5 Дискурсивних станів психічних:
Помилкове поняття дійсності;
Життя не згідно з природними законами і законами світу;
Прив’язання до чогось. Відсутність емоційної дистанції до явищ, обставин і людей.
Знеохочення, униніє;
Фальшиве уявлення про себе (гордість).
5 Основних заборон:
Відсутність ненависті і шкоди;
Не брехати нікому;
Не красти;
Опанування сексуальною енергією;
Не бажати чужого добра.
5 Заповідей моральних:
Турбота про чистоту духа і тіла;
Задоволення своїм життям;
Дисципліна і аскеза (щоб не нашкодити здоров’ю);
Інтелектуальна діяльність;
Піддання себе волі найвищого духа.
Чесноти:
Убогість і відречення – контроль над почуттями щоб полишити все;
Одинокість і тиша – прочанство і уникнення осуду, повторюючи вірші писання;
Любов всезагальна – будь-яка річ є свята, бо проникнена життям божества;
Справедливість – ніщо не може потривожити спокій і внутрішній мир;
Молитва і споглядання – (реалізація стану божества є єдиною метою життя), повторювання імені, розважання над іменем, повторення мантри і практика йоги.
Був розроблений обряд, сутність якого – розділити індивіда на матеріальну оболонку і духовну, безсмертну субстанцію. Вважалося, що той, хто зробив цей обряд, тим самим одержував право на друге народження, тобто ставав «подвійно народженим» («Людина народжується лише частково, тільки завдяки жертвопринесенню вона дійсно народжується»). У текстах-брахманах зустрічається опис багатьох обрядів, причому магії жесту і слова, символіці ритуалу надавалося величезне значення. Часом ця магія і символіка граничили з еротикою, що, на думку деяких фахівців, це відкрило шлях для того, що пізніше сформувалося у тантризмі.
Виникають ідеї про:
сансара – світ, в якому душа будь-якої живої істоти вривається в потік нескінченних перероджень (реінкарнацій), чим і пояснюється різноманіття всіх форм життя;
карму - відплата, яку одержує душа в подальшому переродженні за всі вчинки звершенні людиною за життя;
мокша - звільнення від пут земного світу, що накладаються на кожну живу істоту по наслідках його власних дій.
Карма, Дхарма і Rta
В класичному індуїзмі домінуючими концепціями вважалися вчинок (карма) і зобов’язання (дхарма). Карма, як сукупність добрих і поганих вчинків, має свій вплив на призначеність людини.
В Ведах існувало поняття верховного морально-космічного закону всесвіту (rta), що являє безособову силу, на котрій все є основане і все є безповоротно єдине, і силою котрого є все існує. Для прикладу можуть послужити: сонце, що світить, річка, що тече, дерева, що ростуть...– все, що існує, існує згідно закону Rta. Космічний закон є те, що дає силу всьому існувати. Людина правдива і чеснотлива старається зберегти закон rta (буквально означає "рух речей"). Всесвітній закон також накладається на моральність і справедливість, тому що людина розуміється як мікрокосмос.
Різні типи rta –це поведінка згідно правди. Тому rta розуміється як:
закон, що сприяє всесвіту повставати (існувати) в простіший спосіб,
динамічна структура, де кожний об’єкт і дії мають своє відповідне місце і всі частини всесвіту скріплюють і утримують внутрішню єдність.
„досконало узгоджений” всесвіт, де закон відкриває творчий потенціал.
Самим універсальним поняттям індуїзму є багатозначне поняття «дхарми» (від санскритського коріння «дхар» — підтримувати). З одного боку, дхарма — це комплекс етичних заповідей, що відображає загальнолюдські, точніше, понадлюдські цінності:
прагнення до істини;
правильна поведінка;
сумлінність;
чистота;
незлобивість;
неспричинення шкоди живим істотам (ахимса).
З другого боку, дхарма — це норми і правила, які людина повинна дотримувати, будучи членом певної соціальної групи — варни або касти. Існує також дхарма індивіда, пов'язана з певною стадією його життя, яке дуже міцно пов'язує його з соціальною структурою, що ділить суспільство на жорстко закріплені рівні і осередки, що взаємодіють на основі дихотомії: ритуальна чистота — нечистота. У цьому значенні індуїзм виступає не тільки як ідеологія, але і як «спосіб життя», як система норм і ритуалів, що повністю регламентують життєвий шлях людини.
Дхарма додає також людині космічне вимірювання, бо в найзагальнішому плані вона розуміється як світовий закон, якому підкоряються і індивід, і людське суспільство, і боги, і космос. Людина, згідно навчанню більшості напрямів індуїзму, є частинка світового духу (Брахмана) — Атман, ув'язнений в тілесну оболонку (під якою розуміється не тільки плотське, але і психо-емоціональне начало в людині). Ця оболонка знаходиться під законом карми, згідно якого діяння людини в одному народженні є причиною його існування в наступному. Ланцюг перероджень (самсара) оцінюється в індуїзмі негативно, тому ідеалом і кінцевою метою індуїста повинне бути припинення самсари, тобто звільнення (мокша, мукті) від перероджень, яке означає з'єднання Атмана з Брахманом і досягнення вищого блаженства. Шляхи до цього пропонуються різноманітні, з них найголовніші:
Шлях діянь — виконання повинностей дхарми, ритуалів, шанування богів, предків ...;
Шлях знання – інтелектуальна робота, пошук істини, збагнення єдності Атмана і Брахмана;
Шлях відданості – емоційна любов до бога, віддання себе на Його милість.
Йога і тантризм – основний акцент на прийомах і техніці оволодіння тілесним початком в людині.
Людина в індуїзмі розуміється як істота, ступінь персоналізації і свободи волі якої досить малий. Не випадково в індуїзмі сильно розвинена традиція етичної проповіді і різного роду повчань, а життя будь-якого індуїста обплутане густою мережею обрядів, ритуалів, норм і заборон. Самими незмінними з них є ритуали життєвого циклу, сансари, супроводжуючі індуїста від моменту народження (а точніше, навіть зачаття) до смерті. Правильне виконання розпоряджень — головна чеснота індуїста, а гріхом вважається все те, що збиває людину з цього шляху. Індуїзм визнає і прояв поганих людських властивостей — жадання, гніву, пожадливості, неуцтва, гордині, заздрості.
