Процес встановлення неосудності особи має певні послідовні складові:

— встановлення факту вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого законом;

— встановлення факту здійснення його даною особою;

— наявність у даної особи психічного стану, який позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними;

— наявність вказаного психічного стану у особи під час вчинення суспільно небезпечного діяння.

Застосування поняття неосудності можливе лише стосовно конкретних суспільно небезпечних діянь. Не існує неосудності «взагалі» як якогось стабільного чи постійно властивого особі стану. Наприклад, хворий на хронічне психічне захворювання — шизофренію, який раніше був визнаний неосудним, при вчиненні повторного суспільно небезпечного діяння у стані стійкої тривалої ремісії за відсутності вираженого дефекту може бути визнаний осудним.

Для визнання особи неосудною не має значення мотивація вчинених нею суспільно небезпечних дій, які можуть бути як в прямій залежності від особливостей хворобливого стану психіки особи, так і обумовлені побутовими причинами. Головне — наявність у особи в цей період такого розладу психічної діяльності, внаслідок якого вона не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними.

Визнання судом особи, яка вчинила суспільно небезпечні діяння, неосудною виключає застосування до неї будь-якого покарання. До такої особи можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру (ст.92—96).

Особа, яка вчинила злочин осудною, але до постановлення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, підпадає під дію ч.3 ст.19. Фактично мова йде про процесуальну дієздатність, а саме здатність обвинуваченого за своїм психічним станом брати участь у слідчих і судових діях (тобто адекватно сприймати обставини, які мають значення для справи, розуміти суть своїх процесуальних прав та обов’язків) і здійснювати самостійно своє право на захист.

Оцінка психічного стану зазначеної особи проводиться з використанням медичного та юридичного критеріїв. Медичний критерій складається з однієї ознаки — наявності психічної хвороби, яка включає хронічні та тимчасові психічні розлади. Юридичний критерій складається з двох ознак: інтелектуальної — неможливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та вольової — неможливості керувати своїми діями. У даному випадку юридичний критерій визначає можливість особи стати перед слідством і судом.

У випадках, які розглядаються у ч.3 ст.19, йдеться про осудних осіб, що захворіли у процесі досудового слідства чи судового розгляду справи після вчинення злочину, і застосування до них поняття “неосудність” неможливе.

У такому разі повинна призначатись судово-психіатрична експертиза, яка визначає, якою психічною хворобою захворіла особа після скоєння злочину, встановлює час виникнення хвороби, виявляє тимчасовий чи хронічний її перебіг.

Визначення часу початку психічної хвороби має суттєве значення для оцінки показань, даних такою особою. Якщо слідчі дії проводились з особою, яка вже була у хворобливому стані, то вони не повинні мати процесуально-правового значення.

Якщо особа після вчинення злочину захворіла на тимчасовий розлад психічної діяльності, слідство у справі може бути зупинено до видужання обвинуваченого (ст.208 КПК). Суд, якщо визнає за необхідне, може застосувати до особи примусові заходи медичного характеру (ст.92—96 КК, ст.421 КПК). Після видужання обвинуваченого примусові заходи медичного характеру судом скасовуються, слідство відновлюється і закінчується провадженням на загальних підставах. Час перебування особи у медичному закладі на примусовому лікуванні зараховується в строк відбуття покарання, якщо особа буде засуджена до позбавлення волі або виправних робіт. Якщо особа після вчинення злочину захворіла на хронічний розлад психічної діяльності, справа направляється до суду для звільнення хворого від покарання та застосування примусових заходів медичного характеру.

12. Поняття і кримінально-правове значення обмеженої осудності.

Стаття 20 передбачає, що підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину через психічний розлад повною мірою не здатна була усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і (або) керувати ними. Виходячи зі змісту закону, можна зробити такі висновки:

1) обмежена осудність пов'язана з наявністю в суб'єкта певного психічного розладу, психічної аномалії;

2) внаслідок цього психічного стану особа не повною мірою здатна усвідомлювати фактичні ознаки і суспільну небезпечність вчиненого діяння. Однак, на відміну від неосудної особи, здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і (або) керувати ними не виключається;

3) обмежена осудність не виключає осудності як обов'язкової ознаки суб'єкта, а отже, не виключає і кримінальної відповідальності за вчинене. Значення обмеженої осудності полягає в тому, що вона враховується судом при призначенні покарання і є підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.

