61. Наукові відкриття, поява нових галузей науки, високих технологій у другій половині хх ст.

У другій половині ХХ ст. людство вступило в епоху науково-технічної революції(НТР). В усіх галузях науки були зроблені численні відкриття. Одна з новітніх галузей науки — фізика атмосфери — зробила прорив в галузі загальних уявлень людини про Всесвіт. З’явилися нові наукові галузі: космічна медицина, космічна біологія й ін. Відкриття в оптиці, механіці й радіофізиці, фізиці твердого тіла, магнетизму спричинилися до комп’ютерної революції, стали підґрунтям для подальшого розвитку таких галузей науки, як кібернетика, автоматика, для вдосконалення новітніх технологій. У 1947 р. американські вчені винайшли транзистор, що замінив електронні лампи. У 1957 р. були винайдені мікросхеи, що знайшли найважливіше зі всіх своїх застосувань у комп’ютерах — машинах, що зберігають й обробляють інформацію. У 1946 р. у США був уведений у лад один з перших електронних комп’ютерів. Епоха масової комп’ютеризації почалася в середині 70-х років, коли в продаж надійшли комп’ютери, що працюють на дуже маленьких і швидкодіючих процесорах. Незабаром комп’ютери стали невід’ємною частиною сучасного способу життя.Визначні успіхи в післявоєнні роки були досягнуті в біології та медицині, у тому числі трансплантації людських органів, створення штучних апаратів, які їх заміняють й інші. Ученим удалося виділити ДНК, що служить ключем до генетичного коду організму. Це відкриття проклало дорогу генній інженерії. Майже вдалося покінчити з інфекційними захворюваннями, від яких раніше масово гинули люди: чумою, холерою, віспою.Яскравим прикладом видатних наукових досягнень у другій половині ХХ ст. є успіхи в дослідженні космосу. 4 жовтня 1957 р. у Радянському Союзі був запущений штучний супутник Землі. Перший американський супутник був виведений на орбіту 1 лютого 1958 р. 12 квітня 1961 р. радянський космонавт Ю. Гагарін уперше зробив орбітальний політ навколо Землі. 5 травня 1961 р. був здійснений запуск пілотованого космічного корабля в США. У березні 1965 р. радянський космонавт А. Леонов уперше вийшов у відкритий космос. У 1969 р. американські астронавти Н. Армстронг й Е. Олдрін висадилися на Місяці, де пробули 2,5 години, провели необхідні спостереження й взяли зразки ґрунту, відкривши епоху всебічного вивчення супутника Землі. Протягом 70-80-х років були здійснені запуски космічних апаратів для вивчення інших планет — Венери, Юпітера, Марса, Меркурія.Значно розширили сферу своїх дослі­джень гуманітарні науки. У центрі уваги гуманітаріїв усіх країн перебувають питання про ставлення до загальнолюдських цінностей: прав і свобод особистості, рівності людей, незалежно від раси, національності, статі й релігійної приналежності, розуміння добра й зла тощо.

63. Образотворче мистецтво стало сферою, де на початку століття найбільш наочно проявився розрив з традицією, художній пошук і новаторство. Щоб скласти про них уявлення, зупинимося на характеристиці деяких з нових напрямів. Сюрреалізм («сюр» в перекладі з французької — понад, над). Прихильники цього напряму вважали, що раціональне збагнення дійсності не може слугувати джерелом творчості, і проголосили основою істинного мистецтва сферу підсвідомого: інстинкти, інтуїцію. Улюбленим прийомом сюрреалістів стало відображення сновидінь і галюцинацій. Абстракціонізм свідомо відкинув художній образ. Мистецтво саме по собі є реальність, вважають абстракціоністи, тому завдання художника — не наслідувати навколишню дійсність, а конструювати її за допомогою вільної імпровізації.

Література ХХ століття буквально пронизана контрастами. Нестримні експерименти — і дбайливе збереження традицій, поява принципово нових жанрів; і розвиток всіх, раніше вироблених літературною історією, високе розуміння призначення письменника; і тотальна комерціалізація. У цьому розмаїтті можна виділити такі домінантні тенденції. Поглиблення і розвитку набула історична романістика. Неважко помітити, що письменники зверталися до цього жанру, насамперед намагаючись знайти в історії відповіді на життєві питання. З новацій, що з'явилися, насамперед потрібно назвати стилістичні. Приходять вірші без рим і розміру. Яскравим явищем у світовому літературному процесі другої половини сторіччя стала латиноамериканська література. На основі іспанської літератури і місцевого багатонаціонального фольклору виріс заворожуючий образний світ. На державному рівні головним методом літературної творчості був проголошений соціалістичний реалізм.

