Тема 2 Поняття про Жанр

В основі будь-якої діяльності лежить задоволення людиною її різноманітних потреб.

Соціальні потреби в інформуванні аудиторії, у державному, інтелектуальному управлінні масами, у формуванні ставлення людини до світу породжують журналістику як засіб відображення та формування суспільної думки, впливу з певними цілями на розум та почуття людей. Тому головне в жанрі – функція, його призначення. Але функція не може існувати сама по собі. Як тільки з’являється завдання, мета, виникає також і предмет, який ця мета випереджає, і на який вона спрямована для того, щоб реалізуватися. Тому ми з вами будемо говорити про функціонально-предметний підхід до жанру.

У “Словнику російської мови” С.І. Ожегова подано три тлумачення жанру: “1. Вид творів у галузі якогось мистецтва, які характеризуються тими або іншими сюжетними і стилістичними ознаками... 2. Живопис на побутові сюжети... 3. Манера, стиль...”.

У “Літературознавчому словнику-довіднику” літературний жанр трактується як “один з головних елементів систематизації літературного матеріалу”, що “класифікує літературні твори за типами їх поетичної структури”, розрізняючи при цьому літературний рід (загальне), літературний вид (особливе), різновид (жанр). Навіть відкинувши суто мистецьке трактування жанру як картини на побутові сюжети (так званий жанровий живопис), трояке значення терміна зберігається. В одному випадку жанром називають відповідний рід (лірика, драма), у другому – вид (роман, поема), у третьому – різновид (детективний, історичний, науково-фантастичний, соціально-побутовий роман). Трапляються ще складніші ситуації, коли поняття “жанр” має або надто широке, або вузьке значення. У літературній практиці про публіцистику, скажімо, говорять і пишуть як про жанр. Водночас ми знаємо, що для публіцистики характерна жанрова багатоманітність. Бо ж публіци­стика – це не тільки стаття, а й нарис, есе, відкритий лист, фейле­тон, памфлет тощо.

Отже, жанр – це форма організації матеріалу того чи іншого матеріалу для вирішення конкретного творчого завдання. Це стосується всіх сфер творчості: музики, театру, кіномистецтва, живопису, літератури, у тому числі й публіцистики.

Жанр, безумовно – один з елементів форми літературного твору і журналістського зокрема. Він завжди визначається задумом, змістом, роллю, яку виконує певний твір на газетних шпальтах, у про­грамі теле- чи радіопередачі. Хоча у журналістській практиці мож­ливий зворотний процес, коли авторові замовляється стаття чи ре­портаж, звіт чи інтерв’ю.

Будь-яка людина користується досвідом попередників, без цього неможливо рухатися вперед. Знання ознак жанру, його специфіки, можливостей роботи над матеріалом не тільки скорочує і полегшує шлях до досягнення мети, але й робить його більш плідним.

Відомий російський науковець Д. Лихачов говорив, що “жанри живуть не незалежно один від іншого, а створюють певну систему, яка змінюється історично”.

Ясна річ, що радіожанри генетично та функціонально є близькими до загальної системи жанрів у журналістиці, а іноді й до системи жанрів у літературі (ви могли це помітити, вивчаючи “Вступ до журналістики”, “Основи журналістики” тощо). Але разом з тим жанри радіожурналістики мають яскраво виражену звукову унікальність. І завдання радіожурналістів полягає в тому, щоб в повну силу використати цю унікальність для підвищення ефективності мовлення в ефірі. У зв’язку з цим особливо слід враховувати, що кожен жанр є не просто усталеною формою (як іноді вважають деякі фахівці в теорії журналістики), а це – ЖИВИЙ ПРОЦЕС, який знову і знову народжується і живе в кожному новому творі.

Цей складний творчий процес має три основні стадії:

• пізнання конкретного факту, явища, події – фрагмента дійсності, у тому числі його звукового аспекту;

• відображення цього фрагменту (для цього використовується вся палітра звукової виразності)

• передача здобутих знань радіослухачам.

