
Одеський національний медичний університет
Кафедра професійної патології, клінічної, лабораторної
та функціональної діагностики
Методична розробка
практичного заняття для викладачів
з теми:
Хвороби токсико-хімічної етіології.
Затверджено
протокол методичного засідання
кафедрі № 10 від 28.05.2012
завідувач кафедри
д.м.н., проф. _____О.М. Ігнатьєв
Одеса 2012 р.
Тема заняття: Хвороби токсико-хімічної етіології.
1. Актуальність і обґрунтування теми.
Лікарі повинні бути обізнані про патогенез і патологічну анатомію отруєнь сполуками токсіко-хімічної етіології, знати гранично допустимі концентрації цих речовин у навколишнім середовищі, мінімальні смертельні дози; уміти вчасно розпізнати клініку і поставити діагноз отруєння, призначити адекватну інтенсивну терапію, рекомендувати міри профілактики.
2.Цілі практичного заняття:
Навчальні :
1) ознайомити студентів із клінічним плином професійних отруєнь, викликаних аміаком, парами сірки, окислів азоту, хлором, механізмом їхньої патологічної дії на організм людини.
2) навчити студентів вчасно і правильно ставити діагноз професійних уражень токсикоз-хімічної етіології, проводити диференціальну діагностику, швидко й адекватно проводити інтенсивну терапію цієї патології.
Виховні:
1) виховання в студентів сучасне професійне мислення;
2) забезпечити освоєння студентами ведучого значення вітчизняних клінічних, наукових, педагогічних шкіл у розробці проблем лекції;
3) навчання навичкам деонтології і лікарської етики.
3.План і організаційна структура практичного заняття:
-
№№
Основні етапи заняття і його зміст
Тип оснащення
Розподіл часу
1
2
4
5
Підготовчий етап
5 хвилин
1.
Визначення навчальних цілей
2.
Забезпечення позитивної мотивації
Основний етап
80 хвилин
3.
Виклад основного матеріалу
Таблиці, схеми, графіки
Заключний етап.
5 хвилин
4.
Резюме заняття , загальні висновки
5.
Відповіді викладача на питання.
6.
Завдання для самопідготовки.
Список літератури, питання.
4.Зміст практичного заняття:
До хімічних речовин подразної дії належать сполуки азоту, хлор та його сполуки, деякі сполуки вуглецю (фосген, дифосген тощо), галогенові сполуки фосфору, фтор і його сполуки, сполуки сірки, органічні кислоти (оцтова, мурашина) і їх сполуки, ізоціаніни, хром та його сполуки.
Важливе значення в характері ураження організму має не тільки концентрація хімічних речовин, а й шлях їх надходження, розчинність у біологічних середовищах. Основний шлях надходження речовин подразної дії— інгаляційний. Вони швидко взаємодіють з тканинами організму, утворюючи комплекси, які нейтралізуються або руйнуються. Проникають у кров у невеликих кількостях, швидко руйнуються. Не кумулюються. Виводяться з організму з сечею, повітрям, яке видихають. Речовини з поганою розчинністю проникають глибоко в легені, сполуки добре розчинні шкідливо діють переважно на верхні відділи дихальних шляхів. Подразна дія хімічних речовин пов'язана з їх розчиненням у воді, що призводить до розвитку опіку слизових оболонок, виникнення запальної реакції. Створюються сприятливі умови для розмноження бактеріальної флори (токсико-інфекційний процес). Речовини менш розчинні уражують переважно альвеоли, бронхіоли, що призводить до пору-шеня дифузії кисню через альвеолярну мембрану, розвитку легеневої гіпоксемії (шокова легеня). Один із характерних проявів дії подразних речовин — порушення проникності стінки судин, що у тяжких випадках призводить до розвитку набряку легень. Надалі захворювання може ускладнюватись пневмонією, а у віддаленому періоді — розвитком пневмосклерозу.