Не дивлячись на те, що мокша — найважливіший ідеал індуїзму, навіть його не можна назвати абсолютним. Деякі течії не визнають закону карми, а, отже, звільнення, а деякі бхакті (беззавітно люблячі бога адепти) нерідко відкидають визволення від переродження (мокшу) на користь земного існування, що дозволяє їм ревно служити своєму богу. Крім того, для більшості мирян ідея звільнення затуляється повсякденними задачами, і вони обмежуються виконанням ритуалів, відвідинами храмів, шануванням предків і т.п. Лише дуже небагато здатні йти до кінця і стати, як вимагає варна-ашрама-дхарма – стати бродячими аскетами. Такий аскет— є видимим втіленням близькості до шуканого ідеалу звільнення і тим самим виконує істотну регулятивну роль в системі суспільства індуїста.
Сам кармінний закон є знаний як доктринальна форма rta, що означає рух речей і всесвіту. Навіть є знані такі вислови "той, хто володіє rta", "той, хто зростає згідно rta", чи "той, хто є народжений законом rta", бо кожний вчинок продукує наслідки або позитивні або негативні, що лишають можливість повставати світу.
Rta це безособовий закон і ніколи не приписувався жодному божеству, він стає джерелом принципів всесвіту і етики. Навіть боги знаходять свої умілості творити світ згідно визнання принципів rta. Людина є мікрокосмос тому мусить виконувати законим макрокосмосу , щоб зберегти гармонію всього всесвіту , що означатиме розвинути свою власну сутність. Людина, що дотримується rta є завжди доброю і чеснотливою, моральною людиною.
Є три аспекти rta:
рух речей природи;
закон формувати та поставання всесвіту;
моральна поведінка людини.
Багато божественних осіб виконують функцію охоронців rta: Mitra і Veruna керують світом, Agni захисник і керманич rta.
Співвідношення БРАХМАН-АТМАН (BRAHMAN-ATMAN)
У творінні вони бачать не що інше, як народження, еманацію, виявлення світу з надр Абсолюту. "Як павук випускає з себе і вбирає в себе павутину, як рослина виникає на землі, як волосся виникає на голові людини, так з нескороминущого виникає все в цьому світі". Тим самим закреслюється грань, яка відділяє Абсолют від творіння, вони виявляються за своєю природою тотожними. Вони опинилися не в силах осягнути істинне призначення пізнавального світу. Він втратив для них всяку цінність, став лише маренням, яке час від часу затемняє абсолютну свідомість.
Brahman є основна і повна сутність, є всесвітній принцип настільки величний наскільки є можливо думати; те, що тримає світ, не маючи нічого ні перед собою, ні за собою, ні в собі... “Це не можливо ні приблизити, ні почути, ні осмислити. Ми це не пізнаємо, ні опишемо. Є відмінним від всього пізнаванного і непізнаванного” (Up., I.3).
Brahman є непізнавальний і в Upanishad його зображають словом, “це” (crf. greco το[δ], lat. [is-]tud) і ніщо інше, і фразою “реальність реальності”, фраза, що виключає кожну можливість розуму зрозуміти це, тому, що можна зрозуміти річ але не річ у собі, “сутність сутності”.
Brahman є не окреслений. Єдиний спосіб вивчити Brahman, згідно Upanisad, є апофатичним шляхом (“не так, не такий”). Один великий вчитель Bàhva був запрошений царем Vaskali, щоб розповісти про Brahman. Прийшовши в палац, Bàhva мовчав будучи перед царем. Цар перепитує його декілька разів. і тоді він відповів: “я розповідаю,але ви нічого не розумієте. Це є Тиша” (Sankara-bhasya, III.II.17).
Brahman є повнота, досконалість і бездоганність. Вказує на реальність, котру неможливо висловити, тайна в котру занурене все буття.
Brahman є верховний Господь і остаточна мета. “Brahman є остання мета індивідууму, повнота багатства, верховне пристановище, сума досконалостей” (Br. Up., IV. III.32). “Безсмертний Brahman є пристановище світу і всього,що є. Це є Життя, Слово, Розум, Реальність, Безсмертність” (Mund. Up., II.II.2).
"Насолодившися в глибокому сні (Брахман), закінчивши мандри, подивившися на добро і зло, за звичаєм повертається до свого первинного стану, до сну". Такий вічний і незмінний круговорот космосу, в якому він то повстає з Брахми, то знов утопає, розчиняється в безодні. Упанішади називають явище світу тапасом, самообмеженням Божества, але в цій "жертві" немає нічого піднесеного, немає любові, бо вона скоюється лише ради божественної гри. Але індуїзмі це символ тріумфуючої повноти в надрах передвічного, а у брахманів "божественна гра" означає сам вселенський кругообіг з його циклами. Божество як би розважається виходженням з себе і поверненням в спокій.
У деяких Упанішадах зустрічається вже зовсім дивне твердження, ніби Брахман входить в світ, що спокушається власним породженням. Брехливий покрив скороминущого, псевдосвіт, майя, заманює Вічного і Єдиного "як птаха в сильце". Ось справді безвихідь, в якому опинилася релігійна думка, позбавлена поняття про божественну Любов і Розум! У очах брахманів все буття стає врешті-решт плодом гріхопадіння самого Божества, а Всесвіт - чимось неналежним і безглуздим. Таке розуміння визначило і життєвий ідеал Упанішад, їх вчення про вище благо, до якого повинна прагнути людина.
Устремління пізнати Brahman звершувалось в іншому процесі самоаналізі –пошуку atman („я”). Atman є мікрокосмос, який відображає макрокосмос в нас, поєднуючи у нас якості і можливості божественні і являє сенс існуванню. Atman – це є центр нашої особи і те саме, що і Brahman –“душа світу” , першопричина матеріальна і джерело енергії, що являє себе у діях людини. Щоб пізнати сутність ”душі”, потрібно через самоаналіз знаходити себе у вселенському принципі „душі світу”.
Àtman є життєвий дух якого важко пізнати, бо повстає немов подріблений у нашому організмі: у подиху, слові, погляді, слуху, в роздумах: хоча це все не є сфери його впливу; не є правильно шанувати одну із цих ефектів, бо тільки частково життєвий дух перебуває в одному чи іншому. Необхідно шанувати Atman у всій його повноті, тому що Àtman уніфікується з усім.
