Лекція № 15 розвиток вищої школи в україні на сучасному етапі (1991 р. – сьогодення)

1. Сучасна парадигма освіти в Україні

Згідно з новою парадигмою освіти, що сформувалась тепер у світі, в навчальному процесі склались нові суб’єкт-суб’єктні відносини, коли викладач більше допомагає студентові вчитися, ніж навчає його. Автори нової парадигми вищої освіти – американські вчені Р. Бар і Д. Таг. Суть її полягає у зміні ролей учасників навчального процесу, коли студенти самі відповідають за своє навчання. Головне завдання викладачів – сформувати потяг і творче ставлення студентів до навчання, створити для цього відповідні умови. Викладач виступає скоріше у ролі тренера, який розробляє план гри, дає корисні поради і контролює роботу учасників команди [5, с. 190].

Існують три головні протиріччя, які характеризують ідеальну систему освіти:

1) освіта мусить бути дорогою, щоб бути якісною, і водночас дешевою, щоб бути доступною;

2) освіта мусить бути вузькоспеціальною, оскільки неможливо знати все, і водночас достатньо широкою, щоб спеціаліст міг орієнтуватись у міжпредметних знаннях і швидко перевчитись у разі потреби;

3) освіта мусить бути добровільною, щоб бути максимально ефективною, і водночас обов’язковою, оскільки некомпетентність є соціально небезпечною.

Вагомою складовою сучасної парадигми української освіти є випереджаючий розвиток системи освіти. Найбільш важливою особливістю випереджальної освіти є фундаменталізація, яка повинна суттєво підвищити її якість, модернізувати зміст освіти, привести її у відповідність з новітніми досягненнями сучасної науки, культури і соціальної практики. В умовахневизначеності, критичних і стресових ситуаціях, коли людина стикається зновими складними природними і соціальними явищами, наукові знання і високіетичні принципи є надійноюопорою [19].Серед інших важливих елементів, які формують парадигму української вищої школи, слід назвати такі: вироблення нової системи цінностей у молоді і нових відносин між викладачем і студентом; формування такої мотивації навчання, яка орієнтована на актуалізацію власної системи цінностей; подолання технократизму освіти; забезпечення освітнього процесу новими методиками із гуманістичним спрямуванням; орієнтація на цілісно-розумовий та морально-естетичний зміст навчання, привнесення в нього елементів духовної самобутності та реальної самодіяльності [5].

Сучасники визнають необхідність переосмислення процесу навчання – воно повинно мати на меті не нав’язування студентові знань, а розвиток його природних здібностей, розвиток його вміння навчатися впродовж усього життя, що сприятиме формуванню його в подальшому як висококваліфікованого конкуренто спроможного фахівця [12, с. 77]. У стосунках між викладачем і студентом повинен відбутися корінний перелом: замість передачі знань від першого другому повинна розвиватись активна співпраця, у результаті якої студент здобуває знання, формує уміння і навички, а викладач оволодіває майстерністю. Спільним об’єктом діяльності викладача і студента виступає фах, на оволодіння яким спрямована співпраця [5, с. 190]. За новою парадигмою вищої освіти, що сформувалась у світі останнім часом, на студентів перекладається відповідальність за їхнє навчання, викладачі створюють активне навчальне середовище, формують потяг і творче ставлення до навчання.

Вища освіта України, незважаючи на складність вирішення стратегічних проблем, не залишиться незмінною. Відповідно до Національної стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року основними її завданнями є:

приведення мережі ВНЗ і системи управління вищою освітою у відповідність із потребами розвитку національної економіки та запитів ринку праці;

створення дослідницьких університетів, розширення автономії ВНЗ;

перегляд та затвердження нового переліку професій педагогічних і науково-педагогічних працівників;

розроблення стандартів вищої освіти, зорієнтованих на компетентнісний підхід, узгоджених із новою структурою освітньо-кваліфікаційних (освітньо-наукового) рівнів вищої освіти та з Національною рамкою кваліфікацій;

розширення взаємодії ВНЗ із установами Національної академії наук України та Національної академії педагогічних наук України щодо розвитку наукових досліджень у сфері вищої освіти;

залучення роботодавців до співпраці з ВНЗ, зокрема, до участі у розробленні стандартів вищої освіти, організації проходження практики студентами, вирішенні питань надання першого робочого місця випускникам;

дальше вдосконалення процедур і технологій зовнішнього незалежного оцінювання навчальних досягнень випускників навчальних закладів системи загальної середньої освіти, які виявили бажання вступити до ВНЗ, як передумови забезпечення рівного доступу до здобуття вищої освіти;

переоснащення навчальної, науково-методичної та матеріально-технічної бази ВНЗ [11].

Отже, проблема сучасної парадигми української вищої школи потребує не тільки глибокого її осмислення широким загалом науково-педагогічних працівників нашої країни, але й максимальної активізації суспільних зусиль задля її втілення в реалії вітчизняної вищої освіти з метою виходу останньої на світовий конкурентноспроможний рівень.