Сцена сьома

Вечір. Ліхтарне світло. М а р и н а та М а р у щ е н к о виходять із темряви.

М а р и н а. Я би і не подумала ніколи, що ти будеш так говорити…

М а р у щ е н к о. Це дивно? (дивиться на неї)

М а р и н а. Ні. Просто всі мовчали. І саме ти врятував ситуацію…я думаю, Янка тобі дуже вдячна.

М а р у щ е н к о. Радий, коли вдячна.

М а р и н а. Я буду завтра з нею бачитись, то обов’язково розпитаю…

М а р у щ е н к о. (з сумною посмішкою) Думаєш, треба? До завтра вона вже мене забуде. Так має статись.

М а р и н а. Має статись? Чому?

М а р у щ е н к о. Бо в неї своє, повне подій мистецьке життя.

М а р и н а. А в тебе?

М а р у щ е н к о. А в мене все звично. Моя потрібність в цьому житті не більша за потріб-ність якогось там голуба. Який не виконує жодної ролі.

М а р и н а. Ну, якщо вже так брати, то все для чогось потрібне. Ми ж не просто живем… все, влаштоване на цьому світі, має якесь своє призначення.

М а р у щ е н к о. (сміючись) Ну так, і навіть я. (щось шукає в кишені, виймає листівку) За-був навіть…

М а р и н а. Шо це?

М а р у щ е н к о. Запрошення на жидівський раут.

М а р и н а. А, так в мене теж таке є! Мені цікаво, я ніколи не була на чомусь подібному…

М а р у щ е н к о. То етно-вечірка, зі співом, танцями, частуванням та винами. Підозрюю, що має бути красиво, але при тому забагато жидів.

М а р и н а. Я хотіла би сходити. Коли то?

М а р у щ е н к о. (розглядає листівку) Післязавтра з вечора. Я знаю, де це. Можливо, да-вай підемо?

М а р и н а. Давай! Люблю такі штуки. (раптово показує вгору) Бачиш – вікно? Там живе Янка!

М а р у щ е н к о. Так? (дивиться за напрямом її руки) Запам’ятаю.

М а р и н а. (з відтінком ревнощів) Навіщо?

М а р у щ е н к о. Знатиму, де тебе шукати, якщо не знайду вдома чи в академії.

М а р и н а. (кокетливо) А ти вже збираєшся мене шукати?

М а р у щ е н к о. Чому би й ні?

М а р и н а. Послухай, а ти їздив колись на фестини?

М а р у щ е н к о. Їздив, і навіть цим літом. Двічі.

М а р и н а. А де другий раз?

М а р у щ е н к о. В Румунію, до Чернівецького повіту. А вперше там, де і ти, мабуть…

М а р и н а. (пожвавившись) Ти знав такого…

М а р у щ е н к о. (зупиняється) У мене є пропозиція продовжити цю розмову за келихом вина. Адже завтра ми не побачимось…

М а р и н а. Так, завтра ми не побачимся. І дякую за ідею…

М а р у щ е н к о. (дивиться їй в очі) Скажи, що погоджуєшся?

М а р и н а. (сміється) Була б дурна, якби відмовилась! Вечір в цікавому товаристві, в хо-рошому закладі – що може бути краще? Хоча, цей вечір гарний і теплий.

М а р у щ е н к о. Гарний і теплий – це для романтичних парочок в парку…а нам до них далеко.

М а р и н а. Хмм…то куди підем?

М а р у щ е н к о. Я знаю тут один винний погребок, там завжди є вільний столик…

М а р и н а. (посміхаючись) Тоді не варто чекать.

М а р у щ е н к о. Згоден (бере її за руку, обидва йдуть в морок)

Сцена восьма

Кабаре. Безліч людей, майже всі місця зайняті, в залі стоїть галас від того, що за кожним столиком ведеться своя розмова. Музиканти (с а к с о ф о н і с т, с к р и п а л ь та г і т а р и с т) грають джазову мелодію "Może kiedyś innym razem". І л ь о н а несе закуски, пробираючись між столиками. Ближче за всіх до глядачів сидить Б і л о е м і г р а н т в своєму звичному стані. Перед ним – дві порожніх пляшки, й одна наполовину повна. Сходами спускаються М а р и н а та Я н а О с м о л о в с ь к а, жваво розмовляючи між собою. Назустріч їм летить І л ь о н а, з порожньою тацею.

