1.2. Психолого-педагогічна характеристика підліткового віку

Щоб орієнтуватися в даній темі, необхідно дати визначення таким основним поняттям як, реабілітація, педагогічна робота, реабілітаційно-педагогічна робота, технологія, підлітки, поведінка, девіантна поведінка, девіант, дезадаптований, підлітки девіантної поведінки. Отже, як науковий термін реабілітація , вже давно почало використовуватися в суспільному житті. Його використовують у психології, соціальній педагогіці, юриспруденції, політології, спорті, медицині. У сучасному словнику з педагогіки відомого науковця Е.Рапацевича зазначається, що “реабілітація” – це комплекс медичних, психологічних, педагогічних, технічних, професійних мір, спрямованих на відновлення, або компенсацію порушених функцій організму і працездатності, обмеженої життєдіяльності хворих, інвалідів, втрати близьких людей, соціальної дезадаптпції [48, с. 34].

Відома дослідниця у галузі соціальної роботи Д.Звєрєва зазначає у своєму підручнику з “Соціальної педагогіки”, що реабілітації притаманна соціальна підтримка та соціальний захист людей, які їх потребують. Виділяють декілька видів реабілітації – медичну, професійну, педагогічну. Реабілітація здійснюється на різних рівнях: індивідуальному, груповому, суспільному. На індивідуальному рівні здійснюють консультування, соціальний патронаж, психологічну допомогу та підтримку як у центрах соціальної реабілітації, так і за місцем проживання. Ефективні форми роботи на груповому рівні: тренінги, майстер-класи, обмін досвідом, участь у різних соціальних проектах. На суспільному рівні – масові акції, рекреаційні заходи, встановлення зв’язків з громадкістю через засоби масової інформації. Реабілітацію можна здійснювати як у спеціалізованих закладах, психолого-реабілітаційних центрах, кризових центрах, лікувальних та спеціалізованих навчальних закладах, так і при потребі за місцем проживання клієнта. До здійснення того чи іншого виду реабілітації залучають кваліфікованих фахівців. Також її доречно здійснювати із залученням до такої роботи волонтерів [23, с. 211 – 212].

У словнику з соціальної педагогіки за редакцією В.Мардахаєва поняття реабілітації трактується як сукупність медичних, психологічних, педагогічних та юридичних заходів направлених на відновлення або компенсацію порушених функцій організму, а також соціальних та соціально-педагогічних функцій індивіда [44, с. 5].

Відома дослідниця соціальної роботи А.Капська у своєму підручнику з “Соціальної роботи” зазначає, що реабілітація – медична, психологічна, педагогічна і соціальна – має багатий і різноманітний зміст і є своєрідним відображенням соціально-педагогічного оптимізму і гуманізму. Суть реабілітаційного підходу у соціальному середовищі визначається як комбіноване і координоване застосування медичних, соціальних і педагогічних, професійних заходів, спрямованих на компенсацію дефекта, соціального відхилення [26, с. 217].

Л.Галагузова у підручнику з “Методики та технології роботи соціального педагога” трактує поняття реабілітації як систему заходів, які мають за мету швидке та більш загальне відновлення повноцінного функціонування різних категорій населення [9, с. 45].

Н.Коношенко у своїй статті “Соціально-педагогічна реабілітація як засіб подолання девіантної поведінки молодших школярів” під реабілітацією розуміє допомогу дитині в кризових ситуаціях, у пошуку сенсу життя, в оптимальній адаптації до нових соціально-економічних і політичних умов [30, с. 58].

Для більш чіткого уявлення теми необхідно дати визначення педагогічної та реабілітаційної роботи, адже вони є не менш важливими. Для того, щоб працювати з підлітками девіантної поведінки необхідно використовувати різні заходи та прийоми. Зокрема, необхідно проводити педагогічну роботу, з допомогою якої можна буде залучати підлітків до нормального навчального процесу та розумового розвитку. У словнику С.Гончаренка педагогічна робота визначається, як елемент педагогічної діяльності, педагогічно доцільний, спланований чи імпровізований вчинок вихователя, що спричиняє зміну педагогічної ситуації або особистісні зміни [49, с. 215].

