
- •Два слова до вступу
- •Бували дні (ревія) Дійові особи:
- •Львів за часів Польщі, роки 30-ті століття 20-го. Замарстинів Сцена перша
- •Сцена друга
- •Сцена третя
- •Сцена четверта
- •Сцена п’ята
- •Сцена шоста
- •Сцена сьома
- •Сцена восьма
- •Сцена дев'ята
- •Сцена десята
- •Сцена одинадцята
- •Сцена перша
- •Сцена друга
- •Сцена третя
- •Сцена четверта
- •Сцена п’ята
- •Сцена п’ята
- •Сцена шоста
- •Сцена сьома
- •Сцена восьма
- •Сцена дев'ята
- •Сцена десята
- •Сцена одинадцята
- •Сцена дванадцята
- •Сцена тринадцята
- •Сцена чотирнадцята
- •Сцена п’ятнадцята
- •Сцена шістнадцята
- •Сцена сімнадцята
- •Сцена вісімнадцята
- •Сцена дев’ятнадцята
- •Фінальна сцена
Сцена шоста
З а к о л я б і н а і Я н а в центрі
З а к о л я б і н а. Отже, шановні друзі і не друзі, ми і я особисто раді вітати вас на відкрит-ті цієї виставки – першої виставки Яни Осмоловської. Вона навчається на кераміці в ака-демії, але все, що ви бачили тут – це роботи на склі та фотографії, у яких їй вдалося прек-расно передати настрої і життя міста, показавши це по-своєму. Відчуваю, що кожен з вас віднайшов тут щось по-своєму смаку, і ніхто не піде звідси без вражень! Ще від себе до-дам, що Яна – прекрасний зразок сучасної людини. І те, що на виставку молодої, мало-знаної ще художниці, прийшло стільки її прихильників і противників – це краще всяких слів підкреслює її великий дар!
1-й п о л я к. Браво!
3-й. Тихіше!
М а р и н а. (Марущенку) Молодець Квітка!
З а к о л я б і н а. Слово самій творчій людині. Янко, хочеш щось сказати цим людям, доки вони не висловили свої враження?
Я н а. (злегка хвилюючись) Я дякую всім, хто прийшов мене підтримати. Ваша підтримка
була для мене важливою… І наперед дякую всім, хто буде мене критикувати – завдяки
вам я стану кращою і сильнішою. І ще дякую тобі, Квітко, за твої слова…в мене немає ду-
мок, аби виразити, як мені приємно… Кожен сам буде думати, що саме мені хотілося ви-разити в цих роботах. І тільки деякі мої близькі знайомі знають, вдалося мені, чи ні…
М а р и н а. Вдалося, стара!
Я н а. …і тому мені більше нема що говорити. В таких ситуаціях не треба багато слів. Ка-жіть ви.
Мовчанка
2-й п о л я к. Прекрасні враження!
Б о г д а н. Панове! Прошу слова.
У к р а ї н с ь к и й ц і н и т е л ь п р е к р а с н о г о. (тихо) Тільки не критикуй занадто, бо зробиш непоправне.
З а к о л я б і н а. Не друзі вирішили сказати? Критика – це добре. Ми з задоволенням по-слухаємо!
Б о г д а н. Файно. Я розумію, на фоні всіх суперлятивів мої слова звучатимуть незвично, але саме в них буде заключна правда!
Поляки переглядаються. Співак огидливо кривить рот
В наш день художники немовби забули, що роля мистецтва – зображати й цінувати прек-расне! Антитезою до визначення мистецтва є виставка Осмоловської, чиї знимки показу-ють найзанедбаніші місця Львова, чиї твори зроблені під манерою Ґроновського! Зро-зуміло, поляк, тим паче молодший, наслідує поляка, нічого дивного тут немає – але це не означає, що наслідувати треба модерністичні викривлення! Чи не досить експериментів десятих-двадцятих років? Чи не варто на тому зупинитися?! Мистецтво має жити в дусі академізму, і ніхто не наважиться заперечити той тезис. Але, хай би все було на своїх мі-сцях! Здібності Осмоловської та її зображальна манера зупинились на рівні плаката…
Яна бліднішає
У к р а ї н с ь к и й ц і н и т е л ь п р е к р а с н о г о. (тихо) Не так, не так говориш!
