3) Інституціоналізм;

4) теорія раціонального вибору;

Методологічний підхід, який розглядає політичні процеси через призму поведінки на індивідуальному і соціально-агрегованому рівні (у групах, соціальних інститутах і т.д.):

1) біхевіоралізм;

2) структурний функціоналізм;

3) інституціоналізм;

4) теорія раціонального вибору;

Методологічний підхід, який досліджує політичний процес як скоординовану взаємодію елементів, що складають його структуру й обумовлюють виконання визначених функцій у рамках суспільного цілого:

1) біхевіоралізм;

2) структурний функціоналізм;

3) інституціоналізм;

4) теорія раціонального вибору;

Методологічний підхід, який орієнтований на виявлення соціальної обумовленості політичного процесу:

1) біхевіоралізм;

2) структурний функціоналізм;

3) інституціоналізм;

4) соціологічний підхід.

Р.-Ж. Шварценберг виділив три основних способи політичної комунікації. Визначте зайве:

1) комунікація через засоби масової інформації;

2) комунікація через суспільно-політичні організації (інститути);

3) комунікація через неформальні канали;

4) комунікація через політичних лідерів.

Визначте, для якого «ідеального» типу політичної культури за типологією Г.Алмонда і С.Верби характерні наступні ознаки: відсутність інтересу громадян до політичного життя; брак достовірної інформації про політику; сліпе підпорядкуванням владі; злиття політичних орієнтацій з релігійними і соціальними:

1) Патріархальний;

2) гегемоністський;

3) підданський;

4) активістський.

Визначте, для якого «ідеального» типу політичної культури за типологією Г.Алмонда і С.Верби характерні наступні ознаки: наявність інтересу та інформації про політичне життя, але відсутність прагнення до активної участі (невисокий рівень індивідуальної активності громадян); визнання особливого авторитету влади, шанобливе ставлення до неї:

1) патріархальний;

2) гегемоністський;

3) підданський;

4. Активістський.

Визначте, для якого «ідеального» типу політичної культури за типологією Г.Алмонда і С.Верби характерні наступні ознаки: зацікавленість громадян у політичній участі і прояв ними активності в політиці незалежно від позитивного чи негативного відношення до політичної системи.

1) патріархальний;

2) гегемоністський;

3) підданський;

4) активістський.

За типом політичної культури Г.Алмонд основні типи політичних систем. Визначте зайвий тип:

1) доіндустріальна з диференційованою політичною культурою;

2) демократична з інтегрованою політичною культурою;

3) континентально-європейська з фрагментарною політичною культурою;

4) англо-американська із секулярною, гомогенною культурою.

Що означає термін “легітимність політичної влади":

1) визнання народом влади, правомірності її застосування і згода громадян підкорятися владі;

2) здатність влади силоміць змушувати людей коритися її наказам;

3) законність влади, тобто юридичне, законодавче обґрунтування застосування влади;

4) юридичне, законодавче визнання розмежування повноважень між державою і структурами громадянського суспільства.

Які три типи легітимного панування виділив Макс Вебер?

1) традиційний, харизматичний, легальний;

2) харизматичний, структурний, легальний;

3) структурний, традиційний, легальний;

4) традиційний, харизматичний, структурний.

Як називається ставлення людини до політичних об'єктів (інститутів політичної системи, лідерів і т.д.), її суб'єктивна готовність поводитися певним чином стосовно цих об'єктів ?

1) політичні установки;

2) політична ідентичність;

3) політичні цінності;

4) політичний міф.

Як називаються уявлення людини про ідеальні моделі політичної поведінки й кінцеві цілі діяльності, про абстрактні політичні ідеали не пов'язані з конкретним об'єктом чи ситуацією, уявлення про те, що бажано і необхідно ?

1) політичні установки;

2) політична ідентичність;

3) політичні цінності;

4) політичний міф.

Популярна праця Г.Алмонда і С.Верби називається «Громадянська культура: політичні установки і демократія в п'яти країнах». Визначте країну, політична система якої детально не аналізувалися в цій праці:

1) Великобританія.

2) Франція.

3) Італія.

4) США.

На якому рівні інформаційно-комунікативних зв'язків, за підходом Дж.Томсона, розкривається залежність процесів передачі інформації і виникнення комунікації між суб'єктами від вживаних знаково-мовних форм ?

1) технічний рівень;

2) нормативний рівень;

3) інфлуентальний рівень;

4) семантичний рівень.

На якому рівні інформаційно-комунікативних зв'язків, за підходом Дж.Томсона, інформаційна діяльність політичних суб'єктів розглядається як функціонування спеціальних організаційних структур, кадрових центрів, банків даних, мереж і технологій збереження і передачі інформації ?

1) технічний рівень;

2) нормативний рівень;

3) інфлуентальний рівень;

4) семантичний рівень.

На якому рівні інформаційно-комунікативних зв'язків, за підходом Дж.Томсона, визначаються ті умови, від яких залежить сила духовного впливу на громадян цілей, цінностей і ідей, пропонованих державою, партіями ?

1) технічний рівень;

2) нормативний рівень;

3) інфлуентальний рівень;

4) семантичний рівень.

