125 Кібербезпека / 5 Курс / 5.1_Комп'ютерна криміналістика / Література / Кримiналiстика (2)

Методика дослідження підписів базується на загальних почеркознавчих положеннях (охоплює чотири основні стадії), але має певну специфіку. Дослідження підпису слід розпочинати з таких ознак, як транскрипція, загальний вигляд, ступінь виробленості. У дослідженні підпису, виконаного наслідуванням або спотворенням, виявляються ознаки, які є відмінними чи збігаються.

Новим напрямом розвитку криміналістичної техніки є судове авторознавство, яке базується на наукових засадах щодо встановлення автора тексту за допомоги даних лінгвістики (фразеології, граматики та ін.). Такі дослідження проводяться на підставі призначення авторознавчої експертизи.

Авторознавча експертиза – різновид криміналістичної експертизи, під час якої досліджується текст документів (рукописних, друкарських, поліграфічних та ін.) для встановлення його автора. При цьому вирішуються питання ідентифікаційного та діагностичного характеру. Основним завданням авторознавчої експертизи є ідентифікація автора тексту.

Такою експертизою можуть також установлюватися (найчастіше в імовірній формі) деякі соціально-біографічні риси автора тексту (його рідна мова, рівень освіти, володіння науковим, діловим або іншим функціональним стилем мови).

Типовими питаннями, шо вирішує авторознавча експертиза, є такі: чи є певна особа автором тексту; чи є певна особа автором декількох різних текстів; чи є в тексті ознаки, що свідчать про со- ціально-біографічні риси його автора, та які саме. Вирішення питань, поставлених перед авторознавчою експертизою, можливе лише за наявності відносно великого тексту (не менше 500 слів).

Методами авторознавчого дослідження є:

1)лінгвістичні;

2)психолінгвістичні;

3)соціолінгвістичні;

4)логіко-психологічні;

5)математичні та ін.

Об’єктами дослідження є письмова мова та мовні навички (загальні – лексико-фразеологічні, синтаксичні, стилістичні, орфографічні, пунктуаційні, а також окремі – використання певних мовних засобів, мовні помилки тощо).

Письмова мова – вираження думок людини за допомоги різних засобів мови (синтаксису, орфографії, лексики, пунктуації, стилістики). Письмова мова кожної людини різняється стилем

121

викладання, словниковим складом, загальним рівнем грамотності. Для письмової мови людини характерними є індивідуальність і відносна сталість.

Зовнішні прояви стійких навичок письма, що відображаються в рукописі, складають систему ідентифікаційних ознак письма,

яка охоплює ознаки письмової мови, топографічні ознаки письма та ознаки почерку. Причому для кожної особи ця певна сукупність ознак є неповторною.

Ознаки письмової мови поділяються на загальні та окремі. До загальних ознак належать такі: рівень володіння письмовою мовою (високий, середній, низький); ступінь розвитку граматичних і стилістичних навичок (високий, середній, низький); довжина речень (велика, середня, мала); переважні типи речень (прості, складні); використання фразеологічних засобів; лексичні ознаки та обсяг словникового запасу тощо.

До окремих граматичних ознак письмової мови належать орфографічні чи пунктуаційні помилки, своєрідність побудови окремих речень, наявність у реченнях стилістичних чи синтаксичних особливостей (вживання архаїзмів, діалектизмів, жаргону, скорочень, професіоналізмів, тавтології тощо).

Ознаки письмової мови мають важливе ідентифікаційне значення для встановлення автора письма, а також допоміжне значення – для ідентифікації особи за почерком.

Топографічні ознаки письма характеризують особливості розміщення тексту в цілому або окремих його частин – це стійкі звички розміщення тексту. Під час вивчення топографії звертають увагу на поля, абзаци, побудову рядків за напрямком, розміщення розділових знаків чи лапок, спосіб переносу слів, нумерацію сторінок тощо. Так, вирізняють розмір полів – малий (до 10 мм), середній (до 20 мм) і великий (понад 20 мм), абзаци – малі (20 мм), середні (30 мм), великі (понад 40 мм), лінія полів – пряма, хвиляста, випукла, ввігнута, ступінчаста.