24.

Італійський фашизм

Творцем італійського фашизму був Беніто Муссоліні. З брошури його авторства видно, що італійський фашизм був політичною концепцією і політичною думкою, що фашизм виходив з положень органіцистичної концепції світу.[5] Муссоліні писав, що вирішальною силою у розвитку суспільства є воля життя, воля влади, що фашизм є тоталітаризмом, фашистська держава є синтезом і єдністю, яка поєднує усі цінності, що фашизм не вірив у можливість і корисність постійного миру, що треба відкинути пацифізм, як боягузливість, що тільки війна є засобом до визволення людської енергії, тому всі доктрини, які постулюють мир, не узгоджуються з фашизмом. І далі: Фашизм в імперіалістичному дусі бачить тенденцію нації до експансії, як маніфестацію своєї вітальності. Назва «фашизм» походить від італійського слова fascismo, від fascio, тобто від слова, що означає «в’язка”, «в’язанка” різок, які були символом втримування у суспільстві дисципліни за допомогою фізичної сили. Ось гасла Муссоліні: Весь народ має бути мілітаризований ... розглядаю італійський народ, як той, що живе у постійному воєнному стані. Муссоліні твердив, що фашизм породжує героїв. Внутрішня структура італійської фашистської держави спиралася на «вожді італійського народу» (Il Duce), котрий мав у своєму розпорядженні членів фашистського руху, т.зв. чорні сорочки, котрі у відношенні до решти народу застосовували насилля. У міжнародній практиці італійський фашизм вчинив агресію на Абіссінію, сьогоднішню Ефіопію. Італійський фашизм це: • спертий на соціальний дарвінізм чіткий національний егоїзм, що дозволяє на застосування насилля у відношенні до слабкіших націй; • ідея держави, поза якою не існують ніякі цінності; • мілітаризація, дисциплінованість власного народу, навіть з допомогою фізичної сили; • італійський фашизм є одним з різновидів інтегрального націоналізму. Прихід фашистів до влади. У таких умовах Муссоліні, підтримуваний великими промисловцями, заручившись "нейтралітетом" Ватикану, співчуттям короля Віктора-Еммануїла III, висунув вимогу передати фашистам владу. Прихильників збереження старих порядків, які не гарантували порядку й законності, виявилось дуже мало, і король доручив Муссоліні сформувати уряд. 30 жовтня 1922 р. Муссоліні на чолі загонів чорносорочечників вступив у Рим і очолив уряд ("Похід на Рим"). Так в Італії був відкритий шлях до ліквідації ліберальної демократії і встановлення фашистської диктатури. Прихід фашистів до влади збігся з періодом економічного піднесення. Обсяг промислового виробництва з 1920 до 1928 pp. зріс на 60%. Італія перетворилась в індустріально-аграрну країну. Але розвиток промисловості був нерівномірним, перевагу мала військова промисловість. Південні райони країни залишались відсталими. Експансіоністські претензії Італії. Прийшовши до влади, фашисти прагнули відродити Римську імперію. Реалізація цих планів - прямий шлях до війни. Фашисти, поряд з ліквідацією демократичних інститутів, почали мілітаризацію економіки і всіх сторін життя суспільства. Йшов процес мобілізації ресурсів для майбутніх завойовницьких війн. німецький нацизм Німецький нацизм не виріс на рівному місті, у нього були свої ідеологічні коріння. Попередниками нацистської ідеології були французький соціолог Жозеф Артюр де Гобіно і і англійський аристократ Хьюстон Стюарт Чемберлен. Гобіно створив чотирьохтомну працю «Досвіт про нерівність людських рас», в якій стверджував, що біла раса має переваги над іншими, а її елітою є арійці. До арійців він відносив населення Скандинавського півострова, Англії, Ірландії, Голландії, частини Франції і Німеччини. Гобино вважав німців, що живуть на заході Німеччини кращими арійцями. Чемберлен сформував расову теорію, яка доводила переваги арійців: «Господь Бог покладається тепер лише на одних німців…». Чемберлен став більш завзятим німецьким націоналістом ніж самі німці. Зустрічь його з Гітлером справила на останнього величезний вплив.Важливу роль у становленні ідеології нацизму відіграло невелике Товариство Туле, що утворилось у Мюнхені за зразком масонських лож. Своїм завданням воно проголосило вивчення і популярізацію давньогерманської літератури і культури. Також члени товариства пропагували расову перевагу німців і необхідність створення третього рейху. На гербі Товариства була намальована свастика, а дивізом товариства було: «Пам`ятай, що ти німець. Тримай свою кров у чистоті!”.Також нацисти запозичили фразиологію про “надлюдину”, яка стане правити на Землі і культ сильної особи у філософа Фрідріха Ніцше. Нацисти вважали себе “надлюдьми”.Не до не після приходу до влади нацистам так і не вдалось створити закінченої, строгої філософсько-ідеологічної системи. Їх ідеологія була компіляцією расизма, антисемітизма, шовінізма, націоналізма, консерватизма, соціалізма тощо.