Наведену в законі сукупність ознак, що характеризують обмежену осудність, можна називати формулою обмеженої осудності. Закріплені в законі ознаки є однаково обов'язковими як для експертів, так і для юристів при вирішенні питання про обмежену осудність. Обмежена осудність визначається тільки на момент вчинення злочину і тільки у зв'язку з ним. Отже, недопустимо за межами такого діяння ставити питання про обмежену осудність. Поняття обмеженої осудності визначається за допомогою трьох критеріїв: медичного, психологічного та юридичного.

Медичним критерієм є психічний розлад. На жаль, у законі не конкретизовані хоча б загальні ознаки медичного критерію. Тому розкривати зміст цього критерію можна по-різному. До медичного критерію треба відносити хронічні або тимчасові хворобливі розлади психічної діяльності непсихотичного рівня (так звані межові психічні розлади або психічні аномалії), суттєвою ознакою яких є кількісне обмеження здатності усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними при якісному збереженні критичної функції свідомості (наприклад, епілепсія, олігофренія, психопатія, неврози).

Психологічний критерій виражається в нездатності особи повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. У законі не передбачено ступінь обмеження здатності усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними. Цим, по-перше, ігнорується факт існування розбіжностей за тяжкістю проявів психічних розладів, які передбачають обмеження здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними; по-друге, унеможливлюється визнання обмежено осудною будь-яку особу, яка має хоча б незначні розлади психіки. Тому психологічний критерій потребує певного уточнення. Він повинен передбачати суттєве обмеження (кількісне) у суб'єкта протиправного діяння здатності усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними.

За обмеженої осудності відбувається кількісна зміна свідомості, при збереженні її якості. Усвідомлення фактичних обставин вчиненого обмежено осудною особою суттєво знижується, стає неповним внаслідок значних кількісних змін свідомості, які викликані хворобливими розладами психічної діяльності. Це суттєве обмеження свідомості вказує на глибину психічного розладу і виражається у формулі обмеженої осудності через психологічний критерій. Психологічний критерій може виражатися двома ознаками: 1) інтелектуальною - особа нездатна повною мірою усвідомлювати свої дії (нездатна у повному обсязі розуміти фактичну сторону та суспільну небезпечність своєї поведінки); 2) вольовою особа нездатна повною мірою керувати своїми діями.

При цьому в особи може бути суттєво обмежена здатність усвідомлювати свої дії та просто обмежена або збережена здатність керувати ними, і навпаки. А також може бути суттєво обмежена і здатність усвідомлювати свої дії, і здатність керувати ними.

Зазначені особливості інтелектуальної та вольової ознак й обумовили те, що у кримінальному законі між ними стоїть і єднальний («та»), і розділовий («або») сполучники.

Юридичним критерієм обмеженої осудності є факт вчинення особою передбаченого КК суспільно небезпечного діяння (злочину), ознаки якого відбивають психічний розлад суб'єкта злочину і значне обмеження здатності усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними, за наявності доказів вчинення його особою, відносно якої вирішується питання про обмежену осудність.

Це означає, що питання про обмежену осудність виникає тоді, коли: а) є факт вчинення суспільно небезпечного діяння (злочину), б) вказане діяння передбачене законом про кримінальну відповідальність як злочин, в) діяння вчинене особою, в якої суттєво обмежена здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними внаслідок хронічного або тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності (непсихотичного рівня); г) є докази вчинення діяння особою, відносно якої вирішується питання про обмежену осудність; г) у судді (слідчого) виник сумнів щодо психічної здатності особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та керувати ними (думка про психічне відхилення від норми).

Лише за наявності усіх трьох критеріїв особа може бути визнана обмежено осудною.