У словнику з “соціальної педагогіки” за редакцією В.Мардахаєва “педагогічна робота” визначається, як особливий вид суспільно-корисної діяльності дорослих людей, свідомо направленої на підготовку підростаючого покоління до самостійного функціонування у відповідності з економічними, політичними, та естетичними цілями. Вона передбачає педагогічну ціль, дію та результат [44, с. 14].

Отже, педагогічна робота включає в себе діяльність, яка пов’язана з процесом виховання дітей та нормального їхнього функціонування в суспільстві [32, с. 99].

В свою чергу для того, щоб працювати з підлітками девіантної поведінки, необхідно застосовувати ще й реабілітаційну роботу, тому що, лише педагогічної може бути замало. Тож, якщо аналізувати визначення поняття “реабілітації”, то можна говорити, що реабілітаційна робота – це комплекс заходів, який спрямований на підтримку та адаптацію різних категорій населення до нормального способу життя [19, с. 50].

Н.Коношенко у своїй статті визначає, що реабілітаційна робота – це діяльність із відновлення порушених або втрачених здібностей до нормальної поведінки й розвитку [30, с. 57].

Тож, проаналізувавши визначення “реабілітаційної та педагогічної роботи”, можна вивести більш узагальнене поняття для розуміння терміну “реабілітаційно-педагогічної роботи”. З усього вищезазначеного можна зробити висновок, що “реабілітаційно-педагогічна робота” – це комплекс реабілітаційно-педагогічних заходів, спрямованих на відновлення соціального досвіду, норм поведінки, емоційної стабільності, на самовиховання, самовдосконалення, на підтримку та сприяння адаптації підлітків до нормального процесу навчання та нормального їх функціонування в колективі, у відносинах з родиною, та у суспільстві

[38, с. 34].

Звичайно, для того, щоб знати як потрібно працювати з підлітками девіантної поведінки, необхідно застосовувати різноманітні технології на основі яких проводити певну роботу, для покращення стану підлітка та повернення його в суспільство. Отже, роблячи аналіз літератури ми знайшли визначення поняття технологія. Це педагогічна діяльність, яка максимально реалізує в собі закони навчання, виховання, розвитку особистості і тому вона забезпечує її кінцеві результати [50, с. 35].

Відомий науковець С.Савіна трактує поняття технологія не як данину моді, а стиль сучасного науково-практичного мислення, яке сприяє радикальному вдосконаленню діяльності людини, підвищенню її результативності, інтенсив­ності, інструментальності, технологічної забезпеченості. Технологія в будь-якій сфері − це діяльність, яка максимально відображає об’єктивні закони даної предметної сфери і тому забезпечує адекватність діяльності визначеним цілям [41, с. 40].

В енциклопедії освіти за редакцією І.Оржеховської технологія визначається, як педагогічна діяльність, котра максимально реалізує у собі всі закони навчання, виховання і розвитку особистості і як наслідок, забезпечуються її кінцеві результати [16, с. 223].

Відомий науковець Е.Холостова у своєму підручнику “Технології соціальної роботи” зазначає, що технологія у вузькому розумінні це:

– сукупність знань про способи та методи здійснення будь-яких дій;

– сукупність операцій, які здійснюються встановленим шляхом і мають послідовність, з яких складається зазначений процес.

Технологія в широкому розумінні – це сукупність чи навіть система засобів організації та впорядкування доречної практичної діяльності відповідно до мети, специфіки і навіть логіки процесу перетворення чи трансфор­мації того чи іншого об'єкта [50, с. 37 – 38].

