57. Перемога народів індії в боротьбі за незалежність

До і під час Другої світової війни у колоніальній Індії великого розмаху набули кампанії громадянської непокори. Започатковані визнаним лідером національно-визвольної боротьби Махатмою Ганді, вони були своєрідною формою ненасильницького опору народів Індії колоніальній владі. Це були мирні демонстрації, мітинги, припинення комерційної діяльності, бойкот виборів до колоніальних представницьких органів влади, відмова від державної служби (насамперед, в армії та поліції), ігнорування розпоряджень колоніальної влади та інші заходи. Поштовхом до масових антибританських виступів стали судові процеси над офіцерами Індійської національної армії, яку створив у сусідній окупованій японцями Бірмі керівник національної боротьби бенгальського народу Субхас Чандра Бос

 лютому 1946 р. у національно-визвольну боротьбу активно включилися індійські моряки військово-морської бази у Бомбеї. Команда корабля «Тальвар» («Меч») відмовилася виконувати накази англійського командування. Виступи моряків підтримало цивільне населення. Проти демонстрантів знову застосували зброю. Близько 300 осіб було вбито, майже 1700 поранено. Піднесення визвольної боротьби, широкий осуд міжнародною громадськістю колоніалізму змусили англійський уряд піти на переговори з представниками національних сил. Під час переговорів виявились суттєві розходження щодо майбутнього країни між найвпливовішими партіями - Індійським національним конгресом (ІНК) та Мусульманською лігою, яка наполягала на утворенні з провінцій, де більшість населення становили мусульмани, окремої держави Пакистан

Індусів та мусульман в обох нових державах охопила паніка: їм терміново доводилося вирішувати питання, у якій країні жити. Комуналізм - політика протистояння релігійних громад - увійшов у практику багатьох політичних організацій, у тому числі й таких впливових, як Мусульманська ліга та «Хінду маха сабха» («Великий союз індусів»). Добропорядні мусульмани та індуси, які роками жили поруч, по-сусідськи, у дружбі та злагоді, кидалися один на одного з кийками. Дорогами Індії та Пакистану у протилежних напрямах пересувалися юрби біженців, подекуди вступаючи у криваві бійки. обропорядні мусульмани та індуси, які роками жили поруч, по-сусідськи, у дружбі та злагоді, кидалися один на одного з кийками. Дорогами Індії та Пакистану у протилежних напрямах пересувалися юрби біженців, подекуди вступаючи у криваві бійки. За приблизними підрахунками, понад 6 млн мусульман та 4,5 млн індусів перемістилися з одного кінця країни в інший. Близкс 700 тис. осіб загинуло в індусько-мусульманських сутичках. На знак протесту проти кривавих зіткнень Махатма Ганді на початку 1948 р. оголосив голодовку і заявив, що не припинить її, поки не відновиться мир. Акція протесту вождя, за якою пильно стежила уся країна, змусила лідерів комуналістських організацій присягнути у присутності Махатми встановити мир між конфесіями. В обох нововутворених державах настав довгоочікуваний спокій. Однак позиція Ганді викликала роздратування в екстремістських колах. 30 січня 1948 р. члени партії «Хінду маха сабха» вбили його. У січні 1950 р. набрала чинності конституція, яка проголосила країну суверенною демократичною республікою. В основному законі закріплено значні досягнення визвольної боротьби народів Індії: демократичні свободи, заборона будь-якої дискримінації - національної, расової, кастової, релігійної.