125 Кібербезпека / 5 Курс / 5.1_Інтелектуальна власність / Модуль №1 (лекції, лабоаторні)

Заява на раціоналізаторську пропозицію подається тому підприємству або організації, до діяльності якого вона відноситься. Вона повинна бути складена автором (співавторами) окремо на кожне пропоноване технічне рішення і підлягає оформленню за типовою міжвідомчою формою (Р-1), затвердженою Міністерством статистики України.

У заяві повинно бути вказане найменування пропозиції, перераховані всі без винятку автори (співавтори), творчістю яких створена пропозиція.

Якщо заява подається особою, що не працює на підприємстві або в організації, вказується її домашня адреса, за якою з нею в подальшому буде вестись листування.

Урозділі "Опис пропозиції" повинні бути викладені недоліки існуючої конструкції виробу, технології виробництва, що застосовується техніки або складу матеріалу, що усуваються пропозицією. Необхідно також вказати мету пропозиції, зміст технічного рішення, що пропонується, включаючи дані, достатні для його практичного здійснення, а також відомості про економічний або інший позитивним ефект, що пропонується.

Уразі необхідності до заяви повинні бути додані графічні матеріали (креслення, схеми, ескізи і т. ін.), техніко-економічні розрахунки і додаткові відомості, достатні для практичного здійснення пропозиції.

Заява, графічні та інші матеріали, що додаються до нього, повинні бути підписані автором (ами) пропозиції.

Графічні та інші додаткові матеріали повинні відповідати тексту і порядку викладеного технічного рішення у відповідності з черговістю наведеного тексту опису.

Усі додані до заяви графічні матеріали (якщо вони не оформлюються в порядку викладення тексту на бланку типової форми заяви, рекомендується оформлювати комп'ютерною графікою, тушшю або чорнилом (бажано чорним), на щільному білому папері або кальці, дотримуючись формату А4 (210x297 мм).

У правому нижньому куті додаткових графічних матеріалів проставляються підписи всіх авторів.

Правильне оформлення заяв на раціоналізаторські пропозиції із змістом в них основних ознак, які стосуються визначення раціоналізаторської пропозиції, сприяє прискоренню означених раціоналізаторських пропозицій у народному господарстві.

Науково-технічна інформація в сучасних умовах, як товар, має велике значення і сприяє розвитку виробництва, обігу товарів, послуг тощо.

Розрізняють науково-технічну інформацію та інші види нерозкритої інформації, які за своїм змістом виходять за межі науково-технічної інформації і стосуються безпосередньо виробництва чи інших видів доцільної діяльності.

Правова охорона інформації певною мірою забезпечується Законами України "Про інформацію", "Про основи державної політики в сфері науково-технічної діяльності", "Про науково-технічну інформацію", "Про захист інформації в автоматизованих системах" та іншими нормативними актами.

Згідно Закону України «Про науково-технічну інформацію» від 2 серпня 1993 року в Статті 1 дано визначення науково-технічної інформації – це будь-які відомості та/або дані про вітчизняні та зарубіжні досягнення науки, техніки і виробництва, одержані в ході науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектнотехнологічної, виробничої та громадської діяльності, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

До таких досягнень можна віднести патенти, корисні моделі, промислові зразки, комерційні таємниці, ноу-хау, депоновані рукописи, промислові каталоги, конструкторська документація, переклади та збірки науково-технічної літератури.

На сьогодні в Україні склалася така ситуація, коли наш науково-технічний потенціал не знаходить попиту у нас, але становить великий інтерес для іноземних держав і намагання їх агентів викрасти або задарма заволодіти науково-технічною інформацією вчених і спеціалістів України.

Між тим, міжнародна правова практика свідчить, що великий попит має нерозкрита інформація ("ноу-хау"), її доля в продажу ліцензій збільшується.

Тому заявники винаходів та інших технічних пропозицій у заявочних матеріалах сутність рішення не розкривають до кінця (не всі, наприклад, ознаки включають у формулу винаходу, залишаючи секрет).

Таким чином, науково-технічна інформація — це сума знань, що стосується розвитку науки, техніки і виробництва.

Національна система науково-технічної інформації — це організаційно-правова структура, за допомогою якої формується Державна інформаційна політика, а також здійснюється координація робіт зі створення, користування, зберігання та поширення національних ресурсів науково-технічної інформації з урахуванням інтересів національної безпеки.

Інформаційна продукція є об'єктом товарних відносин, які регулюються чинним законодавством.

