
- •1 Предмет і структура курсу «Українська мова (на професійним спрямуванням)». Зв'язок з правовими дисциплінами.
- •2 Мова як засіб професійного спілкування.
- •3 Поняття про сучасну українську літературну норму. Типи мовних норм. Форми сучасної української літературної мови.
- •4 Поняття усного та писемного мовлення. Майстерність публічного виступу. Види підготовки до виступу.
- •5 Промова адвоката, прокурора, судді під час судових засідань. Судові промови відомих адвокатів.
- •6 Кодифікація мови. Місце мови в комунікативній деонтиці юриста.
- •7 Функціональна диференціація сучасної української мови.
- •8 Офіційно-діловий стиль як один із функціональних стилів сучасної української літературної мови. Особливості офіційно-ділового стилю. Кліше.
- •9 Сучасна українська ділова мови: етапи становлення, проблеми та перспективи розвитку.
- •10 Поняття про документ, його властивості та вимоги до його оформлення. Мовностильові особливості тексту документа.
- •Властивості документа
- •Структура документа
- •11 Мова і професія. Мовленнєва діяльність як один з основних видів діяльності людини.
- •12 Культура мови і мовлення. Основні ознаки культури мовлення юриста.
- •13 Мовленнєвий етикет - невід'ємний етикет професійної культури юриста.
- •14 Правила культури спілкування (за і.Томаном).
- •15 Поняття спілкування. Особливості професійного спілкування.
- •17 Етичні норми і нормативи. Професійна юридична етика.
- •18 Правові та етичні обмеження під час діяльності правочинців.
- •19 Форми та функції спілкування юристів у ділових стосунках.
- •20 Мовленнєвий етикет у діловому спілкуванні.
- •21 Загальні принципи і правила ділового спілкування фахівця: моральність, повага до інших людей, раціональність, правила кришки та самокритики. Культура телефонного діалогу.
- •Основні вимоги до етикету телефонної розмови
- •22 Психологічні особливості професійного спілкування.
- •23 Герменевтика як наука тлумачення текстів.
- •24 Закон про мови в Українській рср - нормативно-правова основа утвердження української мови як державної в Україні.
- •25 Конституція України про функціонування та розвиток мов в Україні.
- •26 Державна мова та її функції.
- •Функція науки
- •27 Функції мови в суспільстві
- •28 Синтаксичні структури у професійному мовленні.
- •29 Прямий порядок слів, вживання інфінітивних конструкцій, дієприслівникових та дієприкметникових зворотів.
- •30 Місце в реченні вставних слів та словосполучень у діловому мовленні.
- •31 Складні випадки керування та узгодження у професійному мовленні.
- •32 Просте і складне речення у юридичному документі.
- •33 Документ - основний вид ділового мовлення.
- •34 Вимоги до складання та оформлення різних видів документів. Основні реквізити.
- •35 Види документів та їх класифікація.
- •36 Документи юридичного фаху.
- •37 Правила оформлення сторінки, рубрикація тексту, правила оформлення заголовків, виділення окремих частин тексту.
- •38 Реквізити документів та вимоги до їх написання.
- •39 Документи щодо особового складу: автобіографія, характеристика, резюме, заява.
- •40 Види службових листів. Ділове листування. Вимоги до офіційного листування. Лист запит, нагадування, відповідь, прохання
- •Види офіційного листування
- •41 Етикет ділового листування.
- •42 Кореспонденція за характером інформації.
- •43 Оформлення довідково-інформаційних документів: оголошення, запрошення, доповідні і пояснювальні записки, виробничі звіти.
- •44 Виробничі протоколи. Витяг з протоколу.
- •45 Розпорядчі документи: наказ, розпорядження, постанова.
- •46 Позовна заява.
- •47 Протокол слідчої дії. Стаття 85. Протокол слідчої дії
- •48 Загальне поняття про лексику, лексикологію, термін та термінологію.
- •49 Слово як найменша самостійна одиниця мови, його лексичне значення.
- •50 Лексика сучасної української мови з погляду її походження.
- •51 Стилістична диференціація української лексики. Професійна лексика.
- •52 Канцеляризми та штампи.
- •53 Фразеологія у професійному спілкуванні юристів. Українська лексикографія.
- •54 Українська юридична термінологічна система. З історії розвитку мови права
- •55 Поняття юридичного терміна. Класифікація юридичних термінів.
- •56 Запозичення в юридичній термінології.
- •58 Міжмовні пароніми.
- •59 Особливості використання різних частин мови у професійному спілкуванні
- •61 Відмінювання прізвищ, імен, по батькові, географічних назв.
- •62 Правопис відмінкових закінчень іменників II відміни у родовому відмінку.
- •64 Нормативність уживання граматичних форм прикметника.
- •66 Особливості використання займенників у діловому мовленні.
- •69 Особливості українського правопису.
- •70 Орфоепічні норми.
- •71 Систематизація правил орфографії.
- •72 Правопис прізвищ, імен та по батькові в українській мові.
- •73 Правопис складних іменників та прикметників.
- •74 Правопис прислівників.
- •75 Написання слів з великої літери.
- •76 Особливості доречного слововживання.
- •77 Словники енциклопедичні, перекладні, тлумачні та інші типи словників.
- •78 Багатозначні слова та омоніми.
- •80 Доручення, оголошення, запрошення.
- •81 Доповідна записка.
