Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
_БУВАЛИ ДНІ (ревія).doc
Скачиваний:
4
Добавлен:
28.09.2019
Размер:
10.4 Mб
Скачать

Фінальна сцена

Непевне світло непевного дня проганяє морок. Та ж сама вулиця, але порожня. Афішна тумба заклеєна польськими патріотичними плакатами. Біля тумби С п і в а к в розстебнутому пальті й капелюсі читає газету. Його обличчя похмуре.

Входить Б і л о е м і г р а н т. Він удавано-спокійний, але на його лиці читається відчуття глухого кута та незламної рішучості відчаю

Б і л о е м і г р а н т. Доброго здоровья! (подає руку Співакові) Что пишут?

С п і в а к. Німці під Варшавою.

Б і л о е м і г р а н т. А о том, что они подо Львовом, не говорится?

С п і в а к. Думаю, зараз не час для жартів…два тижня війни…

Б і л о е м і г р а н т. Две недели войны, и германцы дошли до Львова и Бреста. За две недели польская армия разбита, а польское правительство, бросив свою страну и свой на-род на произвол судьбы, геройски бежало в Румынию! В Европейской войне мы не отдали своих рубежей врагу! Но сейчас иные времена (похмуро замовкає) Да ведь это еще не са-мое худшее…

С п і в а к. (тривожно) Ви про червоних?

Б і л о е м і г р а н т. Уж не про белых, это точно! Мне кажется… Стой! Слышишь?

Чути постріли.

С п і в а к. Стріляють! Близько…

Б і л о е м і г р а н т. Интересно мне, что там делается… А ты бежал бы домой!

С п і в а к. Навіщо? Що мені там робити? Мене ніхто й ніде не чекає…

Б і л о е м і г р а н т. Тебя смерть ждет, это я тебе гарантирую! Герой…мне нечего терять. Мне! А тебе что? Тоже?

С п і в а к. (твердо) Також.(кидає газету на землю)

Збоку вибігає бліда М а р і ч к а, в якої всі ознаки нервового потрясіння

М а р і ч к а (захлинаючись) Господи, що твориться! Боже милосердний, навіщо, навіщо!

С п і в а к. (схвильовано) Що сталось?!

М а р і ч к а. Ні, ні, того не може бути… (притуляється до афішної тумби, закриває лице руками. Схлипує) За що…за що…Богдане… (сповзає по тумбі вниз, плаче)

Б і л о е м і г р а н т. Мои поздравления, дорогие господа! Польше конец.

С п і в а к. Я не знаю, що й думати. Цей ранок…цей дивний ранок…що в місті?

Б і л о е м і г р а н т. Подозреваю, в городе весело.

С п і в а к. (немов отямившись) Що ви таке говорите? Польща боротиметься до кінця! Німців не буде.

Б і л о е м і г р а н т. Уж лучше бы немцы были. Красные будут, чтоб их черти взяли! Эх, погубил я тут с вами свою жизнь несколькими годами раньше, чем следовало б!

С п і в а к. (розгублено-вражено) Як! Нічого такого бути не може…червоні – тут? Так тоді німці їх не пустять… От Марічка…

Б і л о е м і г р а н т. Да причем тут она? У нее несчастье, ей не до нас. Оставь ее!

М а р і ч к а. (крізь сльози, нервово-розпачливо) Богдане, Бодю…чому саме тебе!..

С п і в а к. Так…так…он воно що! (хоче щось сказати)

Б і л о е м і г р а н т. Погоди! И ты не кричи, милаша. Я скажу…да, это наша вина. Наша вина за восемнадцатый год, за двадцатый! Мы не могли объединиться, все хотели быть впереди, штабы гнули каждый свою линию …не смогли встать грудью на защиту оте-чества, и вот теперь ядовитые семена красной заразы разнеслись над миром! Мы уходим. Никому из нас нет жизни в этом новом мире! Я бежал, всю Европу обежал, а своего угла не нашел. Мой угол на всем земном шаре лишь один, и он уже давно занят! Поэтому я рад, что наконец пришел час, когда можно с чистой совестью уйти. И тогда меня не будет мучить стыд за позор и поругание моей Родины, за бесцельные годы, проведенные в европейских задворках!

М а р і ч к а. (тремтячим голосом) А ми просто хотіли жити далі! Хотіли жити, любити, страждати – хай так! але так же, як і всі люди, повсюди у світі…у цьому жахливому світі...

Б і л о е м і г р а н т. Теперь нет места для чувств! Выше голову, милаша! А я, российский офицер, встречаю смерть достойно, глядя ей в глаза. Так, как и следует умирать перед ли-цом сильнейшего, но презираемого тобой врага! Они придут сюда с "Интернационалом"! ха-ха! (випрямляється, перетворившись на офіцера царської армії. Співає на мотив "Прощання Слов'янки"):

Все мы дети великой державы! Все мы помним заветы отцов!

Ради знамени, чести, и славы не жалей ни себя! Ни врагов!

Встань, Россия из рабского плена…

Чути немов удар грому, потім бій кулеметів, і твердий, на весь зал голос к о м у н і с т а

Г о л о с. Хай живе радянська влада над Західною Україною! Хай живе Возз’єднання! Хай живе великий Сталін!

Все провалюється в морок, опісля чого спалахує нерівне та чуже насичено-червоне освітлення. Б і л о е м і г р а н т лежить на землі в багровій калюжі, біля нього скривавлений кашкет. С п і в а к сидить біля тумби, дивлячись мертвим поглядом вгору. По грудях в нього тече кров. Біля його ніг М а р і ч к а з багровою смужкою від кутка рота, її засклянілі зелені очі дивляться в зал. Збоку від тумби в бордовому проході видно темний повішений силует, в якому можна пізнати Б о г д а н а. З краю з'являється Я н а О с м о л о в с ь к а, вона робить фотографії з багряними спалахами. Біля неї проходить

М а р и н а, говорить їй: "Цих знімків ніхто ніколи не побаче!". Обох поглинає темрява.

З тумби обідрані всі польські плакати, замість них наклеєний заклик до "Трудящих Західної України йти на Народні збори". За вулицею, в багровому тумані, з'являється

оркестра на чолі з Г е н р і х о м В а р с о м. Оркестранти стоять в ряд, мов

на офіційному прийнятті, і грають танґо "Забвение".

А л ь б е р т Г а р р і с. Почьєму, я сам нє знаю

Но всєгда я вспомінаю

Нашей любві вєсєнній дєнь,

В паркє цвєтушчую сірьєнь…

Прожилі ми дєнь вєсєнній,

Отцвєлі кусти сірьєні

Жалко ліш тєх бьєзумних слов

Зачьєм с тобой ми говорілі про любов?...

Оркестра грає мінорну мелодію танґо. Під її звуки завіса закривається

1 Ти забула, я знаю, я знаю…що мене кохала…

1 Жахливе життя без тебе. Без тебе… (рум.)

2 Прокляття в ясну ніч (рум.)