Я н а. (зачувши мелодію) Może kiedyś innym razem, dżiś narazie nie... Dżiśaj głowa jest pod gazem, nie wie czego chce! (посмішка)

М а р и н а. Ілонка, нам дві кави і…

І л ь о н а. Присядьте десь, і я до вас за хвильку підійду! (зникає)

М а р и н а. Янка, я знаю всякі місця у Львові, але тут ще не була!

Я н а. Класна кав’ярня, тут можна добре посидіти, і ще є естрада. Втім, погане я б не порадила…

М а р и н а. Так, так, тобі можна іноді довірять! (сміється)А ціна по якості?

Я н а. (усміхаючись) Як всюди, не гірше і не краще. А от ще, в "Атляс", до Едзя, ходить забагато наших людей…а тут зовсім різна публіка. Ну, побачиш!

Б і л о е м і г р а н т. (п’яно наспівує) Оч-чи черные, очи страст-тные…очи жгучие…и пр-рек-красные… К-как люб-блю я вас… (замовкає)

М а р и н а. (дивлячись на нього) Я вже бачу… (з посмішкою) Тут і правда співають!

Сідають за сусідній стіл, в ближчому до сцени ряді

Ну і як враження по вчорашньому?

Я н а. Я хотіла ще раз окремо вам всім подякувати за те, що бачила там ваші любі облич-чя. Але коли мені почали говорити про плакат, я в першу мить навіть не знала, як реагу-вати. Мене мов паралізувало, це було так дивно чути…

М а р и н а. А я була така зла, коли те почула! Ні, ну коли ти зовсім не шариш у мистец-тві, у його сучасній ситуації, то навіщо взагалі шось там ляпати?

Я н а. Деякі люди вважають, що тільки все класичне має право на життя.

М а р и н а. Я читала про тебе у ранішній "Хвілі" і, уяви собі, все описано дуже реально і точно, ніби той, хто писав, був там! От бачиш, ти прославилась на весь Замарстинів…

(сміється)

Я н а. Та, кожен жид відтепер буде зі мною вітатись, і просити автограф! Я щаслива (пос-

міхається) такій перспективі…

М а р и н а. (дістає портсигар, закурює папіроску) Слухай, стара, але я хотіла тебе запи-тать…

Я н а. Я – повна уваги! Глибокої, щирої та здатної до співпраці із будь-яким питанням.

М а р и н а. От скажи мені…я розумію, щó ти вкладала в зміст цієї виставки…але навіщо ти намалювала Шевченка?

Я н а. Тобі чесно, чи так, для галочки?

М а р и н а. Бажано чесно.

Я н а. Мені було цікаво, яку це викличе реакцію. Тобто, якщо раптом до теми робіт додати щось таке…не зовсім з ними поєднуване. І пов’язане із повністю іншою культурою. Я просто перевірила своє роздуми та підозри.

М а р и н а. Вдало?

Я н а. Краще не можна!

Мов з-під землі, з'являється І л ь о н а

І л ь о н а. Яно, привіт! Ти вже забула про наше кабаре?

Я н а. Абсолютно не забула, хіба ж не бачиш? (всміхається) Почастуй київську гостю!

І л ь он а. (Марині, посміхаючись) І що, київська гостя?

М а р и н а. Принеси нам каву і хорошу наливку…

Я н а. Слив'янку Бачевського, ви ще маєте? Пам'ятаєш, Ільон? (робить дурнувате-веселе обличчя, звузивши очі й підморгнувши дівчині)

І л ь о н а. Ніколи не забуду (посміхається)

Я н а. Ну то вперед, ми чекаєм!

І л ь о н а пропала

М а р и н а. А я йду наколку робити…

Я н а. (з посмішкою. Жваво) О! а де, а шо, а де?