В енциклопедії з “Загальної та соціальної психології” зазначається, що технологія – це (з грецької – майстерність, послідовність) – це певна сукупність методів впливу на фізичні, психічні та інші якості об’єкту [44, с. 213].

Щоб розумітися в даній темі, необхідно розглянути поняття підліткового віку. З педагогічної точки зору підлітковий вік – це час коли психологічні аспекти розвитку підлягають якісним змінам. Саме в цьому віці активізуються акцентуації характеру, виникають захисні форми поведінки. Підліток завжди переживає досить важкий період і це нормально [4, с. 47]. Також, захоплення, смаки, способи самовираження підлітків часто не відповідають загальноприйнятим нормам поведінки. Це зумовлено, не тільки особистістю, але і рядом зовнішніх факторів, які впливають на неповнолітнього [46, с. 75].

Підлітки не задовольняються зовнішнім сприйняттям предметів, а прагнуть зрозуміти їх сутність. У них активно розвивається абстрактне мислення та здатність до теоретичних узагальнень. Підлітків цікавлять питання профорієнтації, тому вони активно сприймають інформацію про можливості шляхів свого подальшого розвитку [7, с. 28].

В енциклопедії М.Єнікєєва, поняття підлітковий вік визначається як певний етап, який відповідає початку переходу від дитинства до юності. Відноситься до числа критичних періодів вікового розвитку, пов’язаних з кардинальними змінами у свідомості, діяльності у взаємовідносинах індивіда. Основою для формування нових психічних та особистісних якостей підлітка складає спілкування в рамках різних видів діяльності. Для підлітка є характерним активний потяг приєднання до світу дорослих. В цей період активно розвивається самосвідомість та самопізнання, проявляється цікавість до себе як до особистості, до своїх можливостей та вмінь. За відсутності умов для індивідуалізації та позитивної реалізації своїх нових можливостей підліток може приймати відхилену поведінку [17, с. 248].

Так як підлітковий вік є досить важливим періодом в житті кожної людини, то для нього є характерними всілякі непорозуміння, наприклад, між дорослим та підлітком, а це все відбивається на вчинках та поведінці. Отже, необхідно розглянути ще одне поняття, яке є важливим для розуміння теми –поведінка. Дане визначення трактується у багатьох підручниках, статтях, довідниках, енциклопедіях. Наприклад, у праці сучасного науковця Л.Бенько “Нормативна та девіантна поведінка особистості в умовах соціалізації”, говориться, що поведінка – це з англійської behavior система дій, вчинків, спосіб життя, уміння поводитися відповідно до встановлених правил. Поведінка є цілеспрямованою системою послідовних дій, практичний контакт з навколишнім середовищем, ставленням живих організмів до тих його властивостей, від яких залежить збереження і розвиток їх життя. Вона готує людину до задоволення її потреб, досягнення певної мети [6, с. 64].

В українському педагогічному словнику С.Гончаренка поведінка визначається, як система дій і вчинків, які мають моральне значення й підлягають моральній оцінці незалежно від того, з яких причин їх зроблено [49, с. 374].

Відомий психолог Л.Першина зазначає, що поведінка – це процес взаємодії особистості з середовищем, опосередкований індивідуальними особливостями і внутрішньою активністю індивіда, який має форму переважно зовнішніх дій і вчинків. В структуру людської поведінки входять: мотивація і цілепокладання, емоційні процеси, саморегуляція, когнітивна переробка інформації, мова, рухи і дії. Основні форми поведінки – вербальна і невербальна, свідома і несвідома, вільна і невільна [37, с. 187].

В енциклопедії з загальної та соціальної психології М.Єнікєєва зазначається, що поведінка – це взаємодія живих істот з оточуючим середовищем, яке опосередковане їхньою внутрішньою, психологічною активністю [17, с. 315].