- •82 Вербальне і невербальне спілкування.
69 Особливості українського правопису.
ПРАВОПИС - сукупність загальновизнаних і загальнообов'язкових правил, що встановлюють способи передачі мови на письмі. Правопис охоплює орфографію та пунктуацію. Як правило, складається історично, відбиваючи давні традиції або нові тенденції в передачі звуків, слів і форм, що виявляються в кожній писемній мові на різних етапах її розвитку.
Український правопис сформувався на основі правописних традицій давньоруської мови, що ґрунтувалися на фонетичному принципі, за яким написання має відбивати вимову. Засади давньоруського правопису використовувалися в українській писемності 14-16 ст. У кін. 16 - на поч. 17 ст. в українському правописі усталився історико-етимологічний принцип, який зберігався до поч. 19 ст.
70 Орфоепічні норми.
Основні норми вимови звуків і звукосполучень Орфоепічні норми – це загальноприйняті правила літературної вимови. Систему норм літературної вимови вивчає орфоепія. Українська орфоепія включає норми вимови звуків (голосних і приголосних), а також звукосполучень у процесі асиміляції, подвоєння, подовження, спрощення, збігу звуків. Вимова голосних і приголосних звуків характеризується такими особливостями: – голосні звуки вимовляються повнозвучно в будь-якій позиції (наголошеній чи ненаголошеній) (конвенція, інвестор); звуки [а], [і], [у] передаються завжди чітко і виразно (аудит, акція); ненаголошений [о] не наближається до [а], як у російській мові (конкурент, монополія), але перед складом з наголошеним [у] та [і] – [о] (корупція, запорука); - ненаголошений [е] вимовляється як [еи], а ненаголошений [и] – як [ие] (вексель, дисконт); звуки [е], [і] в іншомовних словах після голосних можуть йотуватися (клієнт, егоїст); – приголосні дзвінкі не оглушуються в кінці слів та в середині перед глухими, тільки [г] у словах нігті, кігті, легко, вогко, дьогтю та в похідних від них перед глухими вимовляється як [х]; глухі приголосні перед дзвінкими передаються дзвінко (клятьба, просьба);
прийменник і префікс з перед глухими послідовно оглушуються (з товаром, з попитом); - звук [з] у префіксах роз-, без-, через- та прийменниках без, через перед глухими залежно від темпу мовлення може вимовлятися дзвінко або оглушено (розпорядчий, безприбутковий, через транспорт);
губні, шиплячі (неподовжені), задньоязикові і гортанний [г] звучать твердо, лише перед [і] пом’якшено (біржа, мільйон, шість, банкір, архів);
у деяких питомо українських та іншомовних словах губні, задньоязикові, гортанний та подовжені шиплячі пом’якшуються перед я, ю (бюджет, кювет, річчю, бездоріжжя);
перед [е] приголосні вимовляються твердо (цейтнот, тендер) тощо.
71 Систематизація правил орфографії.
Орфографія (від гр. orthos - прямий, правильний, рів ний і grapho - пишу) – правопис; розділ мовознавчої науки української мови, в якому встановлюється система правил передачі звукової мови (слів і їх форм) на письмі. Орфографія як система написань у буквеному письмі містить кілька роз ділів, кожен з яких є сукупністю правил, що ґрунтуються на певних принципах. Центральним розділом орфографії є розділ про позна чення звуків мови буквами і, відповідно, про передачу на письмі звучання слова. Зокрема, не викликає труднощів написання вимовлюваного слова, якщо виконується одна з вимог графіки – кожному звуку мови має відповідати окрема літера (хата - [х?ата], лис - [лис], пиво - [п?иво]). Складніше, коли одна буква може позначати різні звуки, як, наприклад, у словах легенький - [леиг?ен'киї] і легкий - [леихк?иі] або зробити - [зроб?ити], зсунути - [с:?унути] і зшити - [ш:?ити]. Тому одним із завдань орфографії є збереження морфологічної будови слів шляхом однакового написання тих самих значущих частин. Окремий розділ орфографії складають правила написан ня слів окремо, разом чи через дефіс. Залежно від змісту, від поєднання з іншими словами деякі сполуки слів в од ному випадку пишуться разом, а в іншому окремо. Напри клад: Прийти на зустріч з другом. - Рухатися назустріч; Нарешті подорожні зупинилися на відпочинок. - На решті старовинних книг добре збереглася оправа. Іншими пра вилами встановлюються закономірності написання слів разом чи через дефіс (жовтогарячий, але жовто-зелений). Правопис регламентує вживання великої літери при написанні власних назв: бондар - Бондар (прізвище), нова гребля - Нова Гребля (назва села на Черкащині). Інші розділи орфографії містять у собі закономірності переносу частин слів з одного рядка на інший (при цьо му враховується морфемна будова слова, поділ його на склади, а також вимоги милозвучності); правила графічних скорочень слів; правопис запозичених слів. В остан ньому розділі особливу трудність становить написання за позичених власних назв. В українському правописі іншо мовні імена, прізвища, географічні назви і под. записуються двома способами: транскрипцією (коли українське напи сання відповідає звучанню запозиченого слова) і транс літерацією (коли написання запозиченого слова побуквено переноситься з його власної графічної системи в іншу, зокрема українську). Наприклад: Гете – Гьоте, Ватсон – Уотсон, де на першому місці транслітерований запис, а на другому транскрибований.