При хронічному діянні цих речовин у незначних кількостях проявляється їх загальнотоксична дія з переважним ураженням бронхів, легень, нервової системи, шлунка, печінки.
Оксиди азоту
Робітники деяких професій періодично зазнають діяння оксидів азоту у високих концентраціях, особливо N0 і N02. Таке діяння відбувається при зварювальних роботах, промисловому використанні сполук азотної кислоти (у виробництві сірчаної, пікринової, хромової кислот), при виробництві толуолу, металевих нітритів і нітроцелюлози (чорного пороху), нітрогліцерину і динаміту, при гірничорудних роботах та роботі в тунелях з рухом автотранспорту, в електрогальванічному виробництві, у сільському господарстві чи виготовленні силосу.
У побуті отруєння оксидами азоту може виникнути при курінні, користуванні газовими приладами і печами на рідкому паливі. З кожною викуреною сигаретою людина одержує від 160 до 500 мкг оксидів азоту. Гранично допустима концентрація оксидів азоту в нашій країні [в перерахунку на основні оксиди (IV), (VI)] становить 5 мг/м3. - ' •
При діянні оксидів азоту на виробництві спектр токсичного впливу на легені залежить від концентрації і проявляється від помірного запалення слизової оболонки дихальних шляхів (до 100 мг/м3), бронхіоліту, бронхопневмонії (200—400 мг/м3) до набряку легень з летальним кінцем або асфіксії (500—900 мг/м3).
Патогенез. Основними ланками патологічного процесу при інгаляційному отруєнні є токсичний набряк легень, резорбтивна дія отруйної речовини, кисневе голодування, порушення тканинного метаболізму, функцій серцево-судинної системи. Буває передусім ушкодження сульфгідрильних груп білків легеневої тканини, що призводить до конформаційних змін білків клітинних мембран, які зумовлюють підвищення їх проникності. Уражуються мітохондрії, порушується енергетичний обмін клітин, і вони гинуть. Механізм розвитку набряку легень при отруєнні оксидами азоту до кінця не вивчений. Мають значення і реакція нервової системи, порушення водно-електролітного балансу, дія біологічних амінів (гістаміну, серотоніну, брадикініну, простагландинів та ін.), порушення лімфовідтоку тощо. При альвеолярному набряку ушкоджується легеневий сурфактант, що призводить до збільшення поверхневого натягу і наступного пропотівання рідини в альвеоли.
Оксиди азоту, надходячи в дихальні шляхи, перетворюються в азотну й азотисту кислоти, які, реагуючи з лугами тканин, утворюють нітрити й нітрати. Нітрати — це біологічно малоактивні сполуки, а нітрити, всмоктуючись у кров, мають резорбтивну дію, призводять до пригнічення центральної нервової системи, спаду артеріального тиску, метгемоглобіноутворення.
Істотною патогенетичною ланкою отруєння є кисневе голодування, яке досягає найбільшого ступеня при розвитку набряку легень. Серцево-судинні і вентиляційні розлади, що розвиваються при цьому, посилюють ці порушення.
Клінічна картина. Гостре отруєння. Основними клінічними синдромами гострого отруєння оксидом азоту (IV) є ураження слизової оболонки верхніх дихальних шляхів (носа, глотки), бронхів (гострий токсичний бронхіт, гострий токсичний бронхіоліт), набряк легень (респіраторний дистрес-синдром), токсична пневмонія.
Отруєння легкого ступеня (гострий ринофарингіт, трахеїт, ларингіт) проявляється кашлем, пирхотою в зіві, болем за грудиною, садненням, сльозотечею, різзю в очах. Бувають гіперемія і набряклість слизової оболонки носа, глотки, іноді точкові крововиливи. Ці явища нерідко визначаються як грип або запальне захворювання вірусної етіології.
