35. Економічне вчення ж.Б. Сея і його вплив на подальший розвиток економічної теорії.

У створенні багатства нації Ж-Б. Сей вирішального значення надавав

промисловості, машинному виробництву, технічному прогресові. Головною діючою

особою економічного розвитку, тобто рушійною силою в суспільстві він проголосив

підприємця - активну, цілеспрямовану і освічену людину, прогресивного

промисловця, землероба чи ділову особу, яка комбінує фактори виробництва з

метою створення продукту для задоволення потреб споживачів. Сей є автором

трьохфакторної теорії вартості. Відомо, що в суспільному виробництві

взаємодіють три головних фактори – земля, праця, капітал. Кожен з цих факторів

виробництва породжує відповідний дохід: землевласник отримує земельну ренту,

найманий працівник – заробітну плату, прибуток отримує капіталіст. На думку Сея,

вартість товару не є результат затраченої праці, а є похідною від кожного з факторів.

Кожен з них має властивість створювати вартість: земля є матеріальною основою

створюваного продукту, вона є першоосновою вартості; праця перетворює,

переробляє природну форму матеріалу; капітал примножує виробничу силу землі і

праці Інакше кажучи, джерелом вартості є не один фактор – праця, а сукупність

трьох факторів. Що ж до ролі кожного з факторів у створенні вартості, то вона

визначається попитом і пропозицією на ринку. Француз є автором т. зв. “закону

Сея”, суть якого полягає в тому, що при дотриманні суспільством всіх принципів

економічного лібералізму виробництво (пропозиція) буде породжувати адекватне

споживання (попит). Тобто, виробництво товарів і послуг в умовах смітівського

“природного порядку” обов’язково породить доходи,” на які ці товари і послуги

вільно реалізуються. Таким чином, Сей вперше вводить в рамки економічного

дослідження проблематику рівноваги між попитом і пропозицією. Закономірно, із

закону Сея випливає висновок: в системі вільної конкуренції неможлива криза

перевиробництва. Перевиробництво може бути тільки щодо окремих товарів

внаслідок диспропорцій у розвитку різних галузей. Простіше: якщо хтось виробив

забагато, значить в іншому місці виробили недостатньо, щоб відбувся пропорційний

обмін.

36.Політична економія в Англії. Економічне вчення т.Р. Мальтуса, Дж. С. Міля.

Т. Мальтус – видатний представник англійської класичної школи, відомий

насамперед завдяки своїй праці “Дослід про закон народонаселення”, в якій аналізує

закономірності і взаємозалежності економічного і демографічного процесів.

У своєму вченні Мальтус виходить з таких основних положень:

1) суспільство перебуває у стані рівноваги, коли кількість споживчих благ

відповідає кількості населення;

2) при порушенні цієї рівноваги в суспільстві починають діяти сили, які

повертають його до рівноважного стану;

3) існує закон народонаселення, згідно якого і населення, і предмети

споживання та продовольство за відсутності перешкод зростають безмежно. Але

швидкість зростання населення вища, ніж швидкість збільшення кількості

продуктів харчування.

Погоджуючись із Смітом і Рікардо в тому, що людські ресурси є одним із

найважливіших факторів економічного розвитку, Т. Мальтус вказує на необхідність

їх якісного відтворення. У зв’язку з цим він різко засуджує державні програми

підтримки бідноти. Важливо, що вчений передбачає, що у перспективі може

виникнути проблема реалізації, оскільки споживання робітників та капіталістів

виявиться недостатнім, щоб поглинути всю вироблену продукцію. Мальтус вказує

на необхідність зміцнення у суспільстві класу “невиробничих споживачів”, до яких

відноситься земельна аристократія, військові, чиновники, судді, священики, лікарі,

вчителі. Саме завдяки цьому “невиробничому” класу кризи перевиробництва, які

виникають через “недоспоживання”, носять тимчасовий, короткотерміновий

характер. Найбільш відомим послідовником класичної традиції був Джеймс Стюарт Мілль (1806 – 1873). Д. Мілля називають одним із завершувачів класичної традиції в політекономії.

Мілль виступає з позицій соціального реформізму - нового напряму в політекономії,

згідно положень якого капіталізм здатний до змін, вдосконалення, реформ. На

відміну від своїх “старших товаришів” – класиків, Мілль відводив державі суттєву

роль в соціально-економічному розвитку, розуміючи, що система вільної

конкуренції вже не може забезпечити вирішення багатьох економічних проблем.

Тому держава, на думку вченого, повинна взяти на себе витрати по створенню

інфраструктури, розвитку науки, системи соціального забезпечення і розумного

оподаткування. При цьому Мілль осуджував протекціонізм і закони, які забороняли

діяльність профспілок, категорично висловлювався проти втручання держави у

сферу виробництва. Важливу роль відводив Мілль технічному прогресу,

підвищенню освітнього і морального рівня трудящих, свідомому обмеженню

народжуваності, розвитку кооперативного руху. Мілль закликав до соціального

партнерства у капіталістичному суспільстві. На відміну від своїх попередників-

класиків вчений не вважав капіталізм ідеальним ладом і запропонував свою

програму соціальних реформ, в основі яких лежали наступні ідеї: по-перше,

ліквідація системи найманої праці через створення кооперативних виробничих

асоціацій; по-друге – соціалізація земельної ренти за допомогою земельного

податку; по-третє, обмеження соціальної нерівності через відміну права спадщини.

Оцінюючи оригінальні ідеї Мілля, не помилимося, якщо скажемо, що цей

вчений завершив класичну традицію в політекономії.