Радянський комунізм

нинішня офіційна ідеологія Радянського Союзу, яка бере свій початок із впливу марксизму на російських інтелектуалів наприкінці ХІХ століття. Російська імперія з її прогнилим деспотичним режимом і напрочуд динамічною економікою була родючим грунтом для революційних ідей. Царська держава сприяла індустріальному розвитку, так що Росія могла протистояти провідним європейським державам на більш рівних умовах. Це зумовило зростання буржуазії, пролетаріату та середнього класу фахівців. Проте режим виявився нездатним задовольнити політичні прагнення нових суспільних класів і економічні вимоги селянства, яке все ще становило близько 80 відсотків населення. Єдино можливим шляхом розвитку здавалася революція – спочатку так гадала меншість усередині кожного класу, а згодом чи не весь народ. Марксистські ідеї утвердились у радикальних колах як наслідок популізму (народництва), який не спромігся здобути підтримку широких мас. Колишній популіст Плеханов (1856–1918) у 1883 році стверджував, що основно .

29.

• В тих обставинах, що складалися у світі умовах мир означав збереження Версальсько-Вашингтонської системи, яка, не дивлячись на її не ідеальність, забезпечувала відносну стабільність. Все-таки система мала в собі принцип запобігання міжнародним кризам. Він передбачав колективні дії проти агресора через Лігу Націй. Колективної відсічі не вийшло‚ механізм не спрацював. Чому?

Здатність країн Заходу до організованих дій проти агресора знизилась через загострення суперництва у подоланні економічної кризи. До того ж скрутне становище відволікало увагу суспільства і політиків на внутрішні проблеми. Їх вирішення було пріоритетним.

• Опір агресорам вимагав застосування різноманітних, а також і силових методів. Захист миру в тих умовах вимагав мужності, волі і готовності до певних втрат. Однак сама думка про це для людей, які щойно пережили Світові війну, здавалася зловісною. Населення в Англії і Франції була налаштована категорично проти використання сили. Китай, Ефіопія здавались занадто далекими, щоб вбачати у них загрозу європейській безпеці.

• В тих обставинах, що складалися у світі умовах мир означав збереження Версальсько-Вашингтонської системи, яка, не дивлячись на її не ідеальність, забезпечувала відносну стабільність. Все-таки система мала в собі принцип запобігання міжнародним кризам. Він передбачав колективні дії проти агресора через Лігу Націй. Колективної відсічі не вийшло‚ механізм не спрацював. Чому?

• Здатність країн Заходу до організованих дій проти агресора знизилась через загострення суперництва у подоланні економічної кризи. До того ж скрутне становище відволікало увагу суспільства і політиків на внутрішні проблеми. Їх вирішення було пріоритетним.

• Опір агресорам вимагав застосування різноманітних, а також і силових методів. Захист миру в тих умовах вимагав мужності, волі і готовності до певних втрат. Однак сама думка про це для людей, які щойно пережили Світові війну, здавалася зловісною. Населення в Англії і Франції була налаштована категорично проти використання сили. Китай, Ефіопія здавались занадто далекими, щоб вбачати у них загрозу європейській безпеці.