Для отруєння середньої тяжкості характерне поєднання ураження верхніх дихальних шляхів і бронхів (гострий трахеобронхіт). Хворих турбують сухий кашель, задишка, ядуха, приступи якої нагадують бронхіальну астму і пов'язані з рефлекторним спазмом трахеї і бронхів. Вислухуються сухі свистячі хрипи. Наступного дня підвищується температура тіла. Латентний період триває 2—3 тижні. Потім раптово розвиваються тяжкі респіраторні явища, які закінчуються або цілковитим видужанням, або розвитком бронхопневмонії і пневмосклерозом.
Отруєння тяжкого ступеня характеризується гострим бурхливим початком на фоні цілковитого здоров'я. Бувають кашель сухий або вологий, мокротиння нерідко має жовтуватий відтінок (ксантопротеїнова реакція з оксидами азоту), утруднене дихання, біль і відчуття стиснення в грудях, задишка, головний біль, загальна слабкість, диспепсичні явища. Дихання прискорене, тахікардія, над легенями прослухуються сухі хрипи. Потім настає деяке поліпшення самопочуття (стан мнимого благополуччя). У середньому через 4—6 год (у тяжких випадках через півгодини, в легких — через добу) розвивається стадія власне набряку легень. Задишка поступово наростає. В акті дихання беруть участь допоміжні м'язи. Особливо утруднений вдих, хворий немов ковтає повітря. Настає сильний неспокій, з'являється ціаноз. Перкуторний звук над легенями набирає тимпанічного відтінку. Вислухуються різнокаліберні зологі хрипи. Дихання стає клекотливим. Під час кашлю виділяється пінисте мокротиння, кількість якого досягає 1 л і більше за добу.
При рентгеноскопії в легенях виявляють дрібнопля-мисті тіні, що зливаються в крупніші, картина нагадує пластівці падаючого снігу. Перші рентгенологічні зміни виявляють через 2—3 год після ураження, вони досягають свого максимуму наприкінці першої — на початку другої доби. У крові виявляють реактивний лейкоцитоз (настає стимуляція кісткового мозку, викид молодих форм), лімфо- й еозинопенія, еритроцитоз, збільшується вміст гемоглобіну, розвивається згущення крові, посилюється зсідання її, зменшується ШОЕ (до 2 мм/год), бувають диспротеїнемія, ацидоз. На висоті набряку легень різко спадає напруження кисню в артеріальній крові (раОд близько 6,6 кПа). Стан хворого погіршується внаслідок розвитку колапсу (шкіра і слизові оболонки блідо-сірого відтінку, пульс частий, слабкого напруження, іноді ниткоподібний, артеріальний тиск знижується). У хворих можуть розвиватись гострий токсичний гепатит, гостра недостатність нирок (шокова нирка), токсична міокардіодистрофія'. "•• "
Найбільш небезпечний стан потерпілих протягом перших двох діб після отруєння. Починаючи з третього дня поступово зникають ціаноз і задишка, стихає кашель, зменшується кількість мокротиння. У найближчі дні помітно скорочується кількість і площа поширення вологих хрипів. Літично знижується температура тіла, зникає лейкоцитоз, з'являється апетит, поліпшується самопочуття. Якщо немає ускладнень, тривалість регресивної стадії токсичного набряку легень становить приблизно 4—6 діб. Ускладнення (гостре легеневе серце, пневмонія) можуть розвиватись через 15—20 діб і більше. При токсичному набряку легень звичайно на 3—4-й день розвивається бактеріальна пневмонія.
Первинна пневмонія розвивається на фоні токсичного ларинготрахеїту або ларинготрахеобронхіту. Першим симптомом є кашель. Спочатку він сухий і болючий, потім стає вологим, з виділенням великої кількості слизистого, слизисто-гнійного або кров'янистого мокротиння. Тривалість кашлю 5—6 днів, рідше— 10—12 днів. Хворі відчувають біль при вдиху (2—3 дні). Дихання звичайно прискорене (до 20—ЗО за 1 хв), утруднене. Настають ціаноз губ і язика, загальне нездужання, слабкість, відчуття розбитості, головний біль, запаморочення, адинамія. Реєструється нейтрофільний лейкоцитоз. Температура тіла підвищується до 37—38 °С, тримається 2—5 днів, звичайно знижується літично.
