Хворі з фд мають високу плацебо-відповідь - від 20 до 60%.

Кислотно-супресивна терапія безпечна і залишається те­рапією першої ланки (в умовах відсутності інфікування Н. pylori). Так, пацієнти з диспепсією дуже часто приймають антацидні пре­парати. У разі незначної ефективності лікування можливо покрокове посилення кислотно-супресивної терапії. Ефективність ан­тагоністів Н₂-рецепторів при ФД не перевищує плацебо. При­значення ІПП при ФД значно перевершує плацебо-ефект. Однако, немає доказів того, що високі дози ІПП мають ліпший тера­певтичний ефект, ніж стандартні. Прокінетичні препарати, які впливають на моторику шлунка, такі як метоклопрамід та домперідон, ефективніші при ФД порівняно з плацебо. Досліджують інші фармакологічні засоби для лікування ФД - нові прокінетики, селективні інгібітори зворотнього захвату серотоніну, вісце­ральні анальгетики. Багатообіцяючі дані отримано в разі психоте­рапії та гіпнотерапії, можливе застосування антидепресантів.

При лікуванні хворих фд досить високу ефективність мають антацидні препарати.

Антациди — препарати, що знижують кислотність умісту шлунка за рахунок хімічної взаємодії із соляною кислотою шлункового соку. Антациди застосовуються в медицині більш 100 років, пройшли випробування часом і у цей час широко за­стосовуються в лікуванні кислотозалежних захворювань.

Переваги антацидних препаратів обумовлена їхніми влас­тивостями:

1) зв'язують соляну кислоту і злужнюють шлунковий вміст;

2) підвищуючи рН у шлунку, зменшують пептичну активність шлункового вмісту;

3) адсорбують пепсин, удруге знижують інтенсивність кислотно-лужної агресії;

4) адсорбують жовчні кислоти і лізолецитин, зменшуючи ризик розвитку й прогресування антрального рефлюкс-гастриту;

5) надають цитопротективну дію за рахунок активації синтезу простагландинів, які у свою чергу, стимулюють секрецію бі­карбонатів, муциноутворення, поліпшують мікроциркуляцію;

6) мають обволікаючу дію, утворюючи захисну плівку на по­верхні слизової оболонки шлунка;

7) практично не мають побічні ефекти;

8) незначно впливають на електролітний обмін, моторику шлунково-кишкового тракту й рН сечі;

9) мають швидко наступаючий лікувальний ефект;

10) мають кілька лікарських форм, що зумовлює простоту й зручність застосування препарату для кожного конкретного пацієнта в різних ситуаціях;

11) є відносно доступними за ціною ліками.

Антацидні препарати поділяють на групи: препарати, що всмоктуються, та препарати, що не всмоктуються. Антациди, що всмоктуються, (що містять гідрокарбонат натрію, карбонат кальцію) у цей час у клінічній практиці застосовуються рідко, тому що вони викликають різні побічні реакції: зрушення луго-кислотної рівноваги убік алкалозу; феномен "рикошету" (вторинне підвищення секреції соляної кислоти після їхнього скасування); уповільнення евакуації вмісту кишечнику.

Маалокс — один з найбільше широко використовуваних антацидів, що не всмоктуються. Препарат являє собою добре збалансовану комбінацію гідроокису алюмінію і магнію, що забезпечує його високу кислотонейтралізуючу здібність.

Комбінація гідроокису алюмінію й гідроокису магнію є ду­же вдалою, оскільки швидка, але не дуже тривала дія Mg(OH)₂, добре сполучається з більш тривалою дією А1(ОН)₃. Збалансо­ваний зміст компонентів забезпечує швидкий і тривалий ефект, а висока кислотонейтрализуюча здібність маалокса — значний терапевтичний ефект.

Механізм цитопротективного дії маалокса пов'язаний з його здатністю підвищувати зміст простагландинів у слизовій оболонці шлунка і дванадцятипалої кишки. Крім того, цитопротективна дія маалокса обумовлена його здатністю підвищу­вати секрецію бікарбонатів, поліпшувати кровоток і мікроцир­куляцію, збільшувати вироблення шлункового слизу й поліпшувати регенерацію епітеліальних клітин слизової обо­лонки шлунка.

