Диктатура Франсиско Франко

В кінці війни Іспанія знаходилася в дипломатичній ізоляції і не входила до складу ООН і НАТО, але Франко не втрачав надії на примирення з Заходом. У 1950 рішенням Генеральної Асамблеї ООН держави-члени ООН отримали можливість відновити дипломатичні відносини з Іспанією. У 1953 США та Іспанія уклали угоду про створення кількох військових баз США на території Іспанії. У 1955 Іспанія була прийнята в ООН. Лібералізація економіки та економічне зростання в 1960-і роки супроводжувалися деякими політичними поступками. У 1966 був прийнятий Органічний закон, що вніс ряд ліберальних поправок до конституції.

Режим Франко породив політичну пасивність переважної більшості іспанців. Уряд і не намагалося залучати широкі верстви населення в політичні організації. Пересічні громадяни не виявляли інтересу до державних справ; більшість з них займалися пошуком сприятливих можливостей для підвищення рівня життя.З 1950 в Іспанії стали спалахувати нелегальні страйку, в 1960-х роках вони почастішали. Виник ряд нелегальних профспілкових комітетів. З рішучими антиурядовими вимогами виступили сепаратисти Каталонії і Країни Басків, які наполегливо домагалися автономії. Правда, каталонські сепаратисти проявляли більшу стриманість у порівнянні з екстремістськи налаштованими баскськими націоналістами з організації Баскське вітчизну і свобода (ЕТА).Суттєву підтримку режиму Франко надала іспанська католицька церква. У 1953 Франко уклав конкордат з Ватиканом про те, що кандидатури вищих ієрархів церкви будуть вибиратися світською владою. Проте починаючи з 1960 керівництво церкви стало поступово відмежовуватися від політики режиму. У 1975 папа Римський публічно засудив страту декількох баскських націоналістів.У 1960-і роки Іспанія стала налагоджувати тісні зв'язки з країнами Західної Європи. Уже на початку 1970-х років Іспанію щорічно відвідувало до 27 млн. туристів, головним чином з Північної Америки та Західної Європи, в той час як сотні тисяч іспанців їхали на заробітки в інші європейські країни. Проте держави Бенілюксу виступали проти участі Іспанії у військових і економічних союзах західноєвропейських країн. Перша прохання Іспанії про прийом до ЄЕС була відхилена в 1964. Поки Франко залишався при владі, уряди демократичних країн Західної Європи не бажали встановлювати з Іспанією більш тісних контактів.В останні роки життя Франко послабив контроль над державними справами. У червні 1973 він поступився посадою прем'єр-міністра, який займав протягом 34 років, адміралу Луїсу Каррера Бланко. У грудні Каррера Бланко був убитий баскськими терористами, і його замінив Карлос Аріас Наварро, перший цивільний прем'єр-міністр після 1939. У листопаді 1975 Франко помер. Ще в 1969 Франко оголосив своїм наступником принца Хуана Карлоса з династії Бурбонів, онука короля Альфонса XIII, який очолив державу як король Хуан Карлос I.

31. НОВІТНЯ ІСТОРІЯ (1939— 2005 рр.) Друга світова війна Передумови, причини, характер, періодизація. Друга світова війна принесла людству незліченні жертви і руйнування. У ній брали участь понад 60 держав, на території яких проживало 80% населення Землі. Бойові дії велися в Європі, Азії, Африці та Океанії на площі 22 млн км2. За роки війни до армій воюючих держав було прикликано 110 млн чол.За різними підрахунками на фронтах загинуло від 50 до 65-67 млн чоловік. 90 млн було поранено або покалічено. Близько половини загиблих становило мирне населення. Матеріальні витрати склали 4 трлн доларів.