Який науковець розумів політичну систему як цілісну сукупність кількох структурних аналітичних рівнів (блоків), пов'язуючи функції чи групи функцій (соціалізації, рекрутування…) макросистеми з діяльністю окремих інститутів, груп і навіть індивідів, включених у системну організацію у якості структурних елементів ?

1) Т.Парсонс;

2) Г.Алмонд;

3) К.Дойч;

4) Д.Істон.

Який науковець розумів політичну систему як складну сукупність, мережу комунікацій та інформаційних потоків, за допомогою яких координуються зусилля суб’єктів по досягненню поставлених цілей ?

1) Т.Парсонс.

2) Г.Алмонд.

3) К.Дойч.

4) Д.Істон.

Який науковець перший цілісно обґрунтував функціонування політичної системи як макроструктури, зануреної у зовнішнє середовище існування, а процес функціонування системи описав через відносини обміну вхідними і вихідними імпульсами з зовнішнім середовищем ?

1) Т.Парсонс;

2) Г.Алмонд;

3) К.Дойч;

4) Д.Істон.

Першим історичним твором у нашій країні вважають:

1) «Літопис Аскольда»;

2) «Повість минулих літ»;

3) «Послання оріян хозарам»;

4) «Київський літопис».

Назвіть перше зведене політико-правове джерело Київської Русі:

1) «Слово про закон і благодать»;

2) «Руська правда»;

3) «Повчання дітям»;

4) «Ізборник Святослава».

У змісті «Слова о полку Ігоревім» закладено:

1) процес консолідації давньоруської еліти;

2) процес об’єднання руських земель;

3) процес роздрібненості руських земель;

4) процес етнокультурної інтеграції руських земель.

Заповіт-звернення Володимира Мономаха називається:

1) «Повість минулих літ»;

2) «Повчання»;

3) «Посланіє»;

4) «Уривок».

Хто з київських князів довершив будівництво Давньоруської держави?

1) Святослав Ігорович;

2) Володимир Святославич;

3) Ярослав Мудрий;

4) Володимир Мономах.

Хто є автором праці «Польські діалоги політичні»?:

1) Юрій Котермак;

2) Станіслав Оріховський;

3) Петро Могила;

4) Мелетій Смотрицький.

«Історія Русів» написана у жанрі:

1) політичного памфлету;

2) літописання;

3) філософського трактату;

4) революційного маніфесту.

Який твір є програмним документом кирило-мефодіївців?

1) «Записка»;

2) «Книги битія українського народу»;

3) «Русалка Дністровая»;

4) «До братів-українців».

Хто є автором праці «Про уявне запустіння України» (1857)?

1) Михайло Максимович;

2) Микола Костомаров;

3) Михайло Драгоманов;

4) Василь Білозерський.

Діяльність якого вченого репрезентує в історії суспільно-політичної думки ХІХ ст. такий напрям, як хлопоманство?

1) Микола Пирогов;

2) Михайло Драгоманов;

3) Володимир Антонович;

4) Іван Франко.

Проголошення якого Універсалу УНР знаменувало відродження української державності?

1) I Універсалу;

2) IІ Універсалу;

3) IІІ Універсалу;

4) IV Універсалу.

Хто є автором політичної праці «Листи до братів-хліборобів» (1926 р.)?

1) Микола Міхновський;

2) Михайло Грушевський;

3) Дмитро Донцов;

4) В’ячеслав Липинський.

Кого вважають ідеологом інтегрального націоналізму?

1) Миколу Міхновського;

2) Миколу Сціборського;

3) Степана Бандеру;

4) Дмитра Донцова.

Назвіть працю І.Дзюби, яка активізувала рух «шестидесятників»:

1) «Комунізм»;

2) «Інтернаціоналізм»;

3) «Націоналізм»;

4) «Соціалізм».

Коли було проголошено державну незалежність України?

1) 16 липня 1990 р.;

2) 24 серпня 1991 р.;

3) 1 грудня 1991 р.;

4) 31 грудня 1991 р.

Завдання другого рівня

Що з переліченого є характерним для консерватизму:

1. збереження існуючих соціально-політичних норм та традицій;

2. ліквідація приватної власності;

3. збереження існуючих соціально-політичних структур та інститутів;

4. збереження суспільної власності на засоби виробництва;

5. обмеження обсягу і сфер діяльності держави;

6. ліквідація приватної власності.

Що з переліченого є характерним для анархізму:

1. збереження існуючих соціально-політичних структур та інститутів;

2. ліквідація приватної власності;

3. заперечення будь-яких форм владних відносин;

4. забезпечення державної власності на засоби виробництва;

5. розширення сфери державного впливу;

6. збереження ієрархії державних іститутів.

Що з переліченого є характерним для класичного лібералізму:

1. збереження існуючих соціально-політичних структур та інститутів;

2. державно-монополістичне регулювання економіки;

3. визнання невідчужуваності прав людини на життя, свободу, власність;

4. забезпечення суспільної власності на засоби виробництва;

5. обмеження обсягу і сфер діяльності держави;

6. ліквідація приватної власності.

Які з перелічених форм правління Арістотель відносив до правильних:

1. монархія;

2. олігархія;

3. аристократія;

4. політія;

5. демократія;

6. тиранія;

7. теократія;

8. охлократія.