• Причини політики умиротворення Зосередження громадськості Англії та Франції на внутрішніх проблемах породжених економічною кризою 30-х років.

• Стійкі пацифістські настрою у переважаючої більшості населення Англії та Франції. Боязнь повторення жахів світової війни.

• Недооцінка лідерів західних держав А.Гітлера.

• Продовження лідерами Англії та Франції курсу на послаблення Версальсько-Вашингтонської системи.

• Повне усунення США від втручання у європейські справи.

• Кульмінацією політики "умиротворення" став "аншлюс" Австрії і Мюнхенська угода по Чехословаччині.

• Приєднання Австрії стало одним із найважливіших завдань політики Німеччини. У лютому 1938 р. канцлер Австрії Шушніг підписав з Німеччиною угоду, яка поставила Австрію під контроль Німеччини, а вже 12 березня 1938 р. війська Німеччини при підтримці австрійських нацистів окупували Австрію. Наступного дня австрійський фашист Зайс-Інкварт проголосив возз’єднання Австрії з німецькою імперією. Жодна велика держава, та Ліга Націй ніяк не прореагували на це. Лише СРСР висловив протест проти такого союзу.

• Наступною жертвою агресії Німеччини стала Чехословаччина, від якої Німеччина зажадала Судетську область, де проживало понад 3 млн. німців. 13 вересня 1938 р. судетські фашисти вчинили заколот. Після його придушення Німеччина стала загрожувати Чехословаччині нападом.

• Ще тоді співвідношення сил було не на користь Німеччини. Чехословаччина мала добре озброєну і підготовлену армію з 45 дивізій. Німеччина мала 47 недостатньо озброєних дивізій. До того ж уряд СРСР запропонував Чехословаччині всебічну допомогу.

• Виникла міжнародна криза. Для її розв’язання Чемберлен двічі зустрічався з Гітлером. Вони домовились, що конфлікт буде вирішено при зустрічі у Мюнхені.

• Під час мюнхенської зустрічі Гітлер заявив, що Судетська область – остання територіальна вимога Німеччини в Європі. Це, а також англо-французький ультиматум чехословацькому уряду про негайну передачу Німеччині територій ЧСР, заселених німцями, розчистили шлях до Мюнхенської угоди. Її було укладено за спиною Чехословаччини главами урядів Великобританії, Франції, Німеччини та Італії 29-30 вересня 1938 р.

• Наслідком угоди стало відторгнення від ЧСР на користь Німеччини всіх прикордонних західних і північно-західних районів. ЧСР втратила 20% населення і майже 50% важкої промисловості,с всі прикордонні укріплення. Кордон з Німеччиною став проходити у 40 км від Праги.

• Мюнхенська угода зобов’язала ЧСР задовольнити претензії Польщі та Угорщини. Польщі була передана Тешинська Сілезія, Угорщині за І Віденським арбітражем – частина Словаччини і Карпатської України. Чехословаччина перетворилась у федеративну державу.

• Мюнхенська угода – одна з найбільш соромних та ганебних сторінок західної дипломатії. Англія і Франція просто зрадили Чехословаччину, країну, саме виникнення якої було пов’язане з Версальською системою, одну з небагатьох реальних демократій в Європі. Цинічним було посилання на право націй на самовизначення, на право німців, угорців, поляків об’єднатися зі своєю батьківщиною, тому що у 1919 р. у Парижі це право було принесено у жертву стратегічним антинімецьким і антиугорським інтересам, як у 1938 р. у жертву політиці "умиротворення". Посланник Чехословаччини в Англії після підписання угоди сказав радянському послу: «Вони продали мене в рабство німцям, як колись негрів колись продавали в США!»

• Мюнхенська угода означала перетворення Німеччини у найсильнішу державу Центральної Європи. Всі малі держави цього регіону зрозуміли, що ні Ліга Націй, ні Англія з Францією не можуть гарантувати їхній суверенітет і пішли на зближення з Німеччиною. У цьому розумінні Мюнхенська угода була стратегічною поразкою Англії і Франції і наблизила початок війни.

• Але на той час на Заході результати змови були сприйняті з полегшенням. Чемберлен заявив, повернувшись у Лондон, що він привіз мир цьому поколінню.