Готуючи матеріали для проведення авторознавчої експертизи, слідчий (суддя) має зібрати вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки. Вільні зразки мусять відповідати досліджуваному тексту за мовою, а також, по можливості, за часом виконання, характером документа, іншими суттєвими обставинами, які могли вплинути на формування ознак письмової мови. Вільні зразки повинні надаватися не менш ніж на 25 аркушах. Умовно-вільні зразки надаються як доповнення до вільних, особливо якщо останні не було зібрано

122

в достатньому обсязі. Експериментальні зразки мають бути виконані мовою документа, що досліджується. Спочатку особі, яка ідентифікується, пропонують написати текст на вільно обрану нею тему, але аналогічну досліджуваному за своїм функціональним призначенням (скарга, особистий чи службовий лист тощо). Після цього відбираються зразки, аналогічні досліджуваному не тільки за своїм функціональним призначенням, а й за темою.

Мінімальний обсяг кожного зразка – 500 слів. Якщо текст зразка виявився меншим, ніж мінімальний, слід відібрати зразки на інші вільні теми. Бажаний загальний обсяг експериментальних зразків 25–30 сторінок тексту. До постанови (ухвали) про призначення експертизи бажано додавати соціально-біографічну характеристику гаданого автора.

Методика експертного авторознавчого дослідження складається з чотирьох стадій: попереднє дослідження; роздільне дослідження; порівняльне дослідження; оцінювання результатів і формулювання висновків.

Отже, на основі теоретичних відомостей про природу письма та почерку криміналістичне дослідження почерку дозволяє вирішувати такі питання: діагностичні (відомості про зовнішню обстановку письма та внутрішній стан того, хто писав), класифікаційні (встановлення за почерком властивостей особи, характерних для певних груп осіб, що пишуть), ідентифікаційні (встановлення конкретного виконавця рукописного тексту (підпису) або вирішення питання про виконання однією особою різних текстів, підписів тощо), а за стилем письма встановити автора письмового тексту.

? Контрольні питання

1.Предмет і наукові основи судового почеркознавства (криміналістичного дослідження письма) та судового авторознавства.

2.Поняття письма, письмової мови та почерку. Ознаки письмової мови та почерку, їх класифікація.

3.Загальні та часткові ознаки почерку. Природна та навмисна зміна ознак письма. Маскування ознак письмової мови та почерку. Підроблення почерку (підпису).

4.Використання ознак письма для розшуку виконавця та автора письма.

123

5.Криміналістична експертиза письма та авторознавча експертиза. Підготування матеріалів на експертизу. Види зразків почерку, підписів та вимоги, яким вони повинні відповідати.

6.Методика експертного ототожнення особи за почерком.

Теми рефератів

1.Наукові засади ідентифікації особи за ознаками письма та почерку.

2.Класифікація ознак письма, загальних і часткових ознак почерку.

3.Технологія складання розшукової таблиці за ознаками письма

іпочерку.

4.Особливості підготування та призначення почеркознавчої (авторознавчої) експертизи.

5.Проблемні питання, що розв’язуються почеркознавчою експертизою.

6.Психологічні аспекти криміналістичного дослідження почерку.

ТЕМА 11

ТЕХНІКО-КРИМІНАЛІСТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ДОКУМЕНТІВ

В умовах розвитку ринкової економіки України зростає кількість приватних, кооперативних, комерційних та інших підприємств, спостерігається значний рух товарно-матеріальних цінностей, зростає кількість банківських операцій, які супроводжуються складанням різних документів. До того ж у процесі життєдіяльності кожний громадянин використовує низку різноманітних документів. Документи нерідко використовуються злочинцями для скоєння або приховування злочинів, а тому серед завдань, які вирішують правоохоронні органи, є збереження матеріальних цінностей від злочинного розкрадання та майна громадян.

Техніко-криміналістичне дослідження документів є одним із розповсюджених видів дослідження речових доказів, завдання якого – встановлення суттєвих для розслідування обставин і способів виготовлення документа, а також змін його первісного змісту.

124

Документ – матеріальний об’єкт, у якому зафіксовано відомості про якісь факти, обставини, події, що мають стосунок до злочину. Термін «документ» походить від лат. documentum – свідчення, доказ чого-небудь. У судово-слідчій практиці розрізняють такі види документів:

1)письмові (тексти, цифри та інші записи);

2)графічні (креслення, малюнки, схеми);

3)фотодокументи;

4)відеодокументи;

5)фонодокументи.