Жанри, які використовуються в радіомовленні, – один з найменш вивчених шарів усього жанрового поля.

Причин тому забагато:

• по-перше, це молодість самого радіомовлення;

• по-друге, нетрадиційність поняття жанру в радіожурналістиці порівняно, наприклад, з жанрами драми або музики, художньої прози або публіцистики;

• по-третє, незавершеність процесів формування цієї порівняно з іншими молодої жанрової системи.

Між іншим, ці проблеми вже багато років надзвичайно актуальні. Від їх побудови, від їхнього теоретичного висвітлення залежить сьогодні майже все в галузі практики (удосконалення професійної майстерності працівників радіо, підсилення зв’язків з аудиторією, підвищення ефективності мовлення), і в галузі теорії, яка вивчає естетичний, соціальний, психологічний та інші аспекти феномену радіомовлення.

Позитивом у вивченні жанрів радіожурналістики є те, що ця дисципліна не є суто теоретичною, а тісно переплітається з практичною діяльністю на радіо. Іноді можна помітити, що теорія не завжди збігається з практикою. Сьогодні студенти спеціальності “Радіожурналістика” мають великий досвід у прослуховуванні радіопередач національного, міжнародного та регіонального FM-мовлення. Але у них (ми впевнені в цьому!) такого досвіду не вистачає в прослуховуванні програм національного державного радіомовлення, де представлене майже все розмаїття жанрів. Якщо увімкнути будь-яку радіостанцію комерційного радіомовлення під час випусків новин, ми дізнаємося про те, що відбувається у світі, країні, рідному Запоріжжі, моді, спорті, кіно, нічних клубах тощо тільки завдяки найпростішому жанрові FМ-мовлення – радіоповідомленню. Дуже рідко – репортаж або інтерв’ю! Але жанрів у радіожурналістиці понад 20!

Жанровий арсенал радіожурналістики виник не у вакуумі і не самовільно, а в оточенні вже існуючих і під впливом вже наявних жанрових систем попередників радіомовлення. Зрозуміло, що більша кількість жанрів виникла ще до появи радіо – наприклад, есе чи драма. Деякі є загальними для журналістики, такі як репортаж чи інтерв’ю. Інші – загальні для мистецтва, як-от розповідь, фейлетон, нарис.

Існує думка (і вона затвердилася серед науковців), що жанри радіо утворилися від газетних жанрів. Це не суперечить правді, але і не відкриває її повністю. Насправді процеси жанроутворення у сфері радіомовлення набагато складніші.

Радіомовлення на початку минулого століття, ясна річ, було ще новачком у системі ЗМІ і серед мистецтв – радіо на собі відчувало вплив жанрових систем ораторського мистецтва, мистецтва усної розповіді, усної агітації та пропаганди, жанрових систем театру, музики, кіно, естрадного мистецтва. Тут слід нагадати думку М. Бахтіна, що жанри радіожурналістики живуть теперішнім, але не забувають про своє минуле.

Питання для обговорення

1. Загальне поняття про жанр як усталену літературну форму твору.

Поняття жанру в журналістиці:

• жанр як категорія конкретна;

• жанр як особлива форма життєвого матеріалу;

• жанр як типологічна категорія;

• жанр як гносеологічна категорія;

• жанр як категорія морфологічна;

• жанр як категорія аксіологічна;

• жанр як категорія творча.

Різноманітність підходів до жанроподілу: концепції українських та зарубіжних вчених.

Дифузія в системі жанрів сучасної журналістики.

Розмежування понять “жанр” і “текст”.

Диференціація понять “жанр” і “форма”.

Жанр і майстерність. Національні традиції у жанровій класифікації творів журналістики.

Сучасні тенденції розвитку жанрів української журналістики.

Процеси асиміляції та дисиміляції в жанрах журналістики. Взаємозалежність та взаємопроникненість жанрів.