Науково-технічна інформація надається користувачам або на комерційних засадах, або на безоплатній основі.

Порушення законодавства про науково-технічну інформацію тягне передбачену чинним законодавством відповідальність (дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну).

Основна проблема, яка пов'язана з конфіденційною (нерозкритою) інформацією, полягає в тому, як забезпечити правову охорону цієї інформації, не розкриваючи її змісту, її сутності. Офіційної реєстрації цієї інформації з метою видачі правоохоронних документів поки в ні Україні, ні в інших країнах немає, бо вона має винятково конфіденційний характер.

Ця проблема ускладнюється і тим, що виявити неправомірне використання цієї інформації майже неможливо, встановити порушення і порушника також непросто.

Нерозкритою інформацією у більшості випадків заволодіти можна тільки розумом, очима, свідомістю. Фахівцю достатньо одного погляду на креслення, механізм, прилад, оснащення тощо, щоб одразу збагнути принцип їх роботи. Але це зовсім не означає, що така нерозкрита інформація взагалі не підлягає опису чи будь-якій іншій фіксації на матеріальному носії таким чином, щоб не була розголошена її сутність. Нижче будуть розглянуті деякі варіанти фіксації подібної інформації типу "ноу-хау" для можливості її пропонування потенційним покупцям.

З моменту появи терміна "ноу-хау" (англ. know-how, переклад "знаю як") і дотепер немає чіткого наукового визначення. В діловій мові цей термін став використовуватись з 1943 p., а з 1953 р. він утвердився в офіційних документах. Труднощі з використанням, визначенням терміна та реєстрацією "ноу-хау" пов'язані з широтою знань і досвіду, які піддаються комерційній реєстрації, складністю окреслення кордонів цих знань і визначення їх юридичного статусу. Тому всі визначення "ноу-хау" в процесі їх розвитку мають перш за все практичний характер і базуються на досвіді торгівлі знаннями та досвідом.

В американських довідниках і словниках 50—60-х років даються такі визначення:

1."Ноу-хау" — технічне вміння або специфічна майстерність в будь-якій галузі; інколи використовується для позначення інтуїтивного або невиразного знання — усвідомленість (технічний жаргон).

2."Ноу-хау" — практичне знання того, як зробити або виконати щось вміло і кваліфіковано; вміло виконати з мінімальними зусиллями; накопичена майстерність або кваліфікованість.

Міжнародне бюро з охорони інтелектуальної власності в 1965 р. дало таке формулювання: "Ноу-хау" — технічні знання та спосіб виготовлення або які стосуються використання і застосування промислової техніки".

Насамперед "ноу-хау" відноситься до такої нерозкритої (конфіденційної) інформації, яка в сучасних умовах ринкової економіки набуває дедалі більшої ціни як товар.

Проте цього інституту поки що немає в чинному цивільному законодавстві України, тобто є проблема забезпечення правової охорони нерозкритої інформації. Нерозкрита інформація може бути об'єктом правової охорони, поки вона зберігає свою конфіденційність.

Згідно з деякими міжнародними документами і конференціями з авторських прав, ратифікованими на території України, визначені положення і права на "ноу-хау" як вид інтелектуальної власності.

Міжнародною асоціацією з охорони промислової власності (Будапешт, 1958 рік; Мельбурн, 1974 р.) запропоновано більш Широке поняття "ноу-хау" як знання і практичний досвід технічного, комерційного, управлінського, фінансового та іншого Характеру, які практично застосовуються у виробництві та професійній практиці.

Таким чином, "ноу-хау" — об'єкт ліцензійного договору, щ0 не є загальновідомим і

практично застосованим у виробничій та господарській діяльності, який становить:

1)різного роду технічні знання і досвід, що не мають правової охорони, включаючи методи, способи і навички, необхідні для проведення проектування, розрахунків, будівництва або виготовлення будь-яких об'єктів або виробів науково-дослідних, дослідно-конструкторських, пусконалагоджувальних та інших робіт;

2)розробки і використання технологічних процесів;

3)суміші і рецепти матеріалів, речовин, сплавів і т. ін., методи і способи лікування, пошуку і видобутку корисних копалин;

4)знання і досвід адміністративного, економічного, фінансового або іншого порядку.

Державна нотаріальна контора — елемент системи державних органів, підтверджуючих права і факти, що мають юридичне значення.

Подання на торги — офіційна заява володаря товару, в тому числі і інтелектуального, потенційним покупцям товару.