М а р и н а. Осьо тут (схиляє голову, показує на шию), або між лопатками. Хочу таїланд-ську молитву, символи…а ти сьодня на курси?

Я н а. Канєшно, сьогодні. (сміється) Завтра, з раночку.

М а р и н а. (в сторону Б і л о е м і г р а н т а) Учітся. (посміхаючись, розводить руками, немов їй того не зрозуміти)

Б і л о е м і г р а н т. К-как люб-блю я в-вас… (п'є)

Я н а. А тепер давай я тебе запитаю.

М а р и н а. Так, стара!

Я н а. Востаннє я два рази тебе бачила, і обидва – в товаристві незнаного пана. Хто це?

М а р и н а. (зам'явшись) Ну…я сама не знаю, якшо чесно, чим він займається. Але…

Я н а. Агааа! (дивиться в стелю з виразом обличчя "ні, не чув") Вєлікіє льюбовниє похож-дєнія? Розумєм, вшистко розумєм!

М а р и н а. Та ні, Янка, не те щоб…та якби ти знала, скільки часу ми знайомі, ти б здиву-валась.

Я н а. (з насмішкою) Здивуй мене! Благаю, здивуй!

М а р и н а. Сьогодні – третій день. І мені цікаво з ним говорити, приємно гуляти містом. У нас багато спільних інтересів, і деякі спільні знайомі. А ще ми з ним (м’яко та сумно) з одного краю…

Я н а. Круто. Так зробіть щось хороше…

М а р и н а. Ти думаєш?

І л ь о н а приносить пляшку наливки та дві філіжанки кави, цукерничку.

Ілонка, а рахунок потім?

І л ь о н а. Потім. Ви прийшли дуже вчасно, сьогодні будуть співати.

М а р и н а. (киваючи на Білоемігранта) То хіба не весь концерт?

І л ь о н а. Ні. Тут всі співають, і навіть маленька Ільонка.

Я н а. О, так! (Марині) Як вона співає! (тихіше) і як танцює…

І л ь о н а. Яночко, чи не забагато ти говориш?

Я н а. (закриваючи рота рукою) Пардон, пробач. Дай я тебе поцілую за образу…

І л ь о н а. Наступним разом так легко тобі не пройде. (швидко, але красиво цілується з Яною, щоби не побачив ніхто з гостей, далі летить по своїх справах)

М а р и н а. Але порядки тут у вас… (сміючись, відкриває слив'янку) Будемо до кави, чи окремо?

Я н а. Зрозуміло, що окремо!

Зі сходів ввалюється трійка п о л я к і в з вчорашньої виставки, поруч із ними йде

З а к о л я б і н а. Всі разом шумно розсаджуються за столиком. К в і т к а, побачивши Марину з Яною, махає їм рукою

1-й п о л я к. …я ж казав, що все має бути прекрасне! І від того…

З а к о л я б і н а. (розширивши очі) Краса нездатна до кохання. Краса порожня всередині. Краса суть ілюзія.

1-й. Суть ілюзія?

3-й. Краса є ілюзія. Не показуй при всіх, що ти закінчив три класи гімназії!

2-й. Красиво сказано. Твій вислів?

З а к о л я б і н а. Не мій. Це з латини, яку ми вивчали в академії.

1-й. Ти знаєш латину? А ще які мови?

З а к о л я б і н а. А ще українську, російську, польську і розумію німецьку. (сміється) Всього потроху – значить дилетант!

3-й. Що будемо брати?

2-й. Як планували.

З а к о л я б і н а. Як ви планували – то не занадто?

3-й. Ні, в самий раз. От він (вказує на першого) п'є, як верблюд.

1-й. Ну неправда! Що ж ви постійно мене…

З а к о л я б і н а. Ша, як кажуть в Одесі-мамі! Сваритись без мене.

Б і л о е м і г р а н т. Ах, Одесса, милааая Одесса!...

Підходить І л ь о н а

3-й. Три вина "Кагор".

З а к о л я б і н а. Ей, товаришу!

2-й. Квітко, не переймайся, тобі майже нічого не дістанеться.