Б о г д а н. ...і от нехай вона малює плакати! І тільки плакати! Нехай би віддала свій, такий розхвалюваний талант на службу рекламі – там її чекають із задоволенням!
Обличчя М а р и н и виражає величезне здивування, М а р у щ е н к о хмуриться
Та ні! Вона береться за портрет, за портрет такої священної для нації особистості, як Вели-кий Кобзар! Невже саме такі, як Осмоловська, і саме так мають його зображати?! З тим же успіхом вона могла би взятися за картини зі стрілецького життя! І я, від імені галицько-го українства, заявляю – блюзнірська виставка має бути закрита, а музей художнього промислу має наперед більш прискіпливо підбирати твори!
С п і в а к. (на весь зал) Амінь.
Міщани сміються. Я н а, легко вражена, підбирає слова для відповіді
1-й п о л я к. Ганьба!
Я н а хоче говорити. Несподівано з тривожної тиші лунає голос М а р у щ е н к а.
М а р у щ е н к о. Ганебно вибирати мистецький захід для своїх антинаціональних заяв! Це взагалі характерно для тих людей, до яких належить наш шановний студент семінарії. Не буду казати, до яких саме, аби не ображати решти присутніх! Але на захист дівчини ска-жу. Найперш за все, Яно! Я щасливий, що побачив твою виставку. Вона незмірно цікава, а твій погляд на світ заслуговує уваги.
М а р и н а здивовано-зацікавлено дивиться на його обличчя, Я н а уважно і схвильовано слухає
Від імені галицького українства? Я українець. І не знаходжу у виставці нічого "блюзнір-ського", як спромігся виразитись пан критик. Далі. Академізм? Зараз тридцять дев'ятий рік, ми живемо у сучасному світі, і наші митці творять не ретроспективу минулого, а об’єктивне зображення нинішнього часу! Тими засобами, які вони вважають найбільш до-стойними та виразними. До слова, я був на минулорічній виставці Ґроновського у Вар-
шаві…
Поляки дивляться на нього із заздрістю та пошаною
…і можу впевнено сказати – між паном Тадеушем і Яною в творчості дуже мало спільно-го, хоча є подібні риси, бо вони користуються однаковими засобами. Але в кожного з них своє бачення. І наостанок – Яно, можеш подякувати шановному семінаристу. Сьогодні "Хвіля", і ще кілька львівських газет напишуть про цю подію, завтра про неї читатиме весь Львів, і твоя популярність та ціна твоїх робіт зросте на кілька порядків! Ти отримаєш виз-нання, і спроба скандалу на твоїй першій виставці слугуватиме тільки на користь цього!
Аплодисменти. Б о г д а н червоніє та зло дивиться в підлогу
У к р а ї н с ь к и й ц і н и т е л ь п р е к р а с н о г о. Я ж говорив тобі, Бодю, не нароби лиха. Тепер вже не поправиш…
3-й п о л я к. (опинившись біля Яни) Пані Осмоловська, один мій приятель хотів би купити вашу роботу. Чи віддасте її ще (посміхається) по старій ціні?
З а к о л я б і н а. (сміючись) Ні, по старій ціні не віддавай!
Я н а. (щасливо) Пізніше про це поговоримо, пане.
2-й п о л я к. (Співакові) І навіть наша допомога не потребувалась. Хто цей промовець?
С п і в а к. Він із Немирова.
1-й п о л я к. А я би сказав, з радянських теренів.
2-й. Не думаю.
Я н а, 3-й п о л я к та З а к о л я б і н а зайняті розмовою. Б о г д а н зникає,
У к р а ї н с ь к и й ц і н и т е л ь п р е к р а с н о г о разом з деякими іншими ходить по виставці. Міщани розходяться. М а р и н а і М а р у щ е н к о говорять між собою,
С п і в а к підписує автограф 1-ому п о л я к у.