§ 3. Злочини, що становлять небезпеку для життя I здоров'я людини, які вчинюються у сфері медичного обслуговування

До цих злочинів відносяться: неналежне виконання професійних обов’язків, що спричинило зараження особи вірусом iмунодефiциту людини чи іншої невиліковної iнфекцiйної хвороби (ст. 131); розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом iмунодефiциту людини чи iншої невилiковної хвороби (ст. 132); незаконна лікувальна дiяльнiсть (ст. 138); ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст. 139); неналежне виконання професiйних обов’язків медичним або фармацевтичним працiвником (ст. 140); порушення прав пацієнта (ст. 141); незаконне проведення дослiдiв над людиною (ст. 142); порушення встановленого законом порядку трансплантацiї органiв або тканин людини (ст. 143); насильницьке донорство (ст. 144); незаконне розголошення лiкарської таємницi (ст. 145).

Неналежне виконання професiйних обов'язкiв, що спричинило зараження особи вiрусом iмунодефiциту людини чи iншої невилiковної iнфекцiйної хвороби (ст. 131). З об'єктивної сторони злочин, передбачений ст. 131, виражається в неналежному виконаннi (дiї або бездiяльностi) медичним, фармацевтичним або iншим працiвником своїх професiйних обов'язкiв, внаслiдок недбалого або несумлiнного до них ставлення. Професiйнi обов'язки визначаються сферою дiяльностi суб'єкта злочину, а також вiдповiдними нормативними актами в галузі боротьби iз СНIДом, iншими невилiковними iмунодефiцитними хворобами. Так, iснують певнi правила, що зобов'язують медичного працiвника при переливаннi кровi хворому перевiряти її на наявнiсть ВIЛ-iнфекцiї, або правила дiагностування на ВIЛ-iнфекцiю та iнших iнфекцiйних хвороб. Працiвники мiлiцiї, наприклад, зобов'язанi направляти наркоманiв, якi вводять наркотики шляхом iн'єкцiй, на медпункти огляду для виявлення ВIЛ-iнфекцiї та iн.

Неналежне виконання обов'язкiв вiдбувається внаслiдок недбалого або несумлiнного до них ставлення: наприклад, медична сестра не проводить необхiдної обробки медичних iнструментiв або працiвник СIЗО помiщує ВIЛ-iнфiкованого в камеру до iнших пiдслiдних тощо.

Обов'язковим наслiдком вказаної дiї або бездiяльностi є зараження вiрусом iмунодефiциту або iншої невилiковної iнфекцiйної хвороби хоча б однiєї людини (ч. 1 ст. 131) або двох i бiльше осiб (ч. 2 цiєї статтi).

Мiж дiєю (бездiяльнiстю) особи, що порушила професiйнi обов'язки, i вказаними наслiдками слiд встановити причинний зв'язок.

Суб'єктивна сторона цього злочину — тiльки необережнiсть у виді злочинної самовпевненостi або злочинної недбалостi.

Суб'єкт злочину — спецiальний. Це медичнi або фармацевтичнi працiвники (лiкарi, медичнi сестри, спiвробiтники лабораторiй, якi здiйснюють дiагностику цих захворювань або проведення дослiджень iнфiкованого матерiалу тощо). Це також можуть бути працiвники iнших сфер — мiлiцiї, мiсць позбавлення волi, до обов'язкiв яких входить попередження i недопущення поширення ВIЛ-iнфекцiї та iнших iнфекцiй вiд iнфiкованих осiб.

Розголошення вiдомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вiрусом iмунодефiциту людини чи iншої невилiковної iнфекцiйної хвороби (ст. 132). Медичний огляд на виявлення цих хвороб — це лабораторне дослiдження кровi або iнших бiологiчних рiдин з метою виявлення їх вiрусiв. Постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 18 грудня 1998 р. Офiцiйний вiсник України. — 1998. — № 51. — С. 42. затвердженi Правила медичного огляду з метою виявлення ВIЛ-iнфекцiї, облiку ВIЛ-iнфiкованих i хворих на СНIД та медичного нагляду за ними. Цi Правила визначають умови i встановлюють порядок медичного огляду громадян України, iноземцiв та осiб без громадянства, якi постiйно проживають або на законних пiдставах тимчасово перебувають на територiї України. Медичний огляд проводиться з метою виявлення зараження вiрусом iмунодефiциту людини (ВIЛ), здiйснення епiдемiологiчного контролю, а також надання консультацiй, медичної та психосоцiальної допомоги ВIЛ-iнфiкованим.