П о л я к и сміються, І л ь о н а йде до сходів

1-й. Але про що я?

3-й. Ти ніколи і ні про що.

С п і в а к з'являється непомітно, сідає на край сцени. Він в смокінгу, лакованих туфлях, білій краватці-метелику. Ніхто не звертає на нього уваги

М а р и н а. (розливаючи наливку по келишках) За твою першу, і не останню виставку!

Я н а. Спасибі… (п'ють) Наливочка як?

М а р и н а. На диво смачна. Ти маєш на тому смак…

І л ь о н а приносить полякам вина, побачивши Співака, підсідає до нього

І л ь о н а. Бачите, скільки тут ваших знайомих.

С п і в а к. Усіх бачив вчора.

І л ь о н а. Ну так, ви розказували. Привітайтеся з Маринкою, може?

С п і в а к. Ні…не хочу. Я взагалі хочу відспівати й піти.

І л ь о н а. До вас має приїхати кохана троюрідна тітка із Кракова?

С п і в а к. Ні, мене чекає порожня квартира на четвертому поверсі і ліжко під високим кухонним вікном.

І л ь о н а. Ви спите в кухні?

С п і в а к. Тільки подумай, в кімнаті не можу заснути. А в кухні у мене такий тапчан, чи не знаю навіть як назвати – і там сплю. Повітря свіже…

І л ь о н а. Пийте снодійне.

С п і в а к. Тобі не набридло жартувати?

І л ь о н а. Найдивніше, що це не був жарт. Але ви знову дуже вміло перевели розмову в інший напрям. Чого ж вам тоді не сидиться серед веселих людей у рідному кабаре? Вас і так ніхто ніде не чекає.

С п і в а к. От тому і не сидиться.

І л ь о н а. О, подивіться! Наші з вами любі приятелі!

Сходами спускаються Б о г д а н та М а р і ч к а.

Він у звичному однострої, вона у вишиванці

С п і в а к. (зітхає) За що мені це все?

І л ь о н а. Якби я мала біля себе естраду та співацький голос, я би використала це на свою користь. От саме зараз. Коли вони двоє тут.

С п і в а к. (похмуро) Що?.. (задумується) Ну так! (щось шепоче Ільоні, та киває на знак згоди)

М а р і ч к а. Це кабаре, а не ресторація…

Б о г д а н. Не можна ходити в одне і те саме місце.

М а р і ч к а. Дивися, які тут люди!..

Б о г д а н. Погоджуюсь, аудиторія не надто славна. Москальський офіцер, напівхудожни-ки з вчорашньої виставки, поляки. І Осмоловська, до речі. Сидять, радіють своєму тріум-фу, радіють, що зробили іншим прикрість та велику образу… Але при тому є одна ко-ристь.

М а р і ч к а. Яка ж?

Б о г д а н. Відсутність знайомих. Тут зможемо побути на самоті.

Я н а. (з келишком в руці, Марині) Подивись, подивись! Он за той столик…

М а р и н а. (обертається) Які люди! Якось це місце їм не пасує…

Я н а. Правда?

Б о г д а н. І коли ж до нас підійдуть?

М а р і ч к а. Може, тут нема офіціянтів?

І л ь о н а біля них

І л ь о н а. (крижаним голосом, без тіні посмішки) Що бажаєте?

Б о г д а н. (презирливо оглядівши її) Ніби українки чи хоча б польки не було, що взяли ци-ганку.

І л ь о н а. (без емоції) Ще раз дозволите собі націоналістичний випад, покличу директора. Матимете неприємності.

Б о г д а н. (бурмоче) У вісімнадцятому році не поставили таких на місце… Принеси нам дві кави. (Ільона йде) Це ж вона?

М а р і ч к а. (тремтячим голосом) Вона. Бодю, навіщо ми сюди прийшли? Хіба не було інших місць? Мені тут задушливо, всі люди тут чужі…так добре було в "Новій хаті", де бачиш тільки рідні, знайомі обличчя…

І л ь о н а з'являється на естраді

І л ь о н а. Прошу мить уваги! А зараз перед шановною аудиторією виступить наша зірка, колишній соліст оркестри Генріха Варса, що виконає для вас прекрасне танґо львівського музиканта Весоловського!

