47. Велика Британія після Другої світової війни. Тетчеризм, "третій шлях" т. Блера

Розвиток Великої Британії після Другої світової війни характеризувався суперечливими тенденціями. До 1963 р. вона утримувала 2 місце в капіталістичному світі за рівнем промислового виробництва. Війна завдала Великій Британії менших збитків, ніж іншим провідним країнам. З іншого боку, погіршився фінансовий стан держави - державний борг зріс у 4 рази. Під тиском національно-визвольного руху почався розпад Британської колоніальної імперії. Зросла політична та економічна залежність від США. Наприкінці 60-х pp. вона займала вже 4 місце в світі за рівнем економічного розвитку, але відставала в найновіших галузях виробництва. У повоєнний період у Великої Британії при владі знаходились, змінюючи одна одну, лише дві партії — лейбористи і консерватори. За 50 післявоєнних років лейбористи урядували 17 років, а консерватори — 33. Лейбористи проголосили своєю метою поступове реформування британського суспільства за допомогою державного регулювання. Консервативна партія виступала за збереження «вільної конкуренції», пріоритет приватної власності, обмеження впливу держави на економіку. Згідно з «планом Маршалла» Велика Британія отримала від США 2,8 млрд. дол. у вигляді кредитів та поставок продукції. У 1948-1949 pp. було вже ліквідовано нормування хліба, картоплі, одягу і тканин, а на масло, жири та м'ясо. З 1952 р. королевою Великої Британії є Єлизавета II. З 1968 р. загострилася проблема Ольстера — самоврядної частини Великої Британії (Північної Ірландії). Тут переплелися релігій ні та національні проблеми. Конфліктувала корінне населення — католики і протестанти — вихідці з Англії та Шотландії. У 1979 р. до влади прийшли консерватори, і уряд очолила Маргарет Тетчер. Вона суттєво змінила економічну політику, відмовившись від державного регулювання і по вернувшись до свободи ринкових відносин. Ця політика дістала назву тетчеризму. Вона призвела не тільки до зростання капіталовкладень, але й до поляризації суспільства. З 1980 р. Велика Британія змогла забезпечувати себе нафтою і почала її експортувати, що мало величезне значення для вирішення енергетичних проблем.Після 16 років правління консерваторів в 1997 р. до влади прийшли лейбористи. Новий прем'єр Е. Блер, проголосив «третій шлях». Він виступав за розширення соціальної бази. Проголошувалася головною людина, її бажання і проблеми.48.Четверта республіка у Франції - період французької історії з 1946 по 1958. Конституція була прийнята 13 жовтня 1946 року обраними у тому ж році Установчими зборами, близька до Конституції Третьої республіки, яка характеризувалася наявністю парламентського ладу, слабкою владою президента республіки.Період ознаменований розпадом французької колоніальної імперії, війнами в Індокитаї, потім у Північній Африці. Франція стала однією із засновниць ООН, вступила в НАТО, в європейські структури, що народжувалися на зразок Союзу вугілля і сталі. У внутрішній політиці - період сильної нестабільності після війни, посилення впливу комуністів (початок періоду) і вкрай правих (кінець періоду). Початок економічного зростання ( "Славне тридцятиріччя") супроводжувалося неконтрольованою інфляцією. Часто мінялися так звані "примарні уряду" (зазвичай по 2-3 відставки прем'єр-міністрів на рік).У 1946 р. було прийнято конституцію Четвертої республіки. Франція проголошувалась «неподільною, світською, демократичною і соціальною республікою». У країні вводилось загальне виборче право, рівноправність чоловіків і жінок. До звичайних політичних прав були додані права на працю, відпочинок, соціальне забезпечення, освіту. Також проголошувались права трудівників на участь у керівництві підприємства, право на профспілкову і політичну діяльність, право на страйк. У конституції передбачалась можливість націоналізації, усуспільнення власності, якщо вона набувала “рис національної суспільної служби або фактичної монополії». Урівнювались у правах громадяни Франції і колоній. «Французька імперія» замінялась терміном «Французький союз». Франція зобов`язувалась уникати «всілякої системи колонізації», обіцяла «не вести війн з метою завоювання і ніколи не застосовувати свої збройні сили проти слободи будь-якого народу».Країна проголошувалась парламентською республікою. Головну роль у житті країни повинен був відігравати двопалатний парламент, який обирав президента з обмеженими повноваженнями. Вибори 1946 р. в новий парламент закріпили провідну роль у політичному житті країни ФКП, СФІО, МРП. Режим Четвертої республіки не був стабільним. Значний вплив на розвиток внутрішньополітичних процесів мала "холодна війна". ФКП підтримувала СРСР і це неодмінно впливало на роботу парламенту й уряду. (З 1946 р. по 1958 р. змінилось 24 уряду (у середньому кожен уряд знаходився при владі не більше пів року, а деякі – два-три дні). Наростала напруга у відносинах між комуністами і соціалістами, що згодом призвело до розриву їхніх відносин. Падав життєвий рівень населення. Промисловці були невдоволені проведенням політики націоналізації. У листопаді 1947 р. ФКП продемонструвала свою силу, організувавши загальнонаціональний страйк, який поставив під загрозу існування республіки. Напруги в суспільстві додавали невдалі колоніальні війни в Індокитаї (1946-1954 рр.), Алжирі (1954-1962 рр.), в інших куточках колоніальної імперії Франції. Франція опинилась перед лицем загальнонаціональної кризи. Прощання з колоніальним