125 Кібербезпека / 4 Курс / 4.2_Нормативно-правове забезпечення інформаційної безпеки / Література / 1.2. Національна безпека України та її складові частини_

В сучасному світі проблеми національної безпеки та військової політики виділились в окремі галузі політичної науки і політичної діяльності, значення яких постійно зростає. Від рівня національної безпеки та ефективності військової політики залежить саме існування та розвиток людини, суспільства, держави. Процеси глобалізації, посилення єдності світу і одночасно поглиблення його національної різноманітності, революція у військовій сфері призвели до зміни загроз і небезпек для людства, окремих націй і держав, що вимагає нових підходів до глобальної, міжнародної та національної безпеки.

Створення ефективної системи забезпечення національної безпеки України, модернізація її військової політики у відповідності з вимогами часу є складовою частиною державотворчих процесів в Україні. Все це обумовлює актуальність проблем національної безпеки і військової політики України.

1. Поняття та структура національної безпеки України.

Проблеми національної безпекиналежать до найголовніших, найскладніших багатоаспектних та інтегральних явищ суспільного і політичного життя. В зв’язку з цим при вивченні національної безпеки використовують багато категорій, зокрема такі як безпека, національна безпека, нація, національні інтереси, загрози, небезпека, система забезпечення національної безпеки та інші.

З виникненням національних держав, перетворенням їх в основного суб’єкта міжнародних відносин безпека набула характеру національної безпеки. Вже англійський філософ і політичний мислитель Томас Гоббс [1588–1679 рр.] свого часу сказав: національна безпека – не просто центр державницької діяльності, вона головний сенс існування держави. Без неї, вважав Гоббс, взагалі неможлива будь-яка держава.

Поняття національної безпеки відображає провідну роль нації – політичної, громадянсько-державної спільноти як носія інтересів розвитку суспільства, вказує на те, що національна державність залишається основною формою політичної організації суспільства, а національна держава продовжує відігравати роль важливого суб’єкта міжнародних відносин.

У ХХ ст. поняття національної безпеки було вперше введено в політичний лексикон в посланні президента Т. Рузвельта Конгресу США у 1904 р., де він обґрунтовував приєднання зони Панамського каналу інтересами національної безпеки. Основні ідеї сучасного розуміння національної безпеки були викладені у “Законі про національну безпеку”, прийнятому у США в 1947 р. Для забезпечення національної безпеки США передбачалося вирішення трьох головних завдань:

зміцнення координації між зовнішньою, внутрішньою і воєнною політикою; підвищення потенціалу і можливостей розвідки; раціоналізації “оборонного співробітництва” зі збройними силами.

Національна безпека продовжувала розглядатись переважно у військово-політичному аспекті, як проблема оборони держави.

В державах сучасного світу національна безпека стала невід’ємним атрибутом, своєрідним категоричним імперативом їх зовнішньої, внутрішньої та військової політики. Незважаючи на це, поняття національної безпеки залишається словом з багатьма значеннями. В американській політичній науці національну безпеку визначають як довготривалу підтримку цінностей, або системи і відсутність загрози стосовно них, або як політику, що забезпечує соціальну автономію груп, рівень політичного статусу, певний мінімум очікуваного економічного благополуччя, а не тільки фізичне виживання індивідів всередині національних кордонів. На розуміння поняття національної безпеки впливають історичний і політичний досвід держав, характер політичних режимів, особливості міжнародної ситуації в конкретний історичний період, цілі зовнішньої і військової політики та інші фактори.

У Законі України «Про основи національної безпеки» (від 19 червня 2003 року № 964-IV) це поняття визначено як “захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам”.

Одночасно, [?]національна безпека[/?] є системою оптимізації взаємовідносин між усвідомленими загрозами та ресурсами, що має суспільство для протидії цим загрозам. Загрози для суспільства існують завжди, а рівень захищеності від них ніколи не буває максимальним. Тому національна безпека є динамічним засобом досягнення і підтримки балансу між реальними та потенційними загрозами, з одного боку, та здатністю суб’єкта протидіяти їм, з другого.

Національна безпека функціонує через систему різноманітних відносин між особою і суспільством, між громадянином і державою, між суспільством і державою, між різними державами. Тому національна безпека – це стан внутрішніх і міждержавних відносин, який визначає ефективність системи державних, правових і суспільних гарантій прав і свобод людини і громадянина, базових цінностей та інтересів суспільства і суверенної держави від внутрішніх і зовнішніх загроз.

