
- •Два слова до вступу
- •Бували дні (ревія) Дійові особи:
- •Львів за часів Польщі, роки 30-ті століття 20-го. Замарстинів Сцена перша
- •Сцена друга
- •Сцена третя
- •Сцена четверта
- •Сцена п’ята
- •Сцена шоста
- •Сцена сьома
- •Сцена восьма
- •Сцена дев'ята
- •Сцена десята
- •Сцена одинадцята
- •Сцена перша
- •Сцена друга
- •Сцена третя
- •Сцена четверта
- •Сцена п’ята
- •Сцена п’ята
- •Сцена шоста
- •Сцена сьома
- •Сцена восьма
- •Сцена дев'ята
- •Сцена десята
- •Сцена одинадцята
- •Сцена дванадцята
- •Сцена тринадцята
- •Сцена чотирнадцята
- •Сцена п’ятнадцята
- •Сцена шістнадцята
- •Сцена сімнадцята
- •Сцена вісімнадцята
- •Сцена дев’ятнадцята
- •Фінальна сцена
Фінальна сцена
Непевне світло непевного дня проганяє морок. Та ж сама вулиця, але порожня. Афішна тумба заклеєна польськими патріотичними плакатами. Біля тумби С п і в а к в розстебнутому пальті й капелюсі читає газету. Його обличчя похмуре.
Входить Б і л о е м і г р а н т. Він удавано-спокійний, але на його лиці читається відчуття глухого кута та незламної рішучості відчаю
Б і л о е м і г р а н т. Доброго здоровья! (подає руку Співакові) Что пишут?
С п і в а к. Німці під Варшавою.
Б і л о е м і г р а н т. А о том, что они подо Львовом, не говорится?
С п і в а к. Думаю, зараз не час для жартів…два тижня війни…
Б і л о е м і г р а н т. Две недели войны, и германцы дошли до Львова и Бреста. За две недели польская армия разбита, а польское правительство, бросив свою страну и свой на-род на произвол судьбы, геройски бежало в Румынию! В Европейской войне мы не отдали своих рубежей врагу! Но сейчас иные времена (похмуро замовкає) Да ведь это еще не са-мое худшее…
С п і в а к. (тривожно) Ви про червоних?
Б і л о е м і г р а н т. Уж не про белых, это точно! Мне кажется… Стой! Слышишь?
Чути постріли.
С п і в а к. Стріляють! Близько…
Б і л о е м і г р а н т. Интересно мне, что там делается… А ты бежал бы домой!
С п і в а к. Навіщо? Що мені там робити? Мене ніхто й ніде не чекає…
Б і л о е м і г р а н т. Тебя смерть ждет, это я тебе гарантирую! Герой…мне нечего терять. Мне! А тебе что? Тоже?
С п і в а к. (твердо) Також.(кидає газету на землю)
Збоку вибігає бліда М а р і ч к а, в якої всі ознаки нервового потрясіння
М а р і ч к а (захлинаючись) Господи, що твориться! Боже милосердний, навіщо, навіщо!
С п і в а к. (схвильовано) Що сталось?!
М а р і ч к а. Ні, ні, того не може бути… (притуляється до афішної тумби, закриває лице руками. Схлипує) За що…за що…Богдане… (сповзає по тумбі вниз, плаче)
Б і л о е м і г р а н т. Мои поздравления, дорогие господа! Польше конец.
С п і в а к. Я не знаю, що й думати. Цей ранок…цей дивний ранок…що в місті?
Б і л о е м і г р а н т. Подозреваю, в городе весело.
С п і в а к. (немов отямившись) Що ви таке говорите? Польща боротиметься до кінця! Німців не буде.
Б і л о е м і г р а н т. Уж лучше бы немцы были. Красные будут, чтоб их черти взяли! Эх, погубил я тут с вами свою жизнь несколькими годами раньше, чем следовало б!