• Вже взимку 1938/1939 рр. лідери Англії і Франції зрозуміли хибність своїх міркувань. Попри очевидну хибність своєї політики. Тим часом Німеччина не залишала часу на роздуми. 15 березня 1939 р. німецькі війська окупували Чехію і Моравію, Словаччина була проголошена незалежною, а Угорщина захопила всю Карпатську Україну.

• Далі Німеччина стала домагатися від Польщі згоди на передачу їй Данцига і на побудову через польський коридор екстериторіальної траси, яка б зв’язала Німеччину з Пруссією. Німецькі війська вступили у Мемельську область (Клайпеда), яка належала Литві. У квітні 1939 р. Італія здійснила агресію проти Албанії і захопила її.

• Крах політики "умиротворення" став очевидним. У свідомості населення стався злам. Від урядів вимагали жорсткості і рішучості у ставленні до Німеччини. Англія і Франція обмінялися нотами про взаємну допомогу на випадок агресії і надали відповідні гарантії державам, які мали спільний кордон з Німеччиною. Почались явні приготування до війни. Виникнення безпосередньої загрози війни вимагало від урядів Англії і Франції зближення з СРСР, якого так старанно західні лідери намагалися у попередні роки усунути з європейської політики.

38. Поразки у 1942 – на початку 1943 pp. не зламали Німеччини. Вона ще мала у своєму розпорядженні значні сили, тому радянські війська наступали з великими труднощами. Гітлерівський уряд оголосив «тотальну» мобілізацію, під час якої до армії потрапило майже 2 млн. чол. Німецьке командування вирішило провести влітку 1943 р. велику операцію на Курському виступі, щоб знову оволодіти ініціативою на основному фронті другої світової війни. План масштабного наступу «Цитадель» передбачав просування німецьких військ двома колонами від Орла і Харкова. Вони планували оточити і знищити угруповання радянських військ на Курському виступі. Операція «Пантера» передбачала завоювання Москви, розгром радянських військ і завершення війни на користь Німеччини. Гітлерівці провели велику підготовку до наступу. Під Курськом було сконцентровано 70 дивізій (900 тис. чол. – третина усіх німецьких дивізій на радянсько-німецькому фронті), майже 10 тис. гармат, 2 тис. літаків, 2,7 тис. танків. Великі надії покладалися на нові танки «пантера» і «тигр». До жодної битви другої світової війни гітлерівське командування не готувалося так ретельно. Але радянській розвідці вдалося дізнатися про загальний задум операції, визначити сили німців, напрямок головних ударів і час наступу. Радянським командуванням на Курську дугу було перекинуто майже 40% усіх з'єднань діючої армії: війська Центрального, Воронезького, Брянського і Степового фронтів, у тому числі всі танкові армії, 20 тис. гармат, 920 реактивних установок «катюша». Було побудовано 8 оборонних рубежів завдовжки 250-300 км. На світанку 5 липня 1943 р. за 10 хвилин до початку німецького наступу радянські війська провели потужну артпідготовку. Якийсь час німецькі війська були паралізовані, але приблизно о 6-й годині ранку армії групи Манштейна розпочали масований наступ. У бій пішли кращі танкові з'єднання, за якими наступала піхота. За сім днів боїв німецькі війська змогли подекуди просунутися на 10-35 км, але так і не прорвали потужну радянську оборону. 12 липня біля села Прохорівка відбувся грандіозний зустрічний танковий бій, в якому взяли участь 1,5 тис. радянських і німецьких танків та самохідних артилерійських, установок. Вигравши цю битву, радянські війська перейшли у контрнаступ на Орловському напрямку і 5 серпня звільнили Орел та Бєлгород, а 23 серпня – Харків. Курська битва поклала початок загальному наступу радянських військ, який розгорнувся на фронті 2000 км: від Великих Лук до Чорного моря. До кінця 1943 р. від німців була звільнена Лівобережна Україна, Північний Кавказ. Розпочалося звільнення Правобережної України і Східної Білорусії, було завойовано підступи до Криму. Радянські війська вийшли до Дніпра і 6 листопада 1943 р. звільнили Київ. У боях на Курській дузі брала участь французька ескадрилья «Нормандія» (з 1944 р. – «Нормандія-Німан»), а в наступі – перша польська дивізія та перша чехословацька бригада, сформовані в Радянському Союзі. У 1944 р. радянсько-німецька війна вступила в завершальний період. Червона армія повністю звільнила територію СРСР і перенесла бойові дії у країни Пів-денно-Східної і Центральної Європи. Влітку 1944 р. радянські війська і Перша Польська армія, формована в СРСР, вступили на територію Польщі. У Холмі, першому визволеному місті, було створено Польський комітет національного визволення (ПКНВ), який взяв на себе функції тимчасового уряду. Перша Польська армія і Армія Людова об'єдналися в єдине Військо Польське. 