Опціонна угода — попередня угода сторін про процедуру самої акції купівліпродажу (зумовлює всі нюанси правил переговорів відносно купівлі-продажу товарів) — від німецького слова опціон (Option) або латинського (optio або optionis) — вибір; на біржах — привілей, що обумовлюється при виплаті певної премії на придбання товару за заздалегідь встановленою ціною протягом певного терміну.

Експертна комісія покупця — комісія, що проводить техніко-економічний аналіз технічного "ноу-хау".

Договір купівлі-продажу "ноу-хау" — офіційна угода сторін відносно реалізації "ноу-хау".

Автор "ноу-хау" повинен сам завдяки самостійному аналізу літератури переконатися у відсутності аналогів його "ноу-хау" (ця вимога техніки безпеки з конфіденційності "ноу-хау").

Конфіденційний — (лат. confedentia — довіра) — секретний, що не підлягає розголошенню.

Комерційна таємниця — інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

Розробники об'єктів інтелектуальної власності на підприємствах повинні бути належним чином ознайомлені з можливими шляхами втрати важливих з їхнього погляду відомостей. Типовими каналами витоку відомостей, які містять комерційну таємницю, для будь-якого наукового підприємства чи установи є:

•публікації у вітчизняних та іноземних виданнях;

•договори про виконання науково-дослідної роботи, в тому числі госпдоговірні роботи;

•оренда приміщень та інші взаємовідносини, у зв'язку з якими співробітники організацій отримують потенційну можливість доступу до відомостей про суть інтелектуальної власності установи;

•будь-які форми міжнародного співробітництва;

•експонування на вітчизняних та іноземних виставках та інші форми реклами;

•участь у конференціях, конгресах, семінарах у нашій країні та за кордоном;

•перебування у лабораторіях установи фахівців іноземних фірм і вітчизняних організацій, у тому числі відряджених, стажистів, аспірантів і студентів;

•надання відомостей про кращі розробки установи на запити різних міністерств, відомств, організацій тощо.

Система захисту не відкидає можливості відкритого публікування результатів наукових досліджень, але закриті відомості у таких публікаціях не наводяться. В Україні, як і в усьому світі, публікації, що залишаються одним із найбільш важливих джерел поширення інформації, становлять основний фактор загрози щодо втрати комерційної таємниці. Іншим не менш важливим каналом втрати інформації слід вважати технічне шпигунство.

При визначенні найцінніших складових важливо встановити: яка інформація потребує захисту, кого вона може зацікавити, яка її цінність для конкурентів, які елементи інформації найцінніші, термін втрати відомостей комерційної таємниці.

Комерційною таємницею організації є наукова, технічна, організаційна або комерційна таємниця, яка належить їй на законних підставах та за умов, що ця таємниця не має дійсної або потенційної комерційної цінності, якщо вона невідома іншим організаціям та особам; до цієї інформації немає вільного доступу на законних підставах; власник інформації вживає відповідних заходів щодо її збереження.

Конфіденційною інформацією є відомості, які не становлять державної таємниці і не належать до категорії комерційної таємниці, але їх несанкціоноване поширення може завдати шкоди інтересам підприємства або створити організаційні труднощі в його діяльності.

До комерційної таємниці ВНЗ належать відомості, що не є державними секретами і не охороняються патентним правом. Це — інформація, пов'язана з науководослідною, навчально-методичною, фінансовою, управлінською та іншою їх діяльністю, розголошення чи несанкціонована передача якої іншим організаціям і особам може призвести до прямих або опосередкованих фінансових втрат для навчального закладу. До комерційної таємниці належать також відомості про об'єкти інтелектуальної власності, які створені або створюються.

1.До яких об’єктів інтелектуальної власності відноситься топографія інтегральної мікросхеми

2.Дати визначення поняття «топографія інтегральної мікросхеми»

3.На яких нормах базується охорона топографії ІМС

4.Який термін правової охорони топографії ІМС

5.Який розмір збору за підтримання чинності охоронного документу на топографію ІМС

6.В якому порядку здійснюється захист прав на топографію ІМС

7.Які умови охороноспроможності топографії ІМС

8.Що не визнається порушенням прав, що надаються реєстрацією топографії

9.Що визнається порушенням прав, що надаються реєстрацією топографії IMC

10.За яких умов топографія ІМС визнається оригінальною

11.Умови охороноздатності топографії ІМС

12.За яких умов топографія ІМС визнається оригінальною

13.Дії, які не визнаються як порушення прав на реєстровану топографію ІМС

14.Яка кількість зразків ІМС подається при реєстрації заявки

15.Які ознаки встановлені для визнання пропозиції раціоналізаторською

16.Що має своїм об’єктом технічне рішення стосовно раціоналізаторської пропозиції