Об'єктивно в ділянці пневмонічних осередків спостерігаються вкорочення легеневого звуку, сухі і дрібнопу-хирчасті хрипи, крепітація. Клінічний перебіг сприятливий: через 3—5 днів самопочуття хворих поліпшується, зменшується кашель, зникають хрипи та інші симптоми захворювання.
Вторинна пневмонія розвивається раптово, на фоні стихання симптомів гострого інгаляційного отруєння. Стан хворого тяжкий, з явищами отруєння і дихальної недостатності. Характерний гострий початок, озноб, ціаноз, задишка, різкий головний біль, адинамія. Настає лейкоцитоз. Патологічний процес набирає тривалого і стійкого перебігу, часто виникають ускладнення й залишкові явища у вигляді астматичного стану, кровохаркання, розвитку раннього пневмосклерозу.
Найбільш частою формою гострого отруєння оксидами азоту є токсичний бронхіт. Після вдихання пари оксидів з'являються сухий кашель, утруднене дихання, біль у грудях, задишка, ціаноз, підвищення температури тіла, загальне нездужання, слабкість, підвищена стомлюваність. Через 1—2 дні кашель стає вологим, з помірною кількістю слизистого мокротиння. Кашель проходить звичайно через 2—4 дні. При аускультації відзначають жорстке дихання, розсіяні сухі хрипи високих і низьких тонів, іноді вологі дрібно- і середньопухирчасті. Вони аислухуються переважно в базальних відділах легень, після відкашлювання зменшуються. При мікроскопічному дослідженні мокротиння виявляють клітини плоского й альвеолярного епітелію, лейкоцити. Температура тіла субфебрильна, помірний лейкоцитоз. Тривалість захво-пювання в більшості потерпілих 5—10 днів, при дифузному токсичному бронхіті з поширенням патологічного процесу на дрібні бронхи і бронхіоли—до 15—20 днів.
У віддаленому періоді в потерпілих можуть розвинутись емфізема легень, пневмосклероз, облітеруючий брон-хіоліт, бронхоектази, явища недостатності серця, анемія, спонтанний пневмоторакс, виснаження, активізація туберкульозу з латентним перебігом та інших хронічних інфекцій, різні зміни в нервовій системі, починаючи з функціональних розладів і закінчуючи поліневритом або психозом, тривалим функціональним розладом шлунка, хронічним гастритом, хронічним токсичним гепатитом.
У більшості випадків ускладнення розвиваються при тяжкому і середнього ступеня тяжкості отруєнні. Уже в період реконвалесценції можуть виявлятись неврологічні і кардіоваскулярні розлади, порушення функції травного каналу. Через 0,5—1 год розвиваються емфізема легень і пневмосклероз, проте в деяких хворих ці ускладнення розвиваються раніше — через 3—4 місяці після отруєння.
Хронічне отруєння. В осіб, що мають багаторічний професійний контакт з оксидами азоту, часто виявляються як місцеві, так і загальні розлади. Із місцевих порушень можна назвати зміни зубів, хронічне запалення ясен, хронічний трахеобронхіт, емфізему легень. До розладів загального типу належать схуднення, анемія, порушення функцій нервової і серцево-судинної систем, хронічні захворювання системи травлення. Іноді спостерігається забарвлення кистей рук [переважно долонь), ніздрів, волосистої частини голови.
Зміни в нервовій системі характеризуються астенове-гетативними розладами. Настають загальна слабкість, занепад сил, швидка стомлюваність, зниження робото-здатності, поганий апетит, головний біль, порушення сну, емоційна і вегетативна нестійкість, підвищена пітливість, акроціаноз, стійкий дермографізм, тремтіння повік і пальців витягнутих рук, оживлення сухожильних і глибоких рефлексів. На ЕКГ нерегулярний а-ритм, ослаблення або інертність реакції на розплющування очей, світло, дзвінок. Іноді повільні патологічні б-хвилі.
