11. Місцеве самоврядування в сша. Принципи самоврядування.

Вважається, що у Європі було сформовано дві основні моделі місцевого самоврядування.

Англосаксонська модель поширена переважно у країнах з однойменною правовою системою: Великій Британії, США, Канаді, Індії, Австралії та інших.

Її головні риси:

високий ступінь автономії місцевого самоврядування, виборність, контроль передусім з боку населення, відсутність на місцях спеціальних державних уповноважених, які контролюють органи місцевого самоврядування;

відсутність місцевих адміністрацій (органів державної влади місцевого рівня).

Головний принцип – „діяти самостійно у межах наданих повноважень” (у Великій Британії повноваження надаються парламентом країни, тобто з „центру”, у США – штатами, тобто на регіональному рівні). Виборчі органи місцевого самоврядування у межах закону, звичаїв, складеної практики, судового прецеденту самостійно та під власну відповідальність вирішують питання, не віднесені до компетенції держави. Державне регулювання може здійснюватися у непрямій формі, наприклад, за рахунок прийняття модельних законів, які органи місцевого самоврядування можуть вводити на своїй території із змінами. Державний контроль за діяльність органів місцевого самоврядування здійснюється у судовій формі. Засіб впливу – державні дотації.

Континентальна модель поширена у країнах континентальної Європи (Італія, Франція, Іспанія, Бельгія) та у більшості країн Латинської Америки, Близького Сходу, франкомовної Африки.

Щодо організації місцевого самоврядування, то для США характерна „сильна рада” яка є найвищим органом влади громади, бургомістр є головою ради й одночасно головою виконавчої влади (південноамериканська модель).

У сучасних дослідженнях пов’язується рівень розвитку місцевого самоврядування з історією розвитку громадянських свобод та державності та виділяються:

„одвічно-вільні” країни з традиційно високим ступенем громадянських свобод, які виробили імунітет проти монархічно-бюрократичної централізації (Велика Британія, держави Північної Європи, Нідерланди, Швейцарія, США);

„лібералізовані держави верховної влади”, (Іспанія, Франція, Німеччина).

Для першої групи країн „точкою відліку” є місцева громада, для другої – держава. Першість громади проявляється у тому, що у країнах першої групи велика увага приділяється контролю громадян за місцевим самоврядуванням.

У країнах першої групи права громадян розуміють, перш за все, як права на захист від втручання держави у приватне та суспільне життя. Свобода місцевих громад обирати, які послуги і в якому обсязі вони бажають мати, вважається більш важливою, ніж бажання забезпечити всім громадянам однаковий набір соціальних вигод.

Яскравим прикладом реалізації таких прав є організація шкільної освіти у США. У цій країні окрім звичних для нас органів місцевого самоврядування загальної компетенції існують органи соціальної компетенції – шкільні ради. Шкільні округи, яких у США біля 15 тисяч, не залежать від графств та муніципалітетів. Шкільні ради розробляють основи освітньої політики у своєму окрузі, затверджують бюджет округу, розпоряджаються субсидіями від федерального уряду і уряду штату на освіту, наймають на роботу викладачів та визначають їхню. Оплату праці.

У країнах першої групи пріоритет віддано фіскальній автономії, причому у доходах місцевих бюджетів домінують місцеві податки. У 1998 році в Канаді доходи з власних джерел (на нерухомість, плата за надання послуг тощо) в муніципальних бюджетах у середньому складали 71 відсоток, у США – 67. У багатьох американських штатах ставки податків на утримання шкіл (перш за все податку на нерухомість) визначається на референдумі, тобто навіть не органами місцевого самоврядування, а населенням.