17.Умови за яких раціоналізаторська пропозиція має місцеву (локальну) новизну

18.Умови за яких раціоналізаторська пропозиція визнається корисною

19.Умови за яких пропозиція не визнається раціоналізаторською

20.В яку установу подається заява на раціоналізаторську пропозицію

21.Шо відноситься до науково-технічної інформації

22.Дати визначення поняттю «ноу-хау»

23.Що є джерелом витоку відомостей які містять комерційну таємницю

24.Які відомості належать до комерційної таємниці

Тема: Правова охорона зазначення походження товарів

План

1.Поняття стосовно зазначень походження товарів

2.Функції зазначень походження товарів

3.Правова охорона зазначень походження товарів

4.Порядок реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на його використання

4.1.Повноваження Установи у сфері охорони прав на зазначення походження

товарів

4.2.Суб’єкти інтелектуальної власності, які мають право на реєстрацію КЗП

товару

4.3.Порядок подання заявки

4.4.Експертиза заявки

4.5.Оскарження рішення за заявкою

5.Реєстрація кваліфікованого зазначення походження товару

6.Видача свідоцтва на право використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару

7.Реєстрація кваліфікованого зазначення походження товару в іноземних державах

8.Права та обов'язки, що випливають із реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на його використання

9.Припинення дії реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару та права на його використання

10.Захист прав на використання зазначення походження товару

11.Державне мито і збори

Правові засади охорони прав на зазначення походження товарів(географічні зазначення) визначаються спеціальним Законом України "Про охорону прав на зазначення походження товарів".

Відповідно до статті 1 Закону зазначення походження товару позначається термінами "просте зазначення походження товару" та "кваліфіковане зазначення походження товару".

Просте зазначення походження товару (ПЗП) – будь-яке словесне чи зображувальне позначення, яке прямо або опосередковано вказує на географічне місце походження товару. Просте зазначення походження товару не підлягає реєстрації.

Кваліфіковане зазначення походження (КЗП) товару у свою чергу позначається термінами:

-"назва місця походження товару"

-"географічне зазначення походження товару".

Назва місця походження товару (НМП) – назва географічного місця, яка вживається як позначення в назві товару, що походить із зазначеного географічного місця та має особливі властивості, виключно або головним чином зумовлені характерними для цього географічного місця природними умовами або поєднанням цих природних умов з характерним для цього географічного місця людським фактором.

Географічне зазначення походження товару (ГЗП) – назва географічного місця, яка вживається як позначення в назві товару, що походить з цього географічного місця та має певні якості, репутацію або інші характеристики, в основному зумовлені характерними для цього географічного місця природними умовами чи людським фактором або поєднанням цих природних умов і людського фактора.

Географічне місце - будь-який географічний об'єкт із офіційно визначеними межами, зокрема: країна, регіон як частина країни, населений пункт, місцевість тощо;

Видова назва товару - застосовувана в назві товару назва географічного місця, в якому спочатку товар цього виду вироблявся, яка згодом стала загальновживаною в Україні як позначення (назва) певного виду товару безвідносно до конкретного місця його походження.

Визначення назви місця походження і географічного зазначення вказують на їх спільні риси і відмінності між ними.

Відмінності між географічним зазначенням походження та назвою місця походження товару є такими:

-щоб бути позначеним назвою місця походження, товар повинен мати особливі властивості, а для того, щоб бути позначеним географічним зазначенням походження, товар повинен мати певні якості, репутацію або інші характеристики;

-певні особливі характеристики товару для назви місця походження повинні бути зумовлені природними умовами або поєднанням природних умов із людським фактором. Для географічного зазначення походження - природними умовами чи людським фактором або поєднанням природних умов із людським фактором, тобто не залежати від природних умов, тоді як для назви місця походження товарів наявність природного фактора є завжди обов'язковою.

Спільні риси назви місця походження та географічного зазначення походження товарів:

-як назвою місця походження, так і географічним зазначенням походження є

назва географічного місця, яка вживається як позначення в назві товару;

-товар, який позначається назвою місця походження або географічним зазначенням походження, повинен мати специфічні риси, які зумовлені самим місцем його походження.