При виявленні подібних порушень треба з'ясувати, чи виникають вони в період контакту з професійно шкідливим агентом, чи виявлялись раніше, виключити (анамнестичне і при об'єктивному дослідженні) інші можливі причини виявлених розладів (інфекційні, травматичні, соматичні і т. ін.), визначити вплив усунення працюючого від контакту з шкідливим агентом на вираженість зареєстрованих порушень, виявити більш достовірні прояви хронічного отруєння (наприклад, токсичний гепатит), вивчити дані санітарно-гігієнічних досліджень, які свідчать про можливості діяння професійно шкідливої речовини на працюючого.
Зміни в органах дихання проявляються хронічним запаленням слизової оболонки верхніх дихальних шляхів, субатрофічним ринітом, фарингітом, яким передують явища гіпертрофії слизової оболонки і вазомоторні розлади. У рідших випадках спостерігаються хронічний бронхіт і емфізема легень. До певної міри порушується функція зовнішнього дихання.
Зміни в органах кровообігу характеризуються розвитком гіпотензивного стану, який проявляється зниженням діастолічного тиску. Гіпотензивні стани можуть змінюватись гіпертензивними. Реєструються дистрофічні зміни в міокарді.
Зміни в органах травлення характеризуються подразненням слизової оболонки травного каналу. Зменшується дебіт вільної соляної кислоти в шлунку, знижується концентрація пепсину в шлунковому соку. При гастробіопсії виявляються ознаки як поверхневого гастриту, так і глибші зміни в епітелії слизової оболонки та залозах шлунка. Істотним у симптоматиці хронічного діяння оксидів азоту є токсичне ушкодження печінки, больовий синдром, гіпербілірубінемія, збільшення печінки і зміни в її функціональних пробах.
Зміни в інших системах. Спостерігаються збільшення ШОЕ, підвищення вмісту гемоглобіну й еритроцитів, еритроцити із базофільною зернистістю, лейкопенія, порушуються обмінні процеси, знижується опірність організму проти інфекції та ін.
Для хронічного отруєння легкого ступеня характерні задовільний суб'єктивний стан, відсутність виражених скарг, оборотність розладів через 2—3 тижні лікування в стаціонарі.
При хронічному отруєнні середньої тяжкості виявляються глибші зміни: астенічний стан, функціональні розлади в серцево-судинній системі (у тому числі нейроциркуляторна дистонія), токсичний гепатит, хронічний гастрит. Відзначаються тривкий перебіг хвороби, мала ефективність лікувальних заходів. Перебування хворого в лікувальному закладі триває 2—3 місяці і більше.
При хронічному отруєнні тяжкого ступеня розвиваються затяжні астенічні стани, гастродуоденіт, виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, стійкі залишкові явища, які обмежують роботоздатність.
Лікування. Підтримуюча терапія при набряку легень охоплює негайне проведення адекватної оксиге-нації з використанням антиспінюючих засобів (етилового спирту, антифомсилану). Для постійної оксигенації проводять інтубацію трахеї. Добрий ефект дають інгаляції кисню під позитивним тиском наприкінці видиху 0,3—0,6 кПа. Така процедура сприяє розправленню альвеол, які частково спались, і розподілові рідини, яка скупчилась у них. При цьому зменшується шунтування і наближається до норми співвідношення уа/о. Зменшення внутрішньосудинного тиску без порушення серцевого викиду досягають введенням діуретичних і судинорозширювальних засобів. Резорбцію рідини в легенях збільшує внутрішньовенне введення сечовини (з розрахунку 1 г/кг на ізотонічному розчині натрію хлориду), фуросеміду, еуфіліну. При «синьому» типі гіпоксії ефективне кровопускання (200 мл), при «сірому» воно протипоказане. Підшкірне введення 1—2 мл 1 % розчину морфіну гідрохлориду дає психотропний ефект, зменшує задишку, припиняє руховий неспокій, сприяє зменшенню набряків. Внутрішньовенне повільно вводять 10 мл 0,5 % розчину новокаїну, 10 мл 10 % розчину кальцію хлориду. Застосовують облуговуючу терапію (3—5 % розчин натрію гідрокарбонату, трис-буфер та ін.). Якщо розвиваються ускладнення, призначають антибіотики, сульфаніламідні препарати.