Медичний огляд проводиться добровiльно.

Обов'язковому лабораторному дослiдженню на наявнiсть ВIЛ-iнфекцiї пiдлягає кров (її компоненти), отримана вiд донорiв кровi та донорiв iнших бiологiчних рiдин, клiтин, тканин та органiв людини.

Медичний огляд вагiтних за їх згодою проводиться пiд час взяття їх на облiк або перед пологами шляхом обстеження на наявнiсть антитiл до ВIЛ. У разi якщо данi про медичний огляд вагiтної вiдсутнi або дитина народжена ВIЛ-iнфiкованою жiнкою, обов'язковому дослiдженню на антитiла до ВIЛ пiдлягає пуповинна кров новонародженого.

За бажанням особи, яка звернулася до закладу охорони здоров'я для проведення медичного огляду, медичний огляд може бути проведено анонiмно.

Медичний працiвник має додержуватися конфiденцiйностi iнформацiї про ВIЛ-iнфiкованiсть особи чи захворювання на СНIД.

За ст. 132 можуть вiдповiдати лише особи, якi повiдомили про виявленi в ходi огляду позитивнi данi про ВIЛ-iнфекцiю або захворювання на СНIД або iншою невилiковною iнфекцiйною хворобою. Повiдомлення про огляд, що дали негативнi результати, ст. 132 не охоплюються, тобто не є злочином, передбаченим цiєю статтею КК.

З об'єктивної сторони злочин полягає в розголошеннi вiдомостей про наявнiсть у особи ВIЛ-iнфекцiї, СНIДу або iншої невилiковної хвороби (наприклад, важкої форми туберкульозу) за умови, що цi вiдомостi стали вiдомi в зв'язку з виконанням службових або професiйних обов'язкiв. Пiд розголошенням розумiють повiдомлення цих вiдомостей хоча б однiй особi, якiй згiдно iз законом цi вiдомостi не можуть бути повiдомленi. Вiдомостi можуть бути розголошенi пiд час розмови, у листi, шляхом показу вiдповiдних документiв iншим особам, викладу їх у друкованих засобах, на науковiй конференцiї, за допомогою технiчних засобiв тощо.

Злочин вважається закiнченим з того моменту, коли вiдомостi стали надбанням хоча б однiєї особи, якiй цi вiдомостi не належить знати.

Суб'єктивна сторона цього злочину — умисел або необережнiсть.

Суб'єкт злочину — службовi особи медичної установи, допомiжний персонал (наприклад, секретар, реєстратор лiкарнi), що самовiльно здобули iнформацiю про хвороби (наприклад, при ознайомленнi з iсторiєю хвороби), або медичнi працiвники (наприклад, лiкарi, медичнi сестри).

Незаконна лiкувальна дiяльнiсть (ст. 138). Об'єктивна сторона цього злочину виражається в постiйному або тимчасовому заняттi лiкувальною дiяльнiстю особою, яка не має належної медичної освiти, якщо це спричинило тяжкi наслiдки для хворого.

Незаконна лiкувальна дiяльнiсть — це вплив на людину шляхом заборонених медичних засобiв i методiв, або хоч i дозволеними засобами i методами, але що здiйснюється особою, яка не має на це права (наприклад, проведення медсестрою операцiй або манiпуляцiй, право на здiйснення яких надано лише лiкареві певної спецiальностi, або лiкування захворювання внутрiшнiх органiв лiкарем-стоматологом). Закон встановлює вiдповiдальнiсть за незаконну лiкувальну дiяльнiсть, тому окремi випадки таких дiй не створюють цього складу злочину i можуть бути квалiфiкованi за iншими статтями КК, наприклад, необережне тяжке тiлесне ушкодження — за ст. 128.

