиною кожного процесу системи якості. В методиках повинні бути відображені способи покращення функцій усіх виробничих процесів, які властиві транспортному підприємству, як в окремості, так і в єдності.

Протоколи якості – це документи, які містять інформацію про усі основні дії та результати в рамках системи якості, включаючи ступінь досягнення підприємством поставлених цілей; ступінь задоволеності споживачів надаваємою послугою; ефективність функціонування виробничих процесів транспортних підприємств і т.п. Основою системи якості є чотири основних елементи: маркетинг, проектування послуги, надання послуги, аналіз виконання послуги та підвищення якості, включаючи в себе усі виробничі процеси, які властиві транспортному підприємству і функціонують на основі петлі якості.

Процес маркетингу необхідний для дослідження величини та особливостей потреб клієнтури, для визначення ринків збуту та вивчення діяльності основних конкурентів.

ПЕТЛЯ ЯКОСТІ ТРАНСПОРТНОЇ ПОСЛУГИ

У мовні позначення:

- потреба в послузі/результат;

- процеси послуги;

- дії з послуги;

- документи по процесам послуги.

Рисунок 5 – Петля якості транспортної послуги.

З процесом маркетингу ми вже ознайомлені, тому відзначимо тільки особливості. Другий етап – «Процес проектування послуги». Цей процес складається з трьох складових: специфікація послуги, специфікація її надання та специфікація управління якістю.

Специфікація послуги містить повне і точне формулювання надаваної послуги, включаючи характеристики послуги, які підлягають оцінці споживачем, а також нормативи по кожній характеристики.

Основні параметри, які є елементами специфікації послуги для транспортного підприємства наступні:

1. географія перевезень, які здійснює підприємство;

2. тарифні ставки з окремих маршрутів та система знижок;

3. номенклатура вантажів, які транспортне підприємство здатне перевозити;

4. повний перелік додаткових послуг (крім перевезень) – експедиторські, консультаційні, складські і т.п.) з вказівкою тарифних ставок і системи знижок;

5. відомості про терміни перевезень на різні відстані;

6. граничні відхилення від розрахункового часу перевезення;

7. система забезпечення гарантій безпеки перевезень.

Специфікація надання послуги повинна містити інформацію про те, яким чином ті чи інші послуги будуть надані, включаючи вимоги до ресурсів та персоналу.

Надання послуг транспортним підприємством здійснюється за допомогою мережі процесів.

Основними є:

1. процес управління;

2. процес праці водіїв;

3. підвищення кваліфікації персоналу;

4. розробка маршруту перевезень;

5. уточнення та обробка замовлень на перевезення;

6. формування партнерських відносин з іншими суб’єктами транспортного процесу;

7. технічне обслуговування і ремонт рухомого складу;

8. процес контролю якості придбаної продукції (рухомого складу).

Специфікація управління якістю являє собою засоби та методи, за допомогою яких не тільки оцінюється ефективність функціонування тих чи інших виробничих процесів, але й на основі яких здійснюється покращення функціонування даних процесів. Специфікація управління якістю тісно пов’язана з четвертим елементом системи якості – «Аналіз виконання послуги та підвищення її якості». Третім елементом є - «процес надання послуги» - це контроль дотримання приписань специфікації надання послуги.

Четвертий елемент – «аналіз виконання послуги та підвищення якості» - оцінка ефективного функціонування як виробничих процесів, так і оцінці якості надаваних послуг. Оцінювати роботу необхідно на основі 4^х показників:

1. показники, які характеризують відповідність роботи транспортного підприємства нормативам (законам, положенням);

2. показники, які характеризують ефективність функціонування (етап проектування послуги»);

3. показники, які характеризують якість перевезень;

4. показники, які характеризують думку клієнтури.

Керівництвом транспортного підприємства повинні бути розроблені спеціальні методики, які дозволять забезпечити певні кількісні оцінки наведених вище груп показників.

В якості прикладу – методика оцінки якості перевезень, які виконуються автотранспортним підприємством у міжнародному сполученні.