За процесуальною природою письмові документи можуть бути письмовими та речовими доказами. Документи – речові докази мають значення для розслідування не тільки завдяки своєму змістові, а й через сам факт свого існування, а також спосіб їх виготовлення та інші матеріальні ознаки. Документи – речові докази можуть бути засобом учинення злочину чи засобом його приховування, предметом злочинного посягання.

Документи – письмові докази мають значення для встановлення істини у справі завдяки лише своєму змісту (наприклад, висновок експерта, акт ревізії). При цьому вони не є об’єктом криміналістичного дослідження і можуть замінюватись у справі копіями або дублікатами. У практиці техніко-криміналістичних досліджень зазвичай мають справу з письмовими документами як речовими доказами.

За юридичною природою документи поділяються на справжні та підроблені, а за джерелом – на офіційні (паспорт, посвідчення особи, довідка) та неофіційні (лист, записна книжка тощо).

У підробленому документі зміст або реквізити не відповідають дійсності. При цьому підроблення буває двох видів – інтелектуальним або матеріальним. Інтелектуальне підроблення полягає у складанні та видачі правильного за формою та виготовленням документа, який містить явно неправдиві відомості. Встановити факт інтелектуального підроблення за допомоги криміналістичної експертизи неможливо. Матеріальний підлог передбачає зміну змісту документа через внесення до нього неправдивих відомостей або способом повного виготовлення підробленого документа (тобто часткове або повне підроблення). Матеріальне підроблення виявляється за допомоги техніко-криміналістичного дослідження документів.

Обов’язкові відомості, які повинні міститись у документі для визнання його дійсним, називаються реквізитами (від лат. requisitum – потрібне, необхідне). Такимивідомостями здебільшого є: назва

125

документа і дата його складання; назва й адреса підприємства (організації), що складала документ; сторони, які беруть участь у здійсненні операції; зміст здійснюваної угоди; підстава для здійснення операції; одиниці виміру та обсяг операції (у натуральному і вартісному показниках); номер документа; підписи відповідальних (посадових) осіб; відбитки печаток і штампів. Відсутність одного або кількох реквізитів у випадках, передбачених законом, спричинює недійсність або заперечність документа.

Документи можуть бути виготовлені рукописним, машинописним, комп’ютерним, поліграфічним або іншим способом, за допомоги письмових знаків, інших графічних зображень, виконаних чорнилом, пастами для кулькових ручок, тушшю, олівцем, друкарською фарбою або іншою речовиною.

Як матеріал для виготовлення письмового документа можуть бути використані папір, дерево, фанера, картон, тканина, скло та ін. Документи різняться формою, розмірами, засобами захисту від підроблення, текстом та іншими елементами.

Існують певні правила поводження з документами – речовими доказами, а саме:

1)необхідно обережно поводитися з документами (на них заборонено робити будь-які позначки, перегинати їх, класти на забруднені поверхні тощо);

2)документи слід розміщувати і зберігати в окремих конвертах з відповідними написами;

3)для зберігання документів повинні бути створені відповідні умови (запобіжні заходи щодо впливу променів світла, вологості, хімічних речовин).

Огляд документів – слідча дія, яка полягає в їх вивченні та дослідженні з метою виявлення і фіксації ознак, що надають документам значення речових доказів.

Попереднє дослідження документів може здійснювати слідчий. Проведення такого огляду регламентовано статтями 190, 191 та 195 КПК. В огляді та попередньому дослідженні документів не слід застосовувати методи, засоби і способи, які призводять до змінення зовнішнього вигляду і стану документа.

На цьому етапі слідчий з’ясовує такі питання:

1)визначення характеру і призначення документа;

2)аналіз зовнішнього вигляду і стану документа;

126

3)вивчення змісту документа;

4)аналіз його реквізитів;

5)вивчення матеріалів документа;

6)виявлення ознак підроблення документа.

Під час слідчого огляду документів необхідно звертати увагу на відповідність форми документа його змісту. Окремі суперечності встановлюються зіставленням певних реквізитів. При цьому застосовуються огляд у кососпадному та проникному світлі, за допомоги оптичних збільшувальних приладів, в ультрафіолетових та інфрачервоних променях, за допомоги електронно-оптичного перетворювача.