Закiнченим цей злочин є лише у випадку, якщо внаслiдок незаконної лiкувальної дiяльностi настали тяжкi наслiдки (наприклад, смерть хворого, тяжка хвороба та iн.).

Суб'єктивна сторона цього злочину виражається в психічному ставленні винного до діяння і до його наслідків. Незаконна лікувальна діяльність вчинюється з прямим умислом. Що стосується тяжких наслідків, то вина до них може бути лише необережною (злочинна самовпевненість або злочинна недбалість).

Суб'єкт цього злочину — будь-яка особа, яка не має вiдповiдної медичної освiти i яка досягла 16-ти рокiв. Якщо цей злочин супроводжувався обманом, поєднаним з отриманням винагороди, вчинене квалiфiкується за сукупнiстю статей 138 i 190.

Ненадання допомоги хворому медичним працiвником (ст. 139). У частині 1 ст. 139 встановлюється вiдповiдальнiсть за ненадання без поважних причин допомоги хворому медичним працiвником, який зобов'язаний, згiдно з установленими правилами, надати таку допомогу, якщо медичному працiвниковi завiдомо вiдомо, що це може спричинити тяжкi наслiдки для хворого.

З об'єктивної сторони злочин полягає в бездiяльностi — в ненаданнi допомоги хворому без поважних на те причин, якщо це могло спричинити тяжкi для нього наслiдки. Ненадання допомоги може бути виражене у вiдмовi практикуючого лiкаря або медсестри, якi знаходяться вдома, тобто поза службою, з'явитися за викликом до хворого або його близьких, у вiдмовi надати допомогу при нещасному випадку, подiї на вулицi тощо. Поважнi причини ненадання допомоги, якi виключають вiдповiдальнiсть, можуть бути рiзними: непереборна сила, стан крайньої необхiдностi, хвороба самого медичного працiвника, що позбавляє його можливостi надати допомогу, некомпетентнiсть цього працiвника, якщо ним вжиті заходи щодо виклику належного фахiвця, вiдсутнiсть медикаментiв або хiрургiчних iнструментiв, невмiння ними манiпулювати та iн. Можливiсть настання тяжких наслiдкiв для хворого в зв'язку з ненаданням йому допомоги має бути реальною, тобто такою, яка за звичайного її розвитку може в конкретних умовах призвести до смертi або iнших тяжких наслiдкiв.

Суб'єктивна сторона злочину виражається в прямому умислі по відношенню до факту ненадання допомоги хворому, при умові, що медичний працівник усвідомлює, що це може викликати тяжкі наслідки для хворого.

Суб'єкт злочину спецiальний — це медичний працiвник, зобов'язаний відповідно до встановлених правил надавати допомогу хворому (лiкарi, в тому числi й ті, які не працюють в медичних установах, наприклад, займаються приватною практикою, медичнi сестри, акушерки, фельдшери, фармацевти, якi на час ненадання допомоги знаходяться на службi).

У частині 2 ст. 139 встановлена вiдповiдальнiсть за ненадання допомоги хворому, що спричинило смерть або iншi тяжкi наслiдки (наприклад, важкi ускладнення тощо). Мiж ненаданням допомоги i цими наслiдками має бути встановлений причинний зв'язок. Однак якщо надання допомоги все одно не могло запобiгти настанню вказаних наслiдкiв, медичний працiвник вiдповiдає за ч. 1 ст. 139, за сам факт ненадання такої допомоги. Наслiдки, що настали, не можуть бути поставленi йому в вину, оскiльки тут мiж ненаданням допомоги i цими наслiдками вiдсутнiй причинний зв'язок.

Неналежне виконання професiйних обов'язкiв медичним або фармацевтичним працiвником (ст. 140). З об'єктивної сторони цей злочин може здiйснюватися шляхом дiї або бездiяльностi у виглядi невиконання або неналежного виконання медичним або фармацевтичним працiвником своїх професiйних обов'язкiв внаслiдок недбалого або несумлiнного до них ставлення, якщо це спричинило тяжкi наслiдки для хворого.