Об’єктами національної безпеки є:

людина і громадянин — їхні конституційні права і свободи; суспільство — його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси;

держава — її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність.

Суб’єктами забезпечення національної безпеки є:

Президент України; Верховна Рада України; Кабінет Міністрів України;

Рада національної безпеки і оборони України; міністерства та інші центральні органи виконавчої влади; Національний банк України; суди загальної юрисдикції; прокуратура України;

місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування; Збройні Сили України, Служба безпеки України, Державна прикордонна служба України та інші військові формування, утворені відповідно до законів України; громадяни України, об’єднання громадян.

Принципи забезпечення національної безпеки

Основними принципами забезпечення національної безпеки є:

пріоритет прав і свобод людини і громадянина; верховенство права;

пріоритет договірних (мирних) засобів у розв’язанні конфліктів; своєчасність і адекватність заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам;

чітке розмежування повноважень та взаємодія органів державної влади у забезпеченні національної безпеки; демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією держави та іншими структурами в системі національної безпеки;

використання в інтересах України міждержавних систем та механізмів міжнародної колективної безпеки.

Національна безпека України за суспільними сферами функціонування поділяється на такі головні види: політичну, економічну, державну, соціальну, інформаційну, науково-технологічну, екологічну, гуманітарну та воєнну безпеку.

Рис. 1.1 Структурна схема категорії «національна безпека»

Політична безпека – це стан захищеності політичних інтересів особи, соціальних груп, держав від внутрішніх та зовнішніх загроз, а також система заходів щодо забезпечення цієї захищеності. В багатьох випадках вона ототожнюється з державною безпекою, проте її зміст значно ширший. Політична безпека означає безпеку всього політичного життя, захищеність прав і свобод громадян, політичних партій, громадсько-політичних об’єднань, рухів, цілісності і незалежності держави від політичної сваволі і екстремізму в середині держави, політичного тиску та агресивних устремлінь на міжнародній арені.

Вона поділяється на внутрішньо- і зовнішньополітичну.

Під державною безпекою розуміють захищеність державних інституцій, необхідних для виконання функцій з управління загальносуспільними справами. До них належить державний суверенітет, територіальна цілісність, державний кордон, конституційний лад, державна влада, економічний, науково-технічний й оборонний потенціал.

Економічна безпека – це стан захищеності національної економіки, який забезпечує здійснення економічного суверенітету, економічне зростання в умовах системи міжнародних взаємозв’язків. Економічна безпека передбачає захист економічного життя від незаконних і підривних фінансово-економічних дій окремих громадян, організацій та інших держав. Вона пов’язана з захистом економічних прав і свобод, майна громадян, громадських організаційна держави з забезпеченням економічної рівноправності, свободи торгівлі, економічної діяльності в межах чинного законодавства.

Соціальна безпека відображає стан захищеності соціальних інтересів особи, соціальних груп та суспільства в цілому. Від соціальної безпеки залежить забезпечення нормальних умов життя суспільства, недопущення деградації окремих соціальних груп, саме виживання української нації. Вона є таким станом правових норм та інститутів безпеки, що забезпечують захист прав і свобод людини, духовних і матеріальних цінностей суспільства.

Інформаційна безпека суспільства і держави характеризується рівнем захищеності, стійкістю основних сфер життєдіяльності (економіки, сфери управління, військової справи тощо) щодо небезпечних, дестабілізуючих інформаційних впливів. Інформаційна безпека особистості відображає рівень і якість її інформування щодо реального стану справ у всіх сферах життєдіяльності, захищеність її психіки та свідомості від небезпечних інформаційних впливів – маніпулювання, дезінформування та інших. Це такий стан правових норм та відповідних інститутів, що забезпечує постійну наявність достовірної інформації для прийняття обґрунтованих управлінських та політичних рішень та захист інформаційних ресурсів держави.

Екологічна безпека – це стан правових норм і відповідних інститутів, що гарантує захист навколишнього середовища, раціональне використання та відновлення природних ресурсів, зберігання і розвиток довкілля для забезпечення повноцінної життєдіяльності людини.

Науково-технологічна безпека – це стан захищеності наукового потенціалу держави, наявних в країні конкурентоспроможних технологій, а також недопущення та усунення наслідків технологічної недосконалості господарської діяльності.

