3. Художній твір, в якому здійснюється таке осміяння.

Сарказм — зле, в'їдливе висміювання серйозних вад у характері персонажів, подіях та явищах громадського або побутового життя з тим, щоб викрити їх потворну сутність. Гротеск - переважно сатиричний художній прийом у мистецтві, зокрема у літературі, заснований на навмисній зміні дійсності за допомогою фантазії, поєднанні не поєднуваного в одному предметі: реального з фантастичним, страшного чи трагічного з комічним. Гротеск свідомо створює неприродний, перекручений світ, на відміну від фантастичного світу як умовно-реального. В українській літературі гротеск використовували І.Франко ("Ботокуди"), Т.Шевченко (елементи в поемі "Сон"), М.Бажан ("Гофмановa ніч"), Ю.Андрухович ("Московіада").

Бурлеск — жанр гумористичної поезії, комічний ефект досягається тим, що героїчний зміст викладається навмисно вульгарно, грубо, або навпаки, тим, що про буденне говориться піднесено (наприклад, «Енеїда» Котляревського).

Травестія (італ. travestire — перевдягати) — різновид жартівливої, бурлескної (див.: Бурлеск) поезії, коли твір із серйозним чи героїчним змістом та відповідною формою переробляється, "перелицьовується" у твір комічного характеру з використанням панібратських, жаргонних зворотів.

Література ХХ століття

Основні теоретико-літературні поняття

Модернізм Загальна назва сукупності літературних тенденцій нереалістичного характеру на межі ХІХ-ХХ ст. Головні ознаки: перевага інтуїтивного, ірраціонального начала над логічно-раціональним; вищість таланту і мистецтва від утилітарних суспільства; вищим знанням вважалася не наука, а поезія, краса, що здатна проникати в глибини буття; звільнення мистецтва від практичних цілей ("мистецтво для мистецтва") та від жорстких канонів. В українській літературі модернізм набув специфічних рис, ставши перш за все рухом до новітніх європейських течій. Українські модерністи: поети "Молодої музи" (П.Карманський, В.Пачовський, О.Луцький), "Української хати" (М.Вороний, О.Олесь, М.Євшан, Г.Чупринка).

Модерністські напрями й течії. Імпресіонізм — художній напрям, заснований на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень, співпереживань. Неоромантизм — стильова течія модернізму, що виникла в українській літературі на початку XX ст., названа Лесею Українкою «новоромантизмом». Зі «старим» романтизмом його ріднить порив до ідеального, виняткового.

Експресіонізм — літературно-мистецький напрям, для якого характерні посилена увага до внутрішнього світу людини, наголошення на авторському світосприйнятті, нервова збудженість та фрагментарність оповіді, застосування символів, гротеску, поєднання протилежного тощо.

Поетичний синтаксис. Інверсія — одна із стилістичних фігур мови, яка полягає в незвичному розташуванні слів у реченні, щоб найбільш значуще слово чи слова особливо підкреслити, звернути на них увагу.

Тавтологія — повторення одного й того ж слова, однокореневих чи близьких за значенням, щоб з більшою силою виразити щось важливе у висловленій думці.

Антитеза — це стилістична фігура, яка утворюється зіставленням слів або словосполучень, протилежних за своїм змістом.

Анафора — єдинопочаток, повторення на початку віршових рядків, строф або речень однакових чи співзвучних слів, синтаксичних конструкцій.

Епіфора — стилістична фігура, протилежна анафорі: повторення однакових виразів, слів, або звукових сполучень у кінці віршових рядків чи строф, а також прозових уривків з метою посилення виразності поетичної мови, підкреслення чогось.

Паралелізм — стилістична фігура: паралельне зображення двох (трьох і більше) явищ з різних сфер життя, показ одних явищ на фоні інших.

- 4 -

Риторичні звертання й запитання — своєрідні мовні звороти, що посилюють виразність. Відмінною рисою цих зворотів є їхня умовність, тобто вживання питальної, окличної тощо інтонації у випадках, коли це не потрібно, завдяки чому фраза набуває підкресленого відтінку, що посилює її виразність.

Алітерація — повторення подібних за звучанням приголосних у віршованому рядку, строфі для підсилення звукової або інтонаційної виразності й музичності.

Асонанс — повторення однакових голосних звуків у рядку або строфі, що надає віршованій мові милозвучності, підсилює її музичність.

Роман - напоширеніший і найбільший за обсягом епічний, прозовий (рідко віршований) жанр. Роману притаманні кілька паралельних сюжетних ліній, широкий обсяг часу дії, цілісний сформований хронотоп. Історія роману має початки в ХІІ столітті, піку розвитку досяг в епоху Реалізму. Визначними романістами є Ф.Рабле, М.Сервантес, Дж. Свіфт, В.Скотт, В. Гюго, О.де Бальзак, Г. Флобер, Ч. Діккенс. В українській літературі - П.Куліш, Панас Мирний, В.Винниченко, У.Самчук, Ю. Андрухович. За змістом виділяють автобіографічний, біографічний, готичний, детективний, історичний, науково-фантастичний, пригодницький, соціально-побутовий, фантастичний, філософський романи.

Кіноповість — сценарій, перероблений для читання (наприклад, «Україна в огні» О. Довженка).

Усмішка — різновид фейлетону та гуморески, введений в українську літературу Остапом Вишнею. Своєрідність жанру усмішки — в поєднанні побутових замальовок із частими авторськими відступами, в лаконізмі й дотепності.

Поняття: «Розстріляне відродження» - умовна (запропонована Ю.Лавріненком) назва літературно-мистецького покоління 20-30-х років періоду бурхливого національного відродження, репресованого більшовиками. Це С. Єфремов, Л. Старицькі-Черняхівська, М. Зеров, М. Драй-Хмара, П. Пилипович, Є. Плужник, Д. Фальківський, О. Влизько, В.Підмогильний, Г. Косинка, М .Куліш, Лесь Курбас, В. Поліщук, К.Буревій, М.Семенко та багато інших. Молоді митці, виховані революційними подіями 1917-18 рр., перейняті їх романтичним та вітаїстичним запалом, почали небувалий розвиток всього українського мистецтва, давши "імпульс" багатьом мистецьким поколінням. Проте митців було знищено фізично чи духовного, а творчість загнано в догми соцреалізму. Спадщина "розстріляного відродження" почала повертатися в 60-х рр., значні впливи помітні в літературному процесі початку 90-х.

Психологізм - заглибленість у творі в душу персонажів, їх психологію. В психологічному творі увага автора переноситься із зовнішнього (подієвого) сюжету на внутрішній (психологічний), він відслідковує всі порухи душі своїх героїв, намагається розкрити їх роздуми і мотивацію вчинків, показати нелегкий шлях внутрішніх колізій. Психологізм почав входити в літературу в добу реалізму з його аналітичністю, а в час модернізму він став широко розповсюдженим. В українській літературі психологізм притаманний творчості М. Хвильового, В. Підмогильного, драматургії Л. Костенко. Асоціативність - художня характеристика твору, образи якого дібрано так, що їх прочитання не є однозначним, а викликає у кожного читача ряд власних взаємодоповнюваних асоціацій, що роблять твір багатогранним, "відкритим". Визначним майстром асоціативної поезії в українській літературі є Б.-І. Антонич, пізніше – Г.Чубай, В. Стус, поети-восьмидесятники.