Поміж різними способами визначити, від котрого слова походить слово àtman, дві позиції є достойні уваги, особливо у відношенні до науки йоги:: an дихати, e tman, антична форма що означає себе. Ці два коріння вказують на сутність себе. Àtman в нас це слід щоб пізнати всесвіт, бо в ньому відкривається весь всесвіт. Àtman є більш дорожчий від дітей, від будь-якого багатства чи інших речей, бо є внутрішнє наше буття, є наша душа.
В Upanishad atman є основною темою, предметом втаємничених повчань. Через тлумачення термінів atman можна перекласти як “я” чи “душа”, як суттєво фізичний і психологічний елемент, як центр особистості, що окреслює індивідуальність, як “внутрішній керманич” : в дійсності навіть навколишній світ і все, що існує, являється atman, навіть є великий універсальний atman світу, що складає тонку сутність того, що існує. Важлива річ для нотатку, є те, що поняття atman не є ідентичним поняттю душа в християнському розумінню. Тут душа розуміється, як:
форма тіла;
принцип фізичних і психологічних діянь;
особливий духовний стан, але поєднаний з тілом і від нього залежний.
Зрозуміти сутність Àtman стає можливим у спробі поєднати його у співвідношенні з диханням, від котрого залежить життя організму. Ця взаємопов’язаність чи ідентифікація між вітром, подихом і духом є знана в античній літературі. „Àtman перебуває в середині нашого серця і маленьший від зернини ячменю ...і більший від землі.., неба... від нього встає сонце і в ньому заходить, це опора богів, ніщо його не перевершує... і кожна річ світить від його світла; сяйво всесвіту є тільки відбиток цього сяйва”.
Àtman є чистий дух, вічний, несотворенний; тіло не є сутнісним доповненням, але тільки несуттєва оболонка його, певний тип в’язниці. Upanishad відрізняє п’ять оболонок àtman:
більш зовнішнім є „грубе тіло”, видиме;
всередині цього є менш грубе життєвих духів;
потім тонке тіло в значенні внутрішнього;
потім тонюсіньке, орган інтелекту.
В самому центрі знаходиться тіло блаженств де перебуває àtman.
Абсолютний монізм з'явився як тлумачення містичного досвіду. Людина почала досліджувати таємницю з самого себе і, знайшовши у власному дусі глибинний вимір, що сполучає її з Вищим, прийняла це за тотожність. «Сходячи по ступенях споглядання, захоплена горизонтом, що відкрився, вона в несамовитості вигукувала: ТИ Є ВОНО! У твоїх грудях приховано вічне "Я" світу; лише тлінне тіло і ілюзії відчуттів обмежили в тобі силу Брахмана».
"Брахман і в сонці і в людині - єдиний". Потрібно тільки до кінця усвідомити, що все є Божество, і тоді ти пізнаєш, що ти - це Воно. "Той, хто знає Його, переможе смерть. Немає іншого шляху до звільнення. Той, хто бачить себе у всьому, а в собі самому Його, Усевидющого, тільки той досягає обителі високого Брахмана, але ніхто інший".
Входження в Безодню є по суті не злиття з Брахманом, а відкриття Його в собі. Дихання Вічності здається доказом метафізичної єдиносутності людини і Брахмана. "Він - найбільший спокій і тиша світів. Він - якнайтонший з тонкого. Він - вічний. І ти є Він, і Він є ти. Те, що ти бачиш в неспанні, уві сні і уві сні без сновидінь, - це Він, і знай, що Він є ти. Коли ти це зрозумієш, з тебе спадуть окови".
Досліджуючи природу людського «Я», немало місця приділяється життєвому диханню (прана), носію принципу життя, яке стає одним з проявів атмана, а також проблемі сну, що приводить до теорії «стану індивіда», що є стадіями занурення в істинне людське «Я» :
стан чутливості (чування) –тут àtman знаходиться майже поза собою, понурений в предмети сенсу, обмежений певним місцем і часом – живе в матеріальному рівні. Àtman є подібний тут до птаха, що літає, шукаючи де присісти. Не знайшовши, повертається до палки, до котрої є поєднаний.
стан сну (сон зі снами) – тут він є менш поєднаний, і переміщується з місця на місце з легкістю; атман перебуває на інтелектуальному рівні.
стан глибокого сну (сон без снів) – означає стан повної нерозчленованості, абсолютного спокою, безособовості — тобто атмана. Він вивільняється повністю від зовнішнього зв’язку чи то матеріального чи інтелектуального, повертаючись в „тіло блаженства”. Отже кожна персона пробуджена з такого сну має невизначену память про світ, спокій і радість, хоча непостійну, але котра повторються. Аскет більше не потребує ні релігії, ні статуй. "Від них вільний, проник в Позамежне, існує поза розпорядженнями скоювати обряди. Обрядовість, вказана в гімнах, - для тих, кому властиво бажання. Позамежного досягає від них вільний". Відчуженому чужі не тільки обряди, але і все, чим живуть люди: ненависть і любов, добро і зло. Він нескінченно далекий від слабких і неосвічених, він - надлюдина.
стан насолоди свободою і радістю – постійність. Сутність àtman є Буття Єдине Абсолютне.
Природно тому, що брахманська релігія не вийшла за межі відлюдницьких скитів. Горді муні менше всього були схильні піклуватися про духовні потреби народу. Хай натовп грузне в марновірствах, що не пізнав істину а він не має з ним нічого спільного. Він помер для світу. Він знайшов спасіння.
В атмані перебуває сила, що керманить всі речі, насіння з котрого розвивається все у світі. Ведична свідомість атману: перш за все це подих, корінь або сутність всього, що рухається і не рухається (Rgv. 1.115.1 e iv.53.6), всевидючий податель життя, що все просвітлює (Rgv. iv.53.3 e 4), те, що подає insight (можливість проникнення в сутність) (Rgv. VII. 66.10), просвітлення, і безсмерття (Rgv. IV.54.2), блиск сонця, що подає „світло безмертя" (Ath.v. xn.1.15); світло безсмертя не зовнішнє, а внутрішнє у всьому буттю (Yj.v. 34.1-8). «Я» –атман індивідуальне є мініатюрою Atman вселенної.
