2.4.3. Конвенція з питань зміни клімату в Ріо-де Жанейро

Перша важлива міжнародна конференція, на якій обговорювалися питання зміни клімату, відбулася в Женеві в 1979 році. Вчені зробили висновок про те, що зростаюча концентрація вуглекислого газу, пов’язана з людською діяльністю та призводить до глобального потепління.

В 1992 році в Ріо-де-Жанейро Рамочну Конвенцію з питань зміни клімату підписали 160 країн. Прийняття цієї Конвенції є безумовно визнанням того факту, що зміна клімату є загальнолюдською проблемою. Температура довкілля є одною з найважливіших умов існування життя. Головними механізмами, що забезпечують стабільність температури на поверхні Землі, є випромінювання Сонця та парниковий ефект.

Явище парникового ефекту полягає в тому, що після відбиття від поверхні Землі частина сонячної енергії не цілком розсіюється в космічному просторі. Значна доля теплового випромінювання утримується газами, що входять до складу атмосфери Землі.

Завдяки цьому температура підвищується. Без парникового ефекту температура біля поверхні Землі не перевищувала б-18 ⁰С, а це означає відсутність умов для життя, бо вода на земній поверхні існувала б тільки у вигляді льоду.

Багаторічні спостереження виявили яскраво виражену тенденцію до підвищення середньорічної температури. Більшість фахівців пов’язують це явище із збільшенням концентрації газів, що прийнято називати парниковими. Антропогенні викиди СО₂, СН₄,N₂O (що належать до групи парникових газів) здатні значною мірою збільшити парниковий ефект. Наслідком цього може бути підвищення середньорічної температури протягом наступного сторіччя на 2-5 ⁰С.

Цей процес не буде відбуватися рівномірно. В певних регіонах температура змінюватиметься швидше, в інших повільніше. Наслідком цього буде зміна циркуляції вітрів і перерозподіл опадів. Це, у свою чергу, призведе до збільшення вологості в одних регіонах і посух в інших. Зміни температури, кількості опадів і рівня моря позначаться на життєдіяльності людей.

Виходячи із вище названого, мета Конвенції - об’єднання зусиль по запобіганню небезпечної зміни клімату і стабілізація концентрацій парникових газів в атмосфері на такому рівні, що не допускав би небезпечного антропогенного впливу на кліматичну систему. Такий рівень повинен бути досягнутий у терміни, достатні для природної адаптації екосистем до зміни клімату, що дозволяє не ставити під загрозу виробництво продовольства і забезпечує подальший економічний розвиток на сталій основі.

Конвенція приділила основну увагу таким парниковим газам: вуглекислий газ (СО₂), метан (СН₄), закис азоту (N₂О), перфторвуглеці (PFСs), гідрофторвуглеці (НFCs) і гексафторид сірки (SF₆). Це не єдині гази, що сприяють глобальному потеплінню, але найбільш важливі з них. Перфторвуглеці і гідрофторвулеці - це замінники хлорфторвуглеців, що були заборонені до використання в рамках Монреальского протоколу у 1987 р. для захисту озонового шару стратосфери.

Конвенція встановила загальні принципи діяльності по досягненню постановленої мети. Розвиненим країнам відводилася провідна роль у боротьбі зі зміною клімату. Сторони Конвенції взяли на себе ряд загальних зобов’язань:

• готувати і представляти ,,національні повідомленн” про діяльність щодо пом’якшення зміни клімату і кадастри інвентаризації антропогенних викидів із джерел і абсорбції поглиначами всіх парникових газів;

• приймати національні програми обмеження зміни клімату і розробляти стратегії адаптації до цих змін;

• співпрацювати з науково-технічних питань і питань освіти, сприяти просвітницький діяльності, інформуванню громадськості й обміну інформацією, пов’язаною зі зміною клімату і ін.;

Однак сторони мають різні зобов’язання, відповідно до рівня їх економічного розвитку.

Серед найважливіших рішень Конвенції варто виділити такі:

• схвалення Буенос-Айреської програми роботи з адаптації та заходів у відповідь на зміну клімату. Ця програма включає подальшу наукову оцінку вразливості та стратегії адаптації до зміни клімату;

• відкриття можливостей для реалізації нових видів проектів механізму чистого розвитку (МЧР), зокрема у секторі лісового господарства, а також зменшення викидів метану зі звалищ і сприяння відновлюваній енергетиці;

• представлена система забезпечення надійного обліку для швидко зростаючого вуглецевого ринку торгівлі квотами емісій парникових газів. Це є дуже важливим у зв’язку з тим, що з 1 січня 2005 року стала реальністю торгівля емісіями для 12000 компаній Європейського Союзу;

• кілька нових країн приєднались до Кіотського протоколу, довівши загальну кількість сторін до 132.