Повне і всебічне технічне дослідження документів здійснюється під час проведення технічної експертизи документів – техніко-кри- міналістичного дослідження документів. Об’єктами дослідження є зміст документа, матеріали і знаряддя письма. Технічна експертиза документів переділяється на експертизу реквізитів документів і експертизу матеріалів документів.

Експертиза реквізитів документів вирішує такіосновні завдання:

1)встановлення особливостей виготовлення друкарських засобів та їхніх відбитків;

2)встановлення факту і способу внесення змін до документа (підчищання, травлення, дописування, переклеювання фотокарток тощо);

3)виявлення залитих, замазаних, вицвілих та інших слабовидимих або невидимих текстів (зображень) на різних матеріалах, а також текстів (зображень) на обгорілих і згорілих документах за умови, що папір, на якому вони виготовлені, не перетворився на попіл;

4)встановлення типу, системи, марки, моделі та інших кваліфікаційних категорій друкарської техніки, а також ідентифікація цих засобів за відбитками їхніх знаків;

5)ідентифікація печаток, штампів, факсиміле за їхніми відбит-

ками;

6)ідентифікація засобів розмножувальної техніки за їхніми відбитками;

7)ідентифікація компостерних знаків за просічками;

8)ідентифікація письмового приладдя за штрихами;

9)ідентифікація особи, яка надрукувала машинописний текст, намалювала і (або) вирізала зображення, за особливостями навичок виконавця (слідчий експеримент);

10)встановлення належності літер певному комплекту шрифту;

127

11) визначення відносної давності виконання документа або його фрагментів, а також послідовності нанесення штрихів, що перетинаються.

Експертизою матеріалів документів встановлюються рід, вид

(інша класифікаційна категорія) матеріалів, на яких і за допомоги яких виконувався (виготовлювався) документ (папір, барвники тощо), а також їхня спільна родова (групова) належність.

Підроблення документа – протиправна діяльність, суть якої полягає в повній або частковій зміні першопочаткового документа, що дозволяє реалізувати злочинні наміри.

Розповсюдженими способами зміни документів є підчищання, травлення і змивання тексту, дописування і виправлення записів, переклеювання фотокарток та заміна окремих частин документа.

Підчищання – спосіб змінення змісту документа, за якого здійснюється механічне видалення частини тексту. Видалення штрихів може бути підготовчим етапом для внесення нових записів. За підчищання текст стирають (тертям гумкою) або зшкрябують гострим предметом (лезом бритви). Ознаками підчищання є порушення верхнього прошарку паперу, зменшення товщини паперу, пошкодження ліновки або захисної сітки, залишки підчищених штрихів, розпливи барвника у штрихах нового тексту.

Дописування – спосіб зміни початкового змісту документа через внесення до рукописного тексту нових слів, фраз або окремих письмових знаків. Дописування проводиться щодо літерних або цифрових записів. Ознаками дописування є нерівномірність проміжків між рядками, словами, буквами у середині слів; зменшений розмір і розгін почерку певної частини тексту; неоднаковий нахил штрихів однойменних знаків; наявність обведення штрихів основного тексту; розходження в інтенсивності, відтінках барвника штрихів та їхніх копіювальних властивостей. Ознаки дописування можуть бути виявлені за допомоги оптичних приладів або світлофільтрів, що посилюють колірний контраст барвника штрихів. Дописування розпізнається у процесі почеркознавчого і техніко-криміналістичного дослідження.

Виправлення – спосіб зміни початкового змісту документа переробленням одних письмових знаків на інші. Виправлення проводиться стосовно літерних і цифрових записів. Виправляються близькі за конфігурацією цифри і літери. Ознаками виправлення є відмінність у відтінку та інтенсивності забарвлення штрихів у літерах, цифрах і словах; різна товщина штрихів або наводження в літерах, словах; пошкодження паперу в місцях виправлення.

128

Травлення – спосіб зміни змісту документа, за якого здійснюється видалення тексту за допомоги хімічних реактивів, які вступають у реакцію з барвником штрихів і знебарвлюють його. Як травлячі речовини використовуються деякі кислоти і луги. Ознаками травлення є наявність білястих плям від дії хімічної речовини; поява матових ділянок; зміна кольору паперу; знебарвлення ліновки і захисної сітки; шорсткість поверхні; поява дрібних тріщин; збільшення ламкості паперу; наявність залишків барвника витравлених штрихів; розпливи барвника нових штрихів.