минулим для Франції було тривалим і болючим. Франція змушена була залишити Індокитай, надати незалежність Марокко, Тунісу, але з Алжиром вона розставатись не бажала. Це і стало причиною глибокої кризи. Алжирські французи (близько 1 млн. осіб) були категорично проти незалежності Алжиру і стали основою для консолідації прихильників збереження колоніальної імперії – ультраколоніалістів, або просто ультра. Визвольна війна алжирського народу примусила Францію втягнутися у тривалий конфлікт, в якому французи знищили 2 млн. алжирців. Війна внесла розкол у французьке суспільство: одна частина населення виступала за припинення війни, інша (ультра і військова верхівка) – за її продовження. Скориставшись таким становищем, у країні на політичну арену вийшли крайні сили. У 1956 р. комуністи набрали більшість на виборах у парламент. Зовнішня політика Франції часів Четвертої республіки була повністю підпорядкована США і логіці «холодної війни». Франція була членом НАТО і вела активні колоніальні війни (Індокитай, Північна Африка, Мадагаскар), намагаючись втримати залишки своєї колоніальної імперії.У 1958 році на хвилі алжирської кризи до влади прийшов Шарль де Голль, який провів на посаді прем'єр-міністра конституційну реформу, згідно з якою встановлювалася президентська республіка. У жовтні 1958 року нова конституція була прийнята на референдумі, і в листопаді діючий президент Коті підписав її. Цим завершилася історія Четвертої республіки і почалася П'ята республіка; в грудні того ж року де Голь був обраний президентом.П'ята республіка — період французької історії з 1958 року по теперішній час, визначається прийнятою в 1958 році новою конституцією Франції.У порівнянні з Четвертою республікою (1946 - 1958) в ній значно посилені повноваження президента республіки, який має право розпуску парламенту і обирається всенародно (з 1962 по 2000) на сім років (з 2000 року — на п'ять років). Якщо в першому турі жоден з кандидатів не набере 50% +1 голос, потрібно другий тур голосування (на практиці другий тур був потрібний завжди).Особливість даної Конституції полягає в тому, що, оскільки вона складалася професійними політиками, її положення, перш за все, адресуються на практику функціонування політичної системи. Як сказав Домінік де Вільпен, сутність діючих французьких державних інститутів полягає в тому, що «… Президент — керує, уряд — управляє, парламент — законодавствує …»Відправною точкою до заснування П'ятої Республіки була алжирська криза, з якою Четверта республіка протягом чотирьох років не могла справитись, а саме: події 13 травня 1958 року, коли верхівка французької армії, марно подавляла алжирське національне повстання, вийшла з покори цивільній владі і, більше того, почала відкрито диктувати їм свої умови. На цей виклик Франції та Республіки — а це був саме виклик, оскільки армія зазіхнула на священний французький принцип беззаперечного підпорядкування армії державі — законна влада так і не змогла дати рішучу відповідь.Таким чином, Четверта французька Республіка отримала смертельний удар, від якого так і не змогла оправитися. Державна влада опинилася в стані нокауту. Рано чи пізно, Четверта Республіка повинна була потиснути плоди своєї праці. Заснована Конституцією 1946 року, вона, незважаючи на всі вади Третьої Республіки та її безславний кінець, практично зберегла в недоторканності згубну для Франції систему владарювання: безсилий глава держави, зате всесильний парламент, і цілком залежний від його волі уряд. Треба сказати, Четверта Республіка стала «гідною» спадкоємицею своєї попередниці: за 12 відведених їй Історією років змінилося 22 уряди, які керували країною в середньому 6 місяців, а в готель Мантіньон — резиденція Глави французького Уряду — 12 разів приходив новий господар.

Конституція 1958 року заснувала посаду Президента як арбітра, який втілює Державу. Але що слід розуміти під президентським арбітражем? Чи повинен Глава держави для цього відійти від політики, ставши затворником в Єлисейському Палаці, який здійснює свою владу лише в тому випадку, коли державна машина летить під укіс, або ж, навпаки, зобов'язаний виступати на перших ролях, щоб захистити національні інтереси, не дати Франції збитися з правильного шляху, чого не можна досягти без втручання в політику? Суперечка двох концепцій дозволила конституційна практика перших років життя П'ятої Республіки, яка, у свою чергу, складалася під прямим впливом алжирського конфлікту.Якщо Президент Республіки взяв у свої руки скальпель, щоб видалити на тілі Франції виразку, — алжирську проблему, Парламент і Уряд погодилися на роль асистента при керівному видаленні хірурга, а партії і зовсім уподібнилися сторонніми спостерігачами, які очікували результат операції біля порога операційної, то кожен інститут знизав плоди своєї праці. Верховна відповідальність, а значить і верховна влада, сконцентрувалася в руках Президента Республіки. Бо демократія не знає влади без відповідальності, без підтримки і схвалення народу! Референдум 1962 року, схвалив пропозицію Глави держави надалі обирати Президента країни безпосередньо народом, остаточно затвердили Президент Республіки в ранзі національного вождя, бо він, на противагу депутатам, що обирається по округах, і призначаємим міністрам, є відтепер єдиним обранцем всієї Нації. Так П'ята Республіка еволюціонувала з парламентського режиму з посиленою президентською владою в режим напівпрезидентською, вірніше, винайшла останній.