Українізація японських звуків

Японська фонетика дещо відрізняється від звичної нам індоєвропейської. Звуки формуються трохи не так як у нас (але все рівно схоже!) Наприклад, звуки групи さ-, (ざ-) формуються далі на альвеолі, ніж звуки нашої групи са-, за-, а тому звучать як щось середнє між са- і ша- — і якщо у випадку さ цей звук ближчий до «са», то у випадку し — це звук ближчий до «ші»:

さ-{сш}а,　し-{сш}і,　す-{сш}у,　せ-{сш}е,　そ-{сш}о

({сш} — єдиний звук, середній між нашим с- та ш-; запис {сш} означає, що гору в кінцевому звуці бере с-; відповідно {сш} — що гору бере ш-)

Головне тут і далі зрозуміти, що японський звук інший, неіндоєвропейський (і не є сумою індоєвропейських звуків); в даному випадку він “середній” між с- і ш- — тому виникає звучання ші-; неправильно вважати, що у 1-му випадку це са-, а у другому — ші-; адже у нас це різні букви, а значить різні корені; в японській же це однокорінна група {сш}а-, {сш}і-, {сш}у-,{сш}е-, {сш}о- — просто за різних фонетичних обставин цей звук {сш} дещо по-різному звучить! (У інших групах це стосуєтся інших таких складених звуків).

Подивимось, наприклад, далі на звуки групи は-(ば-, ぱ-). На відміну від нашої групи звуків «х-» (г, к, х), ці японські звуки по місцю формування наближуються до наших губних ф- (б, п, ф). Тому звуки цієї групи звучать як щось середнє між ха- і фа-, і якщо у випадку は ближче до «ха», то у випадку ふ — ближче до «фу» (а нашій групі г-, к- по місцю формування відповідає група が-, か-):

は-{хф}а,　ひ-{хф}і,　ふ-{хф}у,　へ-{хф}е,　ほ-{хф}о

Наступний важливий приклад маємо в групі ら-. Приголосна складова звуків цієї групи — щось середнє між нашими звуками «р» і «л». Це той недиференційований звук , який вимовляють діти, коли ще не можуть чітко промовити «р». Прийнято записувати цей звук як «р», але існують випадки, коли використовують «л» (наприклад, コラ — «кола», адже ясно, що це запозичене слово).

І нарешті, треба згадати про ще одне таке середньозвуччя — ん-{нм}. Дійсно, у 90% випадків це звук нагадує нам наш н-; АЛЕ за певних фонетичних умов на передній план висувається його м-складова — як, напр., у випадку з せんぱい -семпай. Ще раз: треба зрозуміти, що це ん — інший звук, не наше н-, і не наше м-! Він середній між ними. І те, що у переважній більшості випадків він звучить нам схоже на н-, не змінює цього факту! Тому не треба дивуватися, коли за певних фонетичних умов починає брати гору його м-складова.

Усе непорозуміння виникає, коли люди намагаються нав’язати японскому звуку ん фонетичну однозначність в термінах індоєвропейських звуків. Тобто люди кажуть собі (і іншим) — воно скрізь н-, тому і в семпай воно має бути н- (сенпай)! А чують вони при цьому саме м- — семпай. І ця невідповідність (між раціональним і емпіричним) їх дратує і спантеличує. Та якщо ви з самого початку розумієте, що сам цей звук ん — середній між нашими н- і м-, просто за різних обставин він по-різному звучить, тоді ви починаєте розуміти, що фундаментально тут ніякої проблеми не існує; це просто питання домовленності — яким індоєвропейським звуком записувати це ん, чи варто за різних фонетичних обставин записувати його різними індоєвропейскими звуками і т.д.

Ми не будемо тут обговорювати, що це за фонетичні умови, які спричиняють підкреслення тієї чи іншої індоєвропейської складової (якщо так можна висловитися) таких складених японських звуків (маємо на увазі — “складені” вони для нас, для японців вони цілісні і неподільні) — адже це стаття про запис цих звуків, не про вимову.

Тому, припустивши, що ми цю вимову знаємо і розуміємо, спробуємо її правильно (тобто за правилами цільової мови) записати. Тут виникають певні складнощі (тієї ж природи, що і з ん трохи вище), проілюструвати які краще на прикладі історії транслітерації згаданої першою групи напівсвистячих-напівшиплячих さ-, し- (і похідних).