111. Право інтелектуальної власності. Співвідношення права власності та права інтелектуальної власності.

1. Право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного. 2. Перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ. 3. Перехід права власності на річ не означає переходу права на об'єкт права інтелектуальної власності.

1. Право інтелектуальної власності та право власності на річ існують як самостійні правові категорії, пов'язані з наявністю між об'єктами права інтелектуальної власності і матеріальними об'єктами права власності значної кількості відмінностей. По-перше, результат інтелектуальної діяльності може бути визнаний об'єктом права інтелектуальної власності лише у суворій відповідності до вимог закону. По-друге, існування права інтелектуальної власності, хоча воно і є абсолютним, виключним правом, обмежено певним строком. Радянське законодавство не вживало такого терміна, як "інтелектуальна власність". Вперше цей термін було вжито в Законі СРСР "Про власність в СРСР" від 6 березня 1990 р. Закон України "Про власність" містить у ст. 13 п. 2 пряму вказівку на те, що результати інтелектуальної праці є об'єктами права власності громадян. 2. Оскільки право інтелектуальної власності та право власності на річ є самостійними правовими категоріями передача кожного з цих прав є самостійним юридичним фактом, що породжує, змінює, припиняє самостійні правовідносини. Внаслідок цього перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ, у якій було зафіксовано об'єкт творчої діяльності. 3. З тієї ж причини перехід права власності на матеріальну річ не означає одночасного переходу права на об'єкт права інтелектуальної власності. Наприклад, придбання картини не означає автоматичного переходу авторського права, до особи, яка придбала цю річ.

112. Поняття іджерела авторського права. Суб’єктивне авторське право, його зміст і межі.

Завдання авторського права — встановити найсприятливіші правові умови для творчої діяльності, забезпечити доступність результатів цієї діяльності всьому суспільству. Його основним принципом є поєднання інтересів автора та інтересів усього суспільства. Авторське право проголошує і забезпечує широкий захист особистих (немайнових) і майнових прав авторів. Джерела авторського права представлені нормативними актами, до яких передусім належать конституційні та законодавчі акти, що визначають основні засади, Закон України «Про авторське право і суміжні права» та інші закони. Так, законодавство, яке безпосередньо регулює відносини власності, визнає за громадянином виключне право розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці. Зокрема, Закон України «Про власність» проголошує в статті 13, що об'єктами права власності громадян є твори науки, літератури, мистецтва, відкриття, винаходи, промислові зразки та інші результати інтелектуальної діяльності. Твори науки, літератури і мистецтва є об'єктами права інтелектуальної власності[1]. Важливе значення у регулюванні авторських відносин мають типові авторські договори, які затверджуються Кабінетом Міністрів України або за його дорученням відповідними відомствами і творчими спілками. Для правильного і однозначного застосування законодавства при захисті авторських прав велике значення має судова практика розгляду справ, що виникають в разі порушення авторських прав. Верховний Суд України систематично узагальнює й аналізує таку практику, робить відповідні висновки, про які повідомляє суди. Особливу групу джерел сучасного авторського права становлять міжнародні договори: Бернська конвенція по охороні літературних та художніх творів (1886 р.), яка неодноразово доповнювалася і змінювалася; Всесвітня (Женевська) конвенція по авторському праву (1952 р.); Римська конвенція по охороні прав артистів-виконавців, виготовлювачів фонограм, а також виробників організацій мовлення (1961 р.); Конвенція, що створює Всесвітню організацію інтелектуальної власності (підписана в Стокгольмі в 1967 р., чинна з 1970 р.); Женевська конвенція по охороні інтересів виготовлювачів фонограм (1971 р.); Брюсельська конвенція по розповсюдженню програм, що несуть сигнали, які передаються через супутники (1974 р.). Суб'єктивні цивільні права, що належать автору (А.) у зв'язку зі створенням твору, поділяють на особисті немайнові та майнові. До особистих немайнових прав А. належать: право на визнання його автором. твору; право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелект. власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації А.; вимагати зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору, якщо це практично можливо; забороняти зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору; обирати псевдонім у зв'язку з використанням твору; на недоторканність твору; ін. особисті немайнові права інтелект. власності, встановлені законом. Також, відповідно до ст.439 ЦК А. має право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню або іншій зміні твору чи будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репутації А.

, а також супроводженню твору без його згоди ілюстраціями, передмовами, післямовами, коментарями тощо. Майнові права на твір належать його А., якщо інше не встановлено договором чи законом. Майновими правами інтелект. власності на твір є: право на використання твору (опублікування; відтворення будь-яким способом; переклад; переробка, аранжування; включення складовою частиною до збірників, баз даних, енциклопедій; публічне виконання; продаж, передання в оренду); виключне право дозволяти використання твору; право перешкоджати неправомірному використанню твору (і забороняти таке використання); ін. майнові права інтелект. власності, встановлені законом. А. має право на плату за використання його твору. Проте, як виняток, твір може бути вільно, без згоди А. та інших осіб і безоплатно використано будь-якою особою в таких випадках: як цитата з правомірно опублікованого твору або як ілюстрація у виданнях, радіо- і телепередачах, фонограмах та відеограмах, призначених для навчання, за умови дотримання звичаїв, зазначення джерела запозичення та імені А.

, якщо воно вказане в такому джерелі, та в обсязі, виправданому поставленою метою; для відтворення у судовому та адмін. провадженні в обсязі, виправданому цією метою; в ін. випадках, передбачених законом. Строк чинності майнових прав інтелект. власності на твір діє впродовж життя А. та спливає через 70 р., що відраховуються з 01.01. року, наступного за роком смерті А. чи останнього із співавторів, крім випадків, передбачених законом. Після закінчення строку чинності майнових прав інтелект. власності на твір його може вільно та безоплатно використовувати будь-яка особа, за винятками, встановленими законом.