Ознаки травлення виявляються за допомоги оптичних приладів і ультрафіолетових випромінювачів. Так, під ультрафіолетовим освітленням залишки хімічних речовин, штрихи знешкодженого тексту можуть люмінесцувати.

Заміна частин документа – один із способів часткового підроблення, який полягає в заміні окремих аркушів документа, вклеюванні деяких ділянок або переклеюванні фотокартки.

Ознаками заміни аркушів є порушення порядку нумерації сторінок або невідповідність номерів сторінок; розходження у графічних ознаках друкарського шрифту, в малюнку захисної сітки, формі та розмірах лінування; невідповідність аркушів за розміром або якістю паперу; додаткові проколи у місцях кріплення аркушів та ін.

Ознаками переклеювання фотокартки є відсутність на ній відбитка печатки; розходження у графічних ознаках літер у частинах відбитка на фотокартці та документі; наявність розрізу на фотокартці; розходження в кольорі часток клею, що виступає з-під фотокартки.

Під дією різних природних факторів (вплив прямих сонячних променів, підвищена вологість повітря, атмосферні гази тощо) текст із часом може знебарвлюватися («згаслий» текст). Методи дослідження таких текстів були запропоновані ще Є. Ф. Буринським.

У дослідженні «згаслих» текстів застосовуються такі методи, як фотознімання видимої та інфрачервоної люмінесценції, кольоророзрізнення, дифузно-копіювальний та адсорбційно-люмінесцентний методи. Слабовидимі штрихи можуть бути прочитані за допомоги світлофільтрів, які посилюють контрастність тексту. В лабораторних умовах застосовують опромінювання документа за допомоги лазера і спостереження люмінесценції за допомоги електроннооптичного перетворювача.

Невидимі тексти можуть бути результатом тайнопису. Тайнопис – невидимі записи, виконані безбарвним розчином

якоїсь речовини. У процесі тайнопису використовується «симпатичне» чорнило, прозорий або слабозабарвлений розчин солей,

129

невидимий на папері (наприклад, розчин хлористого кобальту), а в деяких випадках застосовують різноманітні органічні речовини, соки рослин (цибулі, лимона, капусти). Ознаками тайнопису можуть бути неоднорідність лиску на різних ділянках паперу, наявність нечітко виражених матових штрихів, збільшені проміжки між рядками, наявність значних ділянок аркуша без тексту.

Методами виявлення тайнопису є огляд документа у кососпадних променях, прасування паперу праскою, запилення поверхні паперу порошками (сажею, графітом) або окурювання його парами соляної кислоти, аміаку, йоду. В огляді документа можуть бути використані ультрафіолетові освітлювачі. Органічні речовини можна виявити фотографуванням в ультрафіолетових променях. Під час лабораторних досліджень застосовують рентгенівське опромінення, хімічний аналіз і спеціальні методи виявлення невидимих текстів.

У судово-слідчій практиці інколи виникають випадки, коли документи, які мають важливе значення для встановлення істини, пошкоджено – тексти залито, закреслено чи замазано певними барвниками. Можливість прочитання таких записів та обрання відповідних методів дослідження залежать від таких факторів: 1) який барвник використовувався для виконання запису; 2) який саме барвник було застосовано для пошкодження записів; 3) з якого матеріалу виготовлено основу документа.

Виявлення залитих і закреслених текстів є можливим за до-

помоги огляду документа на просвіт або в кососпадному світлі. Позитивний результат може дати огляд з використанням світлофільтра того ж самого кольору, що й барвник, яким залито текст документа. Закреслені тексти можуть бути встановлені за рельєфом штрихів на зворотному боці документа.

Відомі такі методи дослідження залитих текстів:

1)кольоророзрізнення – спосіб фотознімання із застосуванням світлофільтрів;

2)фотознімання в інфрачервоних променях (доцільне для виявлення запису, який виконаний речовиною, що поглинає ці промені);

3)фотознімання у проникному світлі та кососпадних променях;

4)фотознімання в рентгенівських променях (метод отримання тіньового зображення за рахунок дії на фотоматеріал рентгенівських променів, які пройшли крізь об’єкт, що фотографується);

5)фотознімання в інфрачервоних (фотознімання об’єкта, який освітлюється тепловими променями. На об’єктив накладається інфрачервоний фільтр, а об’єкт освітлюється за допомоги ламп

130