2. Вплив педагогічної думки на розвиток вищої школи

Діяльність українських гуманістів на педагогічній ниві. Педагогічна думка на українських землях у ХV – ХVІ століттях розвивалась у тісному зв’язку із західноєвропейськими ідеями Відродження й гуманізму. Так, видатний український гуманіст Юрій (Дрогобич) Котермак (бл. 1450–1494) здобув ступінь магістра в Краківському університеті, а ступінь доктора (філософії і медицини) у Болонському, викладав у названих навчальних закладах, опісля чого повернувся на рідну землю. Його науково-педагогічна діяльність сприяла поширенню і утвердженню гуманістичних ідей в українських землях. Відводячи знанням провідну роль у людському розвитку, гуманіст доводив важливість науки для народу, яка здатна не лише прогнозувати події, а й допомогти їх попередити: «розум підкаже про те, як ту біду відвернуть» [2, с. 444].

Інший видатний український гуманіст Павло Русин (1470–1517) у своїх творах закликав молодь служити святій честі, яку розглядав у єдності зі щастям і добропорядністю. Як багато інших діячів епохи Відродження, він вважав, що людину формує цілеспрямоване виховання, тому на прикладах античних філософів і поетів переконував молодь обирати важкий, але вічний шлях доброчесності як істинний шлях до щастя [15, с. 40]. У співзвучності з ідеями Еразма Роттердамського Павло Русин ставить благочестя головною метою виховання. Під час викладацької діяльності у Краківському університеті він поширював ідеї античності і Відродження, вважаючи, що, тільки продовжуючи античні традиції, наука міститиме в собі «світлий образ правди святої» [8, с. 119]. Дослідники припускають, що українські гуманісти Павло Русин і Юрій Дрогобич, пов’язані з гуманістами Європи та їхніми меценатами, сприяли виданню в Кракові чотирьох перших кириличних книжок (за 75 років до Івана Федорова). Науково-педагогічна спадщина українських гуманістів, просякнута ідеями італійського Відродження, була творчо використана в національному дусі педагогами братських шкіл й Києво-Могилянської академії [15, с. 36].

Серед визначних педагогів Львівської братської школи були, зокрема, Стефан і Лаврентій Зизанії, Арсеній Еласонський, Памво Беринда, Сильвестр Косов та інші.

Організатори братської школи намагалися вирішувати педагогічні проблеми у демократичному гуманістичному православному дусі, про що свідчить Статут школи, окреслюючи вимоги до особи вчителя: «дидаскал... має бути благочестивий, розумний, смиренномудрий, покірливий, повстримний, не п’яниця, не блудник, не лихвар, ані сріблолюбець, не гнівливий, не заздростник, ані сміхостроїтель, не соромослівець, не чародій, не байкосказатель, не посібник єресям, але людина сприятлива благочестю, образ добрих, і в цьому себе має подавати не тільки в отих добродійностях – нехай будуть учні, як учитель їхній». Формулювання подібних вимог до вчителя, а також перелік його зобов’язань перед учнями говорить про високу педагогічну майстерність братських навчальних закладів, у стінах яких формувалися гуманні стосунки між педагогами і учнями.

Українські педагоги доби Просвітництва. Українські просвітителі, такі як Я.П. Козельський, С.Ю. Десницький, Г.С. Сковорода, великого значення надавали просвіті народу. Але головною умовою допущення людини до освіти мала бути, на їхню думку, висока моральність. Небезпечною для суспільства буде озброєна знаннями людина, на першому плані у якої – особистий, а не загальний добробут, вважав Я. Козельський.

Педагогічна думка Києво-Могилянської академії пов’язана з такими визначними іменами, як Стефан Яворський, Феофан Прокопович, Рафаїл Заборовський, Георгій Кониський і т. д. Викладачі академії, як правило, мали європейську освіту і запроваджували їм сучасні здобутки у методику наукових досліджень й організацію навчального процесу.

