125 Кібербезпека / 5 Курс / 5.1_Педагогіка та етика професійної діяльності / Курс_лекцій

Опорний конспект лекцій з дисципліни

«ПЕДАГОГІКА ТА ЕТИКА ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ»

Розробник:

кандидат педагогічних наук, доцент кафедри обліку та оподаткування

Шостаківська Н.М.

2

Розділ 1 ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ПЕДАГОГІКИ ВИЩОЇ ШКОЛИ

ЛЕКЦІЯ №1:

ПЕДАГОГІКА ВИЩОЇ ШКОЛИ ЯК НАУКА. ЇЇ ПРЕДМЕТ ТА ЗАВДАННЯ

1. Предмет, функції та завдання педагогіки вищої

школи.

Педагогіка (грец. pais – дитина, ago – веду, керую) –

наука про навчання, виховання і розвиток дітей, хоча останнім часом педагогічна наука почала розглядати проблеми навчання і виховання людини взагалі. Особливістю педагогіки є те, що вона не зосереджується сама на собі, а спрямовує свої зусилля на покращення потрібної для суспільства форми діяльності, тобто функціонує як медицина, юриспруденція чи агрономія [2]. Розрізняють наукову (елітарну) і народну педагогіки. Якщо першу розвивають професійні учені-педагоги і на її основі формується державна система освіти і виховання, то друга (етнопедагогіка) як складова загальнонародної культури виникає з нагальних потреб народу внаслідок обмеженого доступу до офіційної культури. Особливо велике значення народної культури (і, відповідно, народної педагогіки) прослідковується у тих народів, які довгий час зазнавали поневолення. Оскільки народна педагогічна мудрість характеризується автентичністю і природовідповідністю, вона виступає джерелом розвитку і наукової педагогіки.

Педагогіка вищої школи – це галузь загальної педагогіки, що вивчає закономірності освіти/самоосвіти, навчання, виховання/самовиховання і розвитку/саморозвитку

3

студентів/слухачів, а також їх наукову і професійну підготовку відповідно до вимог суспільства і держави.

Докорінні зміни, що сталися в соціально-економічних умовах суспільства, висунули вимогу впровадження науково обґрунтованої підготовки науково-педагогічних кадрів для вищої школи. Така підготовка передбачає не лише глибоке володіння предметною галуззю, до якої належить навчальна дисципліна, а й науковими основами педагогічної діяльності. Одним із реальних шляхів такої підготовки є магістратура та аспірантура, де студенти/слухачі мають можливість не тільки набути потрібні знання з педагогіки вищої школи, але й розвинути в собі педагогічні вміння і набути практичних навичок.

Місце педагогіки вищої школи у системі педагогічних наук можна прослідкувати на схемі, поданій на рис.1.

Предмет педагогіки вищої школи. Педагогіка вищої школи виникла на базі загальної педагогіки, і, відповідно, включає в себе фундаментальний (теоретичний) і прикладний (методичний) рівні. Вивчення фундаментального рівня педагогіки спрямоване на становлення відповідного педагогічного світогляду, а прикладний рівень педагогічної науки репрезентується фаховими методиками або практичними дидактиками [2].

Предмет педагогіки вищої школи охоплює:

-вищий навчальний заклад як педагогічну систему, функціонування та ефективність педагогічного процесу у ВНЗ;

-особистість науково-педагогічного працівника; педагогічну діяльність науково-педагогічних працівників, їх професійно-педагогічну підготовку;

-педагогічні закономірності формування й розвитку особистості студента/слухача;

4

-педагогічні особливості взаємодії студентів і науковопедагогічних працівників у педагогічному процесі ВНЗ у ході реалізації завдань Болонської конвенції;

-процес вищої освіти і самоосвіти;

-навчання у ВНЗ;

-форми, методи і педагогічні технології у ВНЗ;

-виховання і самовиховання студентів;

-педагогічні аспекти неперервної самостійної роботи студентів під час навчання у ВНЗ та після його закінчення [8].

Рисунок…. 1 Функції та завдання педагогіки вищої школи.

Педагогіка вищої школи має забезпечити реалізацію таких функцій: освітньої, науково-пізнавальної, спонукальної, перетворювальної, прогнозувальної, проективної, культурологічної, адаптивної, формувально-виховної та формувально-професійної (рис. 2).

