Сцена п’ята

І л ь о н а, С п і в а к

І л ь о н а. Ви вже тут? Чому так рано?

С п і в а к. Не спиться.

І л ь о н а. Ой, дарма ви то! Треба спати, це корисно для…

С п і в а к. Ільонко, люба, тобі такі розмови не личать.

І л ь о н а. Невже? Хоча, так. Мені личать розмови про щось високе, неземне і незаймане.

С п і в а к. (похмуро) Може, ти теж неземна і незаймана?

І л ь о н а. Дайте подумати. (підіймає очі до неба) Неземна? А от і ні. Надто поширений

комплімент серед людей, що вважають себе творчими. Слова "янгол", "божество" і "незе-мна" я особисто дуже не люблю, бо це банально, незмістовно, а головне – за тими високо-парними назвами ховається просте бажання затуманити дівчині голову та затягнути її в постіль. Щодо ж незайманості – свого часу я була дурна, і вірила божественним епітетам. Отож самі подумайте, займана я чи ні. До речі, моя мила сусідка не хоче навіть чути про вас. З чого б це?

С п і в а к. Бо ми позавчора випадково бачились.

І л ь о н а. О, то я була права, коли казала про несерйозність вашого страждання над пош-тівкою! У вас є почуття до Марічки?

С п і в а к. Ільонка…

І л ь о н а. Значить, є. Розкажіть перше своє, а потім я вам вискажу кілька слів по старому знайомству. Отже? (вмощується зручніше, різко повертає голову до співака)

С п і в а к. В мене сьогодні ранок допитів та особистих розмов… Уяви собі, що буває іноді людина. Дорога тобі, чи кохана, чи просто чимсь хороша, тепла і приємна – неважливо. І ти знаєш, що попри все твоє ставлення до тієї людини ти ніколи не будеш з нею разом, бо в неї вже є той, на чиє місце ти претендуєш. І він для неї в сто тисяч разів дорожчий за те-бе. Життя вас не стикає, ви живете в одному місті, але в різних світах… (Ільона опускає голову, стиха позіхає. Знов дивиться на нього) Проходить певний час, момент знайомства дійсно тьмяніє та холоднішає в пам'яті… Ти думаєш, все.

І л ь о н а. Хм.

С п і в а к. Але ні, не все. Ти її бачиш епізодично, завжди випадково… Стоїш на зупинці. Їдеш в трамваї, а вона їде назустріч, і махає тобі з-за вікна. Просто на вулиці, біля магази-ну…зустріч і розмова. Погляд зелених очей, безмежної глибини…вітальне слово, усміх. Саме в той момент, коли того найменше очікуєш, коли вже починаєш забувати. І знову згадуєш, думаєш, жалієш…

І л ь о н а. Кінець?

С п і в а к. (байдуже) Кінець.

І л ь о н а. Шикарно. Тепер скажу я, і після того розмов на ліричні теми між нами більше не буде, даю слово присяги. Пункт перший. Не варто надавати увагу таким зустрічам. Хай

вони несуть тільки просту радість. По суті, ви маєте величезний вибір… Пункт номер два. Ви надто невдало вибрали об’єкт для своїх залицянь. Що ви знаєте про Марічку із Жол-кева, крім її місця народження та тих слів, що вона вам наговорила? Та нічого! Ви просто зробили собі ідеал. І от з цього переходжу до третього пункту. У мене таке враження, що ви просто вишукуєте собі когось, у кого можна закохатись. Причому обов’язково таку лю-дину, яка вам недосяжна. Ви знаєте, наскільки це абсурдно? Невже може бути цікаво так вигадувати? Ви нібито розумна людина, а ведете себе по-дитячому. Ніби вам п’ять років. Я сама напросилась із розмовою, але роблю із неї недобрий для вас висновок – вам ще за-рано думати про кохання, ви зовсім на ньому не розумієтесь. Чи доступно я пояснила?