1 серпня 1944 р. командування Армії Крайової, що підлягало польському емігрантському уряду в Лондоні, намагаючись запобігти вступу радянських військ у столицю і захищаючи національні інтереси, організувало збройний виступ у Варшаві. У масовому антифашистському повстанні взяли участь багато жителів Варшави. Вони зі зброєю в руках піднялися проти окупантів, виявляючи у боротьбі з гітлерівцями справжній героїзм. Але до початку жовтня 1944 р. гітлерівці придушили повстання і дощенту зруйнували Варшаву. Здійснюючи Яссько-Кишинівську операцію, Червона армія у серпні 1944 р. вступила в центральні райони Румунії, що прискорило падіння військової диктатури Антонеску. 12 вересня 1944 р. у Москві була підписана угода про перемир'я між державами антифашистської коаліції і Румунією. Відновлювався державний кордон між СРСР і Румунією, встановлений у 1940 р. Трансільванію, передану Угорщині згідно з Віденським арбітражем 1940 p., було повернуто Румунії. У вересні 1944 р. збройні сили СРСР вступили на територію Болгарії, що посилило антифашистську боротьбу болгарського народу. 9 вересня влада перейшла до рук уряду Вітчизняного фронту. 28 жовтня 1944 р. між державами антифашистської коаліції і Болгарією було підписано угоду про перемир'я. Наприкінці вересня 1944 р. радянські війська вийшли на болгаро-югославський кордон. На цей час народи Югославії домоглися значних успіхів у боротьбі за визволення своєї країни. Народно-визвольна армія Югославії (НВАЮ) нараховувала майже 400 тис. чол. За 4 роки вона провела чимало успішних боїв із фашистами, розширила кордони контрольованих нею районів. У жовтні 1942 р. у м. Бихач (Боснія) представники усіх народів Югославії і всіх антифашистських політичних груп та організацій країни утворили Антифашистське віче народного визволення Югославії (АВНВЮ). Був обраний Виконавчий комітет АВНВЮ, який фактично виконував функції виконавчої влади. На чолі тимчасового уряду – національного комітету визволення Югославії (НКВЮ) – став маршал Й. Броз Тіто. Внаслідок спільних дій Червоної армії і НКВЮ 20 жовтня була звільнена від гітлерівців югославська столиця Белград, а в травні 1945 р. вся югославська територія. Національно-визвольна армія Албанії (НВАА) успішно вела бойові дії проти італійських, а потім німецьких загарбників. У сприятливих умовах, що склалися внаслідок успіхів Червоної армії на Балканах, НВАА в листопаді 1944 р. повністю визволила країну від загарбників. Широкого розмаху набула боротьба з фашистами і в Греції. Національно-визвольна армія до літа 1943 р. звільнила від окупантів майже третину території своєї країни. Значну допомогу у визволенні країни від нацистів Греції надали англійські війська, які висадилися тут. Невдовзі до Афін повернувся з еміграції національний грецький уряд. Восени 1944 р. радянська армія вступила на територію Угорщини, де антифашистські сили розпочали боротьбу за соціально-економічне оновлення країни. 4 квітня 1945 р. Угорщина була визволена від гітлерівців, що створювало сприятливі умови для національного відродження. На підступи до кордонів Чехословаччини Червона армія вийшла ще навесні 1944 р. Антифашистська боротьба у цій країні стрімко наростала. 29 серпня у Словаччині почалося національно-визвольне повстання, яке поклало початок народно-демократичному рухові за визволення Чехословаччини. Значну допомогу під час остаточного звільнення країни надали Червона армія та 1-й Чехословацький армійський корпус під командуванням генерала Л. Свободи.