Надання медичної допомоги регулюється рiзними нормативними актами: Основами законодавства про охорону здоров'я, iнструкцiями, наказами, положеннями, що передбачають порядок проведення методiв дiагностики, лiкування i профiлактики. Крiм того, критерiї правильностi дiй медичних i фармацевтичних працiвникiв виробленi медичною наукою i практикою.

Порушення професiйних обов'язкiв носить, як свідчить медична практика, рiзноманiтний характер. Це i вiдмова вiд госпiталiзацiї хворого, надання допомоги якому є невiдкладною, невчасна дiагностика захворювання, порушення правил застосування лiкарських речовин (наприклад, застосування в перевищених дозах, неправильне введення), перевищення дози опромiнювання, залишення чужорiдних предметiв (наприклад, медичної серветки) в порожнинi хворого, який оперується, залишення хворого без необхiдного медичного нагляду, порушення при приготуваннi лiкарських речовин та iн.

Внаслiдок недбалого або несумлiнного виконання вказаних обов'язкiв для об'єктивної сторони обов'язковим є настання тяжких наслiдкiв для хворого (смерть, ускладнення хвороби, iнвалiднiсть тощо). Мiж дiєю (бездiяльнiстю) медичного або фармацевтичного працiвника i наслiдками необхiдним є встановлення причинного зв'язку.

Суб'єктивна сторона цього злочину — злочинна самовпевненiсть або недбалiсть, часто викликанi некомпетентнiстю лiкаря чи фармацевта. Тому медичними правилами, наприклад, встановлено, що у разi, якщо лiкар має сумнiви в постановцi дiагнозу або виборi методiв лiкування, слiд звертатися до бiльш досвiдченого фахiвця. Лікар зобов'язаний утриматися вiд лiкування через свою некомпетентнiсть, а якщо вiн цим знехтував i настали вказанi в ст. 140 наслiдки, то це тягне за собою кримiнальну вiдповiдальнiсть за цiєю статтею КК.

Суб'єкт злочину спецiальний — медичнi (лiкарi, сестри, фельдшери тощо) і фармацевтичнi працiвники (фармацевти, завiдуючi аптек тощо).

У частині 2 ст. 140 встановлена вiдповiдальнiсть за те саме дiяння, якщо воно спричинило тяжкi наслiдки неповнолiтньому.

Порушення прав пацiєнта (ст. 141). З об'єктивної сторони цей злочин полягає в проведеннi клiнiчних випробувань лiкарських засобiв без письмової згоди пацiєнта або його законного представника, або стосовно неповнолiтнього чи недiєздатного, якщо цi дiї спричинили смерть або iншi тяжкi наслiдки.

У статті 44 Основ законодавства України про охорону здоров'я (Вiдомостi Верховної Ради України. — 1993. — № 4. — Ст. 19) встановлено, що в iнтересах одужання хворого та за його згодою, або за згодою законного представника неповнолiтнього або недiєздатного, лiкар може застосувати новi, науково обгрунтованi методи лiкування i лiкарськi засоби. Клiнiчнi випробування лiкарських засобiв включають в себе застосування нових методiв дiагностики, використання нового iнструментарiю, застосування нових лiкарських засобiв тощо. Такi випробування не мають переслiдувати корисну мету. Лiкування хворого проводиться лише за згодою пацiєнта або його законного представника. У виняткових випадках, якщо гаяння часу у встановленнi дiагнозу чи проведеннi лiкування (наприклад, хiрургiчної терапiї) загрожує життю хворого, клiнiчнi випробування можливi без такої згоди.

Порушення вказаних вимог буде злочинним за умови, якщо в результатi настала смерть пацiєнта або iншi тяжкi наслiдки (наприклад, ускладнення хвороби, iнвалiднiсть тощо).

Суб'єктивна сторона цього злочину — щодо самого клiнiчного випробування — це умисел, щодо наслiдкiв — лише необережнiсть.

Суб'єкт — медичний або фармацевтичний працiвник, який проводив випробування.

Незаконне проведення дослiдiв над людиною (ст. 142). З об'єктивної сторони цей злочин виражається в незаконному проведеннi медико-бiологiчних, психологiчних або iнших дослiдiв над людиною, якщо це створювало небезпеку для її життя чи здоров'я.

