6.2. Класифікація нововведень в освіті

Нововведення в освіті не є особливістю лише нашого часу. Осві­та завжди прагнула до змін, однак, наш час називають часом значних і бурхливих змін у всіх суспільних сферах, у тому числі й освіті.

Освіта надзвичайно складна й комплексна діяльність, що складається з ряду компонентів, які діалектично пов'язані між собою, взаємообумовлені і взаємозалежні. Тому дуже важко запровадити нововведення лише в деякі компоненти освіти, оскільки негайно виникає питання про сукупний ефект від запровадження новин. Однак, це не означає, що новини можна негайно вводити в усі освітні компоненти, і, що не можна їх вводити лише в окремі компоненти, щоб вони охоплювали лише окремі аспекти педагогічного процесу. За видами виділяють: матеріальні й духовні,структурні й технологі­чні, основні, фундаментальні, стратегічні нововведення, тобто такі, що торкаються мети і завдань, принципів змісту, методів тощо; далі – глобальні, частинні, організовані й спонтанні, значні й незначні,внутрішні і зовнішні, нововведення в освітній технології, організації.

Класифікація нововведень ускладнюється у зв'язку з комплексністю і динамічністю процесу виховання й навчання.

Марклунд виділив три рівні нововведень: 1) зовнішня структура школи і, перш за все, кількість класів, ступінь освіти (за віком) і поділ на дисципліни, курси навчання; 2) розпорядок і плани нових дисциплін з визначенням мети і змісту навчання; 3) методи викладання для викладача, способи роботи учнів, засоби, зміст матеріалу, форми контролю. Критерієм у цій типології є рівень, на якому здійснюються нововведення.

Ряд авторів виділяють нововведення в: 1) організації; 2) технології; 3) зміні програм. Критерії нововведення - широта, значимість, результати.

К. Ангеловськи, узагальнюючи ці й інші класифікації, відзначає, що для певної класифікації потрібно враховувати такі критерії:

1) сферу, галузь, в якій здійснюється нововведення. За цим критерієм можна виділити нововведення в:

а) змісті освіти;

б) технології;

в) організації;

г) системі управління;

д) освітній екології;

2) спосіб виникнення новаторського процесу;

3) широта і глибина новаторських заходів. У цьому зв'язку виділяють:

а) масові, значні, глобальні, систематичні, радикальні, фундаментальні, стратегічні, суттєві, глибинні;

б) частинні, незначні.

4) основа виникнення нововведень:

а) зовнішні;

б) внутрішні.

Новини в освітній екології стосуються архітектури шкільних об'єктів.

Які проблеми найчастіше є об'єктами інновацій?

Та все ті ж: як підвищити мотивацію навчально-виховної діяльності, як збільшити обсяг навчального матеріалу на уроці, як прискорити темпи навчання, як максимально плідно використовувати час на уроці тощо. Впровадження більш продуманих методів, використання активних форм навчально-виховного процесу, нових технологій навчання, виховання — постійні сфери розробки інноваційних ідей.

Якщо з такої точки зору проаналізувати інноваційні заклики, то виявиться, що ніяких суттєво нових аспектів вони не містять. Часто відсутні й нові "рецепти" вирішення старих проблем. Дійсно іннова­ційними ми змушені визнати лише ті ідеї, які ґрунтуються на нових знаннях про процеси людського розвитку і пропонують не використовувані раніше теоретичні підходи до вирішення педагогічних проблем, конкретні практичні технології отримання високих результатів.

Аналіз значної кількості загальних і частинних інноваційних проектів за критерієм відповідності рівню розробки запропонованих ідей в педагогічній науці (відбір за принципом "відомо - невідомо"), а також використання в педагогічній практиці (було - не було) дозволив виділити загальні педагогічні інновації:

1) не нову, але постійно актуальну і далеко невичерпану загаль­ну ідею й практичну технологію оптимізації навчально-виховного процесу, яка охоплює систему педагогічної науки і практики;

2) гуманістичну педагогіку в усій сукупності ЇЇ теоретичних положень і практичних технологій;

3) засновані на нових ідеях підходи до організації й управління педагогічними процесами;

4) технології, засновані на використанні нових Ідей і засобів інформатизації, масової комунікації.

Найважливішими напрямками інноваційних перетворень у педагогічній системі є: 1) педагогічна система в цілому; 2) навчальні заклади; 3) педагогічна теорія; 4) учитель; 5) ті, хто навчається; 6) педагогічна технологія; 7) зміст освіти; 8) форми, методи, засоби; 9) управління; 10) мета, завдання, результати. За глибиною перетворень в них можна говорити про сутність, якість і доцільність інновацій.

Аналіз сучасного процесу нововведень дозволяє виділити такі рівні.

1. Низький, до якого належать інновації, що пропонують зміну у вигляді незвичних назв і формулювань.

2. Середній – зміна форм, що не торкаються сутності.

3. Високий – змінює всю систему або її компоненти.

Лише останній має наукову й практичну цінність. Решта ж, дезорієнтує педагогічну теорію і практику, приносить дивіденди хіба що ініціаторам таких "інновацій". Відсоткове співвідношення, що має місце між виділеними рівнями, становить, за деякими оцінками - 80 : 17:3[29.-Кн. 1,191].