Які з перелічених форм правління Арістотель відносив до неправильних:

1. монархія;

2. олігархія;

3. аристократія;

4. політія;

5. демократія;

6. тиранія;

7. теократія

8. охлократія.

Моріс Оріу виділив наступні типи інститутів:

1. демократичні;

2. корпоративні;

3. авторитарні;

4. речові;

5. автономні;

6. тоталітарні;

7. національні;

8. групові.

Макс Вебер виділив наступні типи легітимного панування:

1. харизматичне;

2. патріархальне;

3. традиційне;

4. раціональне;

5. партисипаторне;

6. тоталітарне;

7. колективне;

8. індивідуальне.

Габріель Алмонд та Сідней Верба виділили наступні ідеальні типи політичної культури:

1. патріархальний;

2. харизматичний;

3. раціональний;

4. підданський;

5. партисипаторний;

6. авторитарний;

7. тоталітарний;

8. індивідуальний.

Юрген Хабермас виділив наступні системи знання:

1. раціональне;

2. аналітичне;

3. критичне;

4. гуманітарне;

5. гуманістичне;

6. практичне;

7. індивідуальне;

8. колективне.

Ханна Арендт виділила наступні види терору:

1. авторитарний терор;

2. тоталітарний терор;

3. культурний терор;

4. терор революційної диктатури;

5. терор національних меншин;

6. класовий терор;

7. індивідуальний терор;

8. колективний терор.

Арендт Лейпхарт визначив консоціальну демократію за допомогою головних та допоміжних ознак. До головних ознак він відніс:

1. пропорційність;

2. велика коаліція;

3. право вето;

4. автономія сегментів;

5. плюралізм;

6. монополізм;

7. однопартійність

8. багатопартійність.

За організаційною будовою Моріс Дюверже поділяв партії на такі типи:

1. буржуазні;

2. пролетарські

3. кадрові;

4. індивідуальні;

5. масові;

6. парламентські;

7. позапарламентські;

8. демократичні.

Для політичної системи Девіда Істона притаманні:

1. адаптація;

2. експансіонізм;

3. незмінність політичного курсу;

4. модернізація;

5. статичність;

6. динамічність;

7. мотивація;

8. революція.

Основними чинниками влади Елвін Тоффлер вважав:

1. насильство;

2. вільні вибори;

3. багатство;

4. бідність;

5. знання;

6. державний апарат;

7. верховенство закону;

8. суд.

На думку Торстейна Веблена, капіталізм проходить наступні стадії свого розвитку:

1. стадія панування підприємця;

2. стадія варварства;

3. стадія панування фінансів;

4. стадія дикунства;

5. індустріальна стадія;

6. демократична стадія;

7. недемократична стадія;

8. стадія занепаду.

Які з перелічених понять є видами солідарності за Е. Дюркгеймом:

1. традиційна;

2. механічна;

3. позитивна;

4. негативна;

5. соціальна;

6. органічна;

7. технічна;

8. динамічна.

Згідно концепції Жана Бодріяра, для світу постмодерну притаманними є:

1. копіювання;

2. демократизація;

3. надреальність;

4. спектакль;

5. симулякр;

6. незалежні ЗМІ;

7. залежні ЗМІ;

8. абсурд.

Згідно теорії справедливості Джона Роулза, соціальна та економічна нерівність мають регулюватися таким чином, щоб це забезпечувало:

1. найбільшу вигоду для найменш привілейованих;

2. функціонування принципу виробництва;

3. відкритий доступ до призначень на посади за умови рівності можливостей;

4. функціонування постіндустріального суспільства;

5. існування сфери підприємництва;

6. існування ліберальної демократії.

Збігнев Бжезинський виділяє такі вирішальні сфери глобальної влади:

1. військова;

2. політична;

3. економічна;

4. технологічна;

5. культурна;

6. законодавча;

7. виконавча;

8. судова.

Габріель Алмонд виділив наступні рівні політичної орієнтації громадян:

1. ідеологічні орієнтації;

2. орієнтації системного рівня;

3. орієнтації не системного рівня

4. орієнтації рівнів процесу;

5. партійні орієнтації;

6. непартійні орієнтації;

7. орієнтації рівня політичного курсу;

8. орієнтації на автономію.

У поліархічній політичній системі Роберта Даля повинні бути забезпечені такі невід’ємні права громадян:

1. передавати свої переваги співгромадянам та уряду;

2. поступатися своїми перевагами заради збереження демократії;

3. впливати своїми перевагами на розробку управлінських рішень;

4. примушувати до своїх переваг інші соціальні структури;

5. формулювати свої переваги;

6. відмовлятися від своїх перваг;

7. завжди перевершувати інших;

8. не мати жодних переваг перед іншими.

Джованні Сарторі виділив наступні рівні консенсусу:

1. ціннісний;

2. розподільчий;

3. згода у відношенні політики й уряду;

4. підданський;

5. процедурний;

6. лабораторний;

7. громадянський;

8. іноземний.

Арендт Лейпхарт визначив консоціальну демократію за допомогою головних та допоміжних ознак. До допоміжних ознак він відніс:

1. пропорційність;

2. велика коаліція;

3. право вето;

4. автономія сегментів;

5. плюралізм;

6. монополізм;

7. однопартійність;

8. багатопартійність.

