1.3. Типологія девіантної поведінки серед підлітків

Поведінка людини завжди соціально обумовлена. Вона набирає характеристики свідомої, колективної, цілеспрямованої діяльності. Якщо це відбувається на рівні суспільно детермінованої діяльності, то поведінка визначає дії людини стосовно суспільства, інших людей, предметного світу і розглядається як їх регуляція суспільними нормами. Людина в будь-якому середовищі ніколи не залишається на одинці з собою. Навіть якщо вона цілком занурена у власні думки і переживання і не помічає навколо нічого, то все ж настає час, коли у неї виникає бажання поділитися результатами своєї творчості й думками з іншими. Нестабільність розвитку суспільства та індивідуальні особливості розвитку людей створюють дуже різні лінії соціальної поведінки. І хоча для більшості індивідів соціальні вимоги є стимулом для самовдосконалення, досягнення гармонії з оточенням, чимало людей негативно реагує на вимоги суспільства, що стає причиною відхилень у їх поведінці [6, с. 64 – 66].

В умовах нестабільності й у пошуках виходу із критичних ситуацій, та інших факторах, які пред’являє нам сучасне суспільство число дітей девіантів з кожним днем збільшується. Під девіантною поведінкою в основному прийнято розуміти ті дії особистості, які не відповідають суспільним нормам, – моральним, правовим, дисциплінарним, побутовим та іншим. У категорію девіантних потрапляють найрізноманітніші підлітки: двієчники, недисципліновані, діти з різними нервовими й психічними розладами, діти з так званих неблагополучних сімей, і що дивно, діти навіть із нормальних і цілком успішних сімей – терміном закінчення виконання Державної цільової програми інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції України на 2008–2011 роки [33, с. 22].

Проблеми девіантної поведінки – предмет дослідження соціології, психології, медицини, педагогіки, кримінології. У науковій літературі існує декілька визначень девіантної поведінки: не конформна поведінка, будь-яке порушення прийнятих (формально чи фактично) в суспільстві або в окремій соціальній групі норм; поведінка, що не відповідає очікуванням суспільства, більшості або певної соціальної групи, його уявленням щодо меж допустимого; окремі види поведінки індивіда, що в певному культурно-історичному середовищі належать до недопустимих, які суспільство засуджує і за які передбачені санкції; свідома поведінка індивіда, яка наносить шкоду власне йому або іншим людям. Прояви девіантної поведінки (девіації), що набувають масового характеру та широкого поширення в суспільстві або в середовищі певної соціальної групи, називають соціальними відхиленнями [17, с. 53].

Говорячи про проблемну поведінку підлітків, як синонім до неї нерідко використовують поняття девіантності, делінквентності, що спричиняє чималу плутанину. Для її подолання соціальну поведінку доцільно поділяти на нормальну та девіантну (таку, що відхиляється від норми). Латинське слово deviatio означає відхилення (de – “ від ”, via – дорога). Його використовують у психології як аналог поняттю “ поведінка, що відхиляється від норми ”.

Традиційно девіантну поведінку поділяють на дві великі категорії:

– поведінку, що відхиляється від норм психічного здоров’я. Зазвичай вона спричинена явною чи прихованою психопатією (патологічна поведінка).

– асоціальна (антисуспільна) поведінка, що порушує певні соціальні, культурні, й особливо правові норми [53, с. 14].

На думку Я.Гілінського, поведінка з відхиленням може бути як негативна, так і позитивна – соціальна, наукова, технічна, художня творчість). Отже, поведінкою з відхиленням може бути і творчість, особливо її видатні форми, їх назвали – інваріантними. По-перше, власне творчість є запереченням норми. По-друге, творці принципово нового майже всі відрізняються відхиленням від прийнятих у суспільстві норм поведінки. Таким чином, поняття девіації з введенням до нього і творчості й інших форм порушення стандартів призвело до того, що великий перелік явищ та маса людей характеризуються як відхилення від норми. І в цьому плані може бути нормою за масштабом, тому проблема девіації та девіантної поведінки є постійно незавершеною [10, с. 121].

С.Фролов визначає культурно схвалені девіації. Позитивні девіації – вчені, спортсмени, герої, політичні діячі. Такі відхилення пов’язані з поняттям звеличення, тобто піднесення над іншими, що і складає основу відхилення. Умови виникнення позитивної девіації: (необхідні якості і способи поведінки, які можуть призвести до соціально схвалюваних відхилень). Над інтелектуальність (звеличення на основі інтелектуальності) можливе тільки в окремих, обмежених сферах людської діяльності. Над інтелектуальність не дуже популярна в народі, може навіть заважати при виконанні деяких ролей, оскільки ізолює особу від решти членів групи. Особливі здібності дозволяють проявляти унікальні якості у специфічних сферах діяльності. Звеличення спортсмена, актора, балерини, художника залежить від наявності особливих здібностей людини [21, с. 78].