Свідомість àtman відкриває можливість бути з’єднаним з всевишнім і глибинним центром в котрому є скрито Agni, що відкривається нам через глибинну медитацію(Rgv. I.67.2). "Це центр повноти, де відчувається „блаженство”. “Блаженство” і “світло” характеризують опис пізнання àtman. Тут об’єднуються елементи радості, світла, божественності і безсмертності, тобто, свобода від перешкод і від будь-якого впливу обмежуюючого, від котрого є екстаз, що є знаком пізнання свідомості àtman.
З яким захопленням, здавалося б, людина повинна чекати смертної години, яка звільнить його від уз тління! Але ні, такий висновок буде поспішним: виявляється, смерть, згідно брахманському навчанню, далеко не означає свободи. Це гріховне мучення, яке привело Брахмана до народження світу, продовжує жити і по смерті тіла. І тому "я" приречено знов ввійти в потік буття, з якого вийшла.
"Подібно тому як гусениця, досягнувши однієї травички, підіймається на іншу, так само і цей атман, відкинувши своє тіло, виганяє своє незнання, стискаючись, починає інше сходження". Іншими словами, він переходить в нове тіло і знаходить нове життя в світі. Що ж залишається? Залишається безособовий і не змінний закон, подібний законам фізичного світу. Карма опановує Атманом, що входить то в одне, то в інше тіло, і "обвиває" його.
Людині пропонують лише усвідомити, що її провина і її неуцтво не пройдуть їй дарма. Закон карми знов затягне атмана в нове життя, повне страждань. Тут, по суті, немає місця вільному духу і немає достовірно особистої відповідальності, бо інкарнація атмана не може розглядатися як перевтілення даної конкретної особи. Але народ сприймав цю доктрину не мудруючи, вважаючи, що саме "я" кожної людини переселяється з тіла в тіло і одержує законну відплату. Але як би не розуміли це вчення про сансару, саме втілення "я" розглядається в брахманізмі як зло. Адже земне життя не має ніякої ціни, єдине, що гідне безсмертя, - це Єдиний.
"Як поточні річки зникають в морі, втрачаючи ім'я і вигляд, так і мудрець, відчужений від імені і вигляду, приходить до божественного Духу, що вище високого".
Аскеза здатна перервати зв'язок карми і відкрити душі дорогу до Безсмертного. "Той, хто має бажання і думає про них, знов народжується тут і там через бажання. Але всі бажання того, у кого досконалий атман і чиє бажання виконалося, зникають в цьому світі". Свобода від бажань - ось істинна свобода, відмова від світу - ось істинна Мокша. Це і є безсмертя, яке відкрив Яма Начікету.
У свою чергу люди, що шукали істинної віри, але не бажаючі перетворюватися на ченців, мало що могли почерпнути в ідеях Упанішад. Якщо шлях до Божества можливий лише через тапас, тобто повне розчинення особи, і звернення до Нього неможливе. Того, про Кого можна сказати лише, що він є „не те і не те", і його не можна любити, не можна молитися тому, у Кого немає Імені і Особи.
Суть цієї концепції у тому, що смерть – це не кінець і тим більше не досягнення блаженства або заспокоєння. Це просто якийсь розрив безперервності, елемент нескінченного круговороту, за яким рано чи пізно слідує нове життя, точніше – нова форма, яку знайде душа або хоча б частина її, що колись покинула тіло. Але яку конкретну форму знайде ця душа і від чого це залежить? Відповідь на це питання дає розроблена в упанішадах концепція карми.
До закону карми схильні всі, за винятком тих небагатьох, хто відрікався від світського життя, ставав на шлях аскета-відлюдника, що мав би досягти світу Брахмана і розчинялися там, не повертаючись більш до життя, випадаючи з ланцюга перероджень, виявляючись тим самим незалежними від закону карми.
Висловлюється ідея, що втілення людини залежить від його знань, але перевага в цілому віддається точці зору, згідно якої втілення визначається діяннями (карма) людини в попередньому народженні. Так оформляється така істотна для індуїзму (рівно як буддизму і джайнізму) теорія карми. У зв'язку з нею розвивається і уявлення про два можливі шляхи людини після смерті, що склалося ще у Ведах. Ті, хто усвідомив тотожність Атмана і Брахмана, йдуть шляхом богів в світ „вічного блаженства”; ті ж, хто не знайшов істинного знання, йдуть по шляху предків, тобто знов і знов відроджуються в цьому світі.
"Для того, хто не знав цього нескороминущого, хто скоює узливання і жертвопринесення в цьому світі, вдається до стриманості протягом багатьох років, все це стає кінцевим. Справді жалюгідний той, хто, не знаючи нескороминущого, покидає світ". Тому учень з благанням просить свого гуру: "Веди мене від нереального до реального, веди мене з тьми до світла, веди мене від смерті до безсмертя".
Коли Яджнявалкью запитали, скільки існує богів, він спочатку назвав канонічну цифру ведійської міфології: три тисячі триста три. Але потім, коли учень, відчуваючи, що наставник не сказав йому всієї правди, продовжував питати, Він відповів: це - тільки прояви, богів же - тридцять три. А врешті-решт, поступаючись настирним проханням, він визнав, що по суті Бог тільки один. Якщо боги і існують, то вони - лише окремі хвилі єдиного моря Божества. "Він - єдиний, не має кольору, по-різному прикладає свою силу, створює багато кольорів для прихованої мети, в ньому в кінці і на початку розчинений Всесвіт, він - Бог; хай обдарує він нас чистим сприйняттям”.
Але де знайти це Єдине, де воно приховане? Упанішади пояснюють це наочним прикладом: „Принеси мені плід смоковниці,- говорить відлюдник. Ось він. Тепер розламай його. Розламав його. Що бачиш ти в ньому? Ніжні зерна. Розламай одне з них. Що ти бачиш в ньому? Нічого. Це тонка частина, якої ти не помічаєш. З неї, з цієї тонкої частини, виникла вся велика смоковниця. Ця якнайтонша суть є у всьому світі. Це - істина; це є в мені і в тобі. Шукане близьке! Через свій атман, через своє "я", людина наближається до світового атману, який є внутрішня субстанція, принцип єдності, сокровенне "Я" Всесвіту. Поки ми спиралися на зовнішній досвід, ми не помічали входу, який був поряд з нами. Саме наше "я" стикається з космічним атманом. Потрібно увійти до себе, щоб пізнати Його... Земне світло стояло лише на заваді істинному знанню, яке відкривається в граничній самозаглибленності духу”.