Причини і передумови цієї війни: По-перше, несправедливість Версальської системи поставила багато народів у принизливе становище, сприяла приходу до влади сил, які прагнули реваншу, нового переділу світу. Найбільшою мірою це проявилось у політиці Німеччини, Італії та Японії. Вони і стали ініціаторами війни. По-друге, економічна криза 30-х років загострила суперечності між країнами світу, що позбавило їх можливості об'єднати зусилля у боротьбі за збереження миру. Всю систему безпеки, створену у 20-х роках, було зруйновано. По-третє, розв'язанню війни сприяла політика урядів Англії та Франції, спрямована на "умиротворення" агресора, а також "ізоляція" США, які, прийнявши закон про нейтралітет, фактично самоусунулися від впливу на розвиток подій у світі. По-четверте, СРСР, підписавши з Німеччиною пакт про ненапад і таємний протокол до нього, відкрив шлях Німеччині для нападу на Польщу. Агресивні держави прагнули розширення власних територій, завоювання ринків збутку та джерел сировини. З їхнього боку війна була загарбницькою. Для країн, які зазнали агресії, війна була справедливою. Найскладніше визначити характер війни стосовно СРСР. У період з 17 вересня 1939 р. по 22 червня 1941 р. він сам виступав у ролі агресора, приєднавши до себе значні території, які на той час належали Польщі, Румунії, Фінляндії, а також Прибалтику. Але після нападу Німеччини СРСР виніс на собі основний тягар війни і для нього вона на цьому етапі мала справедливий характер. Другу світову війну можна розділити на кілька етапів: I. 1 вересня 1939 р. — 19 листопада 1942 р. Стратегічна ініціатива належала агресивним державам. Німеччина, Італія, Японія та їх союзники зуміли оволодіти значними територіями в Європі, Африці, Азії та Океанії. II. 19 листопада 1942 р. — 9 травня 1945 р. Стратегічна ініціатива повністю перейшла до країн антигітлерівської коаліції, війська якої розгромили армію Німеччини та її союзників в Європі і змусили їх капітулювати. III. 9 травня 1945 р. — 2 вересня 1945 р. Завершення війни на Тихому океані і розгром мілітаристської Японії. Кінець Другої світової війни.

35 .Напад Німеччини на СРСР. 22 червня 1941 р. війська фашистської Німеччини та її союзників здійснили напад на СРСР. За детально розробленим планом "Барбаросса" Німеччина та її союзники зосередили 190 дивізій чисельністю 5,5 млн. чол. їм протистояло угруповання радянських військ, яке налічувало 170 дивізій і 2 бригади (2,9 млн. чол.). Німецький план був розрахований на швидке просування війська до найважливіших політичних та економічних центрів, оточення і розгром радянських час тин у прикордонних боях. На Україну було спрямовано наступ групи армій "Південь", до якої входили також румунські та угорські війська. їм протистояли війська Київського Особливого та Одеського військового округів. війська ворога поступалися радянським військам на Україні як чисельно, так і в озброєнні. Але на напрями головного удару ворог мав перевагу. Вже у перший тиждень війни головні сили гітлерівців мали оволодіти Києвом. Але події розгорталися інакше. Вже 23 червня 1941 р. головні частини німецьких військ були контратаковані радянськими механізованими корпусами в районі міст Луцьк-Ровно-Дубно-Броди. Розгорілась перша у другій світовій війні грандіозна танкова битва, що тривала до, 29 червня. Хоча Червона Армія (РККА) зазнала поразки. їй вдалося зупинити просування німецьких військ на тиждень. Після поразки у прикордонних боях радянські війська почали відходити на лінію укріплень старого кордону ("Лінія Сталіна"), на якій передбачалося зупинити просування німецьких військ. Не всі радянські частини змогли вдало здійснити маневр по відходу. 5 липня 1941 р. німецькі війська зуміли прорвати оборону на стику 5 і 6 радянських армій і вийшли до оборонних споруд міста. Цей 1-й день вважається початком Київської стратегічної оборонної операції, що тривала 83 дні. Тим часом оперативна ситуація навколо Києва стала ускладнюватися. На правобережжі були оточені і розгромлені радянські війська в районі Умані. Ворог вийшов до Дніпра південніше Києва. 5 серпня 1941 р. 300-тисячне німецько-румунське угруповання розпочало наступ на Одесу. Після героїчної оборони 16 жовтня 1941 р. захисники залишили місто. Евакуйовані частини було перекинуто у Севастополь, який знаходився у ворожому оточенні. Оборона міста тривала 250 днів. Не окупованими залишались лише території на сході України. Причини поразки радянських військ у другій половині 1941 р. на території України. 1)Радянське керівництво на чолі з Й.Сталіним не вжило необхідних заходів для належної підготовки радянських військ до відсічі ворогові. 2) Серйозні прорахунки були допущені Й.Сталіним і Генеральним штабом у визначенні напрямку головного удару ворога. Головним радянське командування помилково вважало наступ на Україні, тоді як згідно плану "Барбаросса" головний удар мала наносити група армій "Центр". 3) Невдале розташування радянських військ для ведення оборонних боїв. Розташування радянських військ трьома ешелонами (57, 52 і 62 дивізії) призвело до того, що з'єднання вступали у бій по черзі, і це давало можливість розбити їх частинами. 4) Радянські війська навіть не готувалися до оборонних боїв. Передбачалось вести війну "малою кров'ю і на території ворога". Склади боєприпасів та іншого воєнного майна розташовувались занадто близько до кордону і вже в перші дні опинились у руках ворога. 5) Авіація була скупчена на основних аеродромах, а не розосереджена по польових, що призвело до величезних втрат на початку війни (у перші години війни на 66 аеродромах було знищено 579 літаків).