В залі оплески. На естраді опиняється С п і в а к. Музики починають тангову мелодію

Б і л о е м і г р а н т. Брав-во! (п'є шампанське)

М а р и н а. (весело) Дивись, Янко, дивись! Ми ж разом з ним вчились!

Я н а. Так, я пам’ятаю. (п'є)

С п і в а к. (оглядівши залу, зупиняє погляд на Марічці)

Бували дні, п’яніла ти з любови,

І незабутнє слала у листах…

При стрічах ти гляділа так чудово,

Невинний усміх мала на устах.

І л ь о н а з'являється з чашками кави, встигає послати йому погляд.

Весь наступний час пісні вона виринає в різних місцях серед столиків

І що ж ти, люба! В тому всьому винна,

Твої чуття мінливі, як і ти!

Твоя любов, як баєчка невинна,

Хоч і уста принадливі такі…

Б і л о е м і г р а н т спирається на руку, його обличчя стає похмурим. Він в спогадах

Б о г д а н тихо говорить щось М а р і ч ц і, вона збентежено, прозоро та безцільно

дивиться в простір

І що ж тобі сказати, як розлюбиш,

Наступним реченням немов звертається до Марічки

Мені промовиш "Іншого люблю"

Невже в чеканні знову за тим знудиш,

І нагадаєш про любов свою?

М а р и н а киває О с м о л о в с ь к і й на естраду, нахиляться їй до вуха. Я н а сміється, М а р и н а відвертається й слухає

Бували дні, нам заздрили в коханні,

Ми процвітали, мов квітки в полях.

Пропало все! Заляг туман розстання

І чужий хтось вже має щастя час.

З очей Б і л о е м і г р а н т а збігає сльозинка

М а р і ч к а обертається до Б о г д а н а, притуляється до нього. Вона помітила погляди співака.

І що ж ти, люба, в тому всьому винна…

Твої чуття мінливі, як і ти!

Твоя любов, як баєчка невинна,

Хоч і уста принадливі такі!

Бурні оплески, окремі сильніше

М а р и н а. (з місця) Виїмково! (підіймає келишок)

З а к о л я б і н а. Вітаю! Вітаю!

Б і л о е м і г р а н т. (сам до себе) Жизненно и хорошо. Хотя в Риге я слышал вещи получ-ше… Надо выпить! Слова-то какие, прости Г-господи…

С п і в а к підходить до столика М а р и н и

М а р и н а. Привіт! (обіймає його, він легко вражений) Я й не знала, що ти тут!

С п і в а к. Які враження?

М а р и н а. Класно співаєш, але шкода, що ти нас кинув! Будеш? (показує на пляшку)

С п і в а к. Ні, нажаль. Але ж ми вчора бачились, тільки ти мене не помітила.

М а р и н а. Як? Де?

Я н а. На моїй виставці.

М а р и н а. Правда? Шо ж ти не підійшов?

Я н а. І до мене…

С п і в а к. (з сумною посмішкою) Я вас боюся.

М а р и н а. Тобто?!

Я н а. Чому?!

С п і в а к. Ви ж зайняті. Марина з паном із Немирова, а ти серед своїх шанувальників…

М а р и н а. З Немирова? Хто з Немирова?

Я н а. О так, ми з Маринкою дуже зайняті люди! Ми і зараз зайняті.

С п і в а к. Я знаю. Просто хотів привітатись. Ale dżiśaj jest już za pózno...

Я н а. …bo taka miłość bywa tyłko raz. Дуже хороше й сентиментальне танґо, добре його знаю. Давай якось потім поговоримо.

С п і в а к. Так, я тебе ще не раз тут побачу. Прощай, Марино! (зникає)

Б о г д а н. (Марічці, похмуро і зло) І співав він так собі. Зовсім незрозуміло, чому його всі так вітають. Зіпсував таку хорошу, ліричну пісню… (Все поринає в темряву)