Але не всякий може безперешкодно проходити через ворота. "Цей атман усередині тіла, що складається з світла і чистоти, досягається істиною, правильним знанням і постійною стриманістю. Його бачать люди, що володіють собою, звільнилися від вад". Осягнути атмана здатний лише той, хто відмовляється від плотських образів і уявлень. Його вигляд неможливо побачити, Ніхто не бачив його очима. Його сприймається серцем, розумом, думкою. Той, хто знає це, стає безсмертним". Але і цього мало. Потрібно подолати не тільки відчуття, але і саму думку, щоб знайти єднання зі всесвітнім "Я".
Не народжується і не помирає знаючий атман. Він не походить ні від кого і не стає ніким. Ненароджений, постійний, вічний, початковий, Він не гине, коли гине тіло. Якщо вбиваючий думає, що його вбиває, якщо той хто помирає думає, що він помирає, то обидва вони помиляються. Він не вбиває, він не гине. Менше за мале і більше за більше. Атман прихований в тайнику серця людей. Той, хто не докладає зусиль, хто без печалі, бачить велич Атмана завдяки спокою. Сидячи, він йде далеко, лежачи, він ходить усюди.
Вони відмовляються дати визначення Вищому. "Воно ні товсте, ні тонке, ні коротке, ні довге, ні червоне, подібно вогню, ні напливчисте, подібно воді; воно ні тінь, ні тьма, ні вітер, ні простір; воно без дотику, без смаку, без запаху, без зору, без слуху, без мови, без думки, без жару, без дихання, без рота, без міри, без внутрішнього, без зовнішнього". Воно є "неті-неті", не то і не то. Йому не може бути надано назви; Воно – все і в той же час не обмежено нічим. До нього тяжіє Всесвіт. Воно – "владика молитов" - Брахман, але в ньому немає особи, яку ми пізнаємо. Брахман – надособистість, надсвідомість. Воно є, і його немає, бо воно стоїть вище навіть цих категорій. Кажучи про Нього, можна лише заперечувати якості.
Йога
“Тіло є те, що зробила з нього думка”.
ЙОГА (санскр., букв. — зв'язок, єднання, зосередження, зусилля):
1) навчання і метод управління психікою і фізіологією людини, складовий елемент релігійної і філософської систем Індії, ставить за мету досягнення стану «звільнення» (мокши або нірвана). Визнає існування в людині неусвідомлюваних сил і можливості управління — через певну організацію психіки — органічними і неорганічними процесами і тілами; розроблена система фізичних вправ. Йога досягла відомих успіхів в управлінні дихальної і іншими фізіологічними функціями організму, в реалізації бажаних психічних станів людини. Основна філософська ідея: співвіднесення людської психофізіології і космосу (тіла Всесвіту).
2) Одна з шести ортодоксальних систем індійської філософії, заснована Патанджалі; осмислення природи і функцій йогичних методів, етапи їх застосування і ін. У загальних філософських питаннях дотримувалася навчання санкх2.
Йога поруч з древніми дисциплінами це є певний шлях до Визволення. Можна сказати, що йдеться про певну практику спасаючу, ніж про певну філософію. Звісно, що практична частина є функцією важливою – „твердий контроль чуттів.” Мета йоги є визволення від обмеження перевтілення.
Точка початку є фізичне привчання організму, абсолютної і довготривалої нерухомості , контроль дихання і погляду. Перші ці правила готують до концентрації, при центральній умові входження на шлях Йоги, в прямому відношенні з свідомістю. І метафізична реалізація є остаточна мета Йоги, полягає на ідентифікації шляхом Свідомості.
Є дві категорії основні: дух і матерія, де двоє є вічні. Дух сутність проста, інтелектуальна, спокійна незмінна. Матерія навпаки є предметом змін. Всі видимі речі постали з первісної матерії , котра не була обмежена в собі, а мала можливість стати будь-чим. Ця матерія має в собі:
принцип явності і спокою;
енергії і руху;
темряви і інерції.
Ці принципи знаходяться у гармонії і в рівному співвідношенні. Такий принцип є початком кожного космічного кола. Дух є тим, що порушує співвідношення і починає космічну еволюцію. Один раз запустивши в рух матерію, вона творить різні елементи, що продукує безмежність комбінацій... тіло людини є складено із двох компонентів:
матерія – всі органи;
дух – інтелект і чуття.
Щоб визволитись від постійного повстання, потрібно щоб дух позбавився всього, що його пов’язувало з фальшивим „я”. Через зупинення пристрастей і відмову від всього зовнішнього, аскет отримує високий стан досконалой стабільності, аж до містичної єдності з сутністю своєї душі, саматха. Відрізняють два типи самадхі:
що ще супроводжується свідомістю.
позасвідома екстра свідомість.
Стан самадхи є кульмінаційним моментом йоги, поза цим йде визволення. Це певне призупинення всіх інтелектуальних операцій, що провокують нестабільність. Життя психічне не є зруйноване, але зведене до „не пізнавальності і стабільності”. Йога це єдність з самим собою.
Шлях аскета йде через вісім етапів, де перші п’ять є підготовчими, а інші три є основними:
Отож перші два етапи є приготуванням етичним. Перший основується на п’яти наказах негативних. Другий на очищенню, стриманості, навчанні і іншим.
1.Утримання (yama) – досконалість моральна. Для успішного просування в йогі необхідно спочатку засвоїти морально-етичний аспект йоги, що скерований внутрішнє і зовнішнє очищення.
В рамках першого ступеня йоги – Ями – важливо виробити в собі такі якості:
скромність;
терпіння (не нав'язування іншому ні своєї правоти, ні своєї істини);
наполегливість;
планомірність і систематичність занять;
вміння зосередитися на одній меті. А по відношенню до оточуючих – терпимість.
Утримання від всього, що призводить до дезорганізації. Йдеться про те, щоб не бути жорстоким, не брехати, не красти, не бути нечистим, не бути скупим. Правильні погляди, тобто погляди, засновані на «благородних істинах».