У статті 45 Основ законодавства України про охорону здоров'я встановлено, що застосування медико-бiологiчних експериментiв на людях допускається за умови їх наукової обгрунтованостi та згоди пацiєнта. Забороняється проведення таких експериментiв на хворих, ув'язнених або вiйськовополонених. Практика також забороняє подiбнi експерименти на психiчно хворих, новонароджених, вагiтних жiнках, на безнадiйно хворих.

Питання проведення дослiдiв над людьми були предметом розгляду мiжнародних органiзацiй. Так, в рекомендацiях Комiтету мiнiстрiв Ради Європи детально розглянутi принципи i порядок таких дослiдiв. Зокрема, звертається увага на те, що при проведеннi медичного дослiду iнтереси i благополуччя людини, яка зазнала такого дослiдження, мають перевагу перед iнтересами науки i суспiльства. Ризик дослiду слiд зводити до мiнiмуму, i його мiра не може не вiдповiдати користi, що отримується людиною, або важливостi цiлей, якi переслiдуються дослiдом. Такий дослiд не може проводитися, якщо не наданi достатнi докази безпеки особи, яка зазнає дослiдження (Див. докладно: Права людини i професiйна вiдповiдальнiсть лiкаря в документах мiжнародних органiзацiй. — К., 1999).

При порушеннi цих вимог проведення експерименту (дослiду) над людиною є незаконним. Крiм того, потрiбна згода пацiєнта на проведення дослiду. Такий дослiд за жодних умов не повинен створювати небезпеку для життя i здоров'я людини.

У частині 2 ст. 142 встановлена вiдповiдальнiсть за незаконне проведення дослiду над неповнолiтнiми, щодо двох або бiльше осiб, шляхом примушування або обману, а також якщо вони спричинили тривалий розлад здоров'я потерпiлого (наприклад, тяжку хворобу, iнвалiднiсть тощо).

Суб'єктивна сторона цього злочину виражається в прямому умислі щодо діяння і необережності до настання або можливості настання тяжких наслідків (злочинна самовпевненість або злочинна недбалість).

Суб'єкт злочину — особа, яка проводить такий дослiд. У разi примушування до дослiду або обману пацiєнта таким суб'єктом можуть бути також iншi особи.

Порушення встановленого законом порядку трансплантацiї органiв або тканин людини (ст. 143). Трансплантацiя — це пересадка органiв i тканин вiд однiєї людини (донора) iншiй людинi (реципiєнту). Стаття 47 Основ законодавства України про охорону здоров'я встановлює, що трансплантацiя допускається, якщо iншi методи пiдтримки життя, вiдновлення здоров'я не дають бажаних результатiв, i заподiяна при цьому шкода донору менша, нiж та, яка загрожує реципiєнту. Закон України вiд 16 липня 1999 р. «Про трансплантацiю органiв та iнших анатомiчних матерiалiв людинi»<Вiдомостi Верховної Ради України. — 1999. — № 41. — Ст. 377.> детально регулює умови i порядок трансплантацiї.

З об'єктивної сторони злочин, передбачений ст. 143, полягає в порушеннi встановленого законом порядку трансплантацiї органiв i тканин людини. Таким порушенням, наприклад, є трансплантацiя без отримання згоди живого донора або його законного представника (якщо йдеться про неповнолiтнього) на вилучення органу (наприклад серця, нирки) або згоди близьких родичiв померлого на вилучення матерiалiв у трупа (наприклад рогiвки, суглобiв, шкiри тощо). Таким самим порушенням вважається застосування трансплантацiї, якщо хворого можна лікувати звичайними методами медицини. Так само охоплюються ознаками ст. 143 випадки, якщо донору заподiюється в результатi трансплантацiї бiльша шкода, нiж та, що загрожувала реципiєнту.

До порушень порядку трансплантацiї слiд вiдносити також випадки, коли труп передається родичам без необхiдного медичного туалету, що приховує слiди трансплантацiї, тобто в спотвореному виглядi.