С п і в а к. (розгублено-вражено) Як! Нічого такого бути не може…червоні – тут? Так тоді німці їх не пустять… От Марічка…
Б і л о е м і г р а н т. Да причем тут она? У нее несчастье, ей не до нас. Оставь ее!
М а р і ч к а. (крізь сльози, нервово-розпачливо) Богдане, Бодю…чому саме тебе!..
С п і в а к. Так…так…он воно що! (хоче щось сказати)
Б і л о е м і г р а н т. Погоди! И ты не кричи, милаша. Я скажу…да, это наша вина. Наша вина за восемнадцатый год, за двадцатый! Мы не могли объединиться, все хотели быть впереди, штабы гнули каждый свою линию …не смогли встать грудью на защиту оте-чества, и вот теперь ядовитые семена красной заразы разнеслись над миром! Мы уходим. Никому из нас нет жизни в этом новом мире! Я бежал, всю Европу обежал, а своего угла не нашел. Мой угол на всем земном шаре лишь один, и он уже давно занят! Поэтому я рад, что наконец пришел час, когда можно с чистой совестью уйти. И тогда меня не будет мучить стыд за позор и поругание моей Родины, за бесцельные годы, проведенные в европейских задворках!
М а р і ч к а. (тремтячим голосом) А ми просто хотіли жити далі! Хотіли жити, любити, страждати – хай так! але так же, як і всі люди, повсюди у світі…у цьому жахливому світі...
Б і л о е м і г р а н т. Теперь нет места для чувств! Выше голову, милаша! А я, российский офицер, встречаю смерть достойно, глядя ей в глаза. Так, как и следует умирать перед ли-цом сильнейшего, но презираемого тобой врага! Они придут сюда с "Интернационалом"! ха-ха! (випрямляється, перетворившись на офіцера царської армії. Співає на мотив "Прощання Слов'янки"):
Все мы дети великой державы! Все мы помним заветы отцов!
Ради знамени, чести, и славы не жалей ни себя! Ни врагов!
Встань, Россия из рабского плена…
Чути немов удар грому, потім бій кулеметів, і твердий, на весь зал голос к о м у н і с т а
Г о л о с. Хай живе радянська влада над Західною Україною! Хай живе Возз’єднання! Хай живе великий Сталін!
Все провалюється в морок, опісля чого спалахує нерівне та чуже насичено-червоне освітлення. Б і л о е м і г р а н т лежить на землі в багровій калюжі, біля нього скривавлений кашкет. С п і в а к сидить біля тумби, дивлячись мертвим поглядом вгору. По грудях в нього тече кров. Біля його ніг М а р і ч к а з багровою смужкою від кутка рота, її засклянілі зелені очі дивляться в зал. Збоку від тумби в бордовому проході видно темний повішений силует, в якому можна пізнати Б о г д а н а. З краю з'являється Я н а О с м о л о в с ь к а, вона робить фотографії з багряними спалахами. Біля неї проходить
М а р и н а, говорить їй: "Цих знімків ніхто ніколи не побаче!". Обох поглинає темрява.
З тумби обідрані всі польські плакати, замість них наклеєний заклик до "Трудящих Західної України йти на Народні збори". За вулицею, в багровому тумані, з'являється
оркестра на чолі з Г е н р і х о м В а р с о м. Оркестранти стоять в ряд, мов
на офіційному прийнятті, і грають танґо "Забвение".
А л ь б е р т Г а р р і с. Почьєму, я сам нє знаю
Но всєгда я вспомінаю
Нашей любві вєсєнній дєнь,
В паркє цвєтушчую сірьєнь…
Прожилі ми дєнь вєсєнній,
Отцвєлі кусти сірьєні
Жалко ліш тєх бьєзумних слов
Зачьєм с тобой ми говорілі про любов?...
Оркестра грає мінорну мелодію танґо. Під її звуки завіса закривається
1 Ти забула, я знаю, я знаю…що мене кохала…
1 Жахливе життя без тебе. Без тебе… (рум.)
2 Прокляття в ясну ніч (рум.)