Гі Єрнест Дебор виділив у суспільстві «спектаклю» наступні характеристики:

1. спектакль – це сукупність образів;

2. спектакль – це суспільні відносини, опосередковані образами;

3. спектакль – це доповнення до реального світу;

4. спектакль – це точка відліку нереальності реального суспільства;

5. спектакль не прагне нічого іншого, крім самого себе.

6. спектакль має демократичну природу.

Торстейн Веблен виділив такі основні природні інстинкти:

1. інстинкт майстерності;

2. інстинкт руйнування;

3. інстинкт самозбереження;

4. інстинкт хизування;

5. інстинкт суперництва;

6. владний інстинкт;

7. інстинкт сексуального потягу;

8. материнський інстинкт.

Що з перерахованого є притаманним „одномірній людині” Г.Маркузе ?

1) пасивний, конформістський спосіб життя;

2) некритичне сприйняття об’єктивної реальності;

3) критичне сприйняття об’єктивної реальності;

4) легко піддається маніпуляції;

5) активний спосіб життя;

6) не піддається маніпуляції.

За якими ознаками А Лейпхарт визначає консоціальну демократію ?

1) політична активність громадян;

2) однаковий розподіл матеріальних благ;

3) автономія сегментів і федералізм;

4) велика коаліція;

5) контроль над змінами виробництва;

6) створення нової інтелектуальної технології.

До представників Франкфуртської школи відносять таких вчених:

1) Т.Адорно;

2) Е.Фромм;

3) Ж. Бодріяр;

4) Ф. Шміттер;

5) М.Хоркхаймер;

6) К.Поппер.

До представників нового інституціоналізму як теоретико-методологічного напрямку сучасної політичної науки відносять:

1) Л.фон Мізес;

2) Дж.Марч;

3) Е.Даунс;

4) Г.Лассуел;

5) Й.Ольсен;

6) М.Дюверже.

Хто з перерахованих нижче вчених є представниками теорії раціонального вибору ?

1) Л.фон Мізес;

2) Дж.Марч;

3) Е.Даунс;

4) Г.Лассуел;

5) М.Олсон;

6) М.Сандел.

Які типи комун виділяв американський вчений Р.Б.Фаулер ?

1) соціально-економічна спільнота;

2) спільнота як прояв партисипаторної демократії;

3) релігійна спільнота;

4) екологічна спільнота;

5) інформаційна спільнота;

6) екзистенційна спільнота.

Які з перерахованих нижче типів міжнародних систем виділяв американський вчений М.Каплан ?

1) біполярна система стабільних блоків;

2) ієрархічна система;

3) аграрна система;

4) гнучка біполярна система;

5) вільна біполярна система;

6) периферійна система.

Які з перерахованих нижче типів міжнародних систем виділяв американський вчений М.Каплан ?

1) біполярна система нестабільних блоків;

2) біполярна система розрядки;

3) система повної проліферації;

4) аграрна система;

5) периферійна система;

6) монохроматична система.

Які основні чинники, на думку Д.Белла, визначили перехід від індустріального до постіндустріального суспільства ?

1) перевага сфери виробництва над сферою послуг;

2) перевага сфери послуг над сферою виробництва;

3) створення нової інтелектуальної технології;

4) контроль над змінами виробництва;

5) професіоналізм був витіснений класовим поділом;

6) професіоналізм витіснив класовий поділ.

Які основні інститути визначають сутність «Модерну», на думку Е.Гідденса?

1) капіталізм;

2) індустріалізм;

3) нагляд;

4) контроль над інструментами насильства;

5) національна держава.

Російська дослідниця Т.Алексеєва виділяє три основні методи дослідження політики в рамках інституційного підходу:

1) описово-хронологійчний;

2) історико-оглядовий;

3) апріорно-дедуктивний;

4) описово-індуктивний;

5) історико-компаративістський;

6) формально-легальний.

Хто з перерахованих дослідників відноситься до представників теорії комунітаризму ?

1) Р. Нозік;

2) Дж.Гелбрейт;

3) А.Етціоні;

4) М.Уолзер;

5) А.Макінтайр;

6) І.Крістол.

До основних напрямків неолібералізму відносять:

1) ліберальний реалізм;

2) Мічиганська школа;

3) лібертаризм;

4) Чикагська школа;

5) патерналістський лібералізм;

6) Австралійська школа.

Хто з перерахованих вчених відноситься до представників теорії держави загального благоденства (добробуту) ?

1) Р.Інглхарт;

2) Х. Арендт;

3) С.Гантінгтон;

4) Г. Мюрдаль;

5) Дж. К.Гелбрейт;

6) Д. Белл.

Хто з перерахованих вчених відноситься до представників концепції «інформаційного суспільства» ?

1) Т. Парсонс;

2) Дж.К.Гелбрейт;

3) К.Поппер;

4) М.Кастельс;

5) Й. Масуда;

6) Д.Аптер.

Хто з перерахованих дослідників відноситься до представників теорії модернізації ?

1) Е.Даунс;

2) Х. Арендт;

3) С.Гантінгтон;

4) Л. Пай;

5) Х.Лінц;

6) Д. Белл.