Відповідно, розглянувши всі попередні поняття необхідно дати визначення основному поняттю даної теми, адже відхилення в поведінці – це досить поширене явище в нашому суспільстві, переважно воно стосується осіб підліткового віку. Науковці О.Христюк та М.Супрун у своїй статті “Девіантна поведінка підлітків з особливостями розвитку інтелекту” визначають девіантну поведінку як таку, що відхиляється від прийнятих у даному суспільстві норм і правил [51, с. 37].

Л.Бенько у своїй статті зазначає, що девіантна поведінка – це дії, які не відповідають офіційно (чи неофіційно) встановленим у певному суспільстві (соціальній групі) моральним і правовим нормам, котрі ведуть людину до ізоляції, лікування, виправлення чи покарання [6, с. 66].

В книзі Е.Ільїна “Мотивація та мотиви”, Ф.Патакі зазначає, що девіантна поведінка – це системне або напівдетерміноване явище, у формуванні якого беруть участь історичні, макросоціологічні, соціально-психологічні та індивідуально-особистісні чинники [15, с. 221].

Дослідниця у галузі соціальної роботи І.Дементьєва у своїй статті “Відхилена поведінка неповнолітніх як наслідок сімейного неблагополуччя” зазначила, що девіантна поведінка – це демонстрація антисуспільної поведінки, яка не підлягає суворим правовим санкціям (наприклад, дрібне хуліганство) чи таке яке наносить шкоду, перш за все самому виконавцю (наприклад, суїцид) [13, с. 23].

Практичний психолог О.Нечипоренко у своїй праці “Робота з підлітками девіантної поведінки” під девіантною поведінкою розуміє ті дії особистості, які не відповідають суспільним нормам, – моральним, правовим, дисциплінарним, побутовим [33, с. 22].

М.Єнікєєв в енциклопедії з загальної та соціальної психології зазначає, що девіантна поведінка – це поведінка, яка відхиляється від офіційно встановлених чи фактично таких, які склалися в даному соціальному суспільстві норм та соціальних очікувань [17, с. 80].

Д.Звєрєва у своєму навчальному посібнику з соціальної педагогіки дає таке визначення девіантної поведінки – це поведінка індивіда чи групи осіб що не відповідає суспільним нормам та наносить шкоду особисто людині, оточуючим, суспільству взагалі [23, с. 53].

Відповідно, проаналізувавши визначення девіантної поведінки необхідно розглянути похідне поняття від такої поведінки, таке як девіант. М.Мінц у своєму підручнику “Соціологія девіантної поведінки” дає визначення поняттю девіант – це особа, яка не дотримується визнаних у даному суспільстві норм та правил поведінки [31, с. 48].

М.Галагузова у своїй статті під девіантом розуміє індивіда, який відхиляється за своїми характеристиками від основної маси людей [8, с. 12].

Поряд з девіантною поведінкою у підлітків можуть спостерігатися різноманітні відхилення, такі, як дезадаптація, тобто підлітки не є пристосованими до умов існування. І.Епіфанова у своїй статті “Види та форми дезадаптації підлітків з відхиленою поведінкою” під дезадаптацією, розуміє порушення пристосування організму та психіки людини до змін навколишнього середовища, що виявляється не адекватними психологічними, фізіологічними реакціями [18, с. 23].

Отже, проаналізувавши літературні джерела, ми дійшли висновку, що існує багато понять та тверджень, які розкривають чи то повністю, чи то частково суть основних понять теми. Але, з усього зазначеного вище, можна зробити висновок, що деякі поняття потребують ще удосконалення та систематизації. Наприклад, переглянувши літературу виявилося, що є дуже багато визначень “реабілітації” в той час, як понять “реабілітаційної роботи” майже немає. Тому при дослідженні даного питання необхідно звертати увагу на існуючі прогалини, та намагатися їх заповнювати. Для того, щоб при будь-якій необхідності можна було звернутися за певним визначенням та чітко зрозуміти його суть. Адже, розуміючи суть необхідних понять, можна чітко орієнтуватися в необхідних питаннях, які стосуються даної теми.