Найчіткіше визначення зазначення походження товарів дається у Лісабонській угоді про охорону найменувань місць походження та їх міжнародну реєстрацію 1958 року, яка діє у рамках Паризької конвенції про охорону промислової власності 1883 року. Відповідно до статті 2 цієї Угодинайменуванням місця походження товарів вважаєтьсягеографічна назва країни, району або місцевості, яка використовується для позначення виробу з цієї місцевості, якість та властивості якого визначаються в основному географічним середовищем, у тому числі природними та етнографічними факторами. Відповідно до даного визначення можна виділити такі особливості найменування місця походження товарів:

-найменуванням місця походження товарів має бути назва певної місцевості, тобто назва певної, обмеженої території країни, місцевості в країні, районі, області тощо;

-географічне середовище, яке включає природні умови певної території (клімат, рельєф, ґрунт, кількість опадів тощо) та/або людський фактор (професійний досвід, виробничі традиції, майстерність, спеціальні технології виготовлення товарів і т.п.);

-наявність специфічних властивостей, особливої якості товару з цієї місцевості обумовлює його унікальність серед маси однорідних товарів, що походять із інших місцевостей;

-залежність специфічних властивостей товару від природних умов та/або людського фактора, якими характеризується місцевість, з якої походить товар.

Спочатку найменування місця походження товару зазначало місце знаходження виробника і місце виробництва товару, тобто виконувало інформативну функцію. З розвитком товарного ринку сфера використання найменування місця походження товару розширюється і внаслідок цього з'являється ряд інших функцій, які зараз складають цілу систему. Можна вважати, що на сьогодні найменування місця походження товару виконує такі основні функції: розпізнавальну, інформативну, рекламну, охоронну (захисну), якісну (гарантійну), психологічну, стимулюючу та культурно-виховну (естетичну).

Розпізнавальна функція, яка полягає у виділенні товару, що володіє особливими властивостями, із маси однорідних. Ця функція вважається основною. Сукупність особливих властивостей окремого товару обумовлює його унікальність і елітарність серед таких же товарів з іншої місцевості. Особливі властивості товару, яких він набуває внаслідок поєднання певних факторів, зокрема природних умов та людського фактора, повинні бути стабільними, а їх наявність має бути доведена відповідними компетентними органами країни походження.

Інформативна функція найменування місця походження товару полягає в тому, що найменування несе змістовну інформацію, яка не просто цікавить споживача (покупця), а надає достовірні відомості про місце виробництва, виробника, продавця, підприємця, про якісні характеристики товару, його особливі властивості. Інформативна функція тісно пов'язана з розпізнавальною, разом вони можуть дати вичерпну інформацію як про товар, так і про виробника. Найменування місця походження товару часто використовується разом з фірмовим найменуванням і представляє собою не просто якесь позначення, а саме таке, що зазначає добре відомий товар добре відомого виробника. Інформативна функція найменування місця походження товару, безумовно, є однією з найважливіших. Інформація, яку несе найменування, може сприяти зростанню популярності товару, місцевості його виробництва, попиту на нього, що впливає на прибуток виробника. Від цього залежить загальна цінність найменування місця походження товару як нематеріального активу.

Рекламна функція найменування місця походження товару є надзвичайно важливою, оскільки безпосередньо впливає на просування товару на ринку. Для зовнішньої торгівлі з погляду захисту інтересів виробника, підприємства, що експортує товар, і впливу на споживача даний об'єкт - ідеальний засіб реклами. Рекламна функція реалізується за допомогою якісної (гарантійної), розпізнавальної та інформативної функцій.

Але для належного виконання рекламної функції найменування місця походження товарів повинні відповідати певним вимогам, а саме бути рекламоздатними, чому сприяють асоціативність товару з конкретною географічною місцевістю, достовірний зв'язок з місцем його походження, природними умовами та людським фактором, завдяки чому товар здобув особливі властивості та неперевершену якість.

Рекламоздатне найменування місця походження товару повинно бути довго вживаним, тобто протягом досить тривалого часу використовуватися для позначення товару з особливими властивостями та якостями.

Найменування місця походження товару, виконуючи рекламну функцію, містить певну ділову інформацію. Добре відоме споживачам найменування місця походження товару забезпечує його успішний збут. Добре відоме та популярне найменування місця походження товару - найбільш ефективний засіб його реклами. Проте не слід забувати, що реклама товару має сенс лише тоді, коли немає дефіциту товару і споживачі можуть вибрати із однорідних товарів різних виробників певний товар з особливими властивостями.