Встановіть відповідність між авторами і їхніми працями:

1) К.Поппер; А) «Символічний обмін і смерть», «Симуляції»;

2) Ж.Бодріяр; Б) «Політичні партії», «Шах королю»;

3) М.Дюверже; В) «Відкрите суспільство і його вороги», «Злиденність історицизму».

1.1А 2.1Б 3.1В 4.2А 5.2Б 6.2В 7.3А 8.3Б 9.3В

Встановіть відповідність між авторами і їхніми працями:

1) М.Фуко; А) «Римський католицизм і політична форма», «Поняття політичного»;

2) Г.Лассуел; Б) «Нагляд і покарання», «Історія сексуальності»;

3) К.Шмітт; В) «Психопатологія та політика», «Пропаганда та просування».

1.1А 2.1Б 3.1В 4.2А 5.2Б 6.2В 7.3А 8.3Б 9.3В

Встановіть відповідність між авторами і їхніми працями

1) Л.фон Мізес; А) «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей»;

2) Ф. фон Хайєк; Б) «Соціалізм: економічний і соціологічний аналіз», «Людська діяльність»;

3) Дж.М.Кейнс; В) «Згубна самовпевненість», «Дорога до рабства».

1.1А 2.1Б 3.1В 4.2А 5.2Б 6.2В 7.3А 8.3Б 9.3В

Хто є учасниками бесіди під час використання методу інтерв’ю?

1. дослідник;

2. анкетер;

3. інтерв’юер;

4. респондент;

5. реципієнт;

6. клієнт.

Що з наведеного є методами відбору експертів?

1. анкетування;

2. метод самооцінки;

3. метод групової оцінки;

4. експеримент;

5. спостереження;

6. метод «снігового нальоту».

Що з наведеного є методами експертного опитування?

1. метод групового інтерв’ю;

2. спостереження;

3. соціометрія;

4. експеримент;

5. метод Дельфі;

6. метод «мозкового штурму».

Які типи шкал використовують для вимірювання характеристик об’єктів у політології?

1. відсоткова шкала;

2. інтервальна шкала;

3. порядкова шкала;

4. інтегральна шкала;

5. номінальна шкала;

6. синусоїдна шкала.

Назвіть середні величини (центральні тенденції розподілу), які використовуються для обробки результатів досліджень в політології?

1. відсоткове співвідношення;

2. середнє арифметичне;

3. мода;

4. медіана;

5. бісектриса;

6. дисперсія.

До засновників «традиційної підходу» в порівняльній політології відносять:

1) К. Маркса;

2) Е. Фрімена;

3) Р. Міхельса;

4) Ф. Лібера;

5) Л. Строса;

6) Дж. Берджеса.

Поняття «ідеального типу» як особливого дослідницького інструменту порівняння було запроваджено:

1) М. Вебером;

2) Г. Спенсером;

3) Р. Міхельсом;

4) М. Ковалевським;

5) Е. Дюркгеймом;

6) Т. Парсонсом.

Основними факторами, що сприяли інституціоналізації порівняльної політології у США були:

1) формування нової соціальної моралі;

2) Політична експансія США;

3) розвиток статистичної науки;

4) поділ суспільства на клас пролетаріату та буржуазії;

5) еміграція інтелектуалів з Європи напередодні та під час Другої світової війни;

6) формування світового ринку.

Піднесення «нової порівняльної політології» в другій половині XX ст. відбулась під впливом наступних подій:

1) проведення Еванстонського семінару (1952 р.);

2) розробки С. Роканом «концептуальної мапи Європи» (1970-ті рр.);

3) створення Норвезької служби даних з суспільних наук (1975 р.);

4) створення Європейського консорціуму політичних досліджень (1970 р.);

5) проведення у 1948 р. під егідою ЮНЕСКО в Парижі першої міжнародної конференції політологів;

6) діяльності Комітету з порівняльної політології, очолюваного Г. Алмондом (1954 р.).

До основних методологічних проблем порівняльної політології відносять:

1) проблему порівнянності;

2) проблему гіперрадикалізму;

3) проблему еквівалентності;

4) проблему «формули компромісу»;

5) проблему виміру;

6) проблему співвідношення засобів та цілей.

Виділяють такі типи порівняльних досліджень:

1) «сase-study» порівняння;

2) пілотажне порівняння;

3) описове порівняння;

4) бінарне порівняння;

5) глобальне порівняння;

6) аналітичне порівняння.

Найважливішими теоретичними парадигмами для сучасної політичної компаративістики виступають:

1) структурно-функціональний підхід;

2) теорія раціонального вибору;

3) парадигма конфлікту;

4) неоінституціоналізм;

5) неомарксизм;

6) герменевтика.

Аналітична концепція тоталітаризму була розроблена в 1950-х роках XX ст. завдяки зусиллям таких вчених:

1) К. Фрідріх;

2) З. Бзежинський;

3) Г. Алмонд;

4) Р. Даль;

5) Х. Арендт;

6) А. Каплан.

Теорія політичних систем була створена в 50-ті роки XX ст. завдяки зусиллям таких американських політологів-компаративістів:

1) Д. Істона;

2) С. Ліпсета.

3) Г. Алмонда;

4) Р. Даля;

5) Р. Макрідіса;

6) Г. Лассуела.

Які науковці запропонували порівняльно-політологічне обгрунтування ролі партій як політичних виразників соціальних розколів ?