2.Увага (niyama) – правила і норми. Йдеться про можливості для розвитку і для концентрації:
чистота, щоб подолати агресивність і наглість;
радість щоб бути спокійними;
строгість – щоб опанувати тіло;
благоговіння – щоб навчатись писання;
рішучість, тобто готовність до подвигу в ім'я істини;
пошана до всього живого створіння (любов і співчуття в повному сенсі зі всіма етичними правилами.
Ніяма, другий ступінь йоги – внутрішньоособова дисципліна, зведення правил, що стосуються фізичної сторони підготовки, очищення фізичне і духовне. Для досягнення вищих ступенів йоги виконання всіх складних правил фізичної і психічної гігієни йогів обов'язкове впродовж всього життя.
Комплекс вправ йоги за свою кінцеву мету ставить не позбавлення від захворювань і досягнення практичного здоров'я, а омолоджування організму, що неможливе без поступового звільнення від шлаків, що накопичилися, зайвих жирових відкладень, збільшення гнучкості хребта і суглобів, правильного і здорового харчування.
Гігієна порожнини рота.
Гігієна порожнини носа. Це важлива процедура, оскільки без вільного носового дихання неможливі заняття четвертим ступенем йоги – пранаямою.
Гігієна органів слуху. Слід уникати тривалої дії гучних звуків.
Гігієна очей.
Гігієна органів черевної порожнини. У йогів очищення органів черевної порожнини і всього шлунково-кишкового тракту – процедура достатньо складна і не завжди доступна звичній людині. Найдоступнішою процедурою є Агнісара-дхоуті очищення вогнем (Вправа виконується вранці натщесерце. Стоячи на злегка зігнутих в колінах ногах і упираючись руками в стегна, після глибокого видиху втягніть живіт і одночасно різко підніміть діафрагму шляхом розширення грудної клітки (підняття ребер). На одному видиху зробіть 5-10, а за одну вправу – 25-50 втягувань. Вправа сприяє м'якому масажу всіх органів черевної порожнини).
Живлення при заняттях йогою. Їжа: овочі, фрукти, молоко і молочні продукти, масло, мед, горіхи, рис і інші крупи. Ця їжа, на думку йогів, легко засвоюється, дає багато енергії і робить розум чистим. Пережовувати їжу слід неквапливо, людина повинна одержувати від їжі задоволення і закінчувати їду не чекаючи повного насичення.
Гігієна психіки. Любов до всього сущого, любов до життя творча і продуктивна.
Лише прийшовши в згоду з правилами Ями і Ніями, освоївши методи фізичної і психічної гігієни, можна продовжувати засвоєння подальших положень йоги і переходити до третього ступеня йоги – асанам.
Потім йдеться про фізичне приготування, котре відмінне від гімнастики тим, що метою є не розвиток мусколів..., а відмежування і гармонізація нервової системи..., тіло стає податливим для стану спокою, щоб дух міг діяти у нашому тілі.
3. Позиція тіла – (asana). Тіло повинно бути сталим і послушним. Описано приблизно 84 позицій. Вони є для „легкості” органів, утихомирення нервової системи, нормалізації тиску, полегшення контролю дихання і концентрації.
Асана – це спосіб сидіти приємно, стійко і без напруги. Це означає, що той, хто займається за системою йогів, повинен прагнути до досягнення повного самоконтролю над тілом при виконанні різних асан з тим, щоб в перебігу довгого часу знаходитися в нерухомому положенні і відчувати себе спокійно і зручно.
Асани характеризуються:
повільними, помірними рухами, що поєднуються з правильним диханням і розслабленням. (Під час виконання асан серце пропускає більшу кількість крові, ніж в стані спокою. Це обумовлено сильною притокою венозної крові, викликаним скороченням скелетної мускулатури);
статичними вправами з переважанням ізометричного компоненту. Вони підвищують функціональне навантаження м'язів:
по- перше, унаслідок силового статичного скорочення;
по-друге, в результаті подовження м'язів. Це впливає на центральну нервову систему, а через неї – на роботу серця, органів кровообігу і живлення;.
не великою витратою енергії;
необхідною концентрацією уваги на певних ділянках тіла, об'єктах дій;
природним і невимушеним диханням;
профілактичним і терапевтичним ефектом, для занять ними не вимагається допоміжних пристосувань чи спеціального устаткування.
Види асан. Розрізняють наступні основні види асан:
медитативні призначені для концентрації уваги і мислення і для виконання дихальних вправ (наприклад, “поза лотоса”);
антиортостатичні (пози переверненого тіла) впливають на мозок, серце, легені і вени нижніх кінцівок. Їх виконання протипоказане при: підвищеному артеріальному тиску і захворюваннях серця, наприклад “стійка на голові”;
для хребетного стовпа (4 групи: пози з нахилом вперед, назад, в сторони, і скручені пози);
для ніг;
рівноваги.
Концентрація при виконанні асан. Звичайно розрізняють два види концентрації:
1. Концентрація під час динамічної фази включає наступні етапи:
Концентрація виключно на правильному виконанні асани (техніка пози);
Концентрація на розслабленні – релаксація (підтримки в розслабленому стані груп м'язів, не несучих навантаження);
Концентрація на диханні (лише після того, як той, що займається зможе виконати вправи без напруги, можна переходити до зосередження уваги на процесі дихання з тим, щоб дихати нормально і безперервно при виконанні вправ);
Концентрація на рівномірному виконанні асан (йоги не допускають нерівномірності – прискорення або надмірного уповільнення рухів. Концентрація стає автоматичною, оскільки синхронізація рухів і підтримка рівномірного уповільнення швидкості повністю поглинає увагу виконавця).
2. Концентрація під час статичної фази.
Концентрація на релаксації у спокої (потрібно концентруватися на підтримці абсолютної нерухомості, пов'язаної із зручністю даної пози).
Концентрація на “стратегічних” точках дії асан (виконавець вже привчив себе залишатися нерухомим і розслабленим в даній позі, дихає без утруднення, він може починати концентруватися на точках дії даної асани. Ці крапки вказані в стародавніх працях йогів і фактично є такими ділянками тіла, де на початку при виконанні асан відчувається максимальне розтягування і біль. Кожна асана певним чином впливає на дані ділянки тіла. Вони і є крапками, на яких виконавець зосереджує свою увагу).
