29. Прокурорський нагляд за додержанням законів щодо іноземних громадян і осіб без громадянства у місцях попереднього ув’язнення

30. Завдання прокурора при здійсненні нагляду за додержанням законів у місцях попереднього ув’язнення

Відповідно до пункту 4 статті 121 Конституції України та пункту 4 статті 5 Закону України “Про прокуратуру” на органи прокуратури покладено функцію нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян, у тому числі тримання таких осіб у слідчих ізоляторах. У статті 22 Закону України “Про попереднє ув’язнення” зазначено, що нагляд за додержанням законодавства у місцях попереднього ув’язнення здійснюють Генеральний прокурор України і підпорядковані йому прокурори.

Завдання прокурорів щодо здійснення нагляду за додержанням законів у слідчих ізоляторах, як установах для попереднього ув’язнення, регламентовані галузевим наказом Генерального прокурора України від 06.04.2011 року № 7 гн „Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян” і полягають у забезпеченні законності:

- при прийомі, триманні та звільненні осіб із СІЗО;

- щодо ізоляції та роздільного тримання різних категорій взятих під варту осіб;

- щодо прав осіб, взятих під варту, їх матеріально-побутового, медичного забезпечення, харчування та виконання покладених на них обов’язків;

- повноту реєстрації, додержання вимог законодавства при розгляді та вирішенні заяв і повідомлень про злочини, а також поміщенні ув'язнених і засуджених до карцеру;

- застосування дисциплінарних стягнень до осіб, взятих під варту;

- залучення до праці осіб, взятих під варту в порядку запобіжного заходу;

- визначення засудженим виду виправної колонії, своєчасність їх направлення із слідчих ізоляторів для відбування покарання;

- залишення засуджених у слідчому ізоляторі для роботи з господарського обслуговування;

- застосування умовно-дострокового звільнення від покарання або заміни невідбутої частини покарання до осіб, залишених для роботи з господарського обслуговування установи;

- наказів, розпоряджень та постанов начальника слідчого ізолятора;

- розгляду та вирішення адміністрацією СІЗО звернень взятих під варту та засуджених осіб. Організація їх особистого прийому, своєчасність направлення відповідним адресатам звернень та оголошення відповідей на них;

- застосування до ув’язнених фізичної сили та спеціальних засобів, а також запобігання злочинам та іншим правопорушенням.

Для виконання зазначених завдань прокурори наділені повноваженнями, передбаченими статтями 20, 44, 45 Закону України “Про прокуратуру”:

- у будь-який час відвідувати місця попереднього ув’язнення, ознайомлюватись з документами, на підставі яких осіб затримано, взято під варту або засуджено;

- перевіряти законність наказів, розпоряджень і постанов адміністрації цих установ, зупиняти виконання таких актів, опротестовувати або скасовувати їх у разі невідповідності законодавству, вимагати від посадових осіб пояснень з приводу допущених порушень;

- прокурор зобов’язаний негайно звільнити особу, яка незаконно перебуває в місцях попереднього ув’язнення.

Відповідно до п.4 галузевого наказу безпосередній нагляд за додержанням законів у СІЗО покладений на відділи (старших помічників і помічників прокурорів) обласного рівня. Згідно з п.9 наказу перевірки додержання законів у цих установах проводяться щомісячно. У відповідності до п. 9.1 наказу комплексні перевірки проводяться один раз на півріччя, до яких необхідно залучати працівників відповідних структурних підрозділів органів прокуратури, спеціалістів, у тому числі щодо участі у них представників Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, громадських та правозахисних організацій.

Крім того, у регіонах, де слідчі ізолятори, спеціальні палати протитуберкульозних закладів Міністерства охорони здоров'я України розташовані за межами обласних центрів, прокурори обласної ланки за погодженням з галузевим управлінням Генеральної прокуратури України можуть покладати здійснення нагляду на міських, районних, міжрайонних прокурорів за місцем розташування цих установ ( п. 8.1 наказу ).

