1 Тюшкевич с.А. Война и современность. — м., 1977. — с. 12.

ючу поляризацію світу і поділ держав на експлуататорські та експлуатовані. В умовах імперіалізму війни стають неминучими, мілітаризм і агресивність у зовнішній політиці держав світу стають нормою їх взаємовідносин. Він підкреслив, що війна більше не є намаганням політичного керівництва одних держав нав'язати політичну волю іншим, а є прагненням задовольнити економічні інтереси за рахунок інших. Перефразовуючи К. фон Клаузевіца, М. Бухарін стверджує, що війна на початку XX ст. перетворилась на продовження способу виробництва іншими засобами, оскільки найважливішим предметом суперечностей є питання — які виробничі відносини поширяться після війни.

Серед марксистів із цією теорією принципово не погоджувався К. Каутський, котрий висунув свою теорію "ультраімперіалізму", одним із положень якої був висновок, що розвиток імперіалізму призведе у майбутньому до певного консенсусу між фінансово-промисловими об'єднаннями щодо спільної експлуатації відсталих народів. Для капіталістів порозуміння набагато вигідніше, ніж потреба фінансово підтримувати воєнні зусилля своїх урядів.

В. Ленін присвятив міжнародним відносинам значно більше уваги, ніж К. Маркс, що пояснюється його ідеями про незрілість пролетарської революції та можливість її перемоги в одній країні світу. Це неминуче означало б наявність певного історичного періоду паралельного існування соціалістичної держави (диктатури пролетаріату) та її капіталістичного оточення.

Свої погляди на сучасний йому капіталізм В. Ленін виклав у праці "Імперіалізм як вища стадія капіталізму" (1916), де, послуговуючись статистичними даними про розвиток світового господарства, обґрунтував думку М. Бухаріна про нерівномірний розвиток капіталістичних держав. В. Ленін вважав, що така нерівномірність свідчить про те, що капіталізм трансформувався на початку XX ст. у свою вищу стадію — імперіалізм. На його думку, імперіалізм є прямим наслідком капіталістичного розвитку, але водночас являє собою якісно іншу фазу і характеризується такими економічними ознаками:

1. Концентрація виробництва та капіталу відбувається в межах діяльності монополій.

2.Унаслідок злиття банківського капіталу з промисловим виникає впливова фінансово-промислова олігархія.

3.Особливого значення для світової економіки набуває вивіз капіталу, на відміну від вивозу товарів у домонополістичну епоху.

4.Створюються міжнародні союзи капіталістів, що намагаються поділити світ.

5.Завершується розподіл світу між наймогутнішими капіталістичними державами.

Імперіалізм, на думку В. Леніна, призводить до реакційних змін у надбудові капіталістичної формації. Для капіталістичних держав в епоху імперіалізму характерне прагнення до зміцнення панування над колоніями шляхом більш "справедливого" розподілу і подальшої більш "дружної" їх експлуатації, посилення гноблення чужих націй, укріплення і продовження найманого рабства пролетаріату як своїх, так і поневолених країн.

На думку В. Леніна, сучасний йому імперіалістичний світ відзначається тим, що "є лише дві основні групи країн: ті, що мають колонії.., але й різноманітні форми залежних країн, політично формально самостійних, та насправді обплутаних тенетами фінансової й дипломатичної залежності"1. Тобто провідні імперіалістичні держави світу як прямо, так і приховано підтримують своє панування, тоді як більшість країн і народів перебувають у фактичному рабстві.

Імперіалізм характеризується зростанням шовінізму та мілітаризму, накопиченням суперечностей між наймогутнішими державами світу і неминучістю великих воєн. Основна причина нестабільності та загарбницьких воєн полягає у міжімперіа-лістичних суперечностях, які ґрунтуються на економічних інтересах панівних експлуататорських класів. Загарбницькі війни логічно випливають із природи капіталізму, оскільки "війна не суперечить основам приватної власності, а є прямим і неминучим розвитком цих основ. При капіталізмі неможливе рівномірне економічне зростання окремих держав. При капіталізмі неможливі інші засоби відновлення час від часу порушеної