Специфічного лікування при хронічному отруєнні немає. Лікують провідний синдром (захворювання верхніх дихальних шляхів, хронічний бронхіт, бронхіальну астму, бронхоектатичну хворобу, хронічну пневмонію та ін.).
Експертиза працездатності. При гострому отруєнні хворі перебувають в стаціонарі від 3 до 20 днів залежно від тяжкості ураження. На період хвороби встановлюють тимчасову непрацездатність, видають листок непрацездатності. При отруєнні легкого ступеня після лікування хворий повертається на свою попередню роботу. При повному видужанні після перенесеного гострого отруєння середнього і тяжкого ступеня робітників на певний час усувають від роботи з оксидами азоту й іншими подразними речовинами. Хворих після виписки лікують амбулаторне, призначають санаторно-курортне лікування, оздоровлення в санаторіях-профілакторіях з видачею листка непрацездатності. Якщо отруєння тяжкого ступеня з розвитком ускладнень, стійких функціональних порушень, що перешкоджають роботі за основною професією, робітників переводять на іншу роботу і на цей період визначають III групу інвалідності за професійним захворюванням.
У разі хронічного отруєння легкого ступеня лікування проводять у стаціонарі протягом 2—3 тижнів, при середньому ступені тяжкості — до 2—3 місяців з наступним тимчасовим переведенням на легшу роботу, не пов'язану з діянням несприятливих факторів. При тяжкому хронічному отруєнні лікування тривале, хворих раціонально працевлаштовують, переводять на інвалідність (можлива II група) на різний період залежно від вираженості тих чи інших функціональних та органічних порушень.
Профілактика. Для попередження отруєння в зоні роботи з шкідливими речовинами має діяти припливно-витяжна вентиляція. Концентрація у повітрі оксидів азоту не повинна перевищувати 5 мг/м3 [у перерахунку на оксиди азоту (IV) і (VI)]. При підвищеній концентрації використовують промислові протигази марки «В» (жовта коробка), час захисної дії яких 1 год.
Періодичні медичні огляди проводять щороку з обов'язковим рентгенологічним обстеженням легень. Новоприйняті працівники проходять старанний медичний огляд.
Протипоказаннями до приймання на роботу є субат-рофічні зміни у верхніх дихальних шляхах, озена, гіпер-пластичний ларингіт, хронічний бронхіт, бронхопневмонія, бронхіальна астма, хронічний гастрит з частими загостреннями, виражена вегетативна дисфункція.
Хлор
Отруєння хлором буває переважно в паперовій і текстильній промисловості, при дезинфекції води і каналізаційних стоків, при нещасних випадках на виробництві внаслідок витікання газів із балонів.
Хлор — важкий газ жовтувато-зеленого кольору, в 2,5 раза важчий за повітря. При температурі 25 °С з 1 л рідкого хлору утворюється 434 л хлорного газу. Вступає в реакцію з водою, утворюючи хлороводневу (соляну) кислоту, що має виражену окислювальну дію. Гранично допустима концентрація — 1 мг/м3.
