9. Родючість – головна властивість грунту

Родю́чістьґру́нту — характеристика ґрунту, що визначає його здатність підтримки великої кількості рослинного життя, термін найчастіше використовується для опису земель сільськогосподарського призначення.

Родючий ґрунт зазвичай характеризується такими властивостями:

• Багатий на головні елементи, необхідні для живлення рослин: азот, фосфор і калій.

• Містить достатньою кількість мікроелементів, таких як бор, хлор, кобальт, мідь, залізо, магній, марганець, молібден, сірка і цинк.

• Містить органічну речовину ґрунту, що покращує його структуру та допомагає утриманню вологи.

• Кислотність в діапазоні pH від 6,0 до 6,8.

• Добра структура, що забезпечує необхідний дренаж.

• Набір мікроорганізмів, корисних для росту рослин.

• Велика товщина верхнього шару ґрунту.

В сільському господарстві родючі ґрунти зазвичай отримуються за допомогою ряду мір збереження та меліорації ґрунтів.

Підвищення родючості ґрунтів досягається за рахунок прове-дення меліорації (вапнування, гіпсування), науково обґрунтовано-го застосування органічних та мінеральних добрив, ґрунтозахис-них технологій вирощування сільськогосподарських культур.

Для забезпечення рослин достатньою кількістю поживних ре-човин з урахуванням біологічних і сортових особливостей, вели-чини запланованого врожаю, агрохімічних та інших властивостей ґрунтів необхідним є додержання конкретної системи. Ця систе-ма складається з таких ланок: 1) визначення необхідності прове-дення хімічної меліорації, внесення певної кількості органічних і мінеральних добрив, меліорантів з урахуванням запасу поживних речовин і прогнозування родючості ґрунтів; 2) розподіл ресурсів засобів меліорації; 3) розроблення системи і плану застосування добрив, які забезпечують виконання планів виробництва сільсько-господарської продукції і відтворення родючості ґрунтів; 4) скла-дання проектно-кошторисної документації на застосування засобів хімізації; 5) здійснення авторського нагляду і контролю за викори-станням засобів хімізації; 6) визначення ефективності застосуван-ня засобів хімізації, частка їх у досягнутому рівні врожайності.

Список используемой литературы

1. Багаутдинов Ф.Я., Хазиев Ф.Х. Состав и трансформация органического вещества почв. Уфа: Гилем, 2000. 210 с.

2. Хабиров И.К., Габбасова И.М., Хазиев Ф.Х. Устойчивость почвенных процессов. Уфа: БГАУ, 2001. 360 с. 3. Кольцова Г.А., Хазиев Ф.Х., Габбасова И.М. Фосфатное состояние почв Башкортостана. Уфа: Гилем, 2001. 212 с. 4.  Мукатанов А.Х. Лесные почвы Башкортостана. Уфа:Гилем, 2002. 260 с. Габбасова И.М. Деградация и рекультивация почв Башкортостана. Уфа: Гилем, 2004. 283 с. 5. Мукатанов А.Х. Особо ценные почвы Башкортостана. Уфа: Гилем, 2004. 178 с. 6.  Хазиев Ф.Х. Методы почвенной энзимологии. М.: Наука, 2005. 252 с. 7.  Герасимов И.П., Глазовская М.А. Основы почвоведения и географии почв. – М.: Изд-во географической лит-ры. – 1960. – 490 с. 8. Глазовская М.А. Почвы зарубежных стран: Учеб. пособие. – М.: Высш. школа, 1983. – 312 с. 9. Добровольский В.В. География почв с основами почвоведения. М.: Изд-во Владос. – 1999. – 383 с. 10.  Кауричев И.С. Почвоведение. – М.: Агропромиздат, 1989. – 179 с.