В сучасних умовах поняття національної безпеки розширюється за рахунок включення в нього все нових сфер суспільного життя. Так, в стратегію національної безпеки США у ХХІ ст. включено гуманітарний аспект – систему освіти, що стало офіційним підтвердженням політики, яку проводили США – стимулювання наукової сфери, створення найкращих умов для розвитку інтелектуального потенціалу держави. Світовий досвід показує: життєвий рівень населення, соціально-економічна ситуація в країні визначається ступенем освіченості суспільства і його ставленням до інтелектуальних цінностей.

Тому національна безпека немислима без інтелектуальної безпеки, як складової частини гуманітарної безпеки. Гуманітарна безпека України охоплює духовне життя суспільства. Це стан захищеності гуманітарного потенціалу нації: її фізичного та психічного здоров’я, соціального благополуччя, моральності, духовності, інтелектуального ресурсу, психологічної єдності, гуманітарної активності. Інтелектуальна безпека передбачає створення необхідних передумов для розвитку і функціонування інтелектуального потенціалу – системи освіти і науки, інтелектуальної власності, комп’ютерного забезпечення, системи зв’язку, бази даних на друкованих (бібліотеки) та електронних носіях.

Фундаментом національної безпеки України поряд з економічною безпекою є воєнна безпека. За обставин наростання загроз національній безпеці воєнна безпека може набувати пріоритетного значення.

Воєнна безпека – це стан захищеності прав та свобод громадян, базових інтересів та цінностей суспільства і суверенної держави від можливих зазіхань із застосуванням воєнної сили. Особливістю воєнної безпеки є те, що вона є частиною державної безпеки і в той же час функціонує як самостійне явище. Воєнні аспекти мають всі інші види безпеки – соціальна, економічна, екологічна, інформаційна тощо.

Поняття воєнної безпеки тісно пов’язане з воєнною небезпекою – системою політичних, економічних, воєнних та інших факторів у відносинах між державами, яка за певних обставин і умов здатна привести ці держави до воєнного конфлікту того чи іншого масштабу. Воєнна небезпека для України, як і для інших держав, полягає у можливості стати об’єктом воєнної агресії з боку іншої держави або союзу держав, а також внаслідок цієї агресії.

Основними ознаками і необхідними умовами виникнення та існування воєнної небезпеки для держави з боку потенційного агресора є:

наявність у агресивної сторони прихованих інтересів (територіальних, економічних та інших претензій) для задоволення яких може бути необхідне використання військової сили; орієнтація і готовність військово-політичного керівництва держави-агресора до використання військової сили;

склад та стан готовності збройних сил, які забезпечують агресору можливість ведення наступальних бойових дій проти держави – об’єкта агресії.

Поняття воєнної безпеки і воєнної небезпеки хоч і за змістом протилежні, мають багато спільних рис. Обидва явища виникають в одних і тих же суспільних сферах – політиці, економіці, ідеології, військовій сфері тощо. Як воєнна безпека, так і воєнна небезпека створюються однаковими суб’єктами (державами, націями, військовополітичними лідерами і т. д.). Серед засобів їх досягнення пріоритетне місце посідає військова сила. Головним є

те, що воєнна безпека і воєнна небезпека спрямована на однакові об’єкти – держави, території, населення, ресурси тощо. Відмінність між воєнною безпекою і воєнною небезпекою полягає в тому, що предметом воєнної небезпеки є оволодіння, опанування, загарбання, а воєнної безпеки – захист, збереження забезпечення умов для існування та розвитку держави.

Воєнна безпека і воєнна небезпека відрізняються також сукупністю засобів, за допомогою яких вони виникають у міждержавних відносинах. Якщо для воєнної небезпеки характерні перш за все засоби збройної боротьби, то воєнна безпека, хоч і опирається на військову силу, повинна досягатися передусім невоєнними засобами (політичними, економічними тощо).

Воєнна безпека має ряд відмінностей від спорідненого поняття “оборона”. Призначення оборони – відвернення та відбиття збройним шляхом зовнішньої воєнної агресії. Воєнна безпека – явище багатоаспектне. Вона може бути досягнута не лише за рахунок оборони, але і за допомогою ефективних заходів в усіх сферах суспільного життя. Наявність довготривалої воєнної безпеки створює умови для стабільного розвитку та функціонування всіх інших видів національної безпеки України.