1) К. Маркс;

2) Д. Істон;

3) Г. Алмонд;

4) С. Ліпсет;

5) С. Рокан;

6) Г. О’Доннел.

Критерії побудови ідеальних типів демократичних політичних систем Р. Даля:

1) рівень допустимої опозиції/політичної конкуренції;

2) структура суспільства: однорідна чи плюралістична;

3) частка населення, що має право участі у системі публічного суперництва за владу;

4) поведінка еліт: ворожа чи коаліційна;

5) спрямування і сила політичного контролю;

6) внутрішньосистемна автономія.

Критерії типологізації демократичних політичних систем А. Лейпхардта:

1) рівень допустимої опозиції/політичної конкуренції;

2) структура суспільства: однорідна чи плюралістична;

3) частка населення, що має право участі у системі публічного суперництва за владу;

4) поведінка еліт: ворожа чи коаліційна;

5) спрямування і сила політичного контролю;

6) внутрішньосистемна автономія.

Основний внесок в розробку теорії модернізації зробили такі вчені:

1) К. Маркс;

2) Г. Алмонд;

3) Д Істон;

4) Х. Арендт;

5) Д. Растоу;

6) Ш. Ейзенштадт.

Основні типи модернізації за критерієм застосованого механізму:

1) «органічна» модернізація;

2) імітаційна модернізація;

3) амбівалентна модернізація;

4) модернізація «навздогін»;

5) диференційована модернізація;

6) радикальна модернізація.

Основні типи «людини політичної»:

1) аполітична людина;

2) учасник натовпу;

3) пасивна людина;

4) державний урядовець;

5) свідомий громадянин;

6) активна людина.

До основних розділів політичної філософії відносять:

1) політичну фразеологію;

2) політичну онтологію;

3) політичну діалектологію;

4) політичну етнологію;

5) політичну хронологію;

6) політичну епістемологію.

З філософів Античності найбільший вклад в дослідження суспільства внесли:

1) Фалес;

2) Аристотель;

3) Анаксімен;

4) Демокріт;

5) Платон;

6) Парменід.

Питання філософії політики в період Відродження розроблялися :

1) Н. Коперніком;

2) Н. Макіавелі;

3) Л. да Вінчі;

4) Ж. Боденом;

5) Г. Галілеєм;

6) Б. Паскалем.

До основних ідеологів комунітаризму відносять:

1) Дж. Роулза;

2) Ч. Тейлора;

3) Р. Нозіка;

4) Ф. Хаєка;

5) М. Сендела;

6) Р. Дворкіна.

Виділяють наступні політико-філософські підходи до співвідношення політики та моралі:

1) моралізаторський підхід;

2) концептуальний підхід;

3) ціннісно-нейтральний підхід;

4) критично-аналітичний;

5) історико-політичний підхід;

6) компромісний підхід.

Які субсуспільства, згідно А. Тойнбі, дійснювали творчу місію і діяльність щодо своїх цивілізацій?

1) Афіни в третій період розвитку елінського суспільства;

2) Рим в другий період розвитку елінського суспільства;

3) Італія в другий період розвитку західного суспільства;

4) Англія в третій період розвитку західного суспільства;

5) США в четвертий період західної цивілізації;

6) Росія в п'ятий період західної цивілізації.

Прихильники неортодоксального прочитання марксизму (С. Платонов) наголошують, що за К. Марксом комунізм – це:

1) ідеальний стан суспільства, який є метою суспільного розвитку;

2) ідеал, з яким дійсність повинна узгоджуватись;

3) істинне становище, що починає з самого себе;

4) не ідеальний стан, а ціла історична епоха;

5) не ідеальний спосіб виробництва, а сукупність способів виробнцтва;

6) ще не позитивний гуманізм, а гуманізм, що опосередковааний сам собою шляхом подолання приватної власності.

Прихильники неортодоксального прочитання марксизму (С. Платонов) наголошують, що позитивний гуманізм — це:

1) істинне царство свободи, яке настане після комунізму;

2. передісторія – це царство усвідомленої необхідості;

3) комунізм – це царство природної необхідності;

4) стан суспільства, де самоціллю стає розвиток сутнісних сил людини;

5) епоха відчуження включає 5 способів суспільного виробництва;

6) азійський спосіб виробництваа передує рабовласницькому і є наступником первіснообщинного.

Відповідно до тлумачення О. Шпенглера:

1) культури — це живі організми з притаманними їм прасимволами, які осягаються раціонально;

2) культурра є наслідком цивілізації, де панує релігія;

3) цивілізація є вершиною культури з домінуваанням космополітизму;

4) культура народжується як форма опредметнення відповідної душі;

5) цивілізації притаманні техніцизм, мілітаризм, бюрократія, атеїзм.

У теорії циклічної флуктуації соціокультурних суперсистем П. Сорокіна для ідеаційного типу світогляду характерно:

1) переконання, що все має суто матеріальне походження;

2) смисл свого існування люди вбачають в підчиненні божественному абсолюту;

3) основним обєктом впливу є не людська душа, а природа;

4) в пізнанні домінує емпірична наука і розсудкове мислення;

5) в пізнанні домінує внутрішній духовно-містичний досвід.

