52. Сталінський режим після 2 світової війни. Хрущовська відлига

В післявоєнні роки народ, який зазнав величезних втрат, виграв війну проти фашизму, незважаючи на помилки, прорахунки партійного керівництва, надіявся, що заслужив вдячність і шану від своєї держави, але сталося навпаки: сталінська машина репресій проти власного народу запрацювала і після великої перемоги. В розпорядженні НКВС СРСР від 7 січня 1944 року зазначалося: "… усіх виявлених пособників на території України заарештувати з конфіскацією майна і відправити до Чорногорського спецтабору" (Красноярський край). Така кара чекала і багатьох українців, але, як пояснив М. Хрущов на партійному з'їзді в 1956 році: "…їх було дуже багато, і не вистачило б вагонів і місця".Найбільше відчули на собі репресії західні українці, півмільйона яких було депортовано лише у 1946–1948 роках. Особливо проявив себе сталінізм в післявоєнні роки в духовній, ідеологічній сфері з метою остаточного утвердження сталінсько-більшовицької ідеологічної доктрини. Проявом сталінізму стало грубе, некомпетентне втручання партійних органів в духовну сферу, заперечення художньої свободи, насадження авторитарних думок, звинувачення в "буржуазному націоналізмі", "космополітизмі", "низькопоклонстві перед Заходом" і т. д.В другій половині 40-х років ухвалено 12 партійних постанов про так звані помилки і перекручення в ідеологічній сфері. В них, як правило, домінували три тези:

− критика "проявів буржуазного націоналізму" в галузях літератури, мистецтва, науки;

− недостатнє висвітлення в художній творчості "проблем радянської дійсності, соціалістичного реалізму", їх переваг над західними;

− заклики до розгортання "більшовицької критики, самокритики, виявлення ворогів народу, класової боротьби".

Після вересневого 1947 року пленуму правління Спілки письменників України посилилось відверте публічне цькування і пряме звинувачення у "націоналізмі" М. Рильського, Ю. Яновського, І. Сенченка, О. Довженка.Велику групу науковців республіки, зокрема істориків М. Петровського, К. Гуслистого, М. Супруненка, генетиків М. Гришка, С. Гершинзона, І. Полякова та ін.,звинувачували у відході від більшовицьких принципів партійності.Отже, і в післявоєнні роки тоталітарна сталінська система продовжувала діяти, вона завдала великої шкоди всьомусуспільству, культурі. Творча діяльність завмерла, процвітав так званий соціалістичний реалізм, Сталін і його оточуючі готували нову чистку, новий наступ проти власного народу. Проте, внутрішня і зовнішня ситуації були вже іншими – тоталітаризм, сталінізм, репресії вичерпували себе, такі антинародні методи заходили в тупик, життя вимагало змін, і вони настали після смерті Сталіна.

53. На початку 70-х рр. у політичному курсі партійного керівництва утвердилися консервативні тенденції. відбулася реабілітація сталінщини: не згадувалися факти репресій, виправдовувалися методи колективізації, причини страшних поразок у роки війни 1941—1945 рр. перекручувались.

Водночас від середини 70-х рр. зростав вплив військово-промислового комплексу на політичні рішення вищого партійного керівництва. 7 травня 1976 р., партія ставала основним виразником армійських інтересів, а її номенклатура — їхнім захисником. Однією з рис політичного життя партійного керівництва 70-х рр. було утвердження принципу формування вищих партійних і державних органів від різних бюрократичних інститутів: республіканських і союзних, комсомольських і профспілкових. У 1977 р. було прийнято нову радянську конституцію — конституцію розвиненого соціалізмуГорбачов.Причиною " ремонту " стало вiдставання вiд США в гонцi космiчних озброєнь : нездатність з економiчних причин дати вiдповiдь на програму " зоряних вiйн " впевнила керуючі кола СРСР у тому, що змагання в сферi високих технологiй вже майже програно . Мова йшла зовсім не про те, щоб змiнити систему - iснуюча цiлком задовільняла керуючу верхівку. Систему цю прагнули лише пристосувати до нових - передусiм мiжнародних умов. уряд задумав малу iндустрiалiзацiю,для того ,щоб в результаті модернiзувати вiдсталу легку промисловість. Але все це закiнчилося провалом уже на першому етапi: мiльярдні держкапвкладання в базовi галузi безслiдно розчинилися в загальному хаосі - нового устаткування, матерiалiв, технологiй легка промисловість так i не дочекалась. Тодi скоротили закупку ширвжитку i кинули валютнiзасоби на закупку технiки за кордоном. Результат – мiнiмальний. Нарештi зрозумiли, що за вiдсутностi стимулiв у виробникiв нiщо в економiцi не повернеш. Вирiшили дати пiдприємствам госпрозрахункову самостiйнiсть. Але обмежена воля обернулася лише правом безконтрольних витрат державних засобiв i призвела до підняття цiн, скорочення обсягу виробництва i рiзкого зростання грошової маси в наявному використанні.Збільшення заробітків при цьому нiяк не вплинуло на вихiд кiнцевоїспоживчої продукцiї, оскiльки грошi виплачувалися не тiльки виробникам товарiв, але й всiм iншим без винятку.СРСР.Спочатку відбулося загострення міжнаціональних відносин,після чого прагненню республік відокремитися від СРСР сприяли економічна криза, що паралізувала народне господарство всіх республік, і розпад економічних зв'язків. Союзні республіки звинувачували центр у «викачуванні коштів» з регіонів, закликали спочатку до економічного суверенітету, а потім до державної незалежності. У 1988-1989 роках були створені народні фронти в більшості союзних республік.Новоогарьовський процес-17 березня 1991 було проведено всесоюзний референдум з питання про збереження СРСР. Взяли участь у голосуванні 148,6 млн. чол. (80% тих, що мали право голосу); з них за збереження Союзу висловилися 113,5 млн. чол. (76,4%). Політичні лідери багатьох республік заявляють про відділення від СРСР (до 16 грудня це зробили всі союзні республіки). У вересні 1991 колишнього Радянського Союзу вже фактично не існувало. Прискорило ліквідацію СРСР і погіршення економічного становища. Розпад СРСР завершили Біловезькі угоди. 8 грудня 1991 керівники трьох республік - Росії, України та Білорусії, що були державами - засновниками СРСР, оголосили, що Союз РСР як «суб'єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє своє існування».