Клінічна картина. Гостре отруєння. Контакт з хлором спричиняє ядуху, біль у грудях, кашель, задишку, нерідко з'являється біле або рожеве мокротиння. При огляді у потерпілих виявляються гіперемія кон'юнктиви і слизових оболонок, при аускультації — сухі і вологі хрипи над обома легенями. При тяжкому ураженні розвивається набряк легень, який виникає або негайно, або через кілька годин після діяння газу. У крові реєструється артеріальна гіпоксемія, хоч вміст кисню в альвеолярному повітрі залишається високим. Ці відмінності зберігаються кілька днів. На рентгенограмі грудної клітки виявляється типова картина набряку легень.
Віддаленими наслідками гострого отруєння хлором є хронічний риніт і ларингіт, трахеобронхіт, хронічний бронхіт і перибронхіт з наступним виникненням пневмосклерозу, емфіземи легень, бронхоектатичної хвороби,. розвитком легенево-серцевої недостатності. Може активізуватись туберкульозний процес.
Хронічне отруєння. Типовими ознаками є зміни в яснах (кровоточивість, гіперемія, гінгівіт), шлунково-кишкові розлади (відсутність апетиту, нудота, гастрит), зміни з боку шкіри (гострий дерматит, екзема), з боку нервової системи — астеновегетативні прояви (головний біль, запаморочення, слабкість, розбитість, безсоння та ін.), зміни в дихальних шляхах.
Легка форма отруєння характеризується хронічним бронхітом, помірною емфіземою, ларинготрахеїтом.
При отруєнні середнього ступеня тяжкості виявляють ларинготрахеїт, пневмосклероз з явищами емфіземи і хронічного бронхіту, нерідко з астмоїдним компонентом. Перебіг тяжкий, з частими рецидивами і періодичним загостренням.
Тяжка форма отруєння супроводиться дифузним пневмосклерозом з частими загостреннями, хронічним бронхітом, бронхоектазами, бронхіальною астмою. Розвивається виражена недостатність легень, легеневе серце. При дослідженні крові — лейкопенія, еритроцитоз, збільшена ШОЕ. Процес має необоротний характер. Прогноз несприятливий.
Лікування полягає в негайній евакуації потерпілих із зони аварії, оксигенотерапії, постільному режимі. При вираженому набряку гортані роблять інтубацію трахеї. У разі набряку легень потерпілого переводять на штучну вентиляцію легень з позитивним тиском наприкінці видиху. Ефективна гормональна терапія. Якщо приєднується інфекція, застосовують антибіотики.
Сірчистий газ
Отруєння сірчистим газом (502) бувають при видобутку мідної і сірчаної руди, нафти, на нафтоперегінних заводах, при виробництві кераміки, на салотопних і шкірних заводах, в сірчано-кислотних цехах, при травленні металів, виробництві акумуляторів, на целюлозних заводах, при виробництві галуну, ультрамарину, скла, штучних добрив, кісткового клею, желатини, паперу, на виробництві барвників, цукру, сульфату натрію, в рефрижераторах, при вибілюванні матеріалів.
Оксид сірки (IV) — безбарвний газ з гострим подразним запахом і кислий на смак. При розчиненні у воді утворює сірчану кислоту, яка має припікальну дію на тканини організму. Гранично допустима концентрація 10 мг/м3.
Клінічна картина. Гостре отруєння. Ранніми ознаками є світлобоязнь, сльозотеча, біль в очах, чхання, нежить, задушливий кашель із незначним виділенням слизистого і слизисто-кров'янистого мокротиння, пекучий біль у грудях. При вдиханні у великих концентраціях виникає гостра ядуха. Настають гіперемія і набряклість кон'юнктиви, помутніння рогівки, різка гіперемія і набряклість слизової оболонки гортані, трахеї, голосових складок, а іноді їх парез з явищами афонії.