Також, основними видами девіантної поведінки в сучасному суспільстві вважають протиправну (антисоціальну, делінквентну), асоціальну (аморальну, агресивну), адитивну (залежну) та саморуйнівну (суїцидальну, аутоагресивну) поведінку. На межі вказаних критеріїв девіантної поведінки знаходяться такі види поведінки людини, девіантність яких визначається на основі неоднозначних, чітко не визначених, відмінних у різних сучасних культурах норм або шкідливість яких залежить від умов, у яких вони здійснюються (вживання шкідливих речовин, наприклад, алкогольних напоїв, у незначних обсягах, що не призводить до залежності; надання сексуальних послуг дорослою людиною, нетрадиційна сексуальна поведінка тощо). Необхідно також враховувати, що певні види поведінки прийняті для дорослих, девіантні для дітей та підлітків (куріння, помірне вживання алкоголю), і, навпаки, допустима для дитини поведінка неприпустима для дорослого (наприклад, агресивне вирішення конфліктів, пов’язане з відсутністю в дитини належних комунікативних умінь) [23, с. 54].

І.Невський пропонує розглядати процес формування асоціальної поведінки з точки зору стадій її розвитку:

– несхвалювальна (епізодичні пустощі, бешкети);

– ганебна (систематичніше, засуджувана вихователями);

– девіантна (морально негативні прояви і вчинки);

– делінквентна (передзлочинна);

– злочинна;

– деструктивна.

Розглянемо деякі підходи до класифікації девіантної поведінки. Р.Овчарова виділяє види девіантної поведінки, формою прояву яких є різноманітні варіанти соціальної адаптації:

Дезадаптивна поведінка:

– афективна;

– депривована;

– аутична;

– суїцидальну;

– адиктивна;

В їхній основі лежать порушення психічного й особистісного розвитку, психологічний дискомфорт.

Асоціальна поведінка:

– агресивна;

– делінквентна (протиправна);

– криміногенна (злочинна).

В основі можуть лежати порушення соціалізації, соціально-педагогічна занедбаність, деформація регуляції поведінки, соціальна дезадаптації, де соціалізація [53, с. 15 – 16].

Теорія девіантності має структуру, до якої входять наступні елементи:

– характеристика і класифікація девіантних вчинків, наслідки їх для індивіда та суспільства, їх взаємозв’язок, структура, динаміка, тенденції;

– соціальна природа, причини і умови їх існування і прояву, соціальні та психологічні механізми їх формування;

– профілактика, яка передбачає попередження девіацій, планування та здійснення соціальних та індивідуальних механізмів зміцнення суспільного порядку.

Девіацією вважаються:

– злочинність;

– пияцтво та алкоголізм;

– наркоманія і ВІЛ/СНІД;

– проституція;

– самогубство.

Існують три види девіантної поведінки підлітків: адаптивна, психопатична, делінквентна.

Адитивна поведінка – це поведінка людини, для якої притаманне прагнення до відходу від реальності шляхом штучної зміни свого психологічного стану завдяки прийому різноманітних хімічних речовин чи постійні фіксаціі уваги на певних видах діяльності з метою розвитку та підтримання інтенсивних емоцій. Це стосується, наприклад, осіб, що вживають наркотичні та токсичні речовини, алкоголь, що призводить девіантна до відсторонення від суспільних, сімейних та власних проблем, вирішення яких перекладається на інших людей (членів родини, трудового колективу).

Вчені розрізняють три групи різновидів адитивної поведінки:

– нехімічні адикції (патологічна схильність до азартних ігор (гемблінг), комп’ютерна адикція, працеголізм;

– проміжні форми адикції (анорексія – відмова від їжі, булімія – прагнення до постійного споживання їжі);

– хімічні адикції (вживання та вдихання психоактивних речовин: тютюну, алкоголю, наркотиків, медичних препаратів, речовин побутової хімії).

Психопатичний тип девіантної поведінки базується на психопатичних симптомах і синдромах, які є проявами певних психічних розладів та захворювань. Найбільш типовими у цьому аспекті є аутоагресивна, дромоманія, патологічна сором’язливість.

Аутоагресивна поведінка проявляється у двох формах: суїцид пара суїцид.

Кримінальна поведінка визначається як протиправний вчинок, що настає із досягненням віку карної відповідальності та є підставою до порушення кримінальної справи і кваліфікується за визначеними статтями кримінального кодексу. Кримінальній поведінці, як правило, передують різні форми девіантної і делінквентної поведінки.

Делінквентна поведінка – поведінка підлітка або їхньої групи, яка не відповідає загальноприйнятим у суспільстві нормам, правовим та соціальним очікуванням.

Розрізняють індивідуальні й соціальні відхилення. Перетворення перших у другі відбувається за таких умов:

– однакова спрямованість таких відхилень у схожих групах людей у тих самих умовах;

– близькість або навіть єдність причин, за яких вони виникають;

– наявність певної повторюваності, стійкості названих явищ.

Отже, девіантна поведінка – це така поведінка індивіда у суспільстві, яка має певні відхилення від загальноприйнятої норми [31, с. 48 – 49].