Рисунок …… 2 Національна доктрина розвитку освіти в Україні (від

17 квітня 2002 року) стверджує, що «стратегічним завданням державної освітньої політики є вихід освіти, набутої в Україні, на ринок світових освітніх послуг, поглиблення міжнародного співробітництва, розширення участі навчальних закладів, учених, педагогів і вчителів, учнів, студентів у проектах міжнародних організацій та співтовариств» [1, с. 25]. Проте стан справ у галузі освіти, темпи та глибина перетворень недостатньо задовольняють потреби особистості, суспільства й держави. Саме вищі навчальні заклади насамперед повинні працювати на перспективу розвитку суспільства. Парадигма розвитку освіти України у XXI ст., зокрема вищої, зумовлюється якісними характеристиками суспільства майбутнього. Життя вимагає інтелектуально розвиненої особистості, основою духовного світу якої виступають саме

5

фундаментальні знання і здатність Функції педагогіки вищої школи Проективна Адаптивна Культурологічна Формувальновиховна Формувальнопрофесійна Науковопізнавальна Освітня Спонукальна Прогнозувальна Перетворювальна 15 до самоосвіти в контексті постійно зростаючої інформації. Водночас нинішній фахівець повинен володіти високою професійною культурою, моральнодуховними цінностями, щоб не вступити в конфлікт з довкіллям. Суспільно неконтрольований розвиток техніки й технології, упровадження гігантських технічних проектів спричинили глобальну кризу цивілізації. Вихід з неї можливий лише шляхом здійснення освітньо-інтелектуальної, освітньовиховної революції насамперед у професійній освіті [5].

Отже, освітня діяльність сучасності має ґрунтуватися на таких основних принципах:

-відповідність освіти потребам соціальноекономічного розвитку суспільства;

-забезпечення інтелектуального розвитку особистості, оволодіння нею ефективними методами самостійної пізнавальної діяльності;

-формування у молодих поколінь високих моральнодуховних якостей на засадах загальнолюдських і національних цінностей;

-розвиток високої екологічної культури й відповідальності за збереження довкілля [5].

Вирішення цих завдань покладається на життєво необхідну для вищої освіти науку і дисципліну – педагогіку вищої школи.

Основні завдання педагогіки вищої школи:

-обґрунтування методологічних і теоретичних засад педагогічного процесу у вищій школі на сучасному етапі розвитку науки і людства;

6

-вивчення сутності, особливостей і закономірностей педагогічного процесу та його складових: навчання, виховання, морально-психічної і психологічної підготовки, розвитку, самовиховання й самоосвіти відповідно до вимог Болонського процесу;

-розроблення методичних систем та окремих методів соціалізації і професійної підготовки майбутніх фахівців, їхнього виховання й розвитку;

-визначення шляхів удосконалення й розвитку організаційних форм навчально-виховної роботи, підвищення ефективності різних способів контролю, оцінки навчальновиховного процесу, рівнів підготовленості студентів/слухачів і груп;

-прогнозування розвитку педагогічного процесу залежно від перспектив науки і потреб суспільства; - виявлення закономірностей педагогічного впливу на студентів/слухачів з метою формування в них наукового світогляду, національної свідомості, гідності й гордості, національних почуттів і патріотизму, професійної відповідальності;

-формування у студентів/слухачів мотивації до діяльності, конкуренції, активного суспільного й громадського життя;

-розкриття основних закономірностей, мети, змісту, методики самовиховання й самоосвіти студентів/слухачів, способів і прийомів їх стимулювання серед різних категорій людей;

-вивчення й критичне осмислення педагогічної спадщини вищої школи минулого, виявлення й використання всього того, що є цінним сьогодні;

-порівняльне вивчення розвитку вищої освіти в освітніх системах різних країн;

7

-розроблення і впровадження у систему вищої освіти нових педагогічних технологій освіти, навчання, професійної підготовки, виховання та ін;

-перебудова навчально-виховного процесу у вищій школі відповідно до вимог Болонського процесу; - формування педагогічної майстерності викладача вищого навчального закладу;

-розроблення дидактичних концепцій розвитку творчих здібностей студентів (слухачів) [8; 11].

2. Зв’язок педагогіки вищої школи з іншими науками Упродовж попередніх десятиліть педагогіка вищої школи як наука розвивалася надто повільно.