При отруєнні легкого ступеня ураження дихальних шляхів обмежується явищами ларинготрахеїту, який порівняно швидко зазнає зворотного розвитку. При отруєнні середнього ступеня тяжкості процес поширюється на слизову оболонку бронхів, розвиваються явища токсичного бронхіту. Характерною є наявність астматичного компонента. При отруєнні тяжкого ступеня виявляють токсичний бронхіоліт, бронхопневмонію, тяжку задишку, ортопное, ціаноз. Можуть розвинутись бронхіальна астма, дифузна емфізема, пневмоторакс, пневмонія. Перебіг пневмонії затяжний, ефективність антибіотиків і сульфаніламідних препаратів незначна.
Резорбтивна дія оксиду сірки проявляється токсичним гепатитом, токсичною міокардіодистрофією, розладами в центральній нервовій системі, органах травлення.
При хронічному отруєнні настають атрофічний риніт, фарингіт, ларингіт, євстахіїт, знижуються нюх і смак, розвиваються хронічний бронхіт з астматичним компонентом, явища емфіземи і пневмосклерозу. Поряд із цим спостерігаються кон'юнктивіт, руйнування зубів, гастрит, токсичний гепатит, порушення функціонального стану щитовидної залози, розлад менструального циклу.
Лікування. При ураженні слизові оболонки промивають 2 % розчином натрію гідрокарбонату. Для попередження гострої емфіземи легень і пневмотораксу призначають бронхорозширювальні засоби (1 мл 0,1 % розчину адреналіну гідрохлориду або 5 % розчину ефедрину) . Інгаляція тепловологих лужних розчинів. Оксигенотерапія. При тяжкому ларингоспазмі і неефективності бронхорозширювальних засобів проводять трахеотомію, інтубацію трахеї, при загрозі шоку — протишокову терапію; коли є небезпека розвитку токсичного набряку легень, застосовують протинабрякову терапію.
Найтяжчим ускладненням отруєння є токсико-інфек-ційна пневмонія. Ця обставина диктує потребу раннього застосування бактеріологічних і бактеріостатичних засобів.
У зв'язку з полісиндромністю ураження при хронічному отруєнні лікування має бути тривалим і диференційованим залежно від стадії' невідкладного процесу.
Експертиза працездатності. Перебіг і кінець кон'юнктивіту в більшості випадків сприятливі. У рідких випадках після ліквідації гострих явищ залишається точкове помутніння рогівки. Більшість робітників, які перенесли гостре отруєння сірчистим газом легкого або середнього ступеня, повністю відновлюють свою професійну працездатність і можуть повертатись на попередню роботу. На час лікування їм видають листок непрацездатності, для закріплення ефективності лікування застосовують тимчасове переведення у полегшені умови роботи (до 2 місяців з листком непрацездатності).
Якщо розвиваються астматичний компонент і явища вегетативної дисфункції, прогноз несприятливий. Потрібне працевлаштування в сухому теплому приміщенні, без діяння пилу і подразних газів. Переведенню на легку роботу підлягають особи з хронічним бронхітом, хронічним дифузним пневмосклерозом, бронхоектатичною-хворобою і бронхіальною астмою, з явищами прихованої недостатності легень. При пневмосклерозі, що супроводиться частим загостренням інфекційного процесу в легенях, при спазмі бронхів, грубій їх деформації, наростаючій дифузній емфіземі легень, при вираженій легеневій і правошлуночковій недостатності хворі до професійної праці непридатні. У разі втрати професії або зниження кваліфікації на час працевлаштування і перекваліфікації ЛТЕК визначає групу інвалідності або ступінь втрати працездатності.
Профілактика полягає у використанні засобів індивідуального захисту. Велике значення має проведення попередніх і періодичних медичних оглядів, їх здійснюють раз на рік.
- Протипоказаннями до приймання на роботу є хронічні субатрофічні зміни слизової оболонки верхніх дихальних шляхів, озена, хронічний бронхіт, хронічна пневмонія, бронхіальна астма, хронічні захворювання очей, повік, кон'юнктиви, сльозовивідних шляхів, часті загострення хронічного гастриту, виражена вегетативна дисфункція, алергічні захворювання