Також, існують і інші типології девіантної поведінки, найбільш узагальненим видається поділ підлітків із девіантною поведінкою на дві групи, цей поділ пропонує М.Раттер:

– діти з так званими “соціалізованими формами” антисуспільного поводження: їм властиві гарний інтелект, достатньо розвинута рефлективність (при низькому рівні моральної свідомості), вміння маніпулювати оточенням і відчуття міри у цій діяльності. Не характерні – емоційні розлади. Вони легко пристосовуються до соціальних норм усередині тих анти суспільних груп (друзів або родичів), до яких належать. Свою антисуспільну спрямованість вони не демонструють явно, розуміючи, що це викличе негативні наслідки, тому вияви девіантної поведінки стають цілковитою несподіванкою для близьких.

– діти з не соціалізованим агресивним анти суспільним поводженням. Вони, зазвичай, мають погані стосунки з однолітками і зі своєю родиною, їм притаманні значні емоційні розлади, що проявляються у негативізмі, агресивності, зухвалості та мстивості [40, с.115].

С.Белічева класифікує девіантну поведінку так:

– соціальні відхилення корисливої орієнтації: правопорушення, вчинки, пов’язані з прагненням отримати матеріальну, грошову, майнову вигоду (розкрадання, крадіжки, спекуляція, експлуатація, шахрайство тощо).

– соціальні відхилення агресивної орієнтації – дії проти особистості (образи, хуліганство, побиття, вбивства, зґвалтування).

– відхилення соціально-пасивного типу: прагнення уникнути активного стилю життя, ухилитися від громадських обов’язків, небажання розв’язувати особисті та соціальні проблеми (ухиляння від роботи, навчання, бродяжництво, алкоголізм, наркоманія, токсикоманія). Особливе місце серед таких відхилень посідає суїцидальну поведінка [22, с. 15].

В.Менделевич, на підставі аналізу мотивів правопорушень, називає п’ять типів поведінки, що відхиляються від норми:

– делінквентна поведінка – становить відносно низьку суспільну небезпеку, вона непланована, спонтанна, часто немотивована і неусвідомлена – 10 % випадків;

– адиктивна поведінка – обумовлюється залежністю від токсичних або наркотичних речовин – 43% випадків;

– патохарактерологічна поведінка – залежить переважно від особливостей, притаманних психопатичним і дисоціальним типам особистості – 30% випадків;

– психопатологічна поведінка – обумовлюється перебігом психічного розладу, органічно пов’язана з клінічними його проявами – 15 % випадків;

– прояв гіперздібностей (таланту, геніальності) – ігнорування реальності, значущості навколишнього світу – 2 % випадків [47, с. 180].

Отже, проаналізувавши літературу ми дійшли висновків, що девіантна поведінка має багато підвидів, які класифікуються різними вченими. Є багато робіт, де описується типологія девіантної поведінки серед підлітків, це є дуже актуальною темою для наукових досліджень, адже на сьогоднішній день цей вид поведінки дуже стрімко розповсюджується в нашому суспільстві, тому для того аби володіти даною темою, ми розглянули наукові праці деяких вчених, за допомогою яких ми запропонували чіткий розподіл девіантної поведінки.

Висновки до першого розділу

Таким чином, розглядаючи питання історії становлення реабілітаційно-педагогічної роботи з підлітками, ми дійшли висновку, що воно є недостатньо вивченим та систематизованим. Це питання розглядалося по різному в певні часові періоди, безпосередньо, найактивніше на нього почали звертати увагу в наш час, тобто в XXI столітті. Дане питання почало турбувати багатьох науковців у зв’язку з тим, що в нашому суспільстві почали масово з’являтися підлітки, які мають відхилену поведінку, тобто девіанти. Тому, дослідивши історію, можна прослідкувати, як і в який саме час відбувалося становлення цього виду роботи з підлітками. Тож, це питання є дуже важливим для чіткого розуміння даної теми.

Отже, аналіз літературних джерел дозволив знайти багато цікавих та корисних визначень у різних словниках та у працях психологів, педагогів, науковців. За допомогою даних понять ми можемо чітко орієнтуватися в загальних питаннях даної теми. Тому аналіз різного виду літератури показав наскільки на сьогодні є розробленими основні поняття, які є важливими для написання кваліфікаційної роботи.

Таким чином, проблеми девіантної поведінки – є предметом дослідження соціології, психології, медицини, педагогіки, кримінології. У науковій літературі існує багато визначень девіантної поведінки, і на сьогодні існує багато типологій, що розмежовують різні види девіантної поведінки. Науковці плідно працюють над цим питанням, так як з кожним роком підлітків з відхиленою поведінкою стає все більше й більше. Основними видами девіантної поведінки в сучасному суспільстві вважають протиправну, асоціальну, адитивну та саморуйнівну поведінку. На межі вказаних критеріїв девіантної поведінки знаходяться такі види поведінки людини, девіантність яких визначається на основі неоднозначних, чітко не визначених, відмінних у різних сучасних культурах норм або шкідливість яких залежить від умов, у яких вони здійснюються.