36.ВОЄННІ ДІЇ в 1941—1942 рр.

1. План "Барбаросса"

Увечері 18 грудня 1940 р. Гітлер підписав директиву про воєнні дії проти СРСР. що дістала порядковий номер 21 та умовне найменування "Барбаросса". Затвердження плану "Барбаросса" відбулося після відмови СРСР вступити до Троїстого пакту а листопаді 1940 р. Сталін уважав, що потрапить у залежність від планів керівників Німеччини та Японії, для яких міжнародні зобов'язання не мали особливого значення. Документ було виготовлено лише у дев'яти примірниках, з яких три вручили головнокомандувачам суходільних військ, ВПС і ВМФ, а шість сховано у сейфах командування вермахту. Директива № 21 містила лише загальний задум і вихідні вказівки про ведення війни проти СРСР.

Мовою документів

Із директиви № 21

"Німецькі збройні сили повинні бути готоиі до того, щоб іще до закінчення, війни проти Англії блискавичною воєнною операцією перемогти радянську Росію (варіант "Барбаросса")...

Загальна мета

Військові маси російської армії, що перебувають у західній частині Росії, мають бути знищені у сміливих операціях Із глибоким просуванням танкових частин. Треба перешкодити відступу боєздатних частин у простори російської території.

Потім швидким переслідуванням має бути досягнута лінія, з якої авіація вже не зможе здійснювати напади на німецькі області. Кінцева мета операції — відгородитися від азіатської Росії по загальній лінії Архангельськ — Волга. Таким чином, у разі потреби, остання промислова область на Уралі, що залишається а Росії, може бути паралізована авіацією.

У перебігу цих операцій Балтійський флот росіян швидко втратить свої опорні пункти і таким чином стане небоєздатним..."

Німецькі війська, що готувалися до наступу, складали групи армій "Північ", "Центр" і "Південь", перед кожною з яких стояли особливі завдання. Група армій "Північ" (командувач генерал-фельдмаршал В. Лесб) наступала зі Східної Пруссії в напрямку на Даугавпілс, Псков, Ленінград із метою знищити радянські війська у Прибалтиці, захопити порти на Балтійському морі. Група армій "Центр" (командувач генерал-фельдмаршал Ф. Бок) повинна була завдати удару по флангах радянських військ у районі Білостока, з'єднатися в районі Мінська і продовжити наступ на Москву. Група армій "Південь" (командувач генерал-фельдмаршал Г. Рундштедт) мала знищити сили Червоної армії в Західній Україні та на захід від Дніпра й продовжити наступ на Харків, Донбас і Крим.