На даний час у системі установ центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань функціонує 32 слідчі ізолятори, розраховані на 36,9 тис. місць за нормою 2.5 м кв. на особу, в яких тримається майже 39.0 тис. осіб, взятих під варту, та засуджених. Майже 49% з них рахуються за судами. Діяльність цих установ забезпечують близько 9 тис. персоналу.

Слідчі ізолятори розташовані в обласних центрах за винятком Тернопільської області (у м. Чорткові). На території Донецької області діє 3 СІЗО (у містах Донецьку, Артемівську та Маріуполі), у Дніпропетровській, Запорізькій, Луганській, Одеській та Чернігівській - по два.

Найбільшими в Україні є Дніпропетровський СІЗО (3,3 тис. місць), Київський (2,8) та Харківський (2,8), найменшими - Новгород-Сіверський (323), Луцький (405) та Чортківський (406) місць. Більшість приміщень СІЗО збудовано 100 та 200 років тому (25 режимних корпусів), частина з них перебуває в аварійному стані і потребує капітального ремонту. Зокрема Львівському СІЗО – 396 років, Чернігівському – 305, Херсонському – 223, Харківському – 191, Київському – 147.

На виконання Державної програми боротьби із злочинністю, затвердженої Верховною Радою України 25червня 1993 року, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 26.01.1994 № 31 „Про затвердження Програми приведення умов тримання засуджених, які відбувають покарання у місцях позбавлення волі, а також осіб, що тримаються у слідчих ізоляторах і лікувально-трудових профілакторіях, у відповідність з міжнародними стандартами”. Якою, зокрема передбачено будівництво 9-ти нових СІЗО за рахунок обласних бюджетів (АР Крим, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Запорізька, Київська, Львівська, Полтавська та Хмельницька області). Проте з 1997 року роботи з будівництва припинені (на будівництві Керченського СІЗО роботи виконано на 14% від загального кошторису і не ведуться). У результаті реалізації вимог постанов Кабінету Міністрів України від 18.01.2000 № 73 та від 15.02.2002 № 167, якими затверджено „Програму подальшого реформування та державної підтримки кримінально-виконавчої системи на 2002-2005 роки”, за рахунок коштів Держдепартаменту у діючих СІЗО додатково облаштовано 549 місць для розміщення ув’язнених.

Крім цього, Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 03.08.2006 № 1090 „Про затвердження Державної програми покращення умов тримання засуджених та осіб, взятих під варту, у відповідність з вимогами законодавства та європейськими нормами і стандартами, забезпечення безумовного дотримання прав людини і громадянина в місцях позбавлення волі, стабільного функціонування органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів”, якою, зокрема передбачено продовження будівництва СІЗО в АР Крим, Дніпропетровську, Донецьку, Києві та Полтаві, завершення проектування та будівництва режимних корпусів у Вільнянському, Луцькому, Маріупольському, Одеському, Харківському та Херсонському СІЗО.

У рамках реалізації програми Ради Європи „Підтримка юридичних реформ у Східній Європі” у співпраці з урядовими організаціями Швейцарської Конфедерації на базі Київського СІЗО з 2003 року впроваджено проект „слідчий ізолятор”, яким передбачено створення моделі СІЗО шляхом архітектурної та концептуальної перебудови відділень для молоді та ув’язнених жіночої статі відповідно до європейських норм і стандартів.

Статтею 4 Закону України “Про попереднє ув’язнення” та ст. 155 КПК України встановлено, що установами для попереднього ув’язнення є слідчі ізолятори Державної кримінально-виконавчої служби України . З метою поліпшення умов тримання та розміщення осіб, узятих під варту, наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 30.12.2003 року № 280 утворено дільниці слідчих ізоляторів на територіях виправних колоній.