Механізм пригнічення протеолітичної активності шлунко­вого вмісту пояснюється двома факторами. По-перше, маа­локс безпосередньо зв'язує пепсин, тим самим інактивує його. По-друге, маалокс підвищує рН шлункового вмісту, в резуль­таті чого пепсин зменшує свою протеолітичну активність. Слід зазначити, що інші препарати, що не всмоктуються (зокрема, альмагель) мають меншу кислотонейтралізуючу активність і тривалість підвищення внутрішлункового рН при їхньому за­стосуванні виявляється менш значною, ніж при прийомі маа­локса. Активно нейтралізуючи соляну кислоту в шлунку, маа­локс перешкоджає її впливу на слизувату оболонку шлунка, що забезпечує його знеболюючу дію.

Механізм обволікаючої дії маалокса пов'язаний з утворен­ням захисної плівки на поверхні слизуватої оболонки шлунка й дванадцятипалої кишки, що перешкоджає дії соляної кисло­ти на епітеліальні клітини. Крім того, маалокс зв'язує лізоле­цитин і жовчні кислоти.

Широко застосовується препарат Ренні. В одній таблетці його міститься 680 мг карбонату кальцію та 80 мг карбонату магнію, що забезпечує швидкий і тривалий кислотонейтралізуючий ефект. Жувальні таблетки Ренні не потребують запи­вання водою і застосовуються по 2 табл. за прийом. Однією з особливостей Ренні є виняткова безпечність. Його дозволено для прийому навіть вагітним, і може застосовуватись як додаткове джерело кальцію і магнію.

У більшості випадків антацидні препарати переважно приймати через 1 годину після їжі й на ніч, тобто до 4-6 раз у добу. У зв'язку з тим, що антациди знижують біодоступність (абсорбцію) деяких лікарських препаратів, їх варто приймати за 2 години до або після прийому інших препаратів.

При необхідності при лікуванні хворих ФД призначають інгі­бітори протонної помпи (омепразол, лансопразол, пантопразол, рабепразол, езомепразол) у стандартній або половинній дозі. Інгібітори протонної помпи (ІПП) надають високоселективний гальмуючий вплив на кислотообразуючу функцію шлунка, діють на внутрішньоклітинний фермент Н+-К+-АТФ-азу, блокуючи роботу протонної помпи й, отже, продукцію соляної кислоти. По антисекреторному ефекту ІПП перевершують Н2- ; блокатори і антацидні засоби.

З огляду на те, що пацієнти з функціональною диспепсією часто мають порушення моторики шлунка, важливу роль у лікуванні таких хворих повинні грати препарати, що нормалі­зують гастродуоденальну моторику — прокінетики. Провідне місце серед прокинетиків мають у цей час блокатори допамі-новіх рецепторів (метоклопрамід, домперидон). Препарати цієї групи поліпшують рухову функцію головним чином про­ксимальних відділів ШКТ, підсилюючи моторику стравоходу, шлунка та дванадцятипалої кишки, поліпшуючи гастродуоденальную координацію.

При функціональній диспепсії показане застосування пе­риферичного блокатора допаминових рецепторів — домперидона (мотіліума). Даний препарат практично не проникає че­рез гематоенцефалічний бар'єр, тому майже позбавлений побічних ефектів, властивих метоклопраміду. Домперидон мо­же бути застосований при різних захворюваннях, що вимагає посилення рухової функції верхніх відділів ШКТ. Прокінетики призначають по 10 мг 3 рази на добу за 15 хвилин до їжі. Засто­сування домперидона при функціональній диспепсії приво­дить до поліпшення якості життя пацієнтів. Домперидон має ще більш виражений противорвотний ефект, чим метоклопрамид, тому особливо ефективний при захворюваннях, що мають симптомом нудоту. Досвід застосування домперидона показує, що при правильно підібраних дозах симптоми функціональної диспепсії можуть бути усунуті у більшості пацієнтів.