Які з перерахованих положень є необхідними ознаками етногенези за Л. Гумільовим:

1) поява пасіонаріїв у статистично значущих кількостях напередодні поштовху;

2) поява пасіонаріїв у статистично значущих кількостях в ареалі поштовху;

3) жорстка регламентація поведінки членів новонародженого етносу, контроль шлюбних відносин, встановлення охоронних заходів щодо годуючого ландшафту;

4) демографічних вибух в ареалі поштовху;

5) підвищення національної активності в політичній та культурній царинах життєдіяльності;

6) збереження етнічного стереотипу поведінки в ареалі поштовху.

Неотомістська концепція сенсу історії в інтерпретації Ж. Марітена передбачає:

1) пріоритет граду Божого над градом земним як необхідна умова втілення в життя християнсько-ліберального ідеалу гуманізму;

2) єдність граду земного та граду Божого як необхідна умова втілення в життя християнсько – ліберального ідеалу інтегрального гуманізму;

3) реалізація ідеї «плебісцитарної демократії»;

4) реалізація ідеї «персоналістської демократії»;

5) християнізацію всіх галузей духовної культури та екуменічне зближених релігій;

6) утвердження пріоритету християнства над всіма іншими конфесіями;

7) перехід до ноосфери.

Яке з наведених тверджень відповідає поглядам П.Сорокіна щодо природи соціокультурних суперсистем ?

1) за сенсатного типу в мистецтві домінує оспівування духовної і відкидання тілесної краси;

2) є два типи культури, сенсатна та ідеаційна, що поперемінно змінюють одна одну;

3) є три типи культури, а ідеалістичний тип є гармонізацією чуттєвої та духовної;

4) тепер добігає свого завершення сенсатний тип культури і ми напередодні вступу до ідеалістичного типу культури;

5) тепер добігає свого завершення сенсатний тип культури і ми напередодні вступу до ідеаційного типу культури.

15. Відповідно до тлумачення М.Данилевського щодо соціокультурних типів:

1) кожна культура за весь період свого існування повинна пройти етнічну та цивілізаційну фази;

2) нараховується вісім культур, які є біоорганізмами і можуть співіснувати в різних своїх вікових періодах;

3) цивілізація – це опредметнення неповторних рис етносу, які повинні сягнути своїх меж за цивілізації;

4) є чотири розряди культурно-історичної діяльності та чотири типи культур, а слов’янська належить до чотириосновної і буде синтезом усіх попередніх культур;

5) є чотири розряди культурно-історичної діяльності та чотири типи культур; а слов’янська належить до триосновної і буде синтезом усіх попередніх культур.

Британський мислитель А.Уайтхед розглядав:

1) релігію як емоційну реакцію;

2) взаємини науки і релігії як неминучий конфлікт, коли наука сприймається як система знань, що розвивається, а релігія – як догматичне мислення;

3) науку і релігію як два різні погляди на дійсність, що дають об’ємне бачення світу;

4) науку і релігію як два різні погляди на дійсність, що дають спотворене бачення світу;

5) науку і релігію як два різні погляди на дійсність, що вимагають відмови від релігійної упередженості.

Визначте три «ідеальних» типи політичної культури за типологією Г.Алмонда і С.Верби:

1) патріархальний;

2) гегемоністський;

3) підданський;

4) активістський;

5) домінуючий;

6) інтегрований.

Визначте три «ідеальних» типи легітимності політичної влади за підходом М.Вебера:

1) авторитарний;

2) демократичний;

3) традиційний;

4) тоталітарний;

5) харизматичний;

6) легальний.

На думку Г.Алмонда і С. Верби, в основі політичної культури знаходяться три різновиди орієнтацій населення, а саме:

1) когнітивні;

2) ірраціональні;

3) оціночні;

4) традиційні;

5) афективні.

Які чинники відносив Д.Істон до «вхідних» імпульсів політичної системи ?

1) вимоги суспільства до політичної системи;

2) включення нових елементів суспільства у структуру політичної системи;

3) прийняття рішень суб’єктами політичної системи;

4) створення суспільством умов для функціонування політичної системи;

5) підтримка суспільством політичної системи.

Які чинники відносив Д.Істон до «вихідних» імпульсів політичної системи ?

1) контроль суб’єктів політичної системи над різними сферами суспільного життя;

2) легітимація суб’єктів політичної системи;

3) обговорення суспільством рішень суб’єктів політичної системи;

4) прийняття рішень суб’єктами політичної системи;

5) дії суб’єктів політичної системи по реалізації рішень.

Кого із зазначених вчених можна віднести до авторів теорії політичних систем ?

1) Т.Парсонс;

2) Г.Алмонд;

3) К.Дойч;

4) Д.Істон;

5) П. Лазерсфельд;

6) М.Вебер.

М.Дюверже виділив три історичні форми влади, а саме:

1) анонімна влада;

2) патріархальна влада;

3) індивідуалізована влада;

4) інституціалізована влада;

5) групова влада;

6) харизматична влада.

Які із названих структурних блоків не належать до політичної культури ?

1) пізнавальний (уявлення, міфи тощо);

2) нормативно-оцінний (цінності, норми, переконання тощо);

3) інституційний (традиційні політичні інституції, форми і методи їх діяльності);

4) комунікативний (ЗМІ, Інтернет тощо);

5) емоційний (емоції, почуття, переживання).