Видатний «мандрівний філософ» Григорій Савич Сковорода (1722–1794), талановитий вихованець Києво-Могилянської академії, свої просвітительські ідеї базував на принципах християнської етики. Доводячи, що саме мораль і духовність перетворять суспільство на краще, він збагатив українську педагогічну скарбницю корисними ідеями. Віддаючи велику роль моралі у вихованні людини, Григорій Савич творчо використав етичне вчення Плутарха, перенісши його у практичну площину. Поглибивши своє бачення закономірностей виховання, він стверджував, що моральний розвиток дитини має спиратись на її вдячність батькам [12, с. 30]. Сили добра знаходяться всередині кожної людини, вважав Сковорода, слід їх віднайти, пізнати й активізувати. До речі, ці ж міркування стосовно закладеного природою добра у людину висловлював і Феофан Прокопович. Здолати ж зло, яке постає всередині суспільства від бідності, допомагає освіта. Людині треба дати світло знань, навчити долати зло і вести гідний спосіб життя, а для цього вже сама людина має ретельно себе пізнати. Зрозумівши своє покликання, вона реалізує себе у тій праці, яка принесе їй задоволення, а оточуючим – користь. Дуже важливо, що така праця має бути вільно обраною, отже ідея свободи людини, свободи її вибору є центральною у педагогічних поглядах Сковороди. Важливою й актуальною була ще одна думка просвітника про гармонію відносин між людьми і природою, яка виступатиме джерелом сил і натхнення у творчій праці. Він мав антропоцентричне бачення принципів природновідповідного виховання у контексті ідей стоїцизму, яке проголошувало істиною життя «згідно з природою» [15, с. 203].

Саме життя Григорія Сковороди підтверджувало його моральні принципи. Не схотівши миритись зі старими методами у навчанні, він був змушений полишити вчителювання, відмовився від постригу у ченці, оскільки критично ставився до привілеїв священиків і вбачав «монашество в жизни нестяжательной, в малодовольстве, воздержности, в лишеніи всего ненужнаго, даби приобресть всенужнейшее, в отверженіи всех прихотей, дабы сохранить себя самаго в целости, во обузданіи самолюбія, дабы удобнее выполнить заповедь любви к ближнему» [5, с. 447]. Протягом 25-річних мандрів видатний просвітник створив більшу частину своїх філософських і літературних творів. Одним із перших вітчизняних педагогів він зрозумів, що твори усної народної творчості є виявом народних педагогічних традицій і можуть слугувати ефективним виховним засобом, тому його численні байки містять прояви народної мудрості і максимально наближені до тогочасної розмовної мови [15, с. 202]. Зрозумівши, що соціальна рівність у людському суспільстві – це утопія, просвітник стверджував, що будь-яка праця, суспільству корисна, є почесна: «Здоровий хлібороб щасливіший від хворого царя» [5, с. 284].

Цікавими є роздуми Сковороди про призначення педагога. По-перше, він виступав проти залучення іноземців до виховання дітей, відводячи головну роль у цьому процесі вітчизняним вчителям (і в цьому його думка збігається з думкою багатьох інших українських педагогів). По-друге, він не погоджувався із пасивною роллю вчителя, яку пропонували європейські просвітителі, доводячи, що педагог має активно керувати процесом самовиявлення натури дитини. У взаєминах між педагогами і вихованцями не повинно бути й натяку на авторитаризм, а лише взаємоповага і дружба; педагог, який обрав свою роботу за покликанням серця, мусить постійно самовдосконалюватися і набувати нові знання – «хто думає про науку, той любить її, а хто її любить, той ніколи не перестає учитись» [5, с. 221]. Але навчатися слід не поспіхом, а повільно, послідовно, ґрунтовно, наполегливо і з бажанням – «повільна постійність нагромаджує кількість більшу від сподіваної» [14, с. 302]. Як бачимо, педагогічні ідеї Григорія Савича Сковороди відрізняються глибоким гуманізмом, новаторством і не втратили актуальності й до сьогодення.

Запитання та завдання для самоконтролю

1. Який навчальний заклад на українських землях відкрито у ХVІ ст.?

2. Наведіть імена відомих українських історичних персонажей, які навчалися в Острожській академії.

3. Обґрунтуйте за чиїх ініціатив відкривалися вищі навчальні заклади на українських землях.

4. Який внесок братських шкіл у процес становлення вищої освіти в Україні?

5. Які предмети вивчалися у братських школах?

6. Які рівні освіти функціонували у Львівській братській школі?

7. Розкрийте особливості функціонування Луцької греко-латино-словенської школи вищого типу.

8. Що включав план організації навчання в Києво-братській колегії?

9. Поясність сутність демократичних засад організації навчального процесу в Києво-Могилянській академії.

10. Чому Києво-Могилянська академія вважалася європейським центром освіти?

11. Які терміни навчання були в Києво-Могилянській академії?

12. Хто з відомих історичних персонажей здобував освіту в Києво-Могилянській академії?

13. У чому полягає суть просвітницької діяльності Києво-Могилянської академії?

14. Який внесок Юрія Дрогобича у розвиток гуманізму на українських теренах?

15. Що пропагував Павло Русин?

16. Наведіть основні педагогічні ідеї Феофана Прокоповича.

17. У чому вбачав завдання педагога Григорій Сковорода?

18. Які основні вимоги висувались до викладачів братських шкіл?