Схоронність перевезених вантажів оцінюється за допомогою коефіцієнту К_с. Даний коефіцієнт являє собою відношення числа обґрунтованих рекламацій (S_р), пред'явлених до перевізника в зв’язку з псуванням, частковою чи повною втратою вантажів, до загальної кількості їздок з вантажем у прямому напрямку (Z_ївп), у зворотньому напрямку (Z_ївз), при перевезеннях до (з) третіх країн (Z_ївт):

Обґрунтованими вважаються рекламації у тому випадку, якщо перевізник визнав свою провину, чи його провина доведена судом.

Перевезення вантажів точно в термін оцінюється за допомогою коефіцієнту К_тт, який являє собою відношення кількості їздок з вантажем виконаних з порушенням часових рамок, визначених в договорі та перевищуючих максимальне припустиме відхилення від даного часу (Z´_ївп, Z´_ївз, Z´_ївт) до загальної кількості їздок з вантажем:

,

Економічність перевезень являє собою відношення двох складових, які виявляться у зниженні собівартості перевезень – одного з шляхів економії коштів підприємства і, властиво у зниження рівня тарифів, що економить кошти клієнту. Однак, зниження рівня тарифів (якщо це не демпінг) повинно бути обґрунтованим. Як показує аналіз виробничо-господарської діяльності виробництва багатьох транспортних підприємств, рівень витрат у міжнародному сполученні практично однаковий. Однак, вартість перевезень для клієнта значно зросте в тому випадку, коли йому доводиться сплачувати зворотній (прямий) порожній пробіг автопоїзду.

При ефективній роботі комерційної служби транспортних підприємств, у ряді випадків, можливо отримання замовлень від інших клієнтів (експедиційних компаній), які дозволяють виробляти пробіг з вантажем як у прямому, так і зворотньому напрямку. В цьому випадку істотно знижується вартість перевезень як для одних, так і для інших клієнтів при практично постійних витратах підприємства. Таким чином, можливо оцінювати економічність перевезення (К_ек), як різницю одиниці та відношення кількості їздок з вантажем до загального числа, як вантажних, так і порожніх їздок:

де Z_пор – загальна кількість порожніх їздок.

Безпека перевезень підрозділяється на декілька видів:

• екологічну безпеку, яка забезпечується за допомогою відповідності викидам продуктів згоряння та шумових параметрів вимог (Євро-2, Євро-3);

• дорожньо-транспортну, яка полягає у зведенні до мінімуму ДТП;

Оцінювати безпеку перевезень, яка прямо торкається інтересів клієнтури, можна за допомогою коефіцієнту (К_без), який являє собою відношення числа ДТП (S_дтп), винуватцем яких частково чи повністю є транспортні підприємства, і при яких був заподіяно збиток третім особам, чи були порушені обов’язки транспортного підприємства перед клієнтом, до загальної кількості вантажних та порожніх їздок:

,

Комплексний показник якості перевезень (К) розраховується за формулою середньозваженого арифметичного:

,

де α_с, α_тс, α_ек, α_без – вагомі множники, які характеризують дані показники.

Коефіцієнт К має діапазон значень від 0 до 1. Чим менш значення коефіцієнту К, тим вище рівень якості перевезень. При К<0,25 якість перевезень можна враховувати прийнятним.

Найбільш об’єктивно оцінка ефективності функціонування системи якості здійснюється в її сертифікації.

4.4 Сертифікація систем якості на відповідність стандартам ISO 9000

Діяльність з сертифікації в Україні базується на законах України «Про захист прав споживачів», «Про сертифікацію продукції та послуг», Правилах по проведенню сертифікації в Україні та інших нормативних актах. Для забезпечення визнання сертифікатів та знаків відповідності за рубежем, Правила по проведенню сертифікації в Україні, а також інша нормативна документація побудовані у відповідності з діючими міжнародними нормами і правилами, які викладені в керівництвах Міжнародної організації з стандартизації (ІСО) і Міжнародної електротехнічної комісії (МЕК) міжнародних стандартах ІСО серій 9000 и 10000, європейських стандартах серій 45000 і 29000, в документах міжнародних та регіональних організацій здійснюються роботи з сертифікації:

Сертифікація здійснюється в цілях:

1)створення умов для функціонування підприємств, закладів, організацій та підприємців на єдиному товарному ринку України, а також для участі у міжнародному економічному, науково-технічному співробітництві і міжнародній торгівлі;

2)сприяння споживачам у компетентному виборі продукції (послуг);

3)захисту споживачів від несумлінного виробника (продавця, виконувача);

4) контролю безпеки виробництва продукції (послуг) для навколишнього середовища, життя, здоров’я та майна громадян;

5)підтвердження показників якості продукції, заявлених виробником.

Сертифікація може бути як обов’язковою, так і добровільною.

Обов’язкова сертифікація здійснюються у випадках, які передбачені законодавчими актами України. Номенклатуру товарів (послуг), які підлягають обов’язковій сертифікації, визначає Держстандарт України, інші державні органи керування у відповідності з їх компетенцією, на які покладаються організація та проведення робот з обов’язкової сертифікації.

Добровільна сертифікація здійснюється за ініціативою юридичних осіб і громадян на основі договору між заявником та органом з сертифікації.

Стосовно автомобільних перевезень обов’язкової сертифікації в Україні підлягають лише послуги з перевезення пасажирів. Що стосується сертифікаційних систем якості АТП, то даний процес має добровільний характер.

Сертифікаційна система якості включає в себе організацію робот (перед сертифікаційний етап) та три етапи сертифікації:

І – попередня оцінка системи якості;

ІІ – перевірка і оцінка системи якості в організації;

ІІІ – інспекційний контроль за сертифікаційною системою якості.

Склад вихідних документів, які надаються в орган з сертифікації для попередньої оцінки систем якості включає:

1)декларацію – заявку на проведення сертифікації системи якості;

2)політику організації (заявника) в області якості;

3)керівництво з якості;

4) перелік документів системи якості;

5)структурну схему організації (заявника) і структурну схему її служби якості;

6) заповнену анкету – запитальник проведення попереднього обстеження системи якості;

7) заповнення вихідних даних для попередньої оцінки стану виробництва.

Орган з сертифікації мають право вимагати від організації, яку перевіряють:

1)документ, який регламентує процеси керування документацією у заявника;

2)документ, який регламентує проведення внутрішніх перевірок системи якості замовника;

3)документи, які описують технологію надання послуг.

Попередня оцінка системи якості здійснюється з метою визначення готовності організації, яку перевіряють, до сертифікаційної системи якості і доцільності подальшого проведення робот з сертифікації.

При позитивному висновку по І етапу сертифікації і після улагоджування усіх необхідних формальностей починається ІІ етап. Обстеження організації, яку перевіряють, в рамках ІІ етапу здійснюється шляхом збору і аналізу фактичних даних і реєстрації спостережень в ході перевірки.

Збір фактичних даних здійснюється наступним чином:

• опитування персоналу;

• аналіз документів, які використовуються;

• аналіз процесу надання послуг;

• аналіз діяльності функціональних підрозділів;

• аналіз діяльності персоналу;

• вивчення і оцінка заходів, які проводяться, з забезпечення якості послуг, включаючи дотримання норм українського та міжнародного законодавства.

Результатом перевірки і оцінки системи якості може бути один з трьох варіантів:

1. Система повністю відповідає заявленому стандарту і іншим документам на відповідність яким здійснюється перевірка.

2. Система в цілому відповідає стандарту та іншим документам, на відповідність яким здійснюється перевірки, але виявлені окремі малозначні невідповідності з елементами системи.

3. Система містить значні невідповідності.

Рішення про рекомендації системи якості до сертифікації приймає головний експерт органу з сертифікації по узгодженню з керівництвом органу на основі акту про результати перевірки і оцінки системи якості, як правило три роки. Інспекційний контроль за сертифікаційними системами (ІІІ етап) установлюється на весь період дії сертифікату, але не менш одного разу за рік.