Відповідно до ст. 155 КПК України осіб, яким обрано запобіжний захід - взяття під варту, крім слідчого ізолятора, в окремих випадках можна тримати в місцях тримання затриманих, якими є ізолятори тимчасового тримання органів внутрішніх справ та СБУ. В ізоляторах тимчасового тримання особи, взяті під варту, можуть перебувати не більше трьох діб, але якщо доставка ув’язнених до слідчого ізолятора у цей строк неможлива через віддаленість або відсутність належних шляхів сполучення, вони можуть перебувати у місцях тримання затриманих до десяти діб (частина 4 статті 155 КПК).

Крім цього, місцями попереднього ув’язнення для тримання військовослужбовців, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, є гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, а також дисциплінарний ізолятор або карцер установи виконання покарань, якщо взяття під варту як запобіжний захід обрано стосовно особи, яка вчинила злочин під час відбування покарання в установі виконання покарань.

Підставою для тримання особи у слідчому ізоляторі є вмотивована постанова суду про обрання міри запобіжного заходу - взяття під варту, постанова про продовження строків тримання обвинуваченого під вартою, або вирок, винесені відповідно до кримінального і кримінально-процесуального законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 155 КПК України взяття під варту як запобіжний захід застосовується в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки. У виняткових випадках цей запобіжний захід може бути застосовано в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі і на строк не більше трьох років.

Крім того, слід враховувати, що за результатами перевірок, проведених органами прокуратури України у слідчих ізоляторах Державного кримінально-виконавчої служби України, виявлено невідповідність вимогам закону окремих положень нормативно-правових актів, які регламентують питання прийому та тримання осіб, узятих під варту, і засуджених у СІЗО.

Зокрема, чинним законодавством не передбачено підстав для відмови у прийомі до слідчих ізоляторів осіб, взятих судом під варту, проте у п. 2.3.6 Правил тримання осіб, взятих під варту, і засуджених у слідчих ізоляторах Державного департаменту України з питань виконання покарань, затверджених наказом Голови Держдепартаменту від 20.09.2000 № 192, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.10.2000 за № 751/4972, зазначено, що до слідчих ізоляторів не дозволяється приймати осіб, які страждають на тяжкі соматичні або інфекційні захворювання, хворих на алкогольний психоз (без визначення переліку захворювань та їх симптомів). За таких умов медичні працівники СІЗО на свій розсуд можуть визначати ознаки таких захворювань і безпідставно відмовляти у прийнятті ув’язнених із місць тримання затриманих.

З цих же підстав 07.06.2004 Міністерством юстиції України скасовано Державну реєстрацію Порядку медико-санітарного забезпечення осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань Державного департаменту України з питань виконання покарань, затвердженого наказом від 18.01.2000 № 3/6, через невідповідність підпункту 6.1.4 пункту 6.1 даного порядку вимогам ст. 4 Закону України “Про попереднє ув’язнення”, ст. 155 Кримінально-процесуального кодексу України та Закону України “Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз”. За змістом вказаний підпункт дублює положення п. 2.3.6 Правил тримання осіб, узятих під варту, і засуджених у слідчих ізоляторах Державного департаменту України з питань виконання покарань.

Зазначені порушення закону створювали передумови для порушення в установах попереднього ув’язнення прав в’язнів щодо їх матеріально-побутового забезпечення та медичного обслуговування, а також переповнення ізоляторів тимчасового тримання. Зокрема лише за 3 місяці поточного року до Київського слідчого ізолятора не прийнято 14 осіб із захворюваннями, що фактично не мали загрози для їх здоров’я та оточуючих.

У зв’язку з чим на підставі ст. 21 Закону України «Про прокуратуру», ст. 22 Закону України “Про попереднє ув’язнення” Генеральною прокуратурою України внесено протест Голові Державного департаменту України з питань виконання покарань про скасування п. 2.3.6 Правил, який задоволено. Головою Державного департаменту України з питань виконання покарань 12.08.2008 внесено зміни до Правил та скасовано дію опротестованого нормативного акту. Вказаний наказ на даний час є чинним, пройшов 09.09.2008 Державну реєстрацію в Міністерстві юстиції України ( за № 817/15508).