Освоєння асан відкриває можливість регуляції фізіологічних процесів, що протікають в організмі і допомагає навчанню напряму свідомості на ту або іншу ділянку тіла.
Відомо, що є відповідність між окремими психічними переживаннями і певними зонами тіла, точніше, особливими суб'єктивними відчуттями в цих зонах. особливі центри тіла людини, так звані “чакри”. Чакрам відповідають певні символічні зображення, а також мантри, допомагаючі в концентрації на них.
Чакри є елементи своєрідної “психічної анатомії” людини. Це психофізіологічні механізми, які у більшості людей знаходяться в нерозвиненому, неробочому стані. “Включення” чакр і освоєння роботи з ними передбачене в процесі занять йогою після освоєння необхідних фізичних вправ і певних етичних норм.
Наукове пояснення феномена чакр пов'язане поки що є з труднощами і невирішеними питаннями про зв'язки, існуючі між процесами центральної і вегетативної нервової системи. Сама чакра є як би годинниковим механізмом, регулюючим життєву енергію.
З фізіологічної точки зору кожна чакра відповідає за певні зони в нашому організмі (нирки, печінка, статеві органи і ін.). Чакри є важливими елементами енергетичної структури людини, забезпечуючі правильний потік і розподіл енергії у всьому організмі. Вони направляють енергію до окремих органів і забезпечують їх нормальну роботу.
Крім того, чакри контролюють прояви діяльності людини в зовнішньому світі. Причому, кожна чакра «відповідає» за певну сферу діяльності або психічну функцію. Робота з чакрами, згідно індуїзму, — кращий спосіб пробудження і приведення в рівновагу фізичної, емоційної, ментальної і духовної енергії людини.
В наступному етапі йдеться більше про приготування психологічне, щоб позбавити розум безмежних уявлень та вражень накопичених у минулому.
4. Pranayama – контроль сили життєвої; Правильна поведінка, тобто неспричинення зла, що допомагає оволодіти своєю свідомістю і розширити межі сприйняття реальності.
Прана є життєва енергія, сутність нашого тіла. Причина кожної думки і кожного вчинку. Через цю життєву енергію отримуємо контроль над всіма органами тіла. Дякуючи цій практиці, ми володіємо всіма емоціями і зовнішніх турбот душі. Етимологічно слово “пранаяма” можна розглядати як похідне від злиття слів “прана” і “яма”. В цьому випадку Пранаяма означає дію, направлену на підпорядкування свідомості органів, регулюючих надходження (вдих) і виділення (видих) субстанції, названої йогами “прана”.
Є чотири дій пранаями: 1. видих; 2. видих; 3. затримання повітря; 4. перебільшення обмежень. Можна вважати, що пранаяма є мистецтвом, що осягається в процесі вправ, правильно дихати.
Перший аспект пранаями в основному зовнішній, при якому увага направлена головним чином на положення і дію м'язів, що беруть участь в диханні.
Другий, внутрішній аспект, при якому абсорбована за допомогою свідомо контрольованих рухів легенів “енергія” (прана) рухається по певних шляхах і концентрується у вибраній ділянці тіла.
Ці два аспекти Пранаями є єдиним процесом. Для йогів “прана” – це та життєва енергія, без якої людина не може існувати. Для йоги “прана” – це те ж саме, що електрика для нашої цивілізації. Метою йогів є надання, за допомогою ритмічного дихання, непрямої дії на тканинне дихання, щоб підвищити до максимуму біоенергетичну ефективність обміну речовин. Прямим слідством цього є уповільнення дихання, в результаті економічнішого і виборчого споживання кисню. Пранаяма – управління біоенергетичними взаємостосунками в організмі через дихання. Йоги вважають, що “прана” поглинається тільки при повному диханні через ніс. Йоги вважають, що “прана” – це космічні флюїди, які в поєднанні з сонячною енергією дають життя. Найбільша кількість “прани”, затверджують вони, міститься в повітрі рано-вранці, зразу ж після сходу сонця, а якнайменше – в час надвечір'я. Найбільша кількість “прани” є поблизу водопаду, в горах, біля берега моря, якнайменше – в атмосфері міських вулиць, в закритих і непровітрених приміщеннях. От чому при тривалому перебуванні в таких місцях спостерігається утомленість, з'являються слабкість, головний біль, виникає нервозність. На думку йогів, “прана” завжди заповнює людське тіло, яке слід вважати акумулятором і трансформатором “прани”. Як вважає ряд авторів, життєздатність і здоров'я людини залежать від кількості закумульованої прани і від правильного її використовування організмом (по суті, живі органи генерують, акумулюють біохімічну енергію і трансформують її в різні інші форми енергії). Пранаяма пропонує психофізіологічні методики тренувань, необхідні для досягнення контролю над органами і свідомої акумуляції прани.
Йоги розрізняють три види дихання:
Черевне дихання. Зі всіх видів дихання черевне дихання у спокої забезпечує найбільший дихальний об'єм повітря.;
Реброве дихання. При цьому виді дихання наповнюється середня частина легенів, це – так зване “атлетичне дихання”;
Ключичне дихання. Забезпечує наповнення повітрям лише самої верхньої частини легенів. Найповноцінніший вид дихання – він вимагає найбільших зусиль і приносить якнайменшу користь.
Повне дихання йогів є комбінацією цих трьох видів, об'єднуючи їх в одне ціле. В процесі такого комбінованого дихання жодна ділянка легенів не залишається незаповнена повітрям.
Йоги говорять, що кожній людині від народження відпущено певне число дихань і потрібно берегти цей запас. У такій оригінальній формі вони закликають зменшити частоту дихання.
5. Pratyahara – ритм відчуттів світу зовнішнього; звернення до себе всі відчуття, повне стягання уваги "всередину". Як черепаха втягує під панцир свої лапи, йогін при необхідності втягує відчуття від сприйняття зовнішніх об'єктів і зосереджується на внутрішньому.. Правильний, тобто мирний, чесний, чистий, спосіб життя. Йог закриває свої відчуття щоб відмежуватись від світу зовнішнього.