Частина 2 ст. 143 встановлює вiдповiдальнiсть за вилучення у людини шляхом примушування або обману її органiв або тканин з метою їх трансплантацiї. Йдеться про живого донора, якого примушують до трансплантацiї (наприклад шляхом погроз вiдмовити в лiкуваннi реципiєнта) або обманюють (наприклад проводять трансплантацiю органу умисно, не повiдомляючи донору про це).

У частині 3 ст. 143 встановлена вiдповiдальнiсть за таке примушування або обман щодо особи, яка перебувала в безпорадному станi або в матерiальнiй чи iншiй залежностi вiд винного.

Частина 4 ст. 143 передбачає вiдповiдальнiсть за незаконну торгiвлю органами або тканинами людини. Якщо примушування або обман, зазначенi в ч. 2 ст. 143, або торгiвля органами або тканинами, здiйснюється за попередньою змовою групою осiб або шляхом участi в транснацiональних органiзацiях, якi займаються такою дiяльнiстю, вiдповiдальнiсть настає за ч. 5 ст. 143.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, часто пов'язаний з корисливою метою, а при незаконнiй торгiвлi органами або тканинами — корислива мета обов'язкова.

Суб'єкт злочину — особа, яка проводить трансплантацiю, iншi особи, наприклад, якi займаються торгiвлею органами або тканинами людини, в тому числi учасники транснацiональних органiзацiй.

Насильницьке донорство (ст. 144). Донорство — це спецiальний вид трансплантацiї, оскiльки кров є особливою складовою людського органiзму. Стаття 46 Основ законодавства України про охорону здоров'я забороняє взяття донорської кровi примусово i вiд людей, захворювання яких можуть передаватися реципiєнту або заподiяти шкоду його здоров'ю. Закон України вiд 23 червня 1995 р. «Про донорство кровi та її компонентiв» (Вiдомостi Верховної Ради України. — 1995. —№ 23. — Ст. 163) визначає донорство як добровiльний акт волевиявлення людини, який полягає в даваннi кровi або її компонентiв для подальшого безпосереднього використання з медичною метою (переливання кровi, виготовлення лiкарських засобiв тощо).

З об'єктивної сторони злочин, передбачений ст. 144, полягає в насильницькому або шляхом обману вилученнi кровi у людини з метою використання її як донора. Насильство може бути фiзичним (наприклад, побої, зв'язування та iн.) або психiчним (погроза побити тощо). Обман — це будь-якi дiї, що вводять особу в оману для використання її як донора.

У частині 2 ст. 144 встановлена вiдповiдальнiсть за тi самі дiї, вчиненi щодо неповнолiтнього або особи, яка перебувала в безпорадному станi чи в матерiальнiй залежностi вiд винного, а в ч. 3 — за вчинення злочину за попередньою змовою групою осiб або з метою продажу.

Суб'єктивна сторона цього злочину — лише прямий умисел, що поєднаний з метою використати потерпiлого як донора; при вилученнi кровi для продажу — обов'язковий корисливий мотив.

Суб'єкт злочину — медичний працiвник, який здiйснює вилучення кровi, а за частинами 2 i 3 ст. 144 — й iншi особи.

Незаконне розголошення лiкарської таємницi (ст. 145). Стаття 40 Основ законодавства України про охорону здоров'я забороняє медичним працiвникам розголошувати лiкарську таємницю, а при використаннi даних у науковiй i навчальнiй роботi обов'язкова анонiмнiсть пацiєнта. Заборона розголошення лiкарської таємницi необхiдна для охорони прав пацiєнта, його життя i здоров'я.

З об'єктивної сторони цей злочин полягає в розголошеннi лiкарської таємницi особою, якiй вона стала вiдома у зв'язку з виконанням професiйних чи службових обов'язкiв, якщо таке дiяння спричинило тяжкi наслiдки (самогубство, нервовий стрес, iншу тяжку хворобу потерпiлого та iн.).

Суб'єктивна сторона цього злочину — умисел.

Суб'єкт злочину — особа, якiй таємниця стала вiдома в зв'язку з виконанням професiйних (лiкар, медсестра, фельдшер) чи службових обов'язкiв (завідуючий вiддiленням, головний лiкар, працiвник реєстратури та iн.).