Переважна більшість викладачів вищої школи різних рівнів залучалася до науковопедагогічної та педагогічної роботи без відповідної теоретичної підготовки з педагогіки вищої школи. В Україні, як і в інших пострадянських державах, не було науководослідних інститутів, які б досліджували проблеми педагогіки вищої школи. Зрозуміло, що все це було (і, на превеликий жаль, залишається) перешкодою у розвитку вищої школи; стримує процеси її модернізації, оновлення форм і методів навчання [5]. Лише у 90-х роках минулого століття в Україні відбулися певні зрушення: створено науково-дослідні інститути педагогіки і психології професійної освіти, вищої школи; започатковано періодичні видання, присвячені проблемам організації навчально-виховного процесу у вищій школі; з’явилися ґрунтовні дослідження A.M. Алексюка, Вол.І. Бондаря, В.М. Галузинського, М.Б. Євтуха, О.Г. Мороза та ін. з педагогіки вищої школи.

8

Педагогіка вищої школи, як і загальна педагогіка, тісно пов’язана з іншими науками, об’єктом вивчення яких є людина. Найближче до педагогіки вищої школи стоять такі науки, як філософія, психологія, фізіологія і анатомія людини, семіотика, теорія комунікації, культурологія, соціологія, історія, логіка, етика, естетика, літературознавство, лінгвістика, мистецтвознавство, генетика, кібернетика, медицина тощо (рис. 3).

Рисунок …..3

Зв’язок педагогіки вищої школи з іншими науками

Філософія як одна із стародавніх галузей людського знання та духовної культури допомагає педагогіці визначити мету виховання, правильно враховувати дію загальних закономірностей людського буття і мислення, забезпечує оперативною інформацією про зміни в науці і суспільстві, корегуючи спрямованість виховання.

Психологія, зокрема психологія вищої школи, яка у свою чергу базується на здобутках педагогічної, вікової, соціальної, організаційної психології, психології особистості вивчає закономірності розвитку психіки людини, допомагає усвідомлювати й характеризувати психологічні аспекти педагогічного процесу у ВНЗ, своєчасно й ефективно визначати властиві йому зв’язки та механізми. Особливості кожної особистості залежать перш за все від особливостей психіки людини, тобто його внутрішнього світу, котрий складається із психічних процесів, якостей, станів та утворень. Усі вони є надбанням як педагога, так і студента/слухача, виявляються та впливають на хід педагогічного процесу у ВНЗ.

Анатомія і фізіологія людини складають базу для розуміння біологічної суті людини – розвитку вищої нервової діяльності, першої і другої сигнальних систем, розвиток і функціонування органів чуття, опорно-рухового апарату,

9

серцево-судинної і дихальної систем. Біологічні фактори, зокрема спадковість, відіграють важливу роль, адже людина народжується з певними задатками, які значною мірою передаються від попередніх поколінь. Проте важливо також не тільки зрозуміти, а й усвідомити провідну роль у формуванні особистості соціального середовища, виховання та суспільнотрудової діяльності людини.

Економічні науки дають можливість врахувати закономірності розвитку виробничих відносин, уявляти економічні процеси, в умовах яких відбувається навчання й виховання дітей.

Етнологія допомагає педагогіці враховувати національні особливості людей, які завжди є представниками певних етнічних груп.

Педагогіка вищої школи тісно стикається із соціологією, вивчаючи такі системи суспільства, як сім’я, трудові колективи, формальні та неформальні групи, юнацька субкультура тощо, використовуючи фактичний матеріал для раціональної організації навчання й виховання. Використання досліджень кібернетики дає можливість сконструювати і застосувати в педагогічному процесі навчальні та контрольні машини.

Майже до середини минулого століття вважалося, що людина після досягнення зрілості (20 років) перебуває в стані «психічної закам’янілості» й нездатності до навчання, а тому психологія і педагогіка розвивалися в основному як науки, що стосуються дітей. Вік навчання у вищій школі охоплює період пізньої юності і ранньої зрілості (17–23 роки).

Якщо у навчанні та вихованні студентів молодших курсів можна певною мірою керуватися положеннями шкільної психології і педагогіки, то на старших курсах потрібні інші підходи, необхідні знання психології дорослої людини –

10