Останні три пункти – "досконалі здібності". І в сукупності дхарана, дхьяна і самадхи можна осягнути властивості цього об'єкту і знайти внаслідок цього певні якості або здібності. Адепт починає сприймати реальність незалежно від будь-яких обмежень (простору, часу і т.п.)
Крім описаного тут, існує ще маса істотних деталей і нюансів щодо кожного з восьми пунктів. Наприклад, самадхи має декілька рівнів або видів. А як об’єкта споглядання можна вибрати будь-який об'єкт і, зрештою, неймовірно розширивши сферу сприйняття, охопити нескінченність і дійти повної тотожності з нею.
6. Dharana – концентрація, пам’ять, зосередження, концентрація на об'єкті або процесі практики на одному предметі. Правильне зусилля, тобто самовиховання і самооволодіння. Виконавши всі вимоги фізичні для медитації необхідно взяти якесь зображення для медитації і стало дивитись без жодних думок. Коли практика стане легкою видимий об’єкт замінюють на уявний. Подолавши даний етап, береться ідею абстрактну і також зберігають розум нестривоженим. Це вже є складнішим етапом, тому помічним тут стає дихання.
7. Dhyana – медитація – постійний потік думки понад будь-яким уподібненням, метою котрого є домінація духа над матерією (релігійний індуїзм – образ божества); без медитації нічого не є можливим. Правильна увага, тобто активна пильність свідомості. Немає процесу раціоналізації і мислення, а уважний погляд, котрий звершується без зусиль. Поглиблення концентрації і формування безперервного потоку між сприймаючим і об'єктом зосередження.
8. Samadhi –досконала концентрація. Правильне зосередження, тобто вірні методи споглядання і медитації. Якщо дух попередньо шукав визволення від зовнішніх речей через думку, то тепер він має визволитись від своєї думки. Тому краще сказати не екстаз, а «інстаз», тобто не в сенсі, що дух знаходить поза собою, а в розумінні, що дух повертається у первісний стан, втрачаючи зв’язки з зовнішнім світом. Цей стан йоги називають пустота досвіду, дух знаходиться в стані іншому без можливості вираження. "Залучення" в об'єкт (в даному випадку - вищу реальність, початковий стан розуму, Божество) і повне занурення в нього, стан єдності з ним.
Самадхі це кінцевий стан, до котрого доходить йог, котрий досягнув духовної реалізації. Розум поглинається у предмет і зникає в ньому. Повна пустота свого „я”. За своєю природою «Я» є чистою свідомістю, не обмеженою тілом і незалежною від коливань «ума». «Я» по незнанню змішує себе з розумом. «Ум» у своїй суті позбавлений свідомості, але, знаходячись поблизу «Я», він з властивою йому силою прояву відображає свідомість «Я» в такому ступені, що починає «Я» здаватися тією реальністю володіючою свідомістю і розумною. «Ум» відрізняється від внутрішнього відчуття. Коли «ум» пов'язаний з яким-небудь об'єктом, він приймає форму цього об'єкту. «Я» пізнає об'єкти через модифікації «ума», які відповідають формам пізнаваних об'єктів. Хоча «Я» насправді не зазнає ніяких змін або модифікацій, проте, зважаючи на своє віддзеркалення в змінних станах і процесах «ума», воно повинне бути, подібне невидимому, суб'єктом змін і проходити через різні стани «ума».
Є багато різних «модифікацій ума», тобто станів розуму. Їх можна розбити на п'ять груп:
істинне пізнання;
помилкове пізнання (це пізнання того, чого немає насправді);
знання слів (окреслення пізнавального);
сон (своєрідна модифікація розуму);
пам'ять (відтворенням минулих переживань без яких-небудь змін або додавання).
Ці п'ять видів модифікацій охоплюють всі можливі розумові стани, тому немає необхідності в яких-небудь інших видах пізнавальних функцій розуму. Коли «ум» переходить в той або інший духовний стан, «Я» відображається в ньому і схиляється до того, щоб вважати його своїм станом. «Я» здається, що воно народжується і росте, з часом старіє і вмирає. Все це приводить до переконання, ніби «Я» спить і прокидається, уявляє і згадує, робить промахи і виправляє помилки і т.д. Проте насправді «Я» (пуруша – дух, свідомість, духовне начало в його абсолютній протилежності матерії) вищий за всі явища, що мають відношення до тіла і розуму, вище за всі фізичні і психологічні стани – такі, як сон і неспання, народження і смерть і т.д. Саме «ум», а не «Я» знаходиться в стані сну і неспання, пізнає і сумнівається, думає і згадує. «Я» здається суб'єктом цих функцій, тому що в «умі», як в дзеркалі, відображається все те, що відбувається перед «Я».
«Я» стає суб'єктом п'яти джерел нещасть:
1) помилкове розуміння невічного як вічного; «Не-Я» як «Я»; неприємного як приємного, нечистого як чистого;
2) помилкове розуміння або сприйняття «Я» як тотожного з інтелектом;
3) бажання насолоди і засобів їх досягнення;
4) огида до болю і її причин;
5) інстинктивна боязнь смерті у всіх живих істот.
Доти поки в «умі» відбуваються зміни або модифікації, «Я» відображається в ньому і за відсутності уміння відрізнити себе від решти всього світу ототожнює себе з ним. В результаті «Я» відчуває задоволення або страждання від об'єктів світу і відповідно любить їх або ненавидить. Для «Я» це означає залежність. Отже, якщо ми хочемо добитися звільнення, тo ми так чи інакше повинні стримувати активність тіла, відчуттів і «ума» і, нарешті, припинити всі модифікації «ума». Коли хвилі емпіричної свідомості утихають і залишають «ум» в стані досконалого спокою, «Я» усвідомлює себе як щось відмінне від комплексу розум-тіло, як вільна, безсмертна свідомість. Метою йоги і є досягнення цього стану за допомогою припинення функції «ума».
Йога – дисципліна взаємопов’язана і зорганізована, тому немає місця для бога, бо все пов’язано з людським зусиллям. Вона є чинником найбільш важливим для отримання контролю над собою і визволенням. Йога – досягення духовної досконалості у поєднанні з абсолютом, зусилля тіла та психіки через інтроспекцію концентрації і медитації, стримання явищ свідомості, духовна практика, метод внутрішнього удосконалення, система філософії.