Виділіть основні ознаки політичної партії:

1) наявність програми діяльності;

2) централізоване управління регіональними відділеннями;

3) наявність організаційної структури;

4) наявність цілей, пов’язаних з владними відносинами в суспільстві;

5) наявність харизматичного лідера;

6) представництво в органах державної влади.

Відповідь: 1, 3, 4.

Які цілі переслідують групи інтересів в політиці:

1) вплив на державну владу з метою реалізації своїх інтересів;

2) прихід до влади в державі;

3) перетворення в політичну партію;

4) участь у виборах до представницьких структур влади;

5) інформування громадськості й політичних лідерів про потреби й погляди тих чи інших соціальних груп.

Політико-правовий документ «Руська правда» регулював суспільно-політичні й морально-правові відносини та склав підґрунтя для:

1) Магдебурзького права;

2) Литовського статуту;

3) судочинства Гетьманщини;

4) звичаєвого права;

5) візантійського судочинства;

6) польського судочинства.

Назвіть пам’ятки Київської Русі, які подають моральне обгрунтування феномену особистості:

1) «Повчання»;

2) «Присяга херсонесців»;

3) «Моління»;

4) «Велесова книга»;

5) «Повчання архієпископа Луки до братії»;

6) «Пам’ять і похвала князю Руському Володимиру».

«Літопис руський» складений з таких частин:

1) «Велесова книга»;

2) «Літопис Аскольда»;

3) «Повість минулих літ»;

4) «Задонщина»;

5) «Київський літопис»;

6) «Києво-Печерський патерик»;

7) «Галицько-Волинський літопис».

Які реформи провів князь київський Володимир Святославович, отримавши звання першого реформатора на Русі?

1) адміністративну;

2) правову;

3) економічну;

4) релігійну;

5) соціальну;

6) військову.

У яких групах намітилася кристалізація території української народності в часи удільної роздробленості Київської Русі?

1) Київська, Переяславська, Чернігівська і Сіверська;

2) Володимиро-Суздальська, Рязанська;

3) Тверська, Устюзька і Муромська;

4) Новгородська, Псковська, Смоленська;

5) Галицька і Волинська;

6) Полоцька, Вітебська, Турово-Пінська.

Назвіть перші проекти зі створення козацьких державних утворень:

1) Лівобережного князівства (Й. Верещинського);

2) Бузько-Дністровського гетьманства (С. Наливайка);

3) Зазивні універсали (Б. Хмельницького);

4) Маніфестація від імені війська Запорозького до іноземних володарів (Ю. Немирича);

5) Перелік пунктів і покірних прохань (І. Виговського);

6) Універсал до Правобережної України (І. Брюховецького).

Суспільно-політична думка козацько-гетьманської доби оберталася в системі таких ключових ідей та орієнтаційних позицій як:

1) погляд на походження русів та козацтва;

2) боротьба за рівність станів;

3) ідея Руського князівства;

4) ставлення до Визвольної війни російського царизму;

5) образ правителя, погляд на системи правління;

6) осмислення війни і миру;

7) релігійна співпраця з Ватиканом.

Як прийнято називати «Союзний договір» Гетьманщини з Москвою, заключний у 1654 році?

1) «Зазивний універсал»;

2) «Договір про союз із Москвою»;

3) «Березневі статті»;

4) «Союзні статті»;

5) «Договірні статті із російським царем Олексієм Михайловичем»;

6) «Статті-прохання».

Для феномену «малоросійства» др. пол. ХVIII – поч. XIX ст. характерні такі особливі риси як:

1) дружба;

2) доброзичливість;

3) пристосування;

4) заздрість;

5) перевтілення;

6) єдність.

Назвіть засновників гуртка «Руська трійця»:

1) Іван Котляревський;

2) Василь Капніст;

3) Іван Вагилевич;

4) Михайло Максимович;

5) Маркіян Шашкевич;

6) Іван Франко;

7) Яків Головацький.

Назвіть засновників Кирило-Мефодіївського братства:

1) Тарас Шевченко;

2) Микола Гулак;

3) Пантелеймон Куліш;

4) Микола Костомаров;

5) Олександр Маркович;

6) Василь Білозерський;

7) Георгій Андрузький.

Назвіть представників романтичного світогляду суспільно-політичної думки України др. пол. ХІХ ст.:

1) Павло Чубинський;

2) Іван Франко;

3) Микола Лисенко;

4) Памфіл Юркевич;

5) Тадей Рильський.

«Самостійна Україна» - це:

1) праця Михайла Грушевського;

2) праця Івана Франка;

3) праця Миколи Міхновського;

4) журнал у Чикаго (США);

5) журнал у Парижі (Франція);

6) журнал у Лондоні (Велика Британія).

Носіями геополітичної складової державницької думки України вважають:

1) Дмитро Донцов;

2) Станіслав Дністрянський;

3) Юрій Липа;

4) Степан Рудницький;

5) Богдан Кістяківський;

6) Йосип Горновий.

Згідно з Актом проголошення незалежності України її територія є:

1) недоторканною;

2) незалежною;

3) неподільною;

4) самостійною;

5) цілісною;

6) соборною.

Розділ ІІ. Політичні інститути та процеси

Завдання першого рівня