С п і в а к. Цілком. Але хочу тобі завважити один факт – чомусь, коли йдеш містом, нав-коло немає жодної самотньої людини, крім п’яниці із замарстинівського кабака. І навіть та ж Марічка – ти ж знаєш, що вона не сама.

І л ь о н а. Так, в неї є семінарист. Невисока честь, як я думаю. Серед усіх моїх кавалєрів не було жодного сина священика, я би не витримала таких стосунків, навіть на місяць. Так що задумайтеся, чи варто ломитися в замкнені двері?

С п і в а к. Справедливо, не варто. Що ж робити?

І л ь о н а. Зверніть увагу на когось іншого, це зовсім неважко. Якщо вже у вас є така хво-ра необхідність відчувати себе разом із кимось… Я розумію, коли дівчина хоче стрічатись, а потім і заміж – це нормально. Вона хоче сім'ю, всяких дітей, бажає відчувати себе захи-щеною від усіх і всього… Так вона дівчина! А ви трохи іншої статі, і я – а я поїздила немало! – вперше бачу такого, як ви! Ніхто не прагне сувати шию в зашморг, потім буде дуже, дуже важко видертися звідтам…

С п і в а к. А ти сама хіба не хочеш такого?!

І л ь о н а. Уявіть собі, ні. Одна справа – сходити на вечірку, напитися винами, наслуха-тись пісеньок Фалішевського, як я вже розказувала сьогодні вашій Марічці, а потім схова-тись у темній кімнаті з якимось епізодичним паном…

С п і в а к. Так.

І л ь о н а. …при чому, уявіть собі, я не продаюся. І ніколи не продавалась. Всі мої гроші зароблені тут, в кабаре, і скажіть – чи розкуто я себе поводжу на роботі?

С п і в а к. Зовсім ні.

І л ь о н а. От-от. А віддаюсь винятково заради насолоди, не прагнучи – замітьте це! – нія-ких відносин, обов’язків і так далі. І тому мене ніхто не назве шльондрою, хоча на відміну од вашого кохання я не лишаю себе задоволень. Відверто?

С п і в а к. Що в тій відвертості, кому я можу то видати…

І л ь о н а. Знайте, співаче, секретів я би вам не казала. А це ніяка не таємниця. А ви дума-йте, розмірковуйте над моїми словами! Ви думаєте, то для забавки говориться?

С п і в а к. Ні, не думаю. А от ти скажи, Марічка ходить до ресторацій? Не може ж вона не ходити…

І л ь о н а. (презирливо) Вони іноді бувають в "Новій хаті", мені більше вже в Ольшанець-кого подобається…

С п і в а к. (вражено-огидливо) Ти ходиш до Ольшанецького? Там тільки з горя напиваю-ться…

І л ь о н а. Ну, не всі. Але не в тому справа. Знаєте, в нагороду за мою промову хочу вас дещо попросити…

С п і в а к. Проси.

І л ь о н а. В Яни Осмоловської, що часто в нас буває, відривається виставка. Мене звали, та я не зможу прийти…а ви сьогодні звільняєтесь раніше, то підіть за мене! Потім усе роз-кажете. Дуже хочу знати, чи гарно.

С п і в а к. З задоволенням. А може, сходимо разом?

І л ь о н а. Ні, мене не відпустять. Так що йдіть самі. Там буде Маринка Алдьянова, і вам не буде смутку…

С п і в а к. Дивно! Сьогодні весь ранок присвячений розмовам про неї…

І л ь о н а. Тобто?

С п і в а к. До тебе я говорив з якимось паном із Немирова.

І л ь о н а. (задумливо) Немирів – то Рава-Руського повіту?

С п і в а к. Нібито. Чому ти знаєш, ти ж там не була?

І л ь о н а. Ви не знаєте, де я була. Зрозуміло. Ну як, пане артисте, йдем в наш славний зак